Процес доказування в адміністративному судочинстві включає в себе елемент дослідження доказів. Дослідження полягає у встановленні змісту доказу, його достовірності і узгодженості з іншими доказами у справі.
Кожен доказ — носій інформації про те чи інше явище, факт, він становить зміст доказу і може бути одержаний при простому розгляді доказу або шляхом експертного дослідження, якщо необхідні спеціальні пізнання.
Встановлення достовірності доказів — їх перевірка — може полягати: у аналізі, дослідженні джерела доказів з погляду змісту і достовірності відомостей, що містяться в ньому; у зіставленні з іншими доказами в цілях з'ясування узгодженості їх один з одним; у виявленні нових доказів, які підтверджують достовірність тих, що є.
Завершується процес доказування в адміністративному судочинстві оцінного дослідження доказів судом. Оцінка доказів — Це логічний процес встановлення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів для прийняття рішення у справі, встановлення характеру зв'язків між доказами, визначення значення та шляхів їх використання для встановлення істини у справі. Оцінка доказів здійснюється протягом всього адміністративного судочинства, однак остаточну їх оцінку дає суд, який приймає рішення у справі. Тому законодавець вимоги до оцінки доказів в адміністративному судочинстві визначив у ст. 86, яка завершує гл. 6 "Докази" КАС України.
Оцінка доказів — розумова, пізнавальна діяльність адміністративного суду, що полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів адміністративного судочинства: верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі. При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Основні положення цієї діяльності викладені у ст. 86 КАС України. У ній відзначається, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. При цьому, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Тому суд оцінює належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідження доказів здійснюється не лише у приміщенні суду під час розгляду справи. Докази можуть бути дослідженні й поза приміщенням — у місці находження того чи іншого доказу, у разі якщо суд дійде висновку про доцільність цієї процедури. Відповідно до ст. 78 КАС України суд може допитати свідка за місцем його проживання або перебування з ініціативи суду, який розглядає справу, за клопотанням сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, чи самого свідка.
За дорученням суду, що розглядає справу, свідок, який не може поважних причин з'явитися в судове засідання і проживає за межами територіальної підсудності адміністративного суду, що розглядає справу, допитується суддею адміністративного суду за місцем проживання свідка.
Свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом за місцем його перебування. Причому ст. 93 КАС України визначає, що витрати пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.
Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Однак кожний доказ займає у структурі доказування своє особливе місце, тому суд проводить оцінку кожного доказу, спираючись на його специфіку, й тільки після цього робить загальну оцінку доказам, які є у справі. Так, наприклад, згідно зі ст. 76 КАС України сторони, треті особи або їх представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їх згодою допитані як свідки, однак при цьому ці особи попереджаються про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань (ст. 65 п. 8), тому рівень об'єктивності інформації, яка міститься у показаннях сторін, кожна з котрих має особливі інтереси у справі, в той час коли свідок не повинен їх мати, є різним. Те ж стосується й оцінки висновків експерта. Оцінюючи їх, суд може дійти висновку про їх неякісність (немає відповіді на поставлені завдання, неясність висновку тощо), може призначити повторну або комплексну експертизу. Таким чином, спочатку дається оцінка кожного доказу окремо із точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності й взаємності доказів у сукупності, а потім на підставі цього рішення виноситься рішення у справі.
Оцінка доказів також залежить від місця того чи іншого доказу в системі їх класифікації. Так, доказове значення прямих доказів більш, ніж похідних, оскільки інформація, яку несуть останні, потрібна бути підкріплена іншими доказами. Тобто етап оцінки доказів є дуже складним й важливим, здійснення його потребує високого кваліфікаційного рівня суду та інших учасників адміністративного судочинства.