Розділ I. Загальні особливості білінгвізму

Психологічні основи білінгвізму

Курсова робота

з психології

за 2015/2016 н. р

студента 4 курсу

інституту іноземних мов

група НА – 47

Лагуша Ореста

Науковий керівник: кандидат психол. наук, доцент

Білозерська С. І.

Дрогобич, 2015

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

Розділ І. Загальні особливості білінгвізму………………………………4

Розділ ІІ. Психологічні основи білінгвізму……………………………...7

2.1 Психолінгвістичні дослідження проблеми білінгвізму………..7

2.2 Оволодіння іноземною мовою як психонейролінгвістична проблема……………………………………………………………………………12

Розділ III. Використання психологічних особливостей білінгвізму в процесі організації двомовного навчання……………………………………14

Висновок…………………………………………………………………..23

Список літератури……………………………………………………….24

Вступ

Дана курсова робота присвячена аналізу проблеми двомовності та методологічним основам психологічного дослідження білінгвів. Вона висвітлює та розкриває питання пов’язані з науковими підходами до психолінгвістичної типології білінгвізму та класифікації типів двомовності у роботах зарубіжних та вітчизняних психологів.

Мета.Дослідити психологічні аспекти білінгвізму, в першу чергу, з’ясувати та виявити саме психічні процеси протікання та закономірності даного явища, вивчити механізми мовленнєвої діяльності двомовних індивідів (білінгвів) та груп, в тому числі взаємодії їх навичок та вмінь.

Об'єкт.Об'єктом дослідження є явище білінгвізму у рамках психології та психолінгвістики. Його основні види та закономірності.

Предмет.Предметом дослідження є теоретичний аналіз психологічних основ білінгвізму, та дослідження різних науковців у галузі психології та психолінгвістики.

Завдання.Одна із основних задач дослідження психологічного аспекту білінгвізму полягає у виявлення здібності індивіда думати на двох мовах без перекладу з одної мови на іншу – це завдання психології та психолінгвістики. Проблема класифікації типів білінгвізму на сьогодні продовжує бути одним зі спірних питань в дослідженні білінгвізму, яке пов’язане в першу чергу з відмінностями в підходах до даного феномену.

Актуальність проблеми. В сучасному світі більша частина людей в більшій або меншій мірі білінгви, тобто такі, що можуть володіти двома мовами. Цікавість до різноманітних аспектів білінгвізму посилюється у зв’язку з суттєвою роллю мовної політики в сучасному суспільстві. Майже жодна країна у світі не обходиться без виникнення питань стосовно мовної ситуації та мовних контактів. Білінгвізм (двомовність) – складне багатоаспектне та міждисциплінарне явище, яке потребує всебічного вивчення. Актуальність вивчення білінгвізму пов’язують з мовленнєвою діяльністю індивідів, з вивченням іноземних мов, з соціальними чинниками знання двох мов, а також розглядають у контексті розвитку та становлення особистості. Однак робіт які були б присвячені дослідженню психологічних аспектів білінгвізму не так багато.

Розділ I. Загальні особливості білінгвізму

Поняття «білінгвізм»(двомовність) походить від латинського слова bilingua , що означає подвійна мова. Білінгвізм трактується як здатність до оперування кількома мовами. Білінгв - це людина, яка володіє як мінімум двома мовами. Нерідко як знання більше двох мов зустрічається багатомовність(або мультилінгвізм, полілінгвізм). Він буває двох видів – національний ( вживання декількох мов у певній суспільній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідом декількох мов, кожна з яких обирається у відповідності до певної мовленнєвої ситуації).

Наприклад, у Європі, у Люксембурзі основна місцева мова – летцебургиш, а офіційними мовами є французька та німецька. В Бельгії три державні мови – нідерландська, французька та німецька, в Нідерландах – англійська та німецька. Мешканці цих країн є білінгвами та полілінгвами. Іноді в психолінгвістичній літературі зустрічається позначення М1 – перша мова та М2 – друга мова. Необхідно пам’ятати, що хронологічно друга мова пізніше витіснити першу і навіть стати рідною. Тому іноді говорять, що одна з мов двомовного індивіда являється домінантною, тобто основною [2].

В.П.Бєлянін виділяє природний (побутовий) та штучний (навчальний) білінгвізм. При цьому, природний білінгвізм з’являється у відповідності з мовним оточенням (у наявності якого радіо і телебачення) та завдяки багатій мовній практиці. Усвідомлення мовної специфіки системи може не відбуватися. А при штучному білінгвізмі другу мову необхідно вивчати, прикладаючи вольові зусилля та використовуючи спеціальні методи і прийоми. Разом з тим можлива така ситуація, коли іноземну мову вивчають спонтанно, і з викладачем одночасно (на курсах так званого ввімкнутого навчання в країні мови, що вивчається ) [1].

Згідно з віковими періодами, білінгвізм має поділ на ранній, зумовлений перебуванням і життєдіяльністю у двомовному культурному середовищі; та пізній, при якому оволодіння другою мовою відбувається у старшому віці, після оволодіння рідною мовою.

Із погляду ступеня володіння мовами та кількості мовленнєвих дій розрізняють рецептивний, репродуктивний і продуктивний види білінгвізму. Рецептивний (сприймаючий) білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Сама людина при цьому майже не говорить і не пише. Репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати (переказувати) тексти іноземної мови, але і відтворювати прочитане та почуте. Продуктивний (породжуючий) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти і продукувати іноземні тексти, але і породжувати їх. Іншими словами, при продуктивному білінгвізмі людина може більш-менш вільно розмовляти та писати та породжувати самостійні творчі повідомлення іноземною мовою [2].

Білінгвізм – це реальна соціально-мовна ситуація, сутність якої полягає у співіснуванні і взаємодії двох мов у межах одного мовного колективу.

Урахуванням тісної взаємодії зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (структурних) факторів у процесі розвитку і функціонування лінгвістичних об’єктів – одна з методологічних вимог мовознавчих досліджень. «Мовна структура, - пише Ю.Д.Дешерієв, - це продукт історичного формування і розвитку мови в нерозривному зв’язку з розвитком суспільства, трудової діяльності, мовленнєвої практики і суспільної свідомості людей».

Білінгвістична взаємодія (двох мовних систем у межах єдиного колективу носіїв білінгвізму) має комплексний характер: по-перше, це взаємодія функціонування двох мов у процесі реалізації суспільно-комунікативних потреб (функціональна взаємодія), по-друге, - взаємодія структур мов, що контактують у межах колективу носіїв двох систем комунікації (структурна взаємодія). Зрозуміло, що структурна взаємодія певною мірою залежить від функціональної, оскільки сфери і ситуації спілкування характеризуються різними умовами контактування мов, різними показниками їх використання, актуальності певних фрагментів чи окремих одиниць мовних систем. Результатом функціональної взаємодії є існування різних за обсягом використання двох мов сфер і ситуацій спілкування, структурна взаємодія веде до змін у функціонуванні певних мовних одиниць [4].

Наслідки білінгвістичної взаємодії структур мов простежуються практично на всіх рівнях, але найбільший інтерес для досліджень взаємодії соціальних та структурних факторів становить слововживання, оскільки лексика має тісні і розгалужені зв’язки з позамовною дійсністю [8]. Найширше наслідки структурної взаємодії мов при білінгвізмі відбиваються в усному мовленні.

Процес білінгвістичної взаємодії залежить від характеристик суб’єкта двомовності. Існують певні розбіжності у поширенні одиниць специфічного слововживання серед різних соціальних груп інформантів. Тут можна виділити кілька аспектів: по-перше, різні соціальні групи характеризуються різними показниками освітнього рівня і рівня мовної компетенції, по-друге, білінгвістична взаємодія лексики залежить від типу двомовності, а соціальні групи відрізняються з погляду місця функціональних репрезентантів мови в реалізації спілкування; по-третє, кожна соціальна група характеризується певним комплексом соціально-мовних потреб.

Внутрішні (структурні) та зовнішні(соціальні) чинники білінгвістичної взаємодії лексики складають непросту систему. Наявність спільного соціального субстрату обох мов дає головний імпульс взаємодії – місце контактування двох мов – мовна свідомість і мовленнєва діяльність білінгвів. У взаємодію вступають одиниці, що мають певні спільні риси форми або змісту, глибина взаємодії виявляє пряму залежність від ступеня близькості двох мовних структур. Однак існуючі відмінності серед суб’єктів двомовності, а також між сферами і ситуаціями спілкування істотно впливають інтенсивність білінгвістичної взаємодії (збільшуючи чи зменшуючи поширення специфічного слововживання серед певних соціальних груп білінгвів). Розгалужені зв’язки лексичної семантики з позамовною дійсністю спричиняють розбіжності у «мобільності» проникнення різних тематичних і лексико-семантичних груп у іноземне мовлення, характер розвитку семантики запозиченого слова. Зрештою, між різноманітними чинниками немає суцільної ізоляції: вплив соціальних факторів корегує дію структурних і навпаки. [1]

Поиск по сайту: