У кожній навчальній програмі визначаються як загальні, так і специфічні завдання. Б.М. Йєменський пропонує згруповувати задачі курсу образотворчого мистецтва за такими напрямками:
1. Мистецтво як культура відношення до всіх явищ життя. Ця група задач фактично вбирає в себе зміст мистецтва, який виражається чепоз моральні, етичні, емоційно-ціннісні критерії суспільства (культуру відношення до суспільства, людини, світу речей, світу природи). Це завдання виховання, сприйняття, оцінювання.
2. Мистецтво як творчість — розвиток асоціативно-образного мислення, здатності зв'язувати у свідомості далекі одне від одного явища, бачити загальну систему, здатність народжувати у власній свідомості на основі сприйняття життя художній образ і вміти його сприймати у творах мистецтва. Це завдання розвитку.
3. Мистецтво як мова, система мов, що ґрунтується на таких вихідних поняттях як композиція, лінія, колір, об'єм, простір. А застосування їх у різних мовах різне. Це завдання оволодіння знаннями, уміннями та навичками [41, с 62-63].
Аріадна Жукова так говорить про головне завдання мистецтва: «Головне завдання мистецтва спільне із задачами філософії та науки: мистецтво вчить людину жити, воно передає їй досвід, відкриття і роздуми попередніх поколінь. Все це так. Але й сама мова мистецтва, її чисто образна сторона варті найбільшого дивування і захоплення. В цьому плані вміння досягти ілюзорності наближується до життя так, щоб воно саме здавалося «живим»- вершина діяльності художника» [17, с 44].
В навчальних програмах з образотворчого мистецтва головні завдання визначаються таким чином:
1. Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до не утилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні минулого.
2. Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
3. Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва; усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.
4. Формування потреб і здібностей щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва; оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості.
5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності [16, 54].
Зміст освіти
Протягом тривалого часу змістом освіти вважали лише сукупність знань, умінь та навичок. Так було, доки не виникла соціальна потреба в інтелектуальному та творчому розвитку. Сучасна дидактика розглядає складові змісту освіти більш широко. Головною метою освіти є передавання від покоління до покоління основ соціального досвіду, накопиченого людством протягом його існування.
М.М. Скаткін та І.Я. Лернер виділяють такі головні компоненти змісту освіти:
— знання та уявлення про світ;
— досвід способів діяльності;
— досвід способів творчої діяльності;
— досвід емоційно-ціннісного відношення (оцінки) до світу, до власної діяльності.
Відносно курсу образотворчого мистецтва до першого компонента змісту навчання можна віднести головні поняття, визначення, правила, закони, принципи теорії мистецтва, факти з історії мистецтва та біографій митців. До другого — способи образотворчої діяльності у різних видах мистецтва та художніх техніках виконання.
Дуже важливо у навчальному процесі реалізовувати два останніх компоненти. Ні об'єм знань, що придбаються у готовому вигляді, вміння, що засвоюються за зразком, не можуть забезпечити творчі можливості людини. «Розвиток творчих здібностей вимагає спеціального механізму — своїх навичок, свого тренажу. І вчити цьому необхідно із самого юного віку — коли дитина найбільш до цього прихильна. Цьому положенню пора стати педагогічною аксіомою», вважає Б.М. Йєменський [41, с 36]. Способи творчої діяльності вимагають винаходу власних шляхів реалізації задумів, перенесення відомих способів діяльності у нестандартні ситуації та завдання. Фантазія, творчість як м'язи, їм необхідне тренування.
Образотворче мистецтво належить до предметів такого типу, в яких провідним компонентом змісту освіти є емоційно-ціннісна оцінка світу, особистісне сприймання, усвідомлення власного ставлення до явищ, подій та об'єктів навколишнього світу. Специфіка четвертого компоненту — емоційно-ціннісна оцінка світу полягає в особистісному сприйманні «пропуску» крізь себе ставлення, емоцій до подій, явищ, ідей. «Досвід відношення не можна вивчити чи придбати шляхом вправ, його не можна придбати вольовими зусиллями, його треба пережити — іншого шляху немає!» [41, с 38].
Зміст навчального предмета розкривається у навчальних програмах.
Аналіз минулих та існуючих програм з образотворчого мистецтва показав, що здебільшого навчальний матеріал в них розподіляється не системно. Теми уроків в одних програмах визначаються за задачами вивчення образотворчої грамоти, в інших — за тематикою сюжетів практичних робіт. В їх послідовності відсутня логіка і взаємозв'язок, що робить педагогічну діяльність вчителя і навчально-пізнавальну діяльність учнів на уроці хаотичними, уривковими.
Першу спробу скласти систему змісту образотворчого мистецтва було зроблено Б.М. Йєменським. В основу його програми була покладена цілісна блоково-тематична побудова єдиного кола пізнання в кожному навчальному році і чверті при різноманітній практичній діяльності. Зв'язок уроків стає міцним і послідовним. Закладена динаміка викладання образотворчого мистецтва розгортається за домінуючими проблемами навчання:
1—4 класи — етап основ художніх уявлень;
5—9 класи — етап основ художніх знань;
10—її класи — етап основ художньої культури, художньої свідомості.
Системно-структурного підходу дотримувалися і автори представленого календарно-тематичного планування. Такий підхід дає можливість вчителю (а за його допомогою і учням) уявляти весь курс з образотворчого мистецтва разом із виділенням головних проблем, зв'язку теоретичних знань, практичних умінь, розгортання творчої діяльності і уявлень про світ.
Велику увагу системності знань приділяє Л.Я. Зоріна. «В сучасних умовах школа не може дати людині запас знань на все життя, але вона повинна дати їй опорні знання, розвити її мислення, щоб вона змогла оцінювати нові факти, явища, ідеї, з якими буде зустрічатися в суспільному житті, праці, щоб вона була здатна до уяви осмислення, відбору нових одержаних знань» [19, с 10].
Методи навчання
Разом зі зміною змісту освіти повинні змінюватися і методи навчання. За визначенням І.Я. Лернера метод навчання є «системою дій вчителя, який організовує практичну і пізнавальну діяльність учня, що стійко веде до засвоєння змісту освіти» [34, с 17]. Методи навчання виділяються за такими взаємопов'язаними основами:
а) специфікою цілей навчання або видів змісту освіти;
б) особливостями засобів їх засвоєння;
в) специфікою діяльності з організації та здійснення способів засвоєння.
За класифікацією методів навчання М.М. Скаткіна і І.Я. Лернера можна визначити такі методи навчання, що може застосовувати вчитель: - — інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний);
— репродуктивний (відтворюючий);
— проблемного викладу;
— евристичний (частково-пошуковий);
— дослідницький.
1. Інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний) метод спрямований на організацію сприймання інформації. Це може бути пред'явлення в готовому вигляді об'єкта, що вивчається (або його зображення чи кінофільм); вчитель може сам побудувати розповідь. Його задача — організувати сприйняття. Діяльність учня при цьому полягає у сприйманні, усвідомленні і запам'ятовуванні об'єму одержаної інформації в готовому вигляді.
2. Для формування, відпрацювання вмінь та навичок застосовують репродуктивний метод навчання. Сутність його полягає в тому, що вчитель-конструює, відбирає завдання, при виконанні яких учні відпрацьовують способи застосування знань. Це може бути пред'явлення одного і того ж завдання, або пред'явлення варіативних завдань, схожих зі зразком. При цьому відпрацьовуються способи практичної та інтелектуальної діяльності — з одного боку, з другого — загальні, міжпредметні знання (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, складання плану, конспекту тощо), предметно-специфічні. Цілі, що досягаються репродуктивним методом — це закріплення, зміцнення знань та умінь, тобто засвоєння способів діяльності, вже відомих раніше.
Для реалізації третього компонента змісту освіти (способи творчої діяльності) необхідне застосування продуктивних методів навчання — дослідницького, евристичного, проблемного викладу. їх відміна від двох попередніх методів полягає в тому, що учню надається інформація не в готовому вигляді. її треба виділити і засвоїти самостійно. Для пошукової діяльності необхідним є постановка проблеми (протиріччя) однозначних рішень, розв'язання якої не існує.
3. При проблемному викладанні «вчитель формулює проблему, яку бере з історії науки чи конструює на основі навчального матеріалу, що вивчається, і сам розкриває протирічний процес її доказів і вирішення. Учні слідкують за ходом думок, міркувань вчителя, перевіряють ступінь їх логіки та переконливості» [34, с 106] ... У учнів можуть виникати сумніви, питання, які вони можуть поставити. В окремих випадках вирішення проблемних ситуацій та проблемних задач можливе самими учнями чи під керівництвом вчителя [34, с 37].
Сутність методу проблемного навчання полягає в тому, «що в процесі рішення учнями спеціально розробленої системи проблем і проблемних задач здійснюється оволодіння досвідом творчої діяльності, активної, творчої, свідомої особистості» [39 с. 106].
4. Сутність дослідницького методу полягає в тому, що «вчитель конструює методичну систему проблем та проблемних задач, адаптує її до конкретної ситуації навчального процесу, пред'являє учням, тим самим управляє їх навчальною діяльністю, а учні, вирішуючи проблеми, забезпечують зрушення в структурі та рівні розумової діяльності, поступово опановуючи процедуру творчості, до того ж засвоюють і методи пізнання» При підготовці до такого уроку вчителю необхідно визначити, по-перше, ідеї, які буде розкривати він, по-друге, ідеї та поняття, які будуть здобувати самі учні.
5. Сутність евристичного методу полягає в тому, що «під керівництвом вчителя учень не вирішує цілісні проблемні задачі, а виконує тільки окремі кроки, частини процесу вирішення» [34, с. 42]. Тому цей метод одержав назву частково-пошукового. Формами такого методу можуть бути: повідомлення вчителем фактів при самостійно зроблених висновках учнями; вчителі, розкриває логіку повідомлення, а учнів просить зробити черговий крок; вчитель поділяє важке завдання на частини, вирішивши які учень повертається до заданого; евристична бесіда, тощо. Цей метод допомагає поелементно, кроками навчатися творчому мисленню.
В практичній діяльності вчителем використовуються методи навчання відповідно до встановлених цілей та задач уроку. Для розвитку творчих здібностей учнів більш продуктивними є проблемні методи навчання, які ґрунтуються на проблемних ситуаціях, протиріччях і вимагають пошуку невідомих раніше рішень. При такій організації діяльності вчителю на уроці належить роль помічника у визначенні проблеми, її переводу в проблемні задачі та їх вирішення учнями.