Священні книги мусульман: Коран, Суна, Шаріат

Мета:

- забезпечити у студентів знання з даної теми, закласти основи для подальшого вивчення світових релігій, їх структури, змісту, особливостей, впливу на психологію та світосприйняття віруючого;

- продовжити роботу над поняттями світові релігії, іслам, сформувати у студентів вміння визначати ознаки, структуру і типи релігій;

- прилучати студентів до надбань вітчизняної та світової культури;

- розвивати логічне мислення (систематизувати події у причинній послідовності) та концептуальне мислення (узагальнювати інформацію у новій змістовній формі);

- виробляти у студентів навичок гармонізації міжособистісних відносин, формування толерантності, неприйняття екстремістських теорій, спрямованих на агресію і насильство, виховувати студентів на основі загальнолюдських моральних цінностей.

План

1. Загальна характеристика ісламу.

2. Виникнення ісламу та його подальше поширення.

3. Іслам в сучасній Україні.

4. Догматика ісламу. Ісламська обрядовість.

5. Напрямки ісламу.

6. Святе письмо ісламу.

Література:

1. Релігіезнавчий словник / за ред. проф. А.Колодного і Лобовика. - К., 1996.

2. Ислам: Словарь атеиста / под ред. А.В.Авксентьева, О.ф.Акимушкин и др. - М., 1988.

3. Калінін Ю.А., Харьковщєнко Е.А. Релігієзнавство. - К.,1995.

4. Павлов С.Б., Мезенцев К.В., Любіцєва О.О. Географія релігій. -К., 1998.

5. Лубський Б.І. Релігієзнавство. — К., 1997.

6. Релігієзнавство / за ред. проф. Н.ф.Рибачука. — К., 1997.

7. Релігієзнавство / за ред. С.А.Бублика. - К., 1998.

8. Радугин А.А. Введение в религиоведение. — М., 1996.

9. Тихонравов Ю.В. Религии мира. - М., 1996.

10. Введение в культорологию / под ред. Е.В.Попова. — М., 1996.

11. Коран.

Обладнання:

1. Політичні карти "Близький Схід", "Украіна".

2. Карта "Поширення ісламу на Близькому Сході та в Європі в
VII—VIII ст." (кодопозитив).

3. Карта "Поширення ісламу в сучасному світі" (кодопозитив).

Відеофільм "Паломництво в Мекку".

Студенти повинні знати:

- поняття світових релігій, їх характерні риси, місце і час поширення;

- причини появи та поширення ісламу в світі;

- зв'язок мусульманського віровчення із загальнолюдськими цінностями;

- сучасне становище ісламу в світі і в Україні;

- характерні риси ісламу, особливості віровчення;

- основні терміни і поняття: іслам, мусульманство, Коран, Суна, Шаріат, халіф, халіфат, намаз, Аллах, пророк, мечеть, мінарет, муедзін, імам, ураз, Рамадан, Кааба, хадж.

Студенти повинні вміти:

- називати та аналізувати характерні світових релігій;

- аналізувати причини появи та поширення ісламу в світі;

- розкривати зв'язок мусульманського віровчення із загальнолюдськими цінностями;

- характеризувати сучасне становище ісламу в світі і в Україні;

- застосовувати під час відповіді та пояснювати основні терміни і поняття: іслам, мусульманство, Коран, Суна, Шаріат, халіф, халіфат, намаз, Аллах, пророк, мечеть, мінарет, муедзін, імам, ураз, Рамадан, Кааба, хадж.

Іслам (араб. — покірність);

Мусульманство (араб.— вірний);

Магометанство (від ім'я пророка Магомета - европ. транскрипції ім я засновни­ка Мухаммеда).

Друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія. Її сповідують від 800 млн. до 1 млрд. мусульман, наймолодша зі світових релігій, вона існує з поч. VІІ ст. н. е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії).

Які релігії називаються світовнми і монотеїстичними? Назвати їх.

Прихильники Ісламу живуть у 150 країнах світу.

В 35 країнах - мусульмани становлять 95-99% населений,

в 13країнах — становить впливову меншість ( в тому числі і в європейських країнах та Україні);

в 23 країнах — іслам е державною релігією.

Іслам поширений:

в Азії: Туреччина, Сирія, Іорданія, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Афганістан, Пакистан, Індія, Індонезія та ін.

в Африці : Египет , Марокко, Алжир , Туні с та ін. країни Північної Африки.

в Європі: європейська частина Туреччини, Кіпр, Албанія, Боснія, частина Болгарії, Україна — Крим.

Іслам є живою релігією: чисельність мусульман в світі постійно зростає і не тільки за рахунок природного приросту населення, а і за рахунок розширення територій, на яких проживають мусульмани.

Сучасний іслам досить активно впливає на всі аспекти життя цих країн. Під гаслом ісламу в багатьох країнах здійснюються:

* політичний рух за повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація);

* вибір особливого напрямку економічного розвитку, що визначався б виключно соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська еко­номіка);

* рух за перебудову міжнародних господарських відносин за принци­пами ісламу (ісламський новий економічний порядок);

Таким чином, не дивлячись на загальну світову тенденцію секуляри­зації, іслам намагається контролювати всі сфери життя віруючих. і про­тягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим у міжна­родній політиці, а зіткнення інтересів ісламу та інших культур приво­дить до конфліктів, в тому числі і зброїних.

Пригадати, що означає термін "секуляризація"?

2)Іслам виник в Західній Аравії в епоху переходу від первіснообщин­ного до феодального ладу у арабів, формування феодалізму вимагало відповідної ідеології - монотеїзму, який 6и об'єднав аравійські племена — кочевників-скотарів, серед яких панував племінний політеїзм.

В VI стн.е. в Аравії зявилося багато людей, щопроповідували єдинобожжя та політичне об єднання арабських племен. Ці люди називали себе пророками (ханіфами). Деталі іх віровчення не зберіглися, успіху вони не мали, проте кожен з них вносив свою частку в справу формування в свідомості людей розуміння необхідності віри в єдиного бога.

Одним з них був Мухаммед (Магомет) бен Абд Аллах (570—632 рр).

Мухаммед народився в 570 р. в м.Мекка, в збіднілому клані Хашим могутнього племені курайши. Він рано залишився без батьків і змушений був спочатку пасти худобу, пізніше поступив на службу до багатої вдови Хадіджи і вів її торговельні справи. Це сприяла його знайомству а різними народами, племенами, їхніми віруваннями. Скоро Мухаммєд одру­жився зХадіджи і не дивлячись на різницю в віці (вдова була старше на 15 років), їхній шлюб був щасливим. За 20 років спільного життя Хадіджи народила Мухаммеду декілька дітей, але лише його улшблена доч­ка Фатіма пережила батька і залишила власних дітей.

Після смерті Хадіджи у пророка було багато дружин (включаючи і малолітніх — приклад пророка - норма іслама і до сьогодні), але жодна з них не залишила Мухаммеду дітей.

Після одруження Мухаммед почав релігійний пошук, його відвідували "відіння" та "голоси". Приблизно з 610 р. Мухаммєд став виступати як релігійний проповідник, пророк.

В своїх проповідях Мухаммед не був оригинальним, він не створив принципово нового вчення, навпаки, його заслуга полягала в тому, що він синтезував вже знайомі йому монотеїстичні релігійні вчення, спрос­тив їх і, головне, — він закликав арабів до об'єднання під знаменами єдиного бога, що створило надзвичайно сильний імпульс.

Спочатку Мухаммед не наполягав на тому, що створює нову релігію. Він виступав за визнання єдиного бога, схожого на іудейського та хрис­тиянського. Всю догматику свого вчення, включаючи пророків від Авраама до Ісуса, він запозичив з Біблії. Авраам при цьому став пробатьком всіх арабів, таким чином, євреї та християни стали духовними братами мусульман. Показово, що в перші роки поширення нового вчення Мухаммед навіть молився, повертаючись обличчям до Єрусалима - святого міста християн та євреїв. З Бібліі Мухаммед запозичив вчення про рай та пек­ло, страшний суд та Ін.

Під впливом проповідей збільшувалася кількість послідовників і противників Мухаммеда. Найбільш впливові жителі Мекки — багаті купці курайшити не бачили сенсу в новій релігії і навіть побоювалися зрос­тання її впливу. Смерть Хадіджи та дяді Мухаммеда — Абу Таліба привели до втрати Мухаммедом підтримки впливових осіб в Мецці і тому в 622 р. з небагаточисельними прихильниками своєї релігії Мухаммед втік з Мекки в Ясріб (який після цієї події в ісламській традиції стали називатисяМединою — містом пророка).Медина суперничала з Меккою за вплив на арабські племена. І громада Медини охоче прийняла Мухаммеда. Майже в повному складі громадяни Медини стали прихильниками ісламу. Це був ве­личезний успіх Мухаммеда і тому 622 р. був покладений в основу мусуль­манського літочислення.

Мединська община мусульман виробила свій статут, свої ор-

ганізаційні форми, перші закони і приписи щодо ритулів, культу, а та­кож норм повсякчасного життя. В результаті різниця між ісламом з одно­го боку та християнством, та іудаїзмом з іншого — поглиблювалася.

Дуже швидко впливу мединськоі громади мусульман підкорилася майже вся південна та західна Аравія. Трималася лише Мекка, хоча мусульмани постійно грабували її каравани, наносили значні економічні збитки. Скоро Мекка не витримала і в 630 році пала. Тепер вже курайшити не тільки прийняли Мухаммеда, а і змушені були схилитися перед ним.

Мекка була офіційно оголошена священною столиием Ісламу, і хоча Мухаммед не жив в ній, в 632 р. він здійснив спеціальне паломництво - хадж) в Мекку. В тому ж році він помер і був похований вМедині. Після смерті Мухаммеда проти панування ісламу піднялися деякі арабські племена, але преемники Мухаммеда швидко придушили опір незадоволених і спрямували свою діяльність на розширення ісламськоі держави.

Таким чином ми бачимо, що засновником ісламу стала реальна істо­рична особа — Мухаммед. Він зміг скористатися соціально-політичною си­туацією, яка сприяла об'єднанню арабських племен та запровадженню мо­нотеїзму, а також підготовленим психологічним грунтам і добився не тільки особистої влади над величезною територією, а і поширенню нової релігії. Іслам базувався на вже відомих арабам релігійним мотивах, проте був спрощеним і більш зрозумілим для простих верств населення. Безумовно, іслам був прогресивною релігією, сприяв розквіту держави, культури, науки. А підтримка сильних і впливових прихильників ісламу, їхня войовничість сприяли швидкому поширенню ісламу в світі.

Мухаммед зробив головне, чого потребували араби на поч. VІІ ст.: вік об єднав їх, дав їм релігію, яка об'єднувала їх в єдине ціле, вка­зав ім той шлях, куди треба було спрямувати нєрозтрачений після зане­паду торгівлі запас сил та енергії. Шлях цей стає зрозумілим: пра­вовірні повинні були навернути "невірних" на шлях істиного бога. Цей шлях відповідав і нормам іслама, і прагненням арабів до воєнної здобичи, яка вже за часи Мухаммеда стала чи не найпершою статтею серед до­ходів мусульманської громади.

Як розвивається іслам після смерті Мухаммеда і як він перетворив­ся на світову релігію?

Смерть пророка поставила питання про те, хто тепер очолить му­сульман. Мова йшла не тільки про релігійного лідера, а і про лідера новоі великої держави, при цьому обидві посади, духовна і світська, злилися в єдину під назвою "халіф" (заступник пророка).

Першим халіфом було обрано найстаршого помічника Мухаммеда — Абу Бекра, який правив недовго (632—634), але встиг врегулювати негаразди на Аравійському півострові і почав арабські захоплення: він здійснив походи проти християнської Сирі І та песопотамі і.

Після смерті Абу Єєкра другим халіфом став Омар. За десять років вДадй (634—644) Омар досяг величезного успіху: він захопив Закавказзя та Іран, Візантію та Палестину, приєднав до халіфату Египет.

Омар був вбитий рабом-іранцем і після нього халіфом ьув обраний ще один сподвижник Мухаммеда — Осман. Іхоча Осман не мав яскравих політичних талантів, він продовжив розпочаті Абу Бекром та Омаром за­воювання. В результаті до халіфату були приєднані Вірменія, Мала Азія, частина Північної Африки (до Карфагена).

Але, було багата нєзадаволених політикою Османа, особливо їх було багато серед прихильників Алі. Алі був двоюрідним братом Куханмеда і одночасно його аятем, чоловіком улюбленої дочки Мухаммеда - фатіми. Прихильники нлі вважали, що влада халіфа повинна передаватися спадко­ва, кровним родичам пухаммеда. В 656 р. під видом паломників вони зібралися в Медині І вбили Османа- Халіфом був проголошений Алі. Проте не всі визнали владу Алі. Багато хто вважав, що халіф - це виборна по­сада і займати і і повинен найдостойні ший. Суперництво незадовалєних переросло у війну. Сила була на боці Алі, але у вирішальний момент Алі вирішив звернутися до тритейського суду. Колишні прихильники Алі були розчаравні нерішучими діями свого лідера і почали шукати нового. Тому Алі основні сили змушений був спрямувати на боротьбу з опозицією серед своїх союзників. Час було згаяно, сили ослаблені, тритейський суд не зміг вирішити суперечку, і в 661 р. Алі було вбито.

Новим халіфом став Муавія_, який передав владу у спадок своїм си­нам.

Складна внутрішня боротьба навколо посади халіфа не послабила за­войовницькі походи мусульман. За часів Муавії араби захопили Аф­ганістан, Бухару, Самарканд. На поч. VІІІ ст. араби захопили значну частину Візантії, частину Грузії, приєднали до халіфату майже всю Середню Азію, досягли рубежів Індії та Китаю.

В Північній Африці до халіфату були приєднані Лівія, Туніс, Ма­рокко. Перейшовши Гібралтар, араби захопили Іспанію і, пройшовши через Піренеї, вторглися у францію, де лише в битві при Пуатьє (732 р.) їх завоювання було зупинено.

Як досягалася основна мета — поширення ісламу?

В районах близь­ких, де проживало багато арабів або близьих до них племен, ісламізація практично звелася до арабізації- Місцеве населення за допомогою ісламу було порівняно легко асимільоване і скоро фактично стало арабським за мовою, культурою і основними етнічними ознаками. Хоча в Північній Аф­риці населення не було близьким за походженням до арабів, але і тут відбулася арабізація населення. Інша ситуація була в Закавказзі, Се­редній Азії, Іспанії. Тут арабів не еуло взагалі. Тут ісламізація йшла за рахунок надання економічних привілей мусульманам.

Арабські захоплення базувалися на дуже міцній основі, що дозволи­ло халіфату проіснувати немало століть. Цією основою був іслам. Справа в тому, що захоплення йшли паралельно з ісламізацією захоплених на­родів, і якщо в часи пророка Мухаммеда основною причиною завоювань була воєнна здобич. То пізніше, в часи халіфату, коли релігія злилася з політич­ною адміністрацією і відігравала провідну роль, на перший план вийшла ісламізація. Халіфи вважали своїм обов'язком приєднати до халіфату нові землі, навертаючи в іслам іх населення.

Таким чином за сто років завоювань араби захопили величезну тери­торію, змогли ісламізувати велику масу населення. При цьому мусульмани використовували різні методи: жорстокість, економічні важелі та інші методи. Це виявилося дуже ефективним.

В результаті іслам:

* об'єднав арабські племена;

* сприяв утворенню держави;

* дав можливість завоювати великі території ;

* дав поштовх розвитку культури, науки, мистецва, а значить, прогресивність ісламу безперечна.

3) Історія ісламу в Україні має чотири етапи:

1. Ознайомлювальнийї перші контакти слов'ямських племен Украіни—Русі з мусульманами, "вибір віри", вирішений князем Володимиром Святославичем не на користь ісламу (VІІ — XIII ст.).

2. Військово-колонізаційний: захоплення Криму татаро-монголами і подальше впровадження і сламу вКриму (XІІ - XVІІ ст.),

3. Етнічне самовизначення: етап входження України та Криму до складу Росії, коли релігія стала засобом збереження етнічної приналеж­ ності, період формування кримсько-татарської нації (XVIII — 90 ті рр.ХХ ст.).

4. Сучасний, характеризується наверненням в іслам етнічних ук­раїнців і росіян, яким іслам імпонує світоглядно (к.XX ст.).

Населення давньої Русі було ознайомлено з ісламом завдяки мирним і немирним відносинам а народами Сходу. У загальновідомому виборі віри (князем Володимиром Святославичем) розглядався з-поміж інших і варіант мусульманства. Однак культурно Русь тяжіла до Візантії, тому знайомство з ісламом у виборі релігії мало лише демонстраційне значен­ня. Протягом століть послідовників ісламу серед слов'ян не було. В Ук­раїні лише останнім часом деякі етнічні українці почали сповідувати іслам.

Крим, нині невід'ємна частина України, протягом І тис. до н.е. - І тис. н.е. був ареною чисельних міграцій, колонізацій і завоювань. Благодатні родючі грунти, теплий клімат, зручне географічне розташування здавна приваблювали людей до Криму. Там жили кіммерійці, таври, греки, скіфи тощо. Усі вони мали свої релігійні погляди, що було не­обхідною умовою існування окремих етносів.

В І тис, до н.е. до Криму вторглмся готи, які в IV ст. прийняли християнство. В подальшому, в період панування Візантії, християнство в Криму поширювалися та укріплювалося. На Крим здійснювали набіги хозари_, проте мусульманського впливу на Крим ще не було.

Вперше іслам в Крим було принесено в 1223 р монголо-татарами, для яких Крим став улусом Золотої Орди. Тоді молодший брат Батия, золото-ординський хан Берке (1209—1266), який прийняв іслам особисто, почав активно впроваджувати його на півострові.В першій половині XIV ст. до ісламу звернулося місцеве населення, але державною релігією Кримського канату іслам ще не був.

Адміністративним центром улусу Золотоі Орди було м.Крим (тепер Старий Крим), засноване наприкінці 40-х рр. XIII ст. а сам півострів одержав назву Крим у XIV ст. Поступово починається ісламізація крим­чан, проте і християнство в Криму не втратило своїх позицій.

Наприкінці XIV ст. емір Тимур розгромив Золоту Орду і майже півстоліття в Криму точилася боротьба феодальних угруповань за владу. Тільки в сер. XV ст. в Криму утворився незалежний Кримський халіфат, столицею якого став Бахчисарай, а ще через 30 років, турки захопили Крим, пі коривши собі місцевий халіфат.

З XIV ст. починається Формування кримських татар як окремого ет­носу зі своєю релігією, якою став іслам сунітського напрямку. Цей ет­нос складався з місцевого населення, строкатого за походженням та тюркських завойовників.

В цей час Украіна мала економічні і політичні стосунки а Кримом, які ускладнювалися агресивними діями з боку Туреччини і самого ханату, проте запорозьке козацтво успішно охороняло південні кордони від татар. Після включення Криму до складу Росії, Кримський ханат було ліквідавано і утворено Таврійську губернію_ Крим почали активно заселяти росіяни та українці, тому там знову посилився вплив християн­ства , а іслам знову існував як другорядна за законами Російськоі імперії релігія.

В роки існування радянської влади іслам, як і інші релігії не мав достатніх можливостей для розвитку. В 1944 р. після визволення Криму від німецьких військ, Сталін звинуватив кримських татар у співробітництві з німцями. Внаслідок цього звинувачення близько 233 тис. кримських татар депортували у Середню Азію. Татари змушені були покинути своі дома, майно, нажите роками, багато з ник не витримали важкого переізду і померли в дорогі. Таким чином іслам припинив своє існування е Україні. Тільки після здобуття незалежності Україною була відновлена істсрична справедливість - до Криму стали повертатися кримські татари.

Нині в Україні мешкає чимала мусульман. Здебільшого вони належать до етносів, для яких ця релігія була традиційною. Насамперед, це представники 26 тюркомовних народів, що проживають в Україні. Найбіль­ше мусульманських громад у місцях розселення кримських татар - у Кри­му, мусульманські громади зареєстровані також у Києві, Львові, Одесі, Херсоні, Полтаві, Донецькі й, Запорозькій, Харківські й областях (всього зареєстровано 190 громад) і підпорядковуються Духовному управлінню му­сульман України ДУМУ) в Києві, або Духовному управлінню мусульман Криму.

В Києві споруджена мечеть, споруджуються мечеті в інших містах України, відновлюється мережа мечетей в Криму. В Києві діє ісламський університет, видається газета "Мінарет".

Мусульманство в Україні проходить непростий шлях відродження, в ньому відбуваються складні етноконфесійні процеси, у кримських татар утворюється умма (громада)- У релігійному житті України іслам починає відігравати дедалі більшу роль і за межами кримсько-татарського етно­су, що пов'язано з активними міграційними процесами в нашій країні, а також з встановленням більш тісних відносин з мусульманськими країнами.

Для більш детального вивчення ісламу в Україні організовуються:

МЕКТЕБИ (врай.-місце, де пишуть) - початкові мусульманські школи, де навчаються арабській писемності, ісламського віровчення і нормам шаріату.

МЕДРЕСЕ - середні та вищі мусульманські навчальні заклади для підготовки служителів культу, вчителів початковий мусульманських шкіл. Програма передбачає вивчення Корану, правил Його читання і тлумачення, також вивчається історія ісламу та арабська мова.

В Києві діє ІСЛАМСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, який готує вище ісламське ду­ховенство.

4) Поступово в ісламі формується своя догматика та релігійний культ. Основні догмати ісламу складалися поступово, е різниця в догматиці між окремими напрямками в ісламі, але основні догмати такі:

* вчення про єдинобожжя;

* віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха;

* визнання пророчої місі і Мухаммеда та пророків, що йому переду-­
вали;

* віра в воскресіння, Судний день та потойбічний світ;

* вчення про верховну владу.

Мусульмани називають бога Аллахом - це ім'я було відоме і раніше як ім'я одного з найвищих божеств аравійського пантеону: арамейське слово "аллаха" та арабське слово "іллах" означає одне Й те саме - бог, божество. Аллах - єдиний та одноосібний бог, творець світу і господар Судного дня. Навіть християнську Трійцю мусульмани відкидають як політеїзм, проголошуючи символ віри: "Немає ніякого Бога, крім Аллаха, і Мухаммєд - його посланець!". "Аллах єдиний, вічний; не родив і не був народжений, і не був Йому рівним жоден" (Коран, 112). Аллах має владу над усіма своїми творіннями та піклується про них. Щодо людей він ми­лостивий і милосердний, такий, що все прощає. У відповідь люди повинні усвідомлюючи могутність та велич Аллаха, цілком підкоряти себе йому, бути богобоязливими, благочестивими, у всьому покладатися на його волю та милість.

Взагалі, ісламу дуже притаманний Фаталізм (віра у визначеність наперед усіх дій людини та і і долі). Проте одночасно підкреслюється, що людина е сама відповідальною за свої дії, насамперед неправедні, тому на суді Аллаха кожен отримає своє залежно від того, шо він зробив за своє життя-

Іслам значною мірою грунтується на релігіях, що вже існували (Іудаїзм та християнство). Тому не випадково, що багато християнських та іудейських мотивів увійшло до мусульманської традиції.

Мусульмани вірять, що Аллахом на землю було послано 124 тис. про­років. Головними серед яких були шість; Адам, Ібрагім (Авраам), Нух (Ной), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та Мухаммєд - останній пророк.

Іудеям та християнам було послано пророків, які навчили іх істинноі віри, але це було так давно, що вони забули і спотворили свою релігію.

За ісламською традицією Адаму, як першій людині, Аллах доручив спорудити місце, де люди будуть поклонятися Аллахові (Каабу). Проте Всесвітній потоп зруйнував святиню і Ібрагіму, який був попередньо випробуваний на вірність Аллаху (був готовий принести в жертву свого сина Ісмаіла), було доручено відбудувати Каабу. Інші пророки виконува­ли функції, близькі до описаних в Біблії.

Щодо християн, то мусульмани не визнають Ісуса (Ісу) богом, а ли­ше людиною, найбільшим пророком. На відміну від інших людей Іса, як і Адам був створений із праху словом Бога: "Будь" (араб. – кун). Мусульманська тра­дицій не погоджується з тим, що Ісуса розп'яли. Проте другий прихід Ісуса мусульмани визнають. Вони вірять, що перед Судним днем Ісус спуститься на землю, де буде вести боротьбу проти зла, А за одніе з мусульманських легенд, в Медині біля могили Мухаммеда приготовлено місце для поховання Ісуса, який загине після перемоги над злом.

Процес створення світу в ісламській традиціі теж дуже схожий на опис в Біблії - Аллах творив світ за допомогою слова "кун" ("будь"). За два дня Аллах створив небо і землю. Небо складалося а семи сводів. На нижньому небі Аллах прикріпив сонце, місяць та зорі, а на сьомому небі розташовувався рай. Протягом чотирьох днів Аллах створив все, що е на землі, потім ангелів і демонів. Останнім Аллах з праху створив чо­ловіка - Адама, а з плоті Адама - жінку Хавву. Всі ангели і демони вклонилися Адамові, але один ангел Ібліс, створений з вогню, відмовив­ся вклонитися Адаму і був скинутий з небес. Проте покарання Іблісу бу­ло відкладена до Судного дня. Ібліс вирішив шкодити людям, відводячи людей з і стиного шляху.

Коли наступить Судний день — невідомо. Про це відає лише Аллах. Після смерті душа кожної людини потрапить в рай або в пекло, в залеж­ності від тяжкості та кількості гріхів. Душа мусульманина, навіть якщо він здійснив найважчі гріхи, в пеклі перебувати вічно не буде. Врешті-решт душа кожного мусульманина потрапить в рай. В пеклі залиша­ються лише душі невірних.

Таким чином, ми бачимо, шо іслам запозичив з інших релігій ос­новні сюжети та догматику.

В ісламі, як і в інших релігіях, ритуальні обряди створюють складну систему ритуальних дій. Вони є важливим компонентом мусуль­манського культу. Але мусульманський культ має ряд специфічних рис, які обумовлені відсутністю в ісламі церковноі організації духовенства, як, наприклад в християнстві. Особливості ці такі:

* деякі культові обряди не є обов'язково колективними, а мажуть здійснюватися індивідуально;

* в уявленні віруючих існує неподільний зв'язок між ісламськими обрядами та народними традиціями тих краін, в яких проживають мусуль­мани.

Серед багаточисельних релігійних вимог та обрядів виділяються п'ять "стовпів віри", виконання яких е обов'язковим для всіх віруючих. Ці стовпи єдині для всіх мусульман, незважаючи на країни і континенти. Але виконання іх різниця в різних країнах.

"Стовпи віри "

І. Віра в єдиного Бога Аллаха і пророчу місію його посланця Му­хаммеда. Ця віра має свій вияв в Ісламському символі віри: "Немає бо­га, крім Аллаха, і Мухаммед - його посланець". Трикратне проголошення ціеі формули в присутності духовної офіційноі особи складає офіційний ритуал прийняття ісламу.

2. Молитва (салат, намаз) - Вона повинна відправлятися п'ять разів на день. Час для відправлення намазу оголошує муедзін: на світанку, вдень, в полудень, між полуднем і заходом сонця, на заході сонця, вночі перед сном.

Молитві передує спеціальне ритуальне омовіння, після чого той, хто молиться, встає на спеціальний молельниЙ килимок обличчям до Каа-би- Сам ритуал намазу складається з проголошення спеціальних релігійних формул, що супроводжується суворо регламентованим набором вклонїнь та інших тілесним рухів.

В п'ятницю - святковий день для мусульман, справляється особлива молитва в мечеті — культовій споруді мусульман. Це спеціальна колективна молитва, якою керує імам, а віруючі розташовуються у нього за спиною рядами, повернувшись обличчям до Кааби. Жінки моляться окремо від чоловіків.

3. Піст (ураз). Він полягає в утриманні від вживання їжі та будь—яких розваг протягом світлового дня. Піст є обов'язковим для всіх мусульман, вийняток складають тільки ті, хто фізично не взмозі його виконувати (хворі, мандрівники, вагітні). Головний мусульманський піст припадає на місяць рамадан (рамазан),який за місячним календарем триває 30 дій. Денний час повинен бути присвячений роботі, читанню, молитвам, благочесним роздумам. Після заходу сонця дозволяється вживати іжу і пити, але без надмірмастей.

Треба сказати, що піст має доісламське походження. Тоді місяць рамадан за місячно—сонячним календарем Аравії припадав на саму сонячну пору року. Внаслідок нестерпної спеки всі роботи переносилися на більш прохолодний час, тобто на ранок та вечір. Зараз за місячним календа­рем, який затверджено в ісламі, піст випадає на різні пори року. Тому, можна сказати, він втратив своє первісне значення. Існує ще кілька дат, коли мусульманам належить справляти піст, але ці пости е лише ба­жаними, а не обов'язковими.

4.. Милостиня (зекят і садака). Зекят має форму податку на майно і прибутки, який теоретично повинен йти на потреби громади і розподіля­ тися серед бідних мусульман. В деяких країнах Сходу зекят перетворився на звичайний державний податок, який виплачується раз на рік. Багато хто з ісламських ідеологів розглядає зекят як перерозподіл прибутків у суспільстві, яке побудоване на принципах "ісламської соціальної спра­ведливості". Садака — це добровільна роздача милостині заможними мусульманами своїм бідним одновірцям.

Деякі мусульманські Ідеологи причисляють до обов'язків віруючого "священну боротьбу за віру" - джихад. Ця боротьба може мати найрізно­манітніші формиі починаючи з особистого самовдосконалення і активної релігійної пропаганди до безкоштовної діяльності на користь громади або участі в воєнних діях за віру.

5. Паломництво(хадж). Воно є обов'язковим хоча б один раз в житті тільки тих мусульман, які мають на це Фізичні сили і кошти. Хадж, або велике паломництво, здійснюється у Мекку до головної святині му­сульман – Кааби. Ті мусульмани, які здійснили хадж, отримують почесний титул хаджи і мають право носити особливий одяг .

Існує також ойряд малого хаджу до Кааби в будь-яку пору року. Крім цього мусульмани мажуть відвідувати "святі місця", пов'язані з перебуванням а них Мухаммеда, реальних або міфічних релігійних діячів.

Мусульманські обряди, як і будь-які інші є важливим засобом пси­хологічного, емоційного та ідеологічного впливу на віруючих. Культові обряди формують стійки стереотипи в свідомості і поведінці людей. Де­які з цих обрядів сприймаються масовою свідомістю як елементи наці ональноі традиції.

Носіями обрядовості ти традицій виступають, як правило, представ­ники старшого покоління. Сильні враження викликають у населення ду­ховні авторитети, що відносяться до вищих прошарків мусульманської громади, керують і х життям, регламентують поведінку членів громади.

Як бачимо, чотири з п'яти "стовпі в" ісламського віровчення містять моральні та обрядові правила, що відображують підвищену увагу цієї релігіі до обрядовості та норм релігійного життя. Це визначило переважаючий розвиток ісламського права порівняно з догматикою.

В більшості ісламських країн і зараз зберігаються релігійні (шаріатські) суди, в чинності яких знаходяться справи, що відносяться до ритуального, родинного, приватного, частково і до кримінального права. За нормами шаріату виконуються тілісні покарання, широко використовується смертна кара, наприклад в Ірані — за подружню невірність, проституцію, негідне життя на землі, незгоду з Богом, чотирикратне порушення посту, вживання алкогольних напоїв, гомосексуалізм та інше.

Значне місце в шаріаті відіграють певні заборони. Так, у їжі бе­зумовно заборонена свинина та кров, м'ясо тварин, що забиті без відповідного ритуалу. Заборонені напої, що приводять до сп'яніння, але ця заборона м'яка. Ретельно розроблений мусульманським правом сімейно-шлюбний ритуал: Коран дозволяє мусульманину мати чотирьох дружин -тільки б він мав змогу іх утримувати. Жінки мають окреме приміщення в будинку <гарем>, де не мають право знаходитися сторонні, вони мають носити особливий одяг '.чадра, паранджа), що приховує їхнє обличчя і фігуру.

В сунізмі є 4 богословські школи (мазхаби), є різні напрямки і в шиїзмі, крім цього в ісламі існує декілька сект, які втратили суто мусульманські риси і перетворилися у незалежені конфесії (друзи, ваххабіти та ін. ).

3) КОРАН (ал-Куран) – араб. читання вголос, напам'ять.

Це збірка висловлювань Мухаммеда, що були йому продиктовані Аллахом. Ці висловлювання були виголошені Мухаммедом між 610 та 632 рр. у м. Мецці та Медині. За життя Мухаммеда цей текст передавався усно, а після смерті був записаний і в 650 р. був проголошений канонічним.

це одкровення надсилалося Пророку протягом 23 років і зібрано нині в Книзі, відомої як Священний Коран. Мусульмани вірять, що священні слова арабського тексту Корана (переклади його на інші мови мусульманами не визнаються священними, а тільки корисними) перебувають у незмінності своєї з тих пор, як були надиктовані вони Пророку; від них нічого не вбавлено, до них нічого не додано, вони не спотворювалися й не мінялися з того часу, як Мухаммед почав своє служіння в VI столітті н.е.

Коран складається з 114 сур (глав), які поділяються на аяти (вірші) у сурах від 3 до 286 зятів, всього в Корані 6204 (6236) аятів.

Кожна сура має свою назву, яка не пов'язана з її змістом. Підбірки із декількох (найчастіше - 7 сур використовувалися як талісмани. Сури в Корані розташовані від найдовшої до найкоротшої, виняток становить лише перша сура ("Та, що відкриває книгу").

1. ОТКРЫВАЮЩАЯ КНИГУ

(1). Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(2). Хвала - Аллаху, Господу миров,

2(3). милостивому, милосердному,

3(4). царю в день суда!

4(5). Тебе мы поклоняемся и просим помочь!

5(6). Веди нас по дороге прямой,

6(7). по дороге тех, которых Ты облагодетельствовал,

7. не тех, которые находятся под гневом, и не заблудших.

Сури раннього періоду короткі й поетичні (потік ідей, образів, що виникли у свідомості під впливом ідеї одного бога та його величі, страху перед Судним днем).

110. ПОМОЩЬ

Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(1). Когда пришла помощь Аллаха и победа,

2(2). и ты увидел, как люди входят в религию Аллаха толпами,

3(3). то восславь хвалой Господа своего и проси у Него

прощения! Поистине, Он - обращающийся!

111. ПАЛЬМОВЫЕ ВОЛОКНА

Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(1). Пусть пропадут обе руки Абу Лахаба, a сам он пропал!

2(2). Нe помогло ему его богатство и то, что он приобрел.

3(3). Будет он гореть в огне с пламенем

4(4). и жена его (тоже) - носильщица дров,

5(5). на шее у нее - (только) веревка из пальмовых волокон.

112. ОЧИЩЕНИЕ (ВЕРЫ)

Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(1). Скажи: "Он - Аллах - един,

2(2). Аллах, вечный;

3(3). не родил и не был рожден,

4(4). и не был Ему равным ни один!"

113. РAССВET

Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(1). Скажи: "Прибегаю я к Господу рассвета

2(2). от зла того, что он сотворил,

3(3). от зла мрака, когда он покрыл,

4(4). от зла дующих на узлы,

5(5). от зла завистника, когда он завидовал!"

114. ЛЮДИ

Вo имя Аллаха милостивого, милосердного!

1(1). Скажи: "Прибегаю к Господу людей,

2(2). царю людей,

3(3). Богу людей,

4(4). от зла наущателя скрывающегося,

5(5). который наущает груди людей,

6(6). от джиннов и людей!"

Пізні сури - довші, сухі, логічні, аргументовані (зміна ролі Мухаммеда як керівника общини).

2. KOРOВA

282(282). O вы, которые уверовали! Если берете в долг между собой на определенный срок, то записывайте это. И пусть записывает между вами писец по справедливости. И пусть не отказывается писец написать так, как научил его Аллах, и пусть он пишет, и пусть диктует тот, на котором обязательство. И пусть он боится Аллаха, Господа своего, и пусть не убавляет там ничего. A если тот, на ком обязательство, малоумен или слаб, или не может сам диктовать, то пусть диктует его близкий по справедливости. И берите в свидетели двух из ваших мужчин. A если не будет двух мужчин, то - мужчину и двух женщин, на которых вы согласны, как свидетелей, чтобы если собьется одна, то напомнила бы ей другая. И пусть не отказываются свидетели, когда их зовут; и пусть не наскучивает вам записывать его - малым или большим - до его срока. Это - справедливее пред Аллахом, и прямее для свидетельства, и ближе, чтобы вам не сомневаться. Разве только, если это будет торговлей наличной, которую вы обращаете между собой, - тогда на вас не будет греха, что вы не запишете этого. И ставьте свидетелей, когда уславливаетесь между собой, и не должно причинять неприятности писцу и свидетелю; a если сделаете, то это - распутство у вас. И бойтесь Аллаха; поистине, Аллах вас учит, и Аллах знает o всякой вещи!

283(283). A если вы будете в пути и не найдете писца, то берутся залоги. A если кто-нибудь из вас доверяет другому, то пусть возвращает тот, которому доверено, свой залог и пусть боится Аллаха, Господа своего. И не скрывайте свидетельства, a если кто скроет, то он - тот, у кого сердце грешно, a Аллах знает то, что вы делаете!

за загальною думкою дослідників ісламу, перше одкровення міститься у суре 96; 1З5, а останнє в сурі 5. Існуючий нині порядок сур був саме в такому виді заповіданий Пророку. Перша сура називається аль-фатиха (Відкриваюча). Деякі сури одержали свою назву по якій-небудь видатній події, про яку вони оповідають, або по слову, яке вони містять; серед них зустрічаються й досить дивні назви, наприклад, аль-бакара (Корова) і алъ-анкабут (Павук). Інші названі іменами Аллаха, наприклад, ан-нур (Світло), ан-назир (Застережливий), аль-Маджид (Славний). Сура корова оповідає, головним чином, про релігійний обов'язок, про законні підстави для розлучення й про правила ведення справедливої війни.

У часи виникнення ісламу книги були надбанням багатих людей, і народу доводилося вчитися, запам'ятовуючи тексти напам'ять. Того, хто знав напам'ять повний текст Корана, називали хафизами. У боях гинуло багато хафизів, і народ затурбувався про належне збереження священного тексту після смерті Пророка. Вони почали повторювати коранічні вислови й перекладати їх на свої діалекти, що привело до небезпеки особистого тлумачення, невірного розуміння й непогодженості різних версій.

Перший халіф Абу Бакр (Абу Бекр) наказав сподвижникові Пророка Зайду ібн Табіту скласти повний письмовий текст Корана в одній книзі. Він ніяк не змінив зміст послань і не додав ніяких пояснень й приміток. Цей текст був відданий удові Пророка Хафсі, дочці халіфа Омара.

через двадцять років після смерті Пророка, у правління халіфа Османа, були вилучені всі існуючі до того часу письмові версії Корана, які або звіряли на повну погодженість зі зразком, або знищували. Потім були зроблено численні списки із цього стандартного тексту й розіслані в усі найголовніші центри ісламу. З тих пір всі копії Корана в точності відповідають один одному.

Самі ранні з існуючих списків Корана зберігаються в Ташкенті і Стамбулі.

У будинках заможних мусульман Коран зберігається в окремій чистій кімнаті, спеціально призначеної для молитви й читання Священного Писання. При недоліку вільного місця Коран можна зберігати на окремій настінній поличці, розташованої над усім, що знаходиться поруч. Після читання Коран загортають в тканину, щоб охоронити від пилу. Цілком благопристойним уважається використання Корана як настінної прикраси, зазвичай розміщаючи його на стіні, до якої повернуті обличчя всіх присутніх; повертатися спиною до Корана непристойно.

У кімнаті, де розташований Коран, від мусульман очікується благопристойне поводження, зовсім виключаються усілякі звади, скандали, прояву егоїзму й зарозумілості. Не можна, наприклад, вмикати телевізор і дивитися який-небудь фільм, що пропагандує насильство. Коран сприяє виникненню в будинку атмосфери молитви, будучи безмовним символом мусульманської покірності Аллахові.

При читанні Корана вголос мусульманам не дозволяється говорити, їсти, пити, курити й створювати який відволікаючий шум. Перш ніж доторкнутися до Корана, мусульманин повинен щонайменше вимити руки. Мусульманки звичайно покривають голову, як на молитві. Перед початком читання мусульманин очищає своє серце усвідомленим міркуванням про Аллаха, просячи у Нього захисту від сатани. Потім приймає спеціальну позу, що дисциплінує розум і тіло, всідаючись на підлогу й затверджуючи перед собою Коран на особливій підставці, називаної рехл, або курси. Класти Коран на підлогу вважається непристойним.

Читання із серцем, душею, розумом й старанністю називається тилава, а практика правильної вимови називається таджвид. Деякі мусульмани не знають арабської мови й учаться читати Священне Писання, не розуміючи його змісту. Поступово просуваючись у вивченні ісламу, вони почнуть розуміти зміст Корана й побачать, що як утримуються в ньому одкровення благотворно впливають на їх власне життя.

Коран ніколи не залишають на столі, де на нього може бути поставлено всі що завгодно! Багато мусульман, особливо в країнах з розвиненим друкарством, знають, що ці переклади піддаються випадковому, недбалому обігу в магазинах, бібліотеках і школах.

Якщо Коран - це святе письмо мусульман (тобто надхненне богом) то святим переказом (автор - людина) є Суна - збірка переказів. Вона містить приклади з життя Мухаммеда як зразок та керування для всього мусульманського загалу та кожного мусульманина зокрема, як виток відомостей про те, яка поведінка, думка до вподоби Аллаху.

У звичайному лексіконі "суна" може означати правильні, від-повідаюні Суні вчинки. "Суна"- (араб.) звичай, приклад. Існує 4 канвнічних збірки сун, укладених в IX ст.

ШАРІАТ (араб.) - правильний шлях до мети.

Це комплекс юридичних норм, принципів і правил поведінки, дотримання яких означає що людина веде праведне життя, угодне Аллаху.

Шаріат вважається божественним законом, що доведений до людей через Коран. Реально шаріат реалізується на практиці в ісламському суді.

Вважається що в шаріаті маються відповіді на будь-які запи-тення, передбачені правила поведінки на всі випадки життя. В масовій свідомості шаріат сприймається як ісламський спосіб життя.

Поиск по сайту: