Проблематика адмiнiстративного процесуального права

Проблема поняття адміністративного процесу вже довгий час належить до дискусійних і недостатньо досліджених. Створення єди­ної концепції адміністративного процесу з уніфікованою структурою викликає значні складності через об'ємність суспільних відносин, що охоплюються даною категорією, та велику кількість різноманітних позицій учених, кожна з яких має ряд достоїнств і недоліків. Впро­довж тривалого часу визначення адміністративного процесу обгово­рювалося в юридичній літературі; пропонувалися різні його варіанти і аргументація. Формулювання поняття адміністративного процесу залежить, в першу чергу, від загального підходу кожного автора до даної проблеми.

Детальний аналіз юридичної літератури з цієї проблеми раніше давав можливість виділити два основні підходи до визначення адмі­ністративного процесу: широкий і вузький. Таким чином, адміністра­тивний процес характеризувався в широкому і вузькому сенсах.

Представники концепції широкого розуміння адміністративного процесу (Д. М. Бахрах, Є. В. Додін, В. А. Лорія, О. Є. Луньов, Г. І. Петров, Ю. М. Козлов, В. Д. Сорокін та інші вчені), як правило, ототожнюють процес і процедуру і доводять процес до меж всякого правозастосування. Широке розуміння адміністративного процесу характеризується тим, що в поняття адміністративного процесу включається вся діяльність органів державного управління по засто­суванню матеріальних норм, переважно адміністративного права, для розгляду і розв'язання будь-яких індивідуальних адміністратив­них справ. При такому підході до адміністративного процесу в рівній мірі належать вирішення адміністративних справ "позитивного" ха­рактеру, тобто тих, що не мають в своїй основі спору (видача ліцензії або дозволу, реєстрація юридичної особи), а також розв'я­зання індивідуальних справ, що мають спірний характер, тобто справ "негативного" плану (розгляд скарг, розгляд справ про адмі­ністративні правопорушення). Слід зазначити, що автори, які дотри­муються широкого розуміння адміністративного процесу, визнають наявність у ньому і юрисдикційних проваджень і проваджень по роз­гляду індивідуальних управлінських справ, що не мають спірного ха­рактеру, проте межі і структура адміністративного процесу визнача­ються ними неоднаково. Так, деякими авторами при формуванні концепції широкого розуміння адміністративного процесу в нього включається також порядок здійснення правотворчої діяльності органами державного управління. Вони вважають, що як правова форма управлінської діяльності правотворчість в значній частині регулюється адміністративно-правовими матеріальними нормами, які встановлюють компетенцію органів управління у сфері видання актів, ієрархію правових актів управління. Проте порядок підготов­ки, ухвалення, публікації правових актів управління має характер юридичної процедури і повинен бути врегульований адміністративно-процесуальними нормами. Інші ж учені не включають процес адміні­стративної правотворчості в адміністративний процес, аргументуючи це тим, що правотворчий процес не пов'язаний з розв'язанням інди­відуальних адміністративних справ і має суто специфічний характер.

При обґрунтуванні вузького підходу до визначення адміністра­тивного процесу, останній трактується як порядок здійснення юрисдикційної діяльності органів державного управління. За осно­ву тут береться здійснення правоохоронної функції і йдеться про розв'язання не будь-яких управлінських справ, а лише індивідуаль­них адміністративних спорів. При цьому у однієї із сторін або у обох сторін адміністративно-правових відносин існує думка про те, що її права і законні інтереси порушуються або обмежуються. Отже, виникає суперечка, яка підлягає розв'язанню в адміністра­тивно-процесуальному порядку, а діяльність органів державного

управління по вирішенню адміністративних індивідуальних спорів € юрисднкційною. Це, наприклад, розгляд справ про адміністра­тивні правопорушення, розгляд скарг громадян, застосування за­ходів дисциплінарної відповідальності до державних службовців.

Одним з класичних визначень адміністративного процесу у вузько­му сенсі є таке: "це регламентована законом діяльність по вирішен­ню суперечок, що виникають між сторонами адміністративного правовідношення, що не знаходяться між собою у відносинах службо­вого підпорядкування, а також по застосуванню заходів адміністра­тивного примусу". Концепція вузького розуміння адміністратив­ного процесу знайшла своє відображення в роботах багатьох ви­значних учених: А. А. Дьоміна, М. І. Єропкіна, А. П. Клюшніченка, Д. М. Овсянка, М. 1. Піскотіна, Н. Г. Саліщевої та ін.

Слід зазначити, що концепція широкого розуміння юридичного процесу викликала різке неприйняття з боку представників традицій­них процесуальних наук. "Розбіжність між прихильниками вузького і широкого поняття адміністративного процесу, — писала Н. Г. Саліщева, — полягає в тому, що перші розуміють процес як врегульова­ний правом порядок юрисдикційної діяльності при розгляді індивіду­альних справ, а інші — як взагалі процес застосування норм мате­ріального адміністративного права".

З розвитком концепції адміністративного судочинства, формуван­ням системи адміністративних судів і ухваленням Кодексу адмініст­ративного судочинства України ситуація з визначенням адміністра­тивного процесу ще більш загострилася. У Кодексі адміністративно­го судочинства України адміністративний процес визначається як правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративно­го судочинства (ст. З КАС України). Не вдаючись до дискусій з приводу даного визначення, вкажемо, що законодавець пішов від розуміння процесу як порядку діяльності або самої впорядкованої діяльності. Таким чином, на законодавчому рівні адміністративний процес обмежений лише сферою реалізації адміністративного судо­чинства. Відзначимо, що у спеціальній літературі і раніше висловлю­валися точки зору відповідно до яких адміністративний процес ото­тожнювався лише з судовим процесом. Так, прихильники теорії су­дово-процесуального права (Н. П. Полянський, М. С. Строгович, В. М. Савіцький та ін.) вважали, що "процесуальне право — це су­дове процесуальне право, юридичний процес — це судовий процес, судочинство". Ю. М. Старілов категорично висловлювався про

те, що, з "юридичної, процесуальної точки зору, даний правовий інститут (адміністративна юстиція) повинен бути названий адмініст­ративним процесом" за аналогією з іншими судовими процеса­ми. Відзначається також, що з ухваленням Кодексу адміністративно­го судочинства України адміністративний процес, "без сумніву, на­буде вигляду судового процесу, створюючи разом з цивільним і кри­мінальним процесами єдину систему судового права".

Поява концепції адміністративного судочинства і законодавче закріплення поняття адміністративного процесу спричинили виник­нення нових точок зору і підходів до визначення і структуризації ад­міністративного процесу.

Так, в літературі висловлена точка зору, відповідно до якої кожній групі відносин, які становлять предмет адміністративного права, відповідає свій "спеціальний" вид процесу. При цьому виділя­ються: управлінський процес, який обслуговує основні групи управ­лінських відносин, врегульованих матеріальним адміністративним правом; адміністративно-деліктний процес, який обслуговує основні групи відносин, врегульованих матеріальним адміністративно-делікт-ннм правом; адміністративний процес (адміністративно-судовий) про­цес, який є способом судового захисту порушеного публічного права у сфері управлінських і деліктних відносин [12).

Висловлена також думка про те, що до складу адміністративного процесу разом з іншими процесами (адміністративно-правотворчим, адміністративно-юрисдикційним та іншими) включається ще один вид адміністративного процесу — адміністративно-юстиційний, під яким автор розуміє врегульований спеціальними нормами адмініст­ративно-процесуального характеру порядок діяльності адміністра­тивних судів по розгляду і вирішенню адміністративних спорів пев­ної категорії.

Навіть короткий огляд основних цих точок зору з проблеми, що до­сліджується, дає уявлення про різноманітність, а іноді і полярність підходів до визначення і структуризації адміністративного процесу.

На нашу думку, сучасний стан теорії і практики адміністративно­го процесу дає можливість виділяти судовий і позасудовий адмініст­ративний процеси. У даному підручнику адміністративний процес розглядається лише як судовий процес.

На нашу думку, судовий адміністративний процес (далі — адміні­стративний процес) — це сукупність взаємопов'язаних правових форм діяльності адміністративного суду та інших суб'єктів щодо здійснення правосуддя в адміністративних справах, врегульованих адміністративно-процесуальними нормами.

Поиск по сайту: