Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ



В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ

НЕПОВНОЛІТНІХ

1. Загальні особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.

2. Особливості лосудового провадження в справах про злочини неповнолітніх.

3. Особливості судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх.

1. ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Наявність особливого провадження у справах про злочини не­повнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей-

1) кримінологічної, що полягає у запобіганні злочинам неповно­літніх, бо злочинність як соціальне (а точніше - антисоціальне) явище "рекрутує" (В. В. Вандишев) із неповнолітніх нових зло­чинців;

2) правових:

- встановлення істини у кримінальних справах для правильного а, отже, І справедливого їх вирішення;

- забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого.

Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими со-шально-психолопчними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінальн о -процесуальних норм має бути вра­ховано такі характеристики:

1) незрілість мислення;

2) брак достатнього соціального досвіду:

3) нестабільність психіки;

352

4) підвищену емоційність;

5) підвищену навіюваність і самонавіюваність;

6) схильність до фантазій.

Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до "слави" серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну " школу". Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок про­вадження у кримінальних справах неповнолітніх.

Загальні особливості кримінального процесу визначено поло­женнями ч. 4 ст. (4 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою "стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихо­ванню".

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик не­повнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх", більше відомі як "Пекінські правила" (І985 p.). Ці Правила передбачають:

— створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх';

— наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

— побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

— забезпечення конфіденційності, шоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо.

В Україні такі суди не створено. До цього часу щодо ювенальної юстиції точаться лише дискусії. Реальних же кроків ло її законодавчого врегулювання не здійснено. Щоправда, статтею б Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. передбачено, що справи неповнолітніх, які вчинили злочини, розгляда­ються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями (складом суддів). Однак судова практика свідчить, що не завжди є можливість забезпечити в конкретному суді необхідну кількість суддів, які можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолітніх. Усунути ііей недолік, ш° негативно впливає на якість розгляду справ про злочини неповнолітніх, можна шляхом створення спеціалізованих судів щодо неповнолітніх. До створення таких судів головам місцевих та апеляційних судів рекомендовано видати накази, згідно з якими судді, які мають досвід роботи не менше 3 років, спеціалізувались би на роз­гляді кримінальних справ зазначеної категорії (див.: Розділ 17 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 29 серпня іООЗ р. "Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і віигнсннн їх у злочинну діяльність").

353

Загальні особливості провадження у кримінальних справах не­повнолітніх можна розподілити на кілька блоків.

І. Особливості, що стосуються предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні до-судового слідства і розгляді таких справ у суді крім обставин, що підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі {ст. 64 КПК), необхідно також з'ясувати обставина, зазначені в ч, I cm. 433 КПК, а саме:

1. Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження). Це необхідно для правильного вирішення питання про те, чи може він нести кримінальну відповідальність, як краще організувати роботу з його виховання.

Встановлюючи вік неповнолітнього, слід враховувати, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не в день народження, а по закінченні доби, на яку припав цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

Точний вік неповнолітнього має бути підтверджено:

— свідоцтвом про народження;

— паспортом.

До матеріалів справи додають копію документа, що підтверджує вік неповнолітнього.

Якшо документів, які підтверджують вік, немає або є підозра, Ідо вони підроблені, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов'яз­ково призначають судово-медичну експертизу. При визначенні иіку неповнолітнього за допомогою експертизи слід зважати на два моменти:

• експерти визначають тільки рік народження. Днем народження неповнолітнього вважається останній день року, вказаного експер­тами;

• якщо у висновку експертизи вік визначено мінімальним і мак­симальним числом, то слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку особи.

2. Стан здоров 'я і загального розвитку неповнолітнього. За на­явності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, слід також з'ясувати, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. В необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової від­сталості та того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій І в якій мірі керувати ними, необхідно проводити експертизу з участю фахівців у галузі дитячої та юнацької психології (педагога, психолога), або ці питання поставити на вирішення експерта-психіатра (ч. З ст. 433 КПК).

354

3. Характеристика особи неповнолітнього. Для цього необхідно зібрати дані про:

те, де він вчився або працював;

— як ставився до навчання, праці;

— якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

4. Умови життя й виховання неповнолітнього. Оскільки більшу частину часу неповнолітній живе і виховується вдома та в закладах освіти, під час провадження у справі слід з'ясувати:

по-перше:

— в яких матеріальних, побутових умовах живе і виховується неповнолітній;

— як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання не­повнолітнього його батьки;

— чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя;

— в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками;

— якою є психологічна обстановка в сім'ї;

— чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітнього тощо;

по-друге:

— в якому закладі освіти навчається неповнолітній;

— чому саме в цьому закладі він навчається;

— яким чином характеризує класний керівник неповнолітнього;

— чи створено в закладі освіти умови для навчання, виховання та творчого розвитку особистості учнів тощо.

5. Обставини, які негативно впливали на Ного виховання. В спра­вах мають бути дані, чи притягувався неповнолітній до адміністра­тивної або кримінальної відповідальності. Якщо він відбував по­карання в установі виконання покарань, слід встановити, як його характеризує адміністрація, чи був він праце влаштований після по­вернення додому, а за повторного вчинення злочину — причини рецидиву.

До матеріалів справи додають характеристики з місця роботи та навчання, матеріали кримінальної міліції в справах неповнолітніх.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. Оскільки дії дорослих осіб, що втягують неповнолітніх у пияцтво, злочинну та іншу анти­громадську діяльність, становлять підвищену суспільну небезпеч­ність, Верховний Суд України вказав судам на їх обов'язок: усебічно з'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання не­повнолітнього, який вчинив злочин; виявляти дорослих осіб, котрі втягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність, притягувати останніх до передбаченої законом відповідальності (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2 "Про застосування судами законодавства про відпові-

355

дальність за втягнений неповнолітніх у злочинну чи іншу анти­громадську діяльність").

У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, якщо не з'ясовано дані про особу підсудного, умови його життя і ви­ховання, не виявлено дорослих співучасників і осіб, що втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, за неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

Законом визначено, що для встановлення згаданих обставин слід допитати як свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть надати необхідні відомості, витребувати необхідні документи і провести всі необхідні слідчі та судові дії (ч. 2 ст. 433 КПК).

II. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі захисника. Законом передбачено обов'язкову участь захис­ника в справах лро почини неповнолітніх (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК).

ПІ. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальній справі осіб, які несуть відповідальність за виховання неповнолітнього або беруть участь у його вихованні. До таких осіб належать:

1. Батьки (інші законні представники) неповнолітнього (ст. 441 КПК). Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначено ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батьки зобов'язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої осві­ти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину. Згідно з цією ж статтею:

• передяння дитини на виховання Іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування шоло неї;

• заборонено будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

• заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також засто­сування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

2. Представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх беруть участь у судовому розгляді справи (ст. 442 КПК), а міліції — ще й у стадіях порушення криміналь­ної справи та досудового слідства (приймають, перевіряють і вирішують заяви про злочини та дізнання в разі порушення кримі­нальної справи, а також виконують доручення та вказівки слідчого у справі). Обов'язки служб у справах неповнолітніх встановлено ст. 4 Закону України від 21 квітня ІУ95 р. "Про органи і служби у

356

справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх , а кримінальної міліції у справах неповнолітніх — ст. 5 цього ж Закону.

3. Представники підприємств, установ і організацій беруть участь тільки в стадії судового розгляду (ст. 443 КПК). Цих осіб допуска­ють до участі в справі з метою отримати від них:

— пояснення щодо поведінки неповнолітнього, який навчається чи працює в певному колективі;

— показання як свідків (за наявності підстав до допиту їх у такій якості).

IV. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу. Враховуючи специфіку справ про злочини неповнолітніх, законодавець встановив декілька додаткових правил, пов'язаних з особливостями застосування запо­біжних заходів то інших заходів примусу в таких справах.

1. Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, може бути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у ви­няткових випадках за наявності підстав і в порядку, що встановле­но законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК). Те саме визначено у ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитин­ства". Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомля­ють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Заборонено утримувати дитину в одному приміщенні з дорослими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

2. Взяття під варту застосовують лише у разі, якщо дані про особу та тяжкість злочину свідчать, що застосування іншого запобіжного заходу не гарантуватиме, що неповнолітній не зробить спроб вчинити повторні злочини, не перешкоджатиме встановленню істини в справі, з 'явиться за викликом до органу розслідування або в суд.

У Конвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використову­ється лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

3. До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК, застосовують такі спеціальні заходи, як передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальни­ків, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, — під нагляд адміністрації цієї установи. Порядок застосування цих за-пибіжних заходів врегульовано ст. 436 КПК. Згідно з шєю статтею закону:

357

• батьки, опікуни, піклувальники або адміністрація дитячої установи в цих випадках дають письмове зобов'язання про забезпе­чення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду;

• зазначених осіб попереджають про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі не­явки його до слідчого, прокурора або до суду;

• у разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому ст. 153 КПК (див. лекцію 6 "Запобіжні заходи").

У практиці діяльності органів дізнання, досудового слідства, про­куратури і суду спеціальні запобіжні заходи застосовують украй рідко.

4, До неповнолітнього заборонено застосовувати привід.

V. Особливі підстави припинення кримінально-процесуального про­вадження. Сутність цих підстав полягає у такому.

1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчи­нення суспільне небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК). Цю підставу може бути покладено в основу відповідного рішення в будь-якій стадії кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку) одним із органів, які мають право здійс­нювати провадження у кримінальних справах.

2. Справу може бути закрито у зв'язку із за стосу пан ням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 1 ст. 7-1, статті 7-3, 9 КПК). Підставило закриття справи викладено в кримінальному законі (ч. 1 ст. 97 КК):

- злочин має бути вчинено вперше;

- злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяж­кості;

- виправлення неповнолітнього можливе без застосування по­карання.

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ І:

1. Провадження у кримінальних справах неповнолітніх здійсню­ється за загальними правилами, але з деякими особливостями.

2. Особливості провадження визначаються соціально-психоло­гічними характеристиками неповнолітніх.

3. Основною метою запровадження у кримінально-проце­суальний закон особливого порядку провадження в цих справах є ^, ,с^ І _ \___._ ... .. ...

Л.ІЛ, од 11,-и.гіня (Гп^анІ/вання) ре<ин.иші неповнолітніми їхніх прав

та законних інтересів. 358

2. ОСОБЛИВОСТІ ДОСУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Досудове провадження складається з двох стадій, що мають свої особливості щодо неповнолітніх: порушення кримінальної справи і досудового слідства.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи,

1. Приймаючи від неповнолітнього заяву про вчинення злочину, слід пам'ятати, що кримінальна відповідальність за завідамо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК) настає після досягнення особою 16років, У зв'язку з цим посадова особа відповідного компе­тентного органу не попереджає осіб, які не досягли вказаного віку, про таку відповідальність.

2. Закон не встановлює нижньої межі віку особи, яка звертається до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду із за­явою про злочин. Однак якщо особисто самостійно звертається малолітня особа з заявою до відповідного органу, треба враховува­ти таку соціально-психологічну характеристику, як схильність до фантазій. Тому по можливості компетентній посадовій особі перед прийняттям заяви бажано залучити до участі у прийнятті заяви когось із дорослих членів сім'ї чи близьких родичів малолітнього. Якщо це неможливо зробити взагалі або можна тільки протягом тривалого часу, то заяву малолітньої особи слід прийняти і не­гайно зареєструвати.

3. Перевірку заяв про злочини (суспільне небезпечні діяння) неповнолітніх доручають співробітникам підрозділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх або слідчим, які спеціалізуються на провадженні перевірки заяв про злочини неповнолітніх і роз­слідуванні таких злочинів.

4. Порядок відібрання пояснень від неповнолітніх (так само, як і від повнолітніх) осіб кримінальне-процесуальним законом не регла­ментовано. Тому слід застосовувати за аналогією нормативні положення, сформульовані в частинах 1 і 2 ст. 168 КПК "Допит неповнолітнього свідка". Про обов'язок говорити тільки правду в стадії порушення кримінальної справи неповнолітньому не роз'яс­нюють.

5. Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що на­дійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, однак матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, мідний, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи.

надіслати заячу або пившом/Іення ни /jisjaijtu иіулїиі е

нолітніх (ч. 2 ст. 99 КПК).

359

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

Особливості провадження в ній стадії, залежно від того, на який обсяг діяльності еони поширюються, можна розподілити на дві групи: 1) загальні; 2) окремі.

До перших належать:

1. Провадження досудового слідства є обов'язковим у всіх справах про злочини і суспільне небезпечні діяння неповнолітніх, в тому числі й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) та тих, провадження за якими здійснюється у прото­кольній формі (ст. 425 КПК).

2. Досудове слідство в кримінальних справах про злочини не­повнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

3. Якшо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом із дорослим, то слід розглянути можливість виокремлення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії досудового слідства з додержанням вимог ст. 26 КПК (ст. 439 КПК).

Особливості, шо стосуються окремих процесуальних дій:

1. Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов'язково провадять у присутності захисника.

2. При пред'явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього (ст. 438 КПК). Підставами участі цих осіб є:

• недосягнення неповнолітнім віку 16 років;

• визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим.

Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представни­ків) у справі неповнолітнього не є обов'язковою. Вони беруть участь у справі:

— за розсудом слідчого чи прокурора;

~- за клопотанням захисника.

У практиці розслідування злочинів і суспільне небезпечних діянь, вчинених неповнолітніми, до участі в справі, як правило, залучають батьків або педагога,

Педагог — це обізнана особа, яка має вишу педагогічну освіту і працює викладачем (учителем) в закладі освіти (школі, ПТУ тощо). Педагога залучають до допиту неповнолітнього з метою встанов­лення з останнім психологічного контакту та отримання правди­вих свідчень. Не варто запрошувати як педагога для участі в допиті неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого його класного керівника. Останній несе дисциплінарну відповідальність за стан виховної роботи, яку він зобов'язаний проводити я дітьми. Тому існує велика ймовірність того, що, беручи участь у допиті неповнО-

360

літнього обвинуваченого, педагог заважатиме встановленню умов його виховання, що є обставиною, яка підлягає доказуванню (п. 4 ч. 1 ст. 433 КПК).

Лікаря для участі в пред'явленні обвинувачення неповнолітньому і його допиті запрошують у випадках, якщо особа має якісь психічні чи фізичні вади і через це виникає потреба у налагодженні такого спілкування слідчого з неповнолітнім обвинуваченим, за якого останній міг би повно реалізувати свої права і законні інтереси.

3. Неповнолітнього обвинуваченого викликають, як правило, через його батьків або інших законних представників (інший по­рядок виклику допускається лише у разі, якщо Ііе зумовлено об­ставинами справи). Неповнолітнього, який перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув'язнення (ст. 437 КПК).

4. Доручення слідчого про провадження слідчих І оперативно-розшукових дій (ч. З ст. 114 КПК) виконують підрозділи кримі­нальної міліції у справах неповнолітніх. Даючи такі доручення, слідчий повинен враховувати їх компетенцію, визначену ст. 5 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх":

— виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповно­літніми, вживати з цією метою оперативно-роз щукових і профі­лактичних заходів, передбачених чинним законодавством;

— розглядати у межах своєї компетенції заяви і повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми;

— здійснювати досудову підготовку матеріалів про правопорушен­ня, вчинені неповнолітніми, провадити дізнання в межах, визна­чених кримінал ьно-процесуальним законодавством;

— виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню право­порушень неповнолітніми, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні неповно­літніх;

— розшукувати неповнолітніх, які залишили сім'ї, навчально-виховні заклади (бродяжать) та спеціальні установи для неповно­літніх;

-— виявляти дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діялбність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

— виявляти осіб, які займаються виготовленням та розповсюд­женням порнографічної продукції, видань, що пропагують на­сильство, жорстокість, сексуальну розпусту;

— вести облік неповнолітніх правопорушників, у тому числі звільнених із установ виконання покарань, з метою проведення профілактичної роботи, інформувати про них відповідні служби у ^правах неповнолітніх;

361

— повертати до місця постійного проживання, навчання або направляти до спеціальних установ для неповнолітніх у термін не більше 8 годин з моменту виявлення неповнолітніх, яких було під­кинуто, або які заблукали чи залишили сім'ю або навчально-виховя( заклади;

— викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опіку­нів (піклувальників), а також інших осіб у справах та інших мате­ріалах про правопорушення і у разі ухилення без поважних причин від явки за викликом — піддавати їх приводу;

— відвідувати неповнолітніх правопорушників за місцем їх про­живання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками);

— отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні у зв'язку з матеріалами про правопорушення, шо перебувають у його провадженні;

— затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 15 років, які залишилися без опіки, — на період до передачі їх законним представникам або до влаштування у встановленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, — до передачі їх закон­ним представникам або направлення до приймал ьників-розподіль-ників, але не більше ніж на 8 годин;

— здійснювати згідно з чинним законодавством гласні та негласні оперативно-розшукові заходи з метою розкриття починів, учинених неповнолітніми або за їх участю;

— виявляти, вести облік осіб, які втягують неповнолітніх в анти­громадську діяльність;

— проводити обшуки, вилучення та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

— проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей, які є при них, транспортних засобів;

— вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами правопорушення або використані на шкоду здоров'ю не­повнолітніх;

— складати протоколи про адміністративні правопорушення неповнолітніх, а також їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклу­вальників), які не виконують обов'язків щодо виховання і навчання неповнолітніх, інформувати відповідні служби у справах неповно­літніх;

— вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхід­ність усунення причин та умов, що сприяють вчиненню правопо­рушень неповнолітніми;

доставляти в органи внутрішніх справ на строк до 3 годин неповнолітніх, які вчинили адміністративне правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин вчинення правопорушення та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють;

— негайно повідомляти органи прокуратури, а після встанов­лення особи неповнолітнього відразу сповіщати батьків чи осіб, які їх замінюють, про затримання цього неповнолітнього, у тому числі й про його адміністративне затримання;

— повідомляти органи опіки та піклування за місцем перебу­вання неповнолітнього про відомий факт залишення його без опіки (піклування) батьків;

— інформувати відповідні служби у справах неповнолітніх про неповнолітніх, які затримані чи обвинувачуються у вчиненні зло­чинів.

5. Слідчий може використати результати не пов'язаної безпо­середньо із розслідуваним злочином (попередньої) діяльності під­розділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Він має право:

— допитати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики неповнолітнього; умов його життя та виховання; обставин, що негативно впливали на виховання;

— провести в підрозділі кримінальної міліції у справах неповно­літніх виїмку необхідних документів, що не становлять службової таємниці.

6. Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах неповнолітніх:

1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповноліт­нього (ч. 2 ст. 440 КПК).

Участь останнього не виключає обов'язкової участі захисника в ознайомленні зі справою. Однак, на відміну від захисника, законний представник не має права ознайомлюватися з матеріалами справи окремо від обвинуваченого. Він має право роз'яснювати не­повнолітньому сутність пред'явленого обвинувачення, обговорю­вати з захисником та обвинуваченим клопотання про провадження додаткових слідчих дій, витребування та приєднання до справи доказів;

2) якщо в кримінальній справі буде встановлено, що суспільне небезпечне діяння вчинено особою у віці 11 років І до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, слідчий вино­сить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справу разом із постановою направляють прокуророві.

363

Неповнолітньому, шодо якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, п направленням справи прокуророві надається можливість ознайо митися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають праї користуватись послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила злочин у віІІІ аід 1 років до досягнення віку кримінальної відповідальності суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно в зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слід­чого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у приймальник-розподіл fa-ник для неповнолітніх на строк до ЗО діб. Участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту першого допиту неповнолітньо­го або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника (п. 6 ст. 45 КПК);

3) слідчий, установивши в кримінальній справі, що суспільне небезпечне діяння вчинено дитиною, яка досягла 11-рІчного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК, про що повідомляє прокурора і службу е справах не­повнолітніх за місцем проживання особи;

4) чинне кримінальне-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього у віці від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосу­ванням до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 9 КПК прокурор, а також слідчий за згодою проку­рора, на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 9? КК, виносять мотивовану постанову про направлення справи для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. В цьому разі неповнолітньому з додержанням вимог статей 438 і 440 КПК пред'являють обвинувачення і після винесення постано­ви надають можливість ознайомлення з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику до суду, прокурор надсилає до суду.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної вїдповідаль- , ності із застосуванням до нього примусових заходів виховного ха- | рактеру необхідна сукупність таких умов:

1) встановлення події злочину;

2) злочин належить до категорії злочинів невеликої або серед­ньої тяжкості;

3) можливість виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання;

4) відсутність заперечення з боку неповнолітнього або його за­конного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою,

364

рішення про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру приймає суд у порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК.

У закордонних державах існують інші варіанти звільнення не­повнолітніх від кримінальної відповідальності, причому не судом і навіть не поліцією, а громадськістю. Наприклад, з 1989 р. у Новій Зеландії діє закон "Про дітей, молодь та їх сім'ї". Згідно з ним поліція має право передавати кримінальні справи для вирішення на сімейній конференції, яку організовує представник системи соціального забезпечення. Конференція — це зустріч правопоруш­ника і жертви, в ній також беруть участь члени сім'ї, родичі, авто­ритетні у громаді люди, друзі, вчителі тощо. Під час зустрічі всі присутні досліджують факти та шукають вирішення ситуації, в тому числі з відшкодуванням шкоди. Рішення, яким неповнолітній звіль­няється від кримінальної відповідальності, має бути прийнято учас­никами конференції одноголосно. В Новій Зеландії близько 80% кримінальних справ закривають за наслідками сімейних конфе­ренцій. Вони були настільки успішними, що нині їх проводять у Австралії, Великобританії, Нідерландах, Швеції, Бельгії1.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2;

1. Процесуальні особливості провадження, здійснюваного у зв'язку із вчиненням неповнолітніми злочинів (суспільне небез­печних діянь), стосуються обох стадій досудового провадження — порушення кримінальної справи і досудового слідства.

2. У стадії порушення кримінальної справи особливості про­вадження виявляються на етапах прийняття заяв, їх перевірки (в основному -- відібрання пояснень) і вирішення (прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).

3. Під час досудового слідства особливості провадження сто­суються або всієї стадії (обов'язковість провадження досудового слідства; провадження його слідчими органів внутрішніх справ; можливість виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження), або окремих процесуальних дій (пред'явлення неповнолітньому обвинувачення; його допиту; давання доручень органу дізнання; закінчення досудового слідства).

3. ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ

Особливості провадження в справах неповнолітніх, що виявля­ються в центральній стадії кримінального процесу — судовому роз­гляді, полягають у такому.

' Дин,: Земллпсока В. Запровадження виїнуолІОІОЧйл .~.._І.,^_.с Зміна ПОІЛп на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — № 10. — С, 155.

365

1. Справу, що надійшла до суду від прокурора з постановою про її закриття і застосування примусових заходів виховного характеру (в порядку ст. 7-3 чи ст. 9 КПК), суддя або голова суду, якщо він згоден із таким рішенням, призначає до розгляду в суді у строк не пізніше 10 днів, а в разі незгоди — повертає прокуророві мотивова­ною постановою (ч. 2 ст. 447 КПК).

Справи розглядають:

за такими правилами:

судове засідання має бути відкритим (за винятком випадків, передбачених ст. 20 КПК.);

• участь прокурора і захисника є обов'язковою;

• судові дебати не провадять;

• останнє слово особі, щодо якої розглядають справу, не надають;

• під час розгляду справи обов'язково ведеться протокол; у такому порядку:

• заслуховують пояснення неповнолітнього і його законного представника;

• перевіряють докази, які доводять чи спростовують вчинення особою суспільне небезпечного діяння;

• перевіряють інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру;

• після закінчення судової перевірки справи свої думки вислов­люють прокурор, потім захисник;

• заслухавши думки прокурора і захисника, суд виходить до на-радчої кімнати для винесення ухвали (постанови), де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільне небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство;

2) чи винна у ньому діянні особа, щодо якої розглядають справу;

3) який саме примусовий захід виховного характеру, передбаче­ний ч. 2 ст. 105 КК, має бути застосовано до цієї особи' і на який строк.

Якщо є достатні підстави вважати, що особа, яка підлягає направ­ленню до спеціального навчальне-виховного закладу, займатиметься протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконан­ня своєї ухвали (постанови), суд вправі тимчасово, строком до ЗО

' Перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним. Сул впрані призначити один або кілька з них і разом з ним призначити неповнолітньому вихователя. Однак, як свідчить практика, сули застосовують до неповнолітнього лише один примусовий захід виховного характеру, переважно (76,8%) — пере­дачу неповнолітнього під нагляд батьків (див.: розділ 13 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України '-Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнений їх у злочинну діяльність" від 29 серпня 2003 p.).

366

діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для не­повнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-вихов­ного закладу.

Спеціальними навчально-виховними закладами для неповноліт­ніх, які потребують особливих умов виховання, згідно із Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеці­альні установи для неповнолітніх" (статті 8—9) є загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації.

До загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють за рішенням суду неповнолітніх віком від И до 14 років, а до про­фесійних училищ соціальної реабілітації — віком від 14 років.

Неповнолітніх тримають у зазначених школах І професійних училишах соціальної реабілітації у межах встановленого судом тер­міну, але не більше 3 років.

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 років, а у професійних училищах соціальної реабілітації — до досягнення 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким випов­нилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцезнаходженням зазначеного закладу можуть бути переве­дені до професійного училища соціальної реабілітації, lie переведен­ня може здійснюватися у межах терміну, встановленого рішенням суду, що застосував примусовий захід виховного характеру, але не більше 3 років.

Звільнення учнів із навчально-виховних закладів соціальної реабілітації провадиться достроково або після закінчення терміну перебування.

Неповнолітні, звільнені із загальноосвітніх шкіл соціальної реа­білітації, направляються директором школи до батьків (усино­вителів) або опікунів (піклувальників), а ті, які не мають батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), — до відповідних навчально-виховних закладів загального типу.

Неповнолітні, звільнені з професійних училищ соціальної реа­білітації, направляються директором училища, як правило, за місцем проживання для працевлаштування за набутою спеціальніс­тю, а в окремих випадках — до іншої місцевості за умови письмового підтвердження відповідної служби у справах неповнолітніх або державної служби зайнятості про можливість працевлаштування та забезпечення житлом неповнолітнього у цій місцевості.

Дострокове звільнення неповнолітніх із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації провадиться судом >а місцезнаходженням закладу за клопотанням ради школи чи училища.

367

Для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, в державній системі охорони здоров'я за, визначенням уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах сім'ї та молоді і Міністерства охорони здоров'я України створюються центри медико-соціальної реабілітації не­повнолітніх.

До центрів медико-соціальної реабілітації направляються не­повнолітні віком від 11 років на підставі висновку меди ко-експерт­ної комісії.

Неповнолітні перебувають у центрах медико-соціальної реабілі­тації протягом терміну, необхідного для лікування, але не більше 2 років.

2. У ній категорії справ можливе обмеження принципу гласності судового розгляду. Згідно з вимогами ст. 20 КПК закритий судовий розгляд допускається за мотивованою ухвалою суду (постановою судді) в справах про злочини осіб, які не досягли І6-річного віку. Закрите судове засідання проводять у разі, якщо необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього та усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб.

Згідно зі ст. 444 КПК суд (суддя) має право сиоєю ухвалою (поста­новою) видалити неповнолітнього підсудного з зали судового за­сідання на час дослідження обставин, що можуть негативно впли­нути на нього. Якщо обставини, які досліджувались у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, голо­вуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до зали судового засідання.

За необхідності допитати батьків або Інших законних представ­ників неповнолітнього як свідків, суд заслуховує їх показання. У виняткових випадках, якщо участь законного представника в судово­му засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсуд­ного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання, або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.

3. У стадії судового розгляду законний представник може бути одночасно захисником і цивільним відповідачем. Якщо він у судове засідання не з'явився, суд вислуховує думку учасників судового розгляду про можливість слухання справи за його відсутності. Суд вирішує питання позитивно тільки у разі, якщо відсутність законно­го представника не заважатиме встановленню істини в справі.

4. Про час та місце судового розгляду справи суд також повідом­ляє службу у справах неповнолітніх та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх. Питання про участь у судовому розгляді представни-

ка служби в справах неповнолітніх суд вирішує в кожній справі, в якій неповнолітнього притягнуто як обвинуваченого.

5. Згідно зі ст. 443 КПК про час і місце розгляду справи непов­нолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Представники цих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання І з дозволу суду дають пояс­нення. В необхідних випадках 'їх допитують як свідків.

6. Розглянувши справу і визнавши підсудного винним, суд має право:

1) постановити обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. При постановленні вироку, крім питань, що вирішуються у всіх кримінальних справах, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про не­обхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Вирішивши питання позитивно, суд повинен зазначити про це у вироку;

2) винести постанову про закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Для участі в судовому розгляді справ щодо неповнолітнього суд може залучити суб'єктів, які за законом несуть відповідальність за його виховання.

2. Судовий розгляд кримінальної справи, закритої слідчим за погодженням із прокурором у зв'язку з направленням її до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру, здійснюється за особливими правилами і в особливому порядку, які істотно відрізняються від загальних правил судового розгляду.

3. Суд у кримінальній справі щодо неповнолітнього, що надійшла з обвинувальним висновком, має право (за наявності до того підстав) не постановляти вирок, а закрити справу і застосувати примусові заходи виховного характеру.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Особливий порядок провадження у кримінальних справах неповнолітніх осіб зумовлено соціально-психологічними характе­ристиками цих осіб І необхідністю забезпечити реалізацію їхніх прав і законних інтересів.

368

369

2. Порядок вирішення кримінальних справ про злочини І суспіль­не небезпечні діяння неповнолітніх осіб визначається, головним чином, віком цих осіб:

Вік особи Кримінально-процесуальне рішення Процесуальна підстава
До 1J років Відмова в порушенні криміналь­ної справи або закриття кримі­нальної справи п. 5 ч. І ст. б, статті 213, 214 КПК
Від П років до віку кримі­нальної відповідаль­ності (14 чи 16 років) Застосування примусових захо­дів виховного характеру ст. 7-3, части­ни 2—4 ст. 447 КПК
Від 14 (16) років до до­сягнення повноліття (18 років) Направлення справи до суду з обвинувальним висновком і поста­новления судом вироку ст. 225, глава 28, статті 445, 446 КПК
Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності і застосування до нього примусових заходів виховного характеру ст. 9, ч. 1 ст. 447 КПК

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила"). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.

2. Конвенція про права дитини. Ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів Ук­раїни. - 1990. - № 1. - С. 205.

3. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы). Приняты и провозглашены резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 года // Права человека: Сбор­ник международных договоров. — Том I. Универсальные договоры. Орга­низация Объединенных Наций. — Нью-Йорк — Женева, 1994.

4. Закон України від 21 квітня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 6. - Ст. 35.

370

5. Закон України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № ЗО. — Ст. 142.

6. Указ Президента України від 18 лютого 2002 р. "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод грома­дян" (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента від 29 жовтня

2003 р. № 1227/2003 ) // Офіційний вісник України. — 2002. — М° 8. -

С. 85.

7. Укаї Президента України від 12 січня 2004 р. № 27/2004 "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності служби дільничних інспек­торів міліції" // Офіційний вісник України. — 2004. — № 2. — Ст. 32.

8. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. 565 // Офіційний вісник України. — І997. — № 24. — С. 61.

9. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 3/1 •'Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про права неповнолітніх".

10. Положення про приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ, затв. наказом МВС України від 13 липня 1996 р. № 384.

11. Положення про Міністерство України у справах сім'ї, дітей і молоді, затв. Указом Президента України від ЗО липня 2004 р. // Урядовий кур'єр. -2004. — № 31. — 11 серпня.

12. Наказ МВС України від 4 жовтня 2003 p. J* 1155 "Про вдоскона­лення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України".

13. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в орга­нах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочи­ни, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 6 травня

2004 р. № 400.

14. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 2002 р. № 6 "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К„ 2004.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. N° 5 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни у кримінальних справах (1973-2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Бояров В. І. Залучення спеціалістів-психологів до слідства у кримі­нальних сппяяа* // Пісник прокуратури — 2002. — N° 6.

371

2. Боярська О. Внесок у майбутнє України (судочинство у справах неповнолітніх) // Юридичний вісник України. — 2002. — 27 липня — 2 серпня (№ ЗО).

3. Гуковская Н. И., Дояъова М. И., Миньковский Г. М. Расследование и судебное разбирательство дел о преступлениях несовершеннолетних. —' М., 1974.

4. Дубинский А. Я. Разрешение органами внутренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1988.

5. Дубинский А. Я. Применение следователями органов внутренних дел мер пресечения к несовершеннолетним. — К., 1988.

6. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна погля­ду на кримінальне судочинство // Право України. — 2003. — N° 10.

7. Дукоянчиков Е. Д., Письменный Д. П. Разрешение органами внутрен­них дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолетних. — К., 1987.

8. Нор В. Т., Костицкии М. В. Судебно-психологическая экспертиза в уголовном процессе. — К., 1985.

9. Омеяьяненко Г. М. Провадження у справах про злочини неповноліт­ніх як диференціація кримінальне-процесуальної форми: Навч. посіб. -К., 2002.

10. Сєдих К. В., Сєдах С. М., /ас/й Ю. В. Деякі питання застосування психологічної експертизи в судовій практиці // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 2.

11. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільне не­безпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної від­повідальності // Право України. — 2001. — № 11.

372

ЛЕКЦІЯ 23

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.