ЛЕКЦІЯ 24 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

1. Поняття і загальні особливості провадження у криміналь­них справах приватного обвинувачення.

2. Особливості порушення кримінальних справ приватного обвинувачення.

3. Особливості судового розгляду кримінальних справ при­ватного обвинувачення.

1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІОСОБЛИВОСТІ

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Кримінальні справи приватного обвинувачення — це справи, що порушують не інакше як за скаргою потерпілого, якому належить право підтримувати обвинувачення у суді, І які може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним.

У КПК порядок провадження у справах про такі злочини визна­чено лише трьома статтями (27, 111 і 251). Таку незначну увагу законодавця до кримінальне-процесуального провадження у справах про зазначені злочини можна пояснити лише тим, що відповідно до чинного кримінального законодавства вони належать до катего­рії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). Неповне правове регулювання провадження у справах приватного обвинувачення зумовлює багато проблем із відновленням громадянами своїх за­конних прав.

Загальні особливості справ приватного обвинувачення полягають у такому:

1) провадження у справах стосується певної категорії злочинів — передбачених ст. 125 "Умисне легке тілесне ушкодження", ч. ! ст. 126 "Побої" та ст. 356 "Самоправство" КК (останній — щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих грома­дян). Переважну більшість із них вчинюють на побутовому грунті. Учасниками кримінально-правових конфліктів є родичі, знайомі, товариші, співробітники. Тому в разі застосування публічного по­рядку провадження у таких кримінальних справах відносинам між учасниками конфлікту може бути заподіяно більшу шкоду, ніж та, що буде завдано загальносуспільним інтересам через незвернення потерпілого до державних органів.

386

2) кримінальні справи порушуються виключно т скаргою по­терпілого. Винятком є випадки, коли:

• справа має особливе громадське значення;

• потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від об­винуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси.

За наявності таких обставин прокурор порушує справу і без скарги потерпілого. Після порушення така кримінальна справа стає справою публічного обвинувачення. У ній здійснюють досудове роз­слідування, її не може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним, тощо;

3) порушення кримінальних справ приватного обвинувачення є аиключною компетенцию судді;

4) дізнання і досудове слідство не провадяться. Останнє — лише у иипадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє пра­во на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд (ст. 111 КПК);

5) обвинувачення в суді підтримує потерпілий. Він має повну свободу у розпорядженні обвинуваченням, що регламентується із застосуванням диспозитивного методу правового регулювання:

• якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, то він самостійно визначає, щодо кого з них чи шодо всіх подавати скаргу і підтримувати обвинувачення;

ф якщо у справі декілька потерпілих, то кожен підтримує обви­нувачення самостійно, однак примирення одного із обвинувачених з підсудним не може бути підставою до закриття справи, якшо об­винувачення підтримують інші потерпілі;

• потерпілий може в будь-який момент відмовитися від обвину­вачення, що зумовлює закриття справи.

У справу приватного обвинувачення вправі в будь-який момент вступити прокурор і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з під­судним закриттю не підлягає;

6) справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з підсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановления вироку.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

І. Вирішення питання про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення та її закриття повністю залежить від волевиявлення потерпшого.

387

2. Дізнання і досудове слідство у цих справах не провадять.

3. Обвинувачення в суді підтримує не державний обвинувач (про­курор), а приватний обвинувач — потерпілий.

2. ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Кримінальне-процесуальна діяльність в стадії порушення кри­мінальної справи має певні особливості.

1. Ця стадія збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею. Строки діяльності в ній визначено ч. 2 (3 дні) або ч. 4 ст. 97 КПК(Шднів).

2. Справу мазке бути порушено тільки за наявності скарги потер­пілого чи його законного представника. У скарзі має бути чітко викла­дено підстави для порушення кримінальної справи, зокрема:

• обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину;

• його кримінальне-правова кваліфїкадія та відповідні докази;

• дані про особу, яку обвинувачують у його вчиненні;

• прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності тощо.

Протягом тривалого часу в теорії та в практиці кримінальне- • процесуальної діяльності виникали проблеми, пов'язані зі звернен­ням потерпілих зі скаргами приватного обвинувачення не до суду, а до органів дізнання, досудового слідства чи прокуратури. Вони полягали в тому, шо ці органи:

— відмовлялися приймати скарги приватного обвинувачення або

• приймали скарги з наступною відмовою в порушенні кримі­нальної справи через відсутність складу іншого злочину (наприклад хуліганства) або

• приймали скарги і направляли їх за належністю до суду, але останній повертав їх до органу дізнання через неналежне оформ­лення.

Ці проблеми вирішено постановою Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № ІЗ "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпших від зло­чинів" (далі — постанова Пленуму № 13), в п. 27 якої зазначено, що "суддя не вправі відмовити у прийнятті скарги потерпілого про притягнення особи до кримінальної відповшальності за ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК, якшо скарга надійшла до суду з прокуратури чи з інших компетентних органів у порядку, встановленому п. З ч. 2 ст. 97 КПК. При розгляді такої скарги суддя повинен викликати потерпілого і з'ясуэати його думку, а також інші обставини, необ­хідні для прийняття правильного рішення".

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України є логічним з огляду на такі обставини. Громадяни не зобов'язані знати специ­фіку компетенції кожного з державних органів, які ведуть кри­мінальний процес. З цих питань дискутують навіть досвідчені практичні працівники і теоретики-юристи. У цьому випадку є важли­вим сам факт звернення громадянина до одного з органів держави з проханням про притягнення певної особи до кримінальної від­повідальності. Отже, заявник бажає, щоб за його заявою було вжито відповідних заходів — порушено кримінальну справу і притягнуто до кримінальної відповідальності особу, що вчинила злочин. 1 не важливо, що заявник помилився, направивши заяву не до того органу, до компетенції якого належить її розгляд чи перевірка. Го­ловне, що він, подаючи заяву, ініціював кримінальний процес. А завдання органів дізнання (міліції) в цьому випадку зводиться до визначення належності заяви до відповідного органу — прокура­тури або суду.

3. У стадії порушення кримінальної справи приватного обвинува­чення існують найкращі умови для примирення потерпшого з обвину­ваченим. У частині 2 п. 25 постанови Пленуму № ІЗ судам реко­мендовано якомога ширше використовувати у справах зазначеної категорії інститут примирення і підтримувати діяльність тих громад­ських організацій, які ставлять за мету досягнення такого прими­рення до судового розгляду справи, повідомляти осіб, шо вчинили злочин, про наявність у районі (місті) таких організацій, надавати останнім відповідну інформацію. На законодавчому рівні діяль­ність таких організацій не регламентовано. Однак, видається, Вер­ховний Суд України, даючи такі рекомендації, має рацію. Україні слід нарешті сприйняти інститут медіації (досудового вирішення кримінально-правових конфліктів посередниками — громадськими організаціями), що існує в багатьох західноєвропейських країнах.

4. За скаргою приватного обвинувачення суддя може прийняти одне із таких рішень;

• залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимо­гам, встановленим щодо обвинувального висновку, та повернути її особі, яка подала скаргу;

• відмовити у порушенні справи;

• надіслати скаргу за належністю прокуророві;

• порушити кримінальну справу і призначити її до судового роз­гляду.

5. Суддя складає єдину постанову про порушення кримінальної справи, призначення її до судового розгляду та про визнання особи потерпілим.

6. У разі надходження до суду поряд зі скаргою потерпілого зустрічної скарги суддя за наявності підстав виносить постанову

388

389

про порушення кримінальної справи за зустрічнії.» обвинуваченням і призначення справи до судового розгляду. У таких випадках обом заявникам надаються процесуальні права як потерпілого, так і під­судного.

7. Попередній розгляд справи відбувається за загальними правилами з тією лише відмінністю, що замість прокурора у судовому засіданні бере участь потерпілий.

8. Підсудному не пізніше ніж за три доби до дня слухання справи має бути вручено копію скарги потерпілого, копію постанови судді про порушення кримінальної справи та повістку про виклик його в судове засідання.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Стадія порушення кримінальної справи приватного обвину­вачення збігається у часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею.

2. Справу може бути порушено тільки за скаргою потерпілого.

3. У разі надходження зустрічної скарги суддя порушує справу за зустрічним обвинуваченням.

3. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Судовий розгляд кримінальних справ приватного обвинувачен­ня відбувається за загальними правилами, передбаченими главами 24—28 КПК. Особливості розгляду цих справ полягають у такому.

1. Оскільки прокурор не бере участі в судовому розгляді, то право підтримувати (ч. 1 ст. 267 КПК) і змінювати (ст. 277 КПК) обвину­вачення надано потерпілому. Він може змінювати обвинувачення тільки в межах статей кримінального закону, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів, справи про які розглядають у порядку справ приватного обвинувачення. Якщо ж у судовому засіданні буде встановлено дані, що вказують на вчинення підсуд­ним злочину, який слід розглядати в публічному порядку, то суддя має діяти згідно з вимогами ст. 276 КПК — не зупиняючи розгляду справи, винести постанову, якою про вчинення цього почину повідомити прокурора. Так само має діяти суддя і в разі встанов­лення під час судового слідства, що злочин, який переслідується в публічному порядку, вчинила інша особа (ст. 278 КПК).

2. Оскільки в судових дебатах беруть участь особи, які не мають юридичної освіти (потерпілий, підсудний), головуючий перед по­чатком дебатів повинен роз'яснити їх учасникам суть і значення цієї процесуальної дії.

390

3. При об'єднанні в одному провадженні зустрічних обвинува­чень слово для виголошення промови під час судових дебатів нада­ється учасникам судового розгляду один раз, причому спочатку особі, яка першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не позбавляє їх права обмінятися репліками.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. У судовому розгляді кримінальної справи приватного обвину­вачення не бере участі прокурор.

2. У разі виявлення під час розгляду справи ознак злочину, шо переслідується в публічному порядку, суддя повідомляє про це про­курора.

3. У справах приватного обвинувачення, в яких об'єднано зустріч­ні обвинувачення, учасники виступають у дебатах один раз.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення зумовлено особливостями злочинів.

2. Кримінальні справи приватного обвинувачення порушують не інакше як за скаргою потерпілого, і їх можуть бути закрито в разі його примирення з підсудним.

3. Під час судового розгляду справи обвинувачення підтримує потерпілий.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Норматив но-правові акти

1. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" // Вісник Верховного Суду України. -2004. - № 8.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадя­нина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. -К., 2004.

Наукові та їїавчально-методичні джерела

1. Альперт С. А. Производство по уголовным делам, возбуждаемым по жалобе потерпевшего. — Харьков, 1976.

2. Багаутдинов Ф. Расширение частных начал в уголовном процессе // Российская юстиция. — 2002. — N5 2.

3. Катъкало С. И. Судопроизводство по делам частного обвинения. — Л., 1972.

391

4. Ленский А. В., Якиноеич Ю. К. Производство по делам частного обвинения в уголовном процессе России. — М, 199S.

5. Лобойко Л. М. Дії органів дізнання у зв'язку зі скаргою потерпілого > вчинення злочину, провадження за яким здійснюється у порядку

справ приватного обвинувачення // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки: Матеріали нау­ково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 2003.

6. Попелюшко В. Справи приватного обвинувачення: актуальні проб­леми, законодавчі парадокси // Право України. — 2003. — № 4.

7. Седаш Е- А. Частное начало в российском уголовном судопроизвод­стве. - Саратов, 2000.

8. Шейфер с: А., Петрова Н. Е. Проблемы реформирования производ-

1 делам частного обвинения в духе расширения частных начал в уголовном процессе РФ // Государство и право. - 1999 - № б

ЛЕКЦІЯ 25

Поиск по сайту: