І. Спадкування за заповітом

2. При оформленні спадщини за заповітом нотаріус повинен перевірити, чи відповідає форма та посвідчення поданого йому заповіту вимогам законодавства. Якщо форма та посвідчення заповіту не відповідає вимогам законодавства, нотаріус роз'яснює наслідки недійсності заповіту. У разі, якщо особі відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні зазначеної нотаріальної дії.

За позовом заінтересованої особи заповіт може бути визнано недійсним, якщо він не відповідає волі заповідача або якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним; зміст розпорядження, викладеного в заповіті не відповідає вимогам закону.

Заповіт визнається нікчемним, якщо він складений особою, яка не мала на це права (недієздатним); якщо не дотримано вимог щодо форми заповіту; якщо не дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення заповіту.

У разі визнання заповіту недійсним застосовуються правила спадкування за законом, за винятком випадків, передбачених частиною четвертою статті 1254 ЦК.

Питання визнання заповіту в цілому або окремих його розпоряджень недійсними вирішується в судовому порядку.

2.1. Оскільки заповіт може бути скасований або змінений заповідачем у будь-який час, нотаріус перевіряє відомості про нього (наявність та чинність) за даними Спадкового реєстру.

Якщо нотаріусу подається декілька заповітів спадкодавця нотаріус керується правилом частини третьої статті 1254 ЦК, якою передбачено, що кожен новий заповіт скасовує попередній повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

3. У зв'язку з тим, що заповідач має право написати заповіт власноручно, а також законом йому надано право на посвідчення секретного заповіту, при оформленні спадщини може виникнути необхідність у тлумаченні заповіту.

Статтею 1256 ЦК встановлено, що тлумачення заповіту може бути здійснено самими спадкоємцями.

У разі відсутності спору між спадкоємцями, ними може бути укладено договір про тлумачення заповіту, в якому вони можуть уточнити, конкретизувати волю спадкодавця тощо, або з'ясувати зміст окремих розпоряджень заповіту; можуть розподілити частки у спадковому майні, права та обов'язки між ними тощо.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом.

4. Відповідно до вимог статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, крім перевірки факту смерті спадкодавця, перевіряє наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Крім того, перевіряє також коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

До кола таких осіб входять лише особи, визначені у частині першій статті 1241 ЦК, а саме малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова (вдівець), непрацездатні батьки (усиновителі). Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 Сімейного кодексу України).

Непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди І, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини) вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку.

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку (для жінок досягнення 55 років, для чоловіків - 60 років), але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

4.1. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також від місця проживання спадкоємця, який має таке право. Якщо ж інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку або вважають, що розмір обов'язкової частки має бути зменшений з урахуванням обставин, які мають істотне значення, вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

При одержанні від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії (видача свідоцтва про право на спадщину) зупиняється до вирішення справи судом.

Позбавлення заповідачем права спадкоємця на обов'язкову частку у спадщині законом не передбачено.

Спадкоємці інших черг, а також внуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов'язкову частку у спадщині при спадкуванні за заповітом. Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатні внуки, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки внуки не входять до кола спадкоємців, визначених статтею 1241 ЦК.

4.2. При визначенні розміру обов'язкової частки слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається, незалежно від змісту заповіту, у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. Зменшити обов'язкову частку у спадщині спадкодавець не має права. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку. Тому нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом.

Наприклад, спадкодавець заповів все своє майно рідному брату. Однак на час відкриття спадщини були живі дружина померлого, якій виповнилося 55 років, і два сини, один з яких був інвалідом другої групи. У цьому випадку дружина та син - інвалід мають право на обов'язкову частку. Якби не було заповіту, кожен із спадкоємців мав би право на 1/3 частку спадкового майна. Обов'язкова частка у цьому випадку дорівнює 1/6 частки такого майна. Отже, дружина та син спадкодавця одержують свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку спадкового майна кожен. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 2/3 частки спадкового майна, яке залишилось, одержує спадкоємець за заповітом - брат спадкодавця.

У разі спадкування за заповітом одним спадкоємцем було встановлено, що із п'яти спадкоємців за законом, двоє мають право на обов'язкову частку у спадщині, то розрахунок обов'язкової частки здійснюється таким чином: кожен із спадкоємців за законом має право на 1/5 частку спадкового майна. Обов'язкова частка одного спадкоємця у цьому випадку дорівнює 1/10 частки спадкового майна. Тому, двоє спадкоємців на обов'язкову частку одержать свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/10 частку спадкового майна кожен (1/10+1/10=2/10 або 1/5), а спадкоємець за заповітом одержить свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 4/5 частки спадкового майна (1-1/5=4/5)

4.2.1. При визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати все спадкове майно, як заповідане так і те, що неохоплене заповітом, а також враховуються речі звичайної домашньої обстановки та вжитку.

До складу спадкового майна, згідно статті 1228 ЦК, входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від способу розпорядження ним.

Таким чином, незалежно від того, зроблено розпорядження щодо права на вклад у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі), таке право входить до складу спадщини і на нього поширюються загальні правила спадкування. А це означає, що при визначенні розміру обов'язкової частки необхідно враховувати і розмір вкладу.

Для встановлення всієї спадкової маси в повному об'ємі спадкоємець, який має право на обов'язкову частку у спадщині, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

4.2.2. Якщо нотаріусу стане відомо про спадкоємця, який має право на обов'язкову частку, та його місце проживання, він зобов'язаний повідомити про це такого спадкоємця. Нотаріус роз'яснює спадкоємцю його право на одержання частки спадкового майна (обов'язкова частка).

Обов'язкова частка у спадщині - це мінімум того, що може отримати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець (за винятком зменшення її за рішенням суду), і необхідна для того, щоб матеріально забезпечити осіб, яких спадкодавець утримував чи зобов'язаний був утримувати. Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов'язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільне корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут. Всі ці обтяження можуть стосуватися лише того майна, яке перевищує обов'язкову частку у спадщині.

4.3. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині і витребовує докази, які підтверджують право таких спадкоємців на одержання обов'язкової частки.

Право спадкоємця на обов'язкову частку в спадковому майні посвідчується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку нотаріус перевіряє документи, які підтверджують факт непрацездатності такого спадкоємця.

Якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року і до цієї дати була прийнята хоча б одним спадкоємцем, коло спадкоємців та розмір обов'язкової частки визначається за правилами статті 535 ЦК УРСР.

Якщо спадщина відкрилася після 1 січня 2004 року, нотаріус застосовує вимоги статті 1241ЦК. Частки спадкоємців за заповітом зменшуються на ту частку, на яку буде видано свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку.

Спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, нотаріус роз'яснює його право на одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку, а такий спадкоємець може подати заяву про те, що вимоги статті 1241 ЦК йому роз'яснено і на одержання такого свідоцтва він не претендує, так як його частка у спадщині забезпечена за рахунок іншого спадкового майна. У такому випадку спадкоємець має право одержати свідоцтво про право на спадщину за законом або за заповітом на заповідане йому майно і не одержувати свідоцтво про право на спадщину на обов'язкову частку.

Аналогічні заяви від імені законного представника малолітньої, неповнолітньої, недієздатної або обмежено дієздатної особи приймаються нотаріусом тільки за наявності згоди органу опіки та піклування.

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (стаття 1241 ЦК).

Таким чином, визначивши розмір обов'язкової частки спадкоємця, нотаріус видає йому свідоцтво про право на спадщину за законом.

Поиск по сайту: