Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зміст судового рішення (його складові частини) у цивільному процесі



Документи, що підтверджують повноваження представників по цивільним справам.

Особа набуде правосуб'єктності процесуального представника і зможе виконувати його функції лише за наявності належно посвідчених повноважень на здійснення представництва у суді (статті 42, 44 ЦПК України). Якщо представник подає позовну заяву (заяву), скаргу, до них обов'язково додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 4 ст. 98, ч. 7 ст. 119, ч. 5 ст. 229, ч. 6 ст. 295, ч. 4 ст. 326 ЦПК України).

Відповідно до ст. 42 ЦПК України повноваження процесуальних представників повинні бути посвідчені такими документами:

- довіреністю фізичної особи, посвідченою нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Якщо представником є адвокат, його повноваження як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором;

- довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника. Довіреність від імені юридичної особи має бути підписана посадовою особою, уповноваженою на це законом, статутом або положенням з прикладенням печатки юридичної особи;

- свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Оригінали цих документів або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Фізична особа може надати повноваження представникові, крім як за довіреністю, ще й за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання (ч. 6 ст. 42 ЦПК України).

 

10.Забезпечення доказів

Забезпечення доказів — це їх процесуальна фіксація судом з метою використання їх в якості доказів, якщо згодом їх подання стане неможливий або утрудненим. Забезпечення до­казів здійснюється судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що вони будуть втраче­ні або їх подання стане неможливим. Відповідно до ст. 133 ЦПК способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Судом можуть також бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

У заяві про забезпечення доказів має бути зазначено:

• докази, які необхідно забезпечити;

• обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами:

• обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може згодом стати неможливим або ускладненим;

• справа, для якої потрібні ці докази, або з якою метою пот­рібно їх забезпечити.

Заява про забезпечення доказів може бути подана протягом усього періоду розгляду справи. Також суд за заявою заінте­ресованої особи може забезпечити докази до пред'явлення неюпозову. У цьому випадку заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви в за­значений строк особа, яка подала заяву про забезпечення док., зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збит­ки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'я­ти днів судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, — місцевим загальним судом, у межах терито­ріальної підсудності якого можуть бутн вчинені процесуальні ли щодо забезпечення доказів, з повідомленням сторін та ін­ших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 135 ЦПК питання про забезпечення дока­зів вирішується ухвалою, яка може бути оскаржена. Оскаржен­ня ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву по­дано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забез­печення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

 

Зміст судового рішення (його складові частини) у цивільному процесі.

Рішення суду – це процесуальний документ, в якому законно і обґрунтовано вирішується цивільна справа по суті.

Решение суда составляется из вступительной, описательной, мотивировочной и резолютивной частей.

Во вступительной части решения суда указываются: время и место его принятия; наименование суда, который утвердил решение; фамилия и инициалы судьи (судей — при коллегиальном рассмотрении); фамилия и инициалы секретаря судебного заседания; имена (наименование) сторон и других лиц, которые принимали участие в деле; предмет исковых требований.

Описательная часть должна содержать обобщенное изложение позиции ответчика; объяснение лиц, которые принимают участие в деле; другие доказательства, исследованные судом.

В мотивировочной части указываются установленные судом обстоятельства и определенные согласно ним правоотношения; мотивы, из которых суд считает установленными наличие или отсутствие фактов, которыми обосновывались требования или возражения, принимает во внимание или отвергает доказательства, применяет указанные в решении нормативно-правовые акты; были ли возбужденны, не признанные или оспоренны права, свободы или интересы, за защитой которых лицо обратилось в суд, а если были, то кем; названия статьи, ее части, абзаца, пункта, подпункта закона, на основании которого решенное дело, а также процессуального закона, которым суд руководствовался. Таким образом, значение мотивировочной части решения заключается в том, чтобы убедить лица, которые принимают участие в деле, и вышестоящие судебные инстанции, которые могут проверять дела в апелляционном и кассационном порядке, в законности и обоснованности принятого судором первой инстанции решения.

Резолютивная часть должна содержать вывод об удовлетворении иска или об отказе в иске полностью или частично; вывод суда по сути исковых требований; распределение судебных издержек; срок и порядок обретения решением суда законной силы и его обжалование.

Резолютивная часть решения должна иметь исчерпывающие, четкие, безусловные выводы, которые вытекают из установленных фактических обстоятельств, по сути рассмотренных требований и в зависимости от характера дела давать ответы на другие вопросы, предусмотренные ГПК. В ней, в частности, должно быть закреплены: полностью или частично удовлетворенные исковые требования или в иске отказано; какие именно права истца признаны или восстановлены; размер денежных сумм или перечень имущества, присужденных стороне; стоимость имущества, которую необходимо взыскать из ответчика, если при выполнении решения присужденного имущества в наличии не будет; какие конкретные действия и в чьих интересах ответчик должен сделать или каким другим предусмотренным законом образом подлежит защите возбужденное право; в каких границах допускается немедленное выполнение решения, когда суд обязанный или может его допустить. В резолютивной части необходимо привести размер судебных издержек.

Касаційне провадження

Діяльність суду касаційної інстанції побудована на тих само засадах, шо й суду першої інстанції. Касаційне провадження базується на його основних принципах, однак реалізація дея­ких з них має свої особливості, шо обумовлені спеціальною метою цього провадження — розглянути постановлені судові рішення, які набрали законної сили, на предмет їх відповідно­сті нормалі матеріального та процесуального права.

Умовно можна виділити три складові частини касаційного провадження:

1) порушення касаційного провадження;

2) підготовка справи до касаційного розгляду та попередній
розгляд справи;

3) судовий розгляд справи га постановления ухвали (рішення)
суду касаційної інстанції.

Етап порушення касаційного провадження починається з моменту надходження касаційної скарги до канцелярії суду ка­саційної інстанції та її реєстрації. Після цього скарга нереда-

сться в порядку черговості судді-доиовідачеві, який протягом десятиденного строку вирішує питання про прийняття її до розгляду касаційним судом та про можливість зупинення ви­конання оскаржуваного рішення (ухвали) суду.

Одержавши оформлену належним чином касаційну скаріу, суддя-доповідач постановляє ухвалу про її прийняття.У разі надходження касаційної скарш, яка не відповідає встановле­ним ст. 326 ЦПК вимогам, несплати суми судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпеченнярозгляду справи, до неї застосовуються правові наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК, — суддя залишає таку скаріу без руху та призначаєстрок для усунення недоліків, про що постановляється відпо­відна ухвала.Якщо в межах встановленого строку недоліки будуть виправлені, касаційна скарга вважатиметься поданою в день її первісного подання до суду Інакше скарга вважасгься нсподаною і повертається позивачеві.

Обсяг повноважень суду касаційної інсіаншї на стадії про­ведення необхідних підготовчих дійвизначеност.ст. 331, 332 ЦПК. Протягом десяти днів t моментупостановления ухвали про прийняття касаційної скарги суддя-доповідач надсилає її копії та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, встановлює строк, протягом якого можуть бути подані іапереченшна касаційну скаріу, та витребовує справу. Після отримання справи він протягом десяти днів зобов'язаний під­готувати доповідь, у якій викласти обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, та з'ясувати пи­тання про склад осіб, які беруть участь у справі.

Піл час розгляду справи в касаційному порядку суд пере­віряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в ме­жах касаційної скарги. Винятком є ситуація, коли під час pot-гляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Суд каса­ційної інстанції не може встановлювати та (або) вважати дове­деними обстаншіи, що не були встановлені в рішенні чи від­кинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недо-стовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Тому сторони та інші особи, які беруть участь у

справі, в своїх поясненнях, які вони даютьв сулі касаційної інстанції, мають наводити доноди, які стосуються підстав ка­саційного розгляду справи

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.