Лютий 1984 р. – смерть Ю.Андропова. Генеральним секретарем ЦК КПРС стає К.Черненко
Україна і процес перебудови (1985-1991 рр.)
Листопад 1982 р. – смерть Л.Брежнєва. Генеральним секретарем ЦК КПРС стає Ю.Андропов. Починається боротьба за укріплення дисципліни, боротьба з корупцією.
Лютий 1984 р. – смерть Ю.Андропова. Генеральним секретарем ЦК КПРС стає К.Черненко.
Березень 1985 р. – смерть К.Черненка. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова.
Квітень 1985 р. – початок курсу на перебудову радянського суспільства.
Перебудова в СРСР– це курс, проголошений М.Горбачовим після приходу в 1985 р. до влади в СРСР, що передбачав реформування економіки (від командно-адміністративної до ринкової), демократизацію суспільства і гласність в управлінні державою, відкритість зовнішньої політики, зближення з Заходом, відмову від силових методів розв’язання міжнародних проблем.
Травень 1985 р. – постанова ЦК КПРС «Про боротьбу з пияцтвом та алкоголізмом».
Чинники, що зумовили процес перебудови:
У міжнародній сфері:
- реальна загроза відставання від країн Заходу; - загострення міжблокового протистояння, гонка озброєнь, що підривали економіку та посилювали соціальне напруження в державі; - участь СРСР у безперспективній війні в Афганістані, яка вела до міжнародної ізоляції Радянського Союзу, значних матеріальних, демографічних та моральних втрат.
У політичній сфері:
- підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їх реальної влади, що зумовлювало відчудження народу від владних структур, формування атмосфери пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистісних; - ігнорування принципу розподілу влад, що призвело до невиправданої концентрації влади, зловживання нею, обмеження демократичних засад; - узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою; - максимальне обмеження самостійності, одержавлення громадських організацій, що блокувало розбудову та розвиток громадянського суспільства; - обмеження гласності й інформованості суспільства, що не давало змоги громадянам об’єктивно оцінювати суспільні процеси, здійснювати діалог з владою, гальмувало формування політичної свідомості; - зміцнення політичного монополізму КПРС, що посилювало недовіру до влади, подвійну мораль.
У соціально-економічній сфері:
- затухаючий економічний розвиток, падіння основних економічних показників, що призвело до прогресуючої втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем всередині держави (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; загострення житлової проблеми; падіння рівня охорони здоров’я тощо); - розростання бюрократичного апарату; - деформування структури розміщення продуктивних сил, що ускладнювало економічне управління, погіршувало екологічну ситуацію, загострювало протиріччя між регіонами; - зрівнялівка в оплаті праці; - поглиблення кризи організації праці, яке мало наслідком необґрунтовані фінансові витрати, розбазарювання сировини, нераціональне використання робочої сили тощо; - фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів, що унеможливлювало технологічний процес, зумовлювало низький рівень продуктивності праці, погіршення якості та конкурентоспроможності продукції на світових ринках; - загострення екологічних проблем, яке призвело до стрімкого зростання техногенного навантаження на природу; - спрощений підхід до вирішення національного питання, що накопичувало міжетнічні протиріччя; - ускладнення демографічної ситуації, що знаходило свій вияв у процесах депопуляції (зниженні природного приросту), старінні населення, деформованій структурі робочої сили.
У духовній сфері:
- встановлення ідеологічного диктату в гуманітарній сфері, що деформував духовний розвиток суспільства, обмежував доступ до надбань світової культури; - блокування розвитку релігії, яке було суттєвим порушенням прав людини; - посилення процесу русифікації, що гальмувало розвиток мов народів СРСР, пригнічувало національні культури та національну свідомість.
Широкомасштабні суспільно-політичні зміни уможливлювали такі чинники:
- міжнародна розрядка 70-х років, Гельсінський процес надали імпульсу міждержавним контактам, започаткували обмін ідеями, що ставили під сумнів засади комуністичного будівництва, чим суттєво підривали ідейну монолітність радянського суспільства; - прихід до влади в Радянському Союзі нової політичної команди на чолі з М.Горбачовим, що створило потенційну можливість розпочати реформи «згори»; - накопичення суспільством певного досвіду реформ (реформи М. Хрущова, О. Косигіна тощо), що озброювало правлячу еліту навичками масштабного суспільного реформування; - дисидентський рух, який концентрував та організовував опозиційні сили, зберігав прогресивні суспільні ідеали, був стрижнем широкої народної опозиції, що в перспективі могла стати гарантом незворотності реформаційного курсу, каталізатором радикальних суспільних змін; - наростання в країні невдоволення існуючими порядками, моральна готовність частини суспільства до реформ.
ХІД ПОДІЙ ПЕРЕБУДОВИ
Рр.
Період розробки концепції перебудови, здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови:
- прийняття програми прискорення соціально-економічного розвитку країни (квітень 1985 р.);
Політичне прискорення – це політика, яка передбачала розробку довгострокових заходів, спрямованих на соціально-економічний розвиток країни, широке впровадження досягнень НТР, реорганізацію управлінської структури, спроби вирішити традиційні соціальні проблеми: житлову, продовольчу тощо.
- реформа М. Рижкова та Л.Абалкіна (червень 1987 р.) – запровадження принципу трьох «С» – самоокупність, самостійність, самофінансування(запровадження елементів ринкової економіки); - перебування перебудовчих процесів в Україні під контролем радянської номенклатури.
У вересні 1989 р. главою ЦК КПУ В. Івашко.
- початок політичних реформ (лібералізація, відміна цензура, реабілітація політв’язнів тощо).
Проте реформи проводилися непослідовно. У результаті замість очікуваного результату розпочалося падіння економіки, інфляція і т.п.
Рр.
Період активних політичних перетворень, курс на перехід до регульованої ринкової економіки:
- ХІХ партійна конференція (червень 1988 р.) – ухвалено рішення про кардинальне реформування політичної системи, взято курс на гласність.
Гласність – політика максимальної відвертості та правди в діяльності державних і громадських організацій, дієва і активна форма участі громадської думки в демократичному вирішенні найважливіших проблем країни.
- проведення перших демократичних виборів до Верховної Ради (1990 р.); - погіршення економічної ситуації (дефіцит товарів, інфляція, черги, перехід підприємств України на бартер – натуральний обмін, низька продуктивність праці, падіння національного прибутку у 1991 р. на 13% тощо); - прийняття Верховною Радою СРСР програми переходу до регульованої ринкової економіки (червень 1990 р.);