Безперервність навчання. Врахування вікових особливостей дітей у навчально-виховному процесі предметів художньо-естетичного циклу

Навчання відбувається все життя. Починається воно в сім'ї, продовжується в дитячому садочку, початковій, середній та старшій школі. Для багатьох наступним етапом є навчання в професійних технічних та вищих навчальних закладах, яке теж може мати своє продовження у набутті післядипломної освіти або переходу до нау­кової діяльності (аспірантури, докторантури). Домінантною ланкою при цьому є самоосвіта, на яку повинні спиратися всі інші. Для реалізації безперервної освіти необхідне цілеспрямоване озброєння методологією рішення практичних завдань, розвиток процесів ви­роблення конструктивних рішень, критичної оцінки і самооцінки діяльності; виникають завдання інтеграції і спадкоємність компо­нентів навчального процесу на всіх етапах безперервного навчання, в усіх його ланках. Кінцевою метою системи безперервної освіти є підвищення якості, рівня діяльності людини в тій чи іншій сфері, стимулювання постійного професійного зростання і розвитку осо­бистості [32, с 133].

Образотворча діяльність супроводжує людину від молодшого до зрілого віку. Навчання цієї діяльності починається у дитячому сад­ку і продовжується в середньому загальноосвітньому закладі у 1 — 7 класах. Для безперервності цього процесу необхідні узгодження навчальних програм, методів та форм навчання з урахуванням віко­вих особливостей. Особливої уваги цей процес вимагає на пере­хідних вікових етапах, а саме: дитячий садок — початкова школа; початкова школа — середня школа.

Викладаючи образотворче мистецтво, вчитель не завжди замис­люється над тим, що окрім спрямованого навчання відбувається природний розвиток якості образотворчої діяльності, змінюється уява, сприйняття світу, ставлення до власної творчості.

Проблеми уяви, образотворчої діяльності у дитячому віці розг­лядаються в педагогічній і психолого-педагогічній науці та практиці. Вчені, практики-вчителі, батьки визначають, що в ранньому дитячому віці малювання складає головний вид творчості. Малю­ки полюбляють малювати, їм подобається сам процес. Але з часом така зацікавленість згасає, відбувається розчарування та охолод­ження. З чим це пов'язано? Л.С. Виготський вважає, що знижен­ня цікавості дітей до малювання ховає за собою перехід цієї діяль­ності у нову, вищу стадію розвитку, яка стає доступною дітям тільки при сприятливих зовнішніх стимулах, таких, наприклад, як вик­ладання образотворчого мистецтва в школі, наявність художніх образів вдома, чи при особливій обдарованості до цього виду твор­чості [11, с 66].

Головні етапи, за якими відбувається розвиток малювання ди­тини, були розглянуті Кершентейнером, який виділяє такі стадії малюнку:

• достадійна фаза (від 2-х до 4-х років) — це зображення кара­кулів, штрихів і безформеного зображення окремих елементів;

• І стадія (від 4-х до 6 років) — виконання схематичних зобра­жень, далеких від реальних предметів, зображення людини — це «головоноги». Особливістю даної стадії є те, що дитина малює по пам'яті, те, що знає, а не те, що бачить;

• II стадія (від 6 до 8 років) — виникнення почуття форми та лінії. На цьому щаблі розвитку дитячого малюнку відбувається суміш схематичного, формального, передавання взаємовідношень частин, народжуються паростки зображення, схожого на дійсність;

• III стадія (від 8 до 12 років) — ступінь схожого зображення, при якому зникає схема, з'являється силует чи контур, але ще немає пластичності предмета, перспективи;

• IV стадія (від 12 до 15 років) — пластичне зображення, при якому окремі частини зображуються випукло за допомогою світла та тіні, з'являється перспектива, передається рух.

Схожу періодизацію дитячої образотворчої діяльності наводить А.В. Бакушинський.

З чим пов'язана така еволюція? Л.С. Виготський вважає, що головний напрямок розвитку дитини є в тому, що спочатку пере­вагу має рухово-дотиковий апарат. Дитину насамперед цікавить сам процес, не результат. В цей період дії дитини відрізняються силь­ним емоційним забарвленням. Пізніше починає зростати роль зору, починається боротьба двох установок, в якій перемагає зорова ус­тановка у сприйнятті світу [11, с.72]. А.В. Бакушинський говорить про те, що новий, переламний період пов'язаний із послабленням зовнішньої фізичної активності і посиленням розумової. Настає період аналітичної стадії в дитячому розвитку. Підліток в цей час прагне до ілюзорної натуралістичної форми, хоче зробити так, як насправді.

«З малюванням у перехідний період пов'язані дві важливі про емблеми. Перша з них в тому, що для підлітка вже недостатньо однієї діяльності творчої уяви, його не задовольняє малюнок, зроблений будь-як. Для втілення його творчої уяви йому необхідно придбати професійні, художні навички та вміння» [11, с 74-75]. Ось чому важливо вчасно внести у навчальний процес вивчення образотворчої грамоти і відпрацювання практичних навичок зображення.

Викладання образотворчого мистецтва в початковій і середній школі має свої особливості, які пов'язані із віковими.

В молодшому шкільному віці дитина має недосконалу коорди­націю рухів, розвитку дрібних м'язів рук. Тому на уроках образот­ворчого мистецтва доцільно приділяти час фізкультхвилинкам на 1—3 хвилини, які представляють собою вправи на координацію рухів та її розвиток. Добре, коли вони мають ігровий та сюжетний характер і відповідають контексту загальної теми уроку. Відомо, що через 23 хвилини спрацьовує ефект утоми і необхідна зміна дій. Емоційні нескладні сюжетні вправи для кистей рук, очей, голови тут стануть у нагоді. Розвитку уяви, просторових уявлень можуть сприяти малювальні ігри. Наприклад, написання власного імені з відображенням як у дзеркалі (через лінію-межу); «крапки-крапки» (з'єднання довільно поставлених крапок у будь-яке конкретне зоб­раження), «каляки-маляки» (завершення випадкової лінії, яку було почато із закритими очима, певним малюнком), тощо. Для молод­ших школярів необхідна постійна зміна дій — подивитися, послу­хати, пограти, поспілкуватися, помалювати.

Характерними ознаками молодшого шкільного віку (6—9 років) є імпульсивність характеру, емоційність, чутливість на фоні емоці­йності. Провідною діяльністю є спілкування з дорослими. Головне для малюка — дія, а не результат. Це типовий вік для становлення особистості. При викладанні образотворчого мистецтва вчителю краще спиратися на емоційність, змістовність розкриття навчаль­ної теми. Навчальна діяльність у молодшому шкільному віці спря­мована на формування відносно вірного розуміння наукових понять.

Сприйняття художнього твору в цьому віці відбувається через сюжет, події, що зображені, емоційне ставлення. Але дитину втом­лює тривале сприймання. Оцінка естетичних явищ визначається конкретною ситуацією.

Як для молодших, так і для учнів-підлітків характерне те, що кожен з них має свою переважну форму сприйняття. Хтось краще сприймає зміст на слух, хтось — зорово, комусь необхідно все спро­бувати тактильно, засвоїти через практичну дію. Тому вчителю тре­ба задовольняти такі особливості, використовуючи і наочність, і сло­во, і практичну діяльність, яка в свою чергу є найбільш ефективною.

Особливостями психофізичного переходу до підліткового віку (10—14 років) є:

— активний фізичний розвиток;

— статеве визрівання;

— почуття дорослості;

— прагнення до самоствердження (наявність об'єктивної само­оцінки, так як вона формується через оцінку дорослих);

— прагнення до самовиховання, цінність вольових якостей (стійкість, упертість, завзятість);

— загострене почуття справедливості.

В цей період підліток робить спроби проникнути в зміст худож­нього твору з точки зору відомих суспільних критеріїв, оцінити явища життя і твори мистецтва самостійно та вибірково.

Розуміючи проблеми віку, справжній вчитель знайде необхід­ну манеру та тон спілкування, надасть можливості учням самовиразити себе та розвиватися.

Поиск по сайту: