1. Поняття, значення та загальні положення стадії досудо-вого слідства.
2. Характеристика сталії досудового слідства.
2.1. Завдання стадії.
2.2. Коло учасників сталії.
2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.
2.4. Етапи стадії.
2.5. Кінцеві рішення сталії.
І. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Забезпечення всебічності, повноти й об'єктивності розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення по суті потребують об'ємної і кваліфікованої підготовчої роботи. Тому згідно зі ст. 111 КПК. переважна більшість кримінальних справ має "пройти" стадію досудового слідства. Винятком е лише:
• справи приватного обвинувачення (ч. І ст. 27 КПК);
• справи з протокольною формою досудової підготовки матеріалів.
Однак досудове слідство і в таких справах провадиться, якщо: І
• иі злочини вчинено: — неповнолітнім;
• особою, яка через свої фізичні чи психічні вади не може самостійно здійснювати своє право на захист;
* це визнає за необхідне прокурор.
Досудове слідство — друга стадія кримінального процесу, в ході якої відповідно до кримінальне-процесуального закону здійснюється діяльність спеціально уповноважених осіб органів дізнання і і досудового слідства із всебічного, повного і об'єктивного до-1 слідження обставин кримінальної справи з метою повного і швид- і кого розкриття злочинів (суспільне небезпечних діянь), викриття] винних, вжиття заходів до запобігання і припинення злочинів та] забезпечення відшкодування завданої злочином шкоди і можливої | конфіскації майна.
Ознаки стадії досудового слідства:
1) суворе нормативне регулювання кримінально-процесуальної діяльності;
170
2) здійснення діяльності спеціально уповноваженими суб'єктами;
3) обмежене коло засобів доказування;
4) пізнання має ретроспективний характер (за винятком пізнання причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів, що можуть існувати і на момент провадження досудового слідства);
5) встановлення обставин вчинення злочину часто відбувається в умовах протидії з боку заінтересованих учасників досудового слідства.
Досудове слідство посідає проміжне становище між стадією порушення кримінальної справи і стадією судового розгляду справи, з якими вона перебуває в певному співвідношенні,
Співвідношення стадії досудового слідства і стадії порушення кримінальної справи полягає у такому:
1. Ці стадії с частинами загальної процесуальної системи. Внесок кожної із них у загальний результат кримінальне-процесуальної діяльності залежить від їх можливостей, які визначаються, головним чином, дозволеними законом процесуальними засобами. В досудо-вому слідстві таких можливостей значно більше.
2. Розвиток зв'язку між: цими стадіями. Відбувається в одному напрямку: від стадії порушення справи до досудового слідства.
3. Характер встановлювано/ істини. В стадії порушення кримінальної справи істину тільки починають з'ясовувати, а піл час досудового слідства її встановлюють шляхом повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи.
4. У стадії досудового слідства може бути усунено прогалини, що стали наслідком діяльності в стадії порушення кримінальної справи.
Співвідношення стадії досудового слідства і стадії судового розгляду:
1. Досудове слідство має допоміжний щодо стадії судового розгляду характер. Діяльність у цій стадії здійснюється не тільки до суду, а й (і це головне) для суду.
2. Зв'язок між цими стадіями є двостороннім:
• розслідувану кримінальну справу направляють до суду для вирішення питання про винність обвинуваченого і призначення йому покарання;
• справу може бути повернуто із сталії судового розгляду (за наявності до того підстав) для провадження додаткового досудового слідства,
3. У стадії досудового слідства встановлюють межі судового розгляду. Суд, розглядаючи кримінальну справу, не може вийти за межі обвинувачення, пред'явленого на досудовому слідстві. Винятки передбачено ст. 277 КПК (див. лекцію "Стадія судового розгляду кримінальної справи").
Досудове слідство здійснюється в двох формах:.
1) дізнання;
2) власне досудове слідство.
171
Дізнання — це форма досудового розслідування кримінальних справ, яка передує досудовому слідству. Воно повинно вирішувати завдання кримінального судочинства і має процесуальний характер, порядок розслідування органами дізнання регламентує кримінал ьно-процесуальний закон, а фактичні дані, які отримують під час дізнання, мають доказове значення в кримінальній справі.
Кримінал ьно-процесуальне законодавство (ст. 104 КПК) встановлює дві форми дізнання по кримінальних справах:
1) дізнання в справах про злочини, шо не є тяжкими;
2) дізнання в справах про тяжкі злочини.
Щоб висвітлити це питання, слід проаналізувати ст. 108 КПК та ст. 12 КК.
У ст. 108 КПК зазначено, що у кримінальній справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадять у строк не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила.
Уразі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165-2 КПК, дізнання провадять у строк не більше 5 діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Стаття 12 КК "Класифікація злочинів" поділяє злочини на чотири види: 1) злочини невеликої тяжкості; 2) злочини середньої тяжкості; 3) тяжкі злочини; 4) особливо тяжкі злочини.
Після порушення кримінальної справи про злочин, шо не є тяжким, орган дізнання, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка вчинила цей злочин (ч. 1 ст. 104 КПК). Згідно із ч. 1 ст. 108 КПК орган дізнання проводить у цій справі слідчі дії у строк не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин. Продовження цього строку законом не передбачено.
Виняток з цього правила встановлено ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України, де зазначено, що капітан морського судна, котре перебуває в далекому плаванні, має право затримати особу за підозрою у вчиненні злочину до передання її відповідним правоохоронним органам у першому порту України, або може направити цю особу на інше судно, зареєстроване в Україні, шо може бути виконано з об'єктивних причин і у понад 10-денний строк.
Особу, яка вчинила злочин, про який йдеться в ч. 1 ст. 104 КПК, вважають встановленою, згідно з практикою застосування цієї норми органами дізнання і досудового слідства (законом це поняття не визначено), якшо:
1) є показання потерпілих або свідків, які прямо вказують на цю особу як на таку, шо вчинила злочин;
172
2) факт вчинення злочину цією особою підтверджує висновок
експерта;
3) особа з'явилася з повинною;
4) у цієї особи (при ній, у її житлі, на робочому місці тощо) вилучено речові докази.
Якшо особу, яка вчинила злочин, що не є тяжким, не встанов-Іено дізнання по справі зупиняють Із додержанням вимог, передбачених ч. З ст. 206, ст. 209 КПК.
Зупинення дізнання у кримінальних справах на підставі пунктів ] і 2 ч. 1 ст. 206 КПК не є можливим, бо ці норми передбачають зупинення провадження у справі щодо обвинуваченого, а органи дізнання не мають права приймати рішення про притягнення як обвинуваченого.
Дізнання у справах про злочин, що не е тяжким, закінчується направленням справи слідчому для провадження досудового слідства або закриттям справи лише з підстав, передбачених ст. 6 КПК. Інших форм закінчення цього виду дізнання законом не передбачено.
Рішення про направлення справи слідчому для провадження досудового слідства викладають у постанові, яку затверджують начальник органу дізнання та прокурор.
У разі порушення кримінальної справи про тяжкий злочин орган дізнання на підставі ч. 2 ст. !04 КПК зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більше 10 днів із моменту порушення справи. Строки дізнання не може бути продовжено. Орган дізнання зобов'язаний закінчити дізнання у цій кримінальній справі складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, незалежно від того, чи встановлено особу, яка вчинила злочин. Цю постанову затверджують начальник органу дізнання та прокурор.
Якщо у справі про тяжкий злочин, яку передано слідчому, не встановлено особу, що його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Із метою забезпечення можливості виконання невідкладних слідчих дій у кримінальній справі орган дізнання зобов'язаний повідомити начальника слідчого підрозділу про порушення справи.
Форму власне досудового слідства буде грунтовно розглянуто у наступних лекиіях.
Стадія досудового слідства має кримінально-правове та кримінал ьно-процесуальне значення.
173
Крішінадьно-правове значення цієї стадії полягає в тому, що в ній здійснюється остаточна кваліфікація злочину:
• спочатку в протоколі затримання підозрюваного (якшо особу затримували) або в постанові про обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;
• потім у постанові про притягнення як обвинуваченого;
• потім в обвинувальному висновку.
Кримінально-процесуФІьне значення стадії досудового слідства полягає в тому, що:
1) тільки після закінчення досудового слідства е можливим ефективний розгляд кримінальної справи в суді (за винятком справ приватного обвинувачення та справ із протокольною формою досу-дової підготовки матеріалів);
2) досудове слідство, "прийнявши естафету" від стадії порушення кримінальної справи, "не має права" звести нанівець досягнуті в ній результати процесуальної діяльності;
3) встановлюються межі судового розгляду справи.
Поряд із принципами кримінального процесу у стадії досудового слідства діють також основні положення, притаманні тільки для неї.
Основні положення досудового слідства — це встановлені законом (гл. 11 КПК) і обумовлені принципами кримінального процесу правила, що відбивають характерні особливості досудового слідства як стадії процесу і визначають найістотніші вимоги, шо пред'являються до порядку провадження слідчих дій і прийняття процесуальних рішень.
Про загальні для стадії досудового слідства положення вперше в 1951 р. зазначив М. Л. Ч ельцов, який назвав 'їх "загальними умовами попереднього розслідування"1.
Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом, до них належать такі.
1. Вчасний початок досудового слідства (ст, 113 КПК):
• розпочинається тільки після порушення кримінальної справи;
• слідчий (особа, яка провадить дізнання) зобов'язаний негайно розпочати провадження розслідування в порушеній ним чи переданій йому кримінальній справі;
• слідчий може прийняти кримінальну справу до свого провадження, не очікуючи на закінчення 10-денного строку дізнання;
• із моменту прийняття кримінальної справи до свого провадження слідчий (і особа, яка провадить дізнання) несе повну відповідальність за законне і вчасне прийняття рішень про спрямування досудового слідства і провадження слідчих дій. Однак законодавець
242. 174
Див.: Чельцое М. А. Советский уголовный процесе. — М., 1951. — С. 234—
допускає проведення слідчих дій у кримінальній справі без прийняття її до свого провадження:
_. у разі виконання доручень (ч. З ст. 114 КПК) і окремих доручень (ст. 118 КПК) слідчого;
—- якшо розслідування здійснює група (бригада) слідчих (ст. 119
КПК);
— якшо частину слідчих дій проводить прокурор (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК) або начальник слідчого відділу (ч. 2 ст. 114 КПК);
— якщо слідчу дію виконує особа однієї статі з учасником, щодо якого провадиться ця дія (з обшукуваним — ч. 4 ст. !84 КПК, з освідуваним — ч. З ст. 193 КПК).
2. Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112
КПК).
Правила про підслідність встановлюють межі компетенції слідчих шодо досудового розслідування кримінальних справ.
Підслідність ~ це сукупність встановлених законом ознак кримінальної справи, згідно з якими вона належить до провадження того чи іншого органу досудового слідства.
Види підслідності:
1) предметна (родова), відповідно до правил якої орган слідства (слідчий органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури чи податкової міліції), який повинен розслідувати справу, визначається характеристиками вчиненого злочину;
2) персональна (спеціальна, суб'єктна) — визначається характеристиками суб'єкта злочину. Наприклад, усі кримінальні справи про злочини, вчинені:
• неповнолітніми — є підслідними слідчим органів внутрішніх справ (ч. 2ст. 112 КПК);
• військовослужбовцями — слідчим військової прокуратури (за наказом Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 ''Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам);
• працівниками правоохоронних органів, службовими особами, які посідають особливо відповідальне становище (ст. 9 Закону України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу"), особами, посади яких віднесено до 1—3 категорій посад державних службовців (ч. 2 ст. 25 вказаного Закону) — слідчим органів прокуратури (ч. 1 ст. 112 КПК);
3) підслідність за зв 'язком справ — визначається за двома правилами:
• кримінальну справу розслідує той орган слідства, до підслідності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено кримінальну справу, — наприклад, злочин, передбачений ст. 384 КК — завідомо неправдиве показання (ч. б ст. 112 КПК);
• якщо слідчі податкової міліції, розслідуючи справу про злочин, віднесений до їх компетенції, встановлять певні злочини, в'гиие;:;
175
особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, я вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, шодо якої І деться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міаі (ч. 4ст. 112 КПК);
4) альтернативна підслідність. Згідно з правилом шодо визначення альтернативної підслідності кримінальні справи про деякі злочини є підслідними одночасно кільком органам досудового слідства. Тому їх розслідує той орган, який виявив злочин і порушив у зв'язку з цим кримінальну справу. Як правило, ці злочини завдають істотної шкоди загальносуспільним інтересам, а тому їх розслідування є вкрай актуальним для суспільства. Тому законодавець створює умови з метою запобігти втратам часу на розслідування кримінальних справ, пов'язаним із їх направленням за підслідністю від одного органу слідства до іншого. Наприклад, справи про легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст, 209 КК), є підслідними органам досудового слідства одночасно всіх відомств;
5) територіальна підслідність. Згідно з нею визначають питання про те, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати кримінальну справу, тобто справи розподіляють між однойменними ланцюгами органів розслідування. Досудове слідство провадять у тому районі, де вчинено злочин (ст. 116 КПК). Однак якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного і швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:
• виявлення злочину або
• перебування підозрюваного, обвинуваченого або
• перебування більшості свідків.
У слідчій практиці іноді виникають суперечки щодо того, слідчий якої саме ад мі ні стративн о -територіал ьної одиниці повинен здійснювати розслідування справи. Такі спори розв'язують відповідно дост. 117 КПК:
— у межах одного району — районний прокурор;
— у межах області — обласний прокурор;
• якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей — Генеральний прокурор або його заступник;
6) виключна (імперативна) підслідність — згідно з її правилами орган, який здійснюватиме досудове слідство, визначає своїм рішенням відповідний прокурор. Таких правил два:
• слідчі прокуратури, окрім злочинів, указаних у ч. 1 ст. 112 ! КПК, за постановою Генерального прокурора України, його заступників, прокурора області та прирівняних до них прокурорів можуть розслідувати й інші злочини (ч. 1 ст. 112 КПК);
• якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, шодо якої ведеться слідство,
176
або іншою особою, якщо вони пов'язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів (ч. б ст. 112 КПК).
3. Об'єднання і виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК). Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав:
1) якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненні одного чи кількох злочинів;
2) якщо одну особу обвинувачують у вчиненні кількох злочинів. Об'єднання справ є правом, а не обов'язком слідчого. Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках,
зумовлених необхідністю, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Підставами до виділення кримінальної справи є:
1) достатні дані, які свідчать про те, що якийсь злочин або особа не мають зв'язку з основною кримінальною справою;
2) зупинення провадження у кримінальній справі з обвинувачення кількох осіб щодо однієї або кількох із них у зв'язку з тяжкою хворобою чи ухиленням від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);
3) згода прокурора, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування, на направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення у разі, якщо неможливо закінчити розслідування справи у повному обсязі у строки тримання особи під вартою (якщо немає підстав для зміни запобіжного заходу) (ч. З ст. 156 КПК);
4) встановлення під час розслідування кримінальної справи інших злочинів, учинених особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство (ч. 6 ст. 112 КПК);
5) участь неповнолітнього у вчиненні злочину разом із дорослим (ч. І ст. 439 КПК).
4. Додержання строків досудового слідства.
Строки досудового слідства виконують функцію дисциплінування шодо посадових осіб, які його здійснюють.
Про строки дізнання див. вище.
Якимось крайнім строком досудове слідство не обмежено, але в будь-якому разі його має бути закінчено швидко.
До строків досудового слідства зараховують час із моменту:
• порушення кримінальної справи;
• встановлення органом дізнання особи, яка вчинила злочин, До моменту прийняття у справі кінцевого рішення.
177
Доеудове слідство має бути закінчено протягом 2 місяців. Однак за наявності відповідних підстав його може бути продовжено:
- до 3 місяців — районним, міським {і прирівняним до них) прокурором у разі неможливості закінчити розслідування;
— до 6 місяців — обласним (і прирівняним до нього) прокурором в особливо складних справах;
- далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках (в межах строків давності притягнення до кримінальної відп оеідал ьності).
При поверненні судом справи для провадження додаткового розслідування, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Надалі зазначений строк продовжують на загальних підставах.
5. Взаємодія слідчого з органом дізнання.
Взаємодія слідчого з органом дізнання — це основана на вимогах закону, узгоджена за цілями, місцем, часом діяльність незалежних суб'єктів кримінального процесу (слідчого та органу дізнання), спрямована на вирішення завдань розслідування злочинів.
Слідчий і орган дізнання діють у межах своєї компетенції. Єдині цілі досягаються узгодженими діями цих суб'єктів із використанням притаманних для кожного із них метолів і засобів.
Мета узгодженої діяльності слідчого та органу дізнання як її бажаний результат є спільною для цих органів, бо за наявності різних цілей є неможливим сам факт узгодженості дій.
Для досягнення спільної мети існує потреба в узгодженні також місця і часу дій (наприклад одночасне провадження слідчої дії).
В окремих випадках місце і час не узгоджують (наприклад, при провадженні дій, шо належать до виключної компетенції суб'єкта взаємодії. Зокрема, слідчий не може бути присутнім під час провадження органом дізнання оперативно-розшукових дій). У цьому разі узгоджують мету провадження дій.
Процесуальними формами взаємодії слідчого з органом дізнання є:
1) вжиття органом дізнання оперативно-розшукових заходів із метою встановлення особи, яка вчинила злочин, та інформування слідчого (в письмовій формі) про результати оперативно-розшукових заходів, здійснених на досягнення цієї мети (ч. З ст. 104 КПК);
2) виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого щодо провадження слідчих і розшукових дій (ч. З ст. 114 КПК).
Доручення слідчого органові дізнання — це покладання слідчим на орган дізнання обов'язку провести конкретні слідчі або розшукові ДІЇ-
Вказівка слідчого органові дізнання — це керівна настанова (порада) слідчого, адресована органові дізнання, щодо того, як саме вико-
178
иувати доручені дії, на що треба звернути увагу при їх провадженні, як зафіксувати одержаний результат, яких дій вжити за неочікува-ного результату тощо;
3) допомога органів дізнання слідчому на його вимогу при провадженні окремих слідчих дій (ч. З сг. 114 КПК).
Вимога слідчого, звернена до органу дізнання, — це висловлена в категоричній формі пропозиція надати допомогу при провадженні
слідчої дії-
Ця форма взаємодії слідчого з органом дізнання реалізується
шляхом:
. безпосередньої участі працівників органів дізнання в провадженні слідчої дії (наприклад спостереження за поведінкою присутніх під час обшуку осіб);
• сприяння слідчому у здійсненні ним заходів процесуального примусу (наприклад припинення опору слідчому з боку окремих осіб);
4) виконання органом дізнання постанов слідчого про привід учасників досудового слідства (потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого), які ухиляються від явки за викликом (ч. 2 ст. 70, ч. З ст. 72, статті 135, 136 КПК);
5) виконання органом дізнання постанови слідчого про розшук обвинуваченого (ст. І39 КПК).
Вирішуючи питання про необхідність взаємодії з органом дізнання, слідчий повинен діяти за принципом "не доручай іншим те, що можеш зробити сам".
6. Направлення слідчим окремих доручень (ст. ] 18 КПК). Окремі доручення слідчого — це доручення, які він дає слідчим
або органам дізнання інших районів.
Оформлюють окреме доручення офіційним листом на ім'я прокурора, начальника слідчого відділу або начальника органу дізнання.
Строк виконання окремого доручення слідчого — 10 днів.
Посадових осіб, винних у невиконанні окремого доручення або у невчасному його виконанні, притягають до дисциплінарної відповідальності.
У межах міста або району слідчий зобов'язаний провадити всі слідчі дії особисто.
7. Застосування групового (бригадного) методу досудового слідства (ст. 119 КПК).
Підставою застосування групового (бригадного) методу є особлива складність справи. Поняття особливо складних справ в законі не визначено. В слідчій практиці такими вважають:
• значні за обсягом виконуваної роботи, багатоепізодні справи;
• справи, в яких бере участь значна кількість обвинувачених, свідків, потерпілих;
179
• справи, пов язані з виконанням слшчих дій у різних регіонах нашої держави та в іноземних державах,
У складі слідчої групи діють від двох до кількох десятків слідчих.
Про створення слідчої групи зазначають у постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, яку складає прокурор або начальник слідчого відділу.
Одного зі слідчих зі складу слідчої групи призначають старшим. Він бере всю кримінальну справу до свого провадження і приймає найважливіші рішення, підписує процесуальні документи, в яких вони викладаються:
• постанову про притягнення як обвинуваченого;
• постанову про обрання запобіжного заходу (подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту);
• постанову про об'єднання і виділення кримінальних справ;
• обвинувальний висновок (чи інший підсумковий процесуальний документ).
Постанову про створення слідчої групи оголошують обвинуваченому з роз'ясненням права на відвід будь-кого із членів групи.
8. Недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК).
Недопустимість розголошення даних досудового слідства —- це заборона учасникам досудового слідства розголошувати без дозволу слідчого або прокурора дані, що стали їм відомі у зв'язку з провадженням у кримінальній справі, або розголошувати ці дані в більшому обсязі, ніж це було дозволено слідчим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства.
Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК.
9. Заявления і вирішення клопотань(ст. 129 КПК).
Клопотання — це звернення у письмовій чи а усній формі заінтересованого учасника досудового слідства до посадової особи, яка його веде, з метою домогтися виконання певних процесуальних дій на свою користь.
Учасники досудового слідства {підозрюваний, обвинувачений, його захисник, а також потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники) мають право заявити клопотання про виконання будь-яких слідчих дій.
Слідчий зобов'язаний:
• розглянути у строк не більше 3 діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи;
180
• про результати розгляду клопотання повідомити особу, яка заявила клопотання (про повну або часткову відмову в клопотанні складають мотивовану постанову).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:
1. Досудове слідство є другою обов'язковою стадією кримінального процесу у справах публічного та приватно-публічного обвинувачення.
2. Досудове слідство здійснюється у двох формах: 1) дізнання; 2) власне досудове слідство.
3. У цій стадії остаточно кваліфікують злочин і визначають межі судового розгляду кримінальної справи.
2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
. 2.1. Завдання стадії
Для досягнення мети кримінального процесу, якою є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь, у досудовому слідстві має бути виконано завдання щодо:
1) швидкого й повного розкриття злочинів;
2) викриття винних;
3) забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності;
4) забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочином громадянам, юридичним особам і державі;
5) виявлення та усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів.
2.2. Коло учасників стадії
Залежно від того, яку функцію виконують учасники під час досудового слідства, їх можна поділити на такі групи.
/. Учасники, які виконують функцію кримінального переслідування:
• орган дізнання і особа, що провадить дізнання, — шляхом провадження слідчих і розшукових дій, застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, та підозрюваного;
• орган досудового слідства (слідчий) — шляхом провадження слідчих дій та застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;
181
• прокурор (за умови, що він, користуючись повноваженнями слідчого, провадить досудове слідство);
• потерпілий і його представник — шляхом заявления клопотань про провадження слідчих дій і застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;
• цивільний позивач і його представник — шляхом заявления до обвинуваченого цивільного позову про відшкодування завданої злочином шкоди.
2. Учасники, які виконують функцію захисту:
• підозрюваний — захищається від підозри у вчиненні злочину, сформульованої в протоколі затримання або в постанові про обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;
ф обвинувачений — захищається від обвинувачення, сформульованого в постанові про притягнення як обвинуваченого;
• захисник — надає правову допомогу обвинуваченому (підозрюваному) у здійсненні ним захисту від обвинувачення (підозри);
• цивільний відповідач — захищається від заявленого цивільного позову;
• представник цивільного відповідача — надає правову допомогу цивільному відповідачеві у здійсненні ним захисту від цивільного позову.
3. Учасники, які виконують допоміжну функцію. У літературі їх розглядають як таких, що не мають особистого інтересу в кримінальній справі. Зважаючи на те, шо цим учасникам присвячено багато теоретичних праць загального характеру, назвемо тільки тих, які індивідуалізують стадію досудового слідства: поняті; статисти; особи, в яких провадять обшук; учасники виїмки лоштово-телеграф-ної кореспонденції; учасники відтворення обстановки та обставин події злочину; учасники освідуаання.
4. Суддя місцевого суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питань про:
• застосування запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням свободи, — взяття під варту;
• поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу, якщо при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за ним або дослідження його;
• провадження слідчих дій, пов'язаних із проникненням до житла чи іншого володіння особи (огляду, обшуку, примусової виїмки).
5. Голова апеляційного суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питання про: накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.
Для врегулювання відносин між сторонами обвинувачення і захисту та арбітра (суду) застосовують змагальний метод правового регулювання.
182
2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії
Стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, особливо в стадії досудового слідства, є доказування обставин злочину. З огляду на це переважну більшість процесуальних засобів становлять засоби пізнавальної діяльності слідчого, до яких належать:
згідно зч. 1 cm. 66 КПК:
• слідчі дії;
• вимога від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані;
• вимога проведення ревізій; згідно зч. 2 cm. 66 КПК:
• прийняття доказів, поданих підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами та організаціями;
згідно зч. З cm. 66 КПК:
• доручення особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором в справах, які перебувають в їх провадженні, підрозділам, які здійснюють оператинно-розшукову діяльність, про:
— проведення оперативно-розшукових заходів чи
— використання засобів для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Окрім пізнавальних у стадії досудового слідства застосовують суто процесуальні засоби:
1) процесуальні дії (роз'яснення прав учасникам розслідування, пред'явлення обвинувачення, забезпечення цивільного позову і передбаченої законом конфіскації майна, ознайомлення заінтересованих учасників з матеріалами кримінальної справи тощо);
2) процесуальні рішення (про притягнення як обвинуваченого, про обрання запобіжного заходу, про відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає, тощо).
2.4. Етани стадії
Найвдалішою є періодизація стадії досудового слідства, яку запропонували М. М. Михеєнко, В. Т. Hop та В. П. Шибіко. На думку Цих учених, є 4 етапи цієї стадії:
1) провадження після порушення справи невідкладних та інших слідчих дій для з'ясування події злочину та участі в ньому конкретної особи;
2) виконання процесуальних дій, пов'язаних із притягненням особи як обвинуваченого, пред'явленням їй обвинувачення, їїдопи-Т(>м, застосуванням до неї запобіжних заходів та інших заходів проце-сУального примусу (усунення обвинуваченого від посади тощо);
183
3) збирання й перевірка всіх інших необхідних доказів, які під-1 тверджують або спростовують обвинувачення, обтяжують чи] пом'якшують кримінальну відповідальність обвинуваченого;
4) виконання процесуальних дій, пов'язаних із закінченням роз слідування, зі складанням відповідного підсумкового проііесуалі ного документа й належним спрямуванням справи'.
2.5. Кінцеві рішення стад»
За результатами провадження на стадії досудового слідства приймають два види рішень:
1) про направлення справи до прокурора із:
• обвинувальним висновком (ст. 225 КПК);
• постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру
(ч. 2 ст. 417 КПК);
• постановою про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 7-3, ч. І ст. 9 КПК;ч. 1 ст. 97 КК);
• постановою про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із:
• зміною обстановки (ст, 7 КПК; ст. 48 КК);
— дійовим каяттям (ст. 7-2 КПК; ст. 45 КК);
— примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (ст. 8
КПК; ст. 46 КК);
— переданням особи на поруки колективу підприємства, установи
чи організації (ст. 10 КПК; ст. 47 КК);
— закінченням строків давності (ст. 11-1 КПК; ст. 49 КК);
2) про закриття кримінальної справи (ст. 213 КПК). Це рішення приймають:
• за наявності підстав, зазначених у ст. б КПК;
• за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Кожне із зазначених рішень буде розглянуто далі у відповідних
лекціях.
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:
1. У стадії досудового слідства здійснюються всі функції кримінального процесу.
2. Принцип змагальності в цій стадії реалізується через змагальний метод правового регулювання процесуальних відносин між сторонами обвинувачення (кримінального переслідування) та захисту і арбітром (судом).
1 Лив.: Михеснко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України; Підручник. — 2-е вид., перероб. І доп. — К., 1999. — С. 203.
184
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
1. Стадія досудового слідства є проміжною між стадіями порушення кримінальної справи та висуненням державного обвинувачення.
2. Зв'язок між стадіями порушення кримінальної справи і досудового слідства може бути тільки прямим, а між стадією досудового слідства і стадією висунення державного обвинувачення — як прямим, так і зворотнім.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ
Нормативно-правові акти
1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а також частини другої ст. 15 та частини першої ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства) від 20 березня 2002 р. № 4-рп/2002 (справа № 1-11/2002) // Офіційний вісник України. —
2002. — № 13. - ст. 668.
2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (ко не титу цінності) положень частини третьої ст, 120, частини шостої ст. 234, частини третьої ст. 236 Кримінальне-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від ЗО січня 2003 р. (справа № і-12/2003) // Офіційний вісник України. —
2003. — № 6. — Ст. 245.
3. Наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2004 р. № 4/і "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство".
4. Наказ Генерального прокурора України від 5 серпня 1994 р. № 16 ''Про підслідність кримінальних справ військовим прокурорам".
5. Вказівка Генерального прокурора прокурорам областей, міст Києва, Севастополя та прирівняним до ник прокурорам від 18 лютого 1994 р. N° 15-08 окв. "Щодо практики продовження строків слідства".
6. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 14 квітня 2004 р. № 400 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 19. - Ст. 1366.
7. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600.
S. Наказ МВС України "Про вдосконалення діяльності штатних підрозділів дізнання системи МВС України" від 17 листопада 2003 р. № 1381.
Наукові та навчальне-методичні джерела
1. Бекетов М. Ю. Следователь органов внутренних дел и милиция: взаимодействие при расследовании преступлений: Учеб. пособ. — М.т 2004.
185
2. Григорьев В. Н., Селютин А. В. Подследственность в уголовном процессе (понятие, основания и порядок определения, проблемы разграничения): Учеб. пособ. — М., 2002.
3. Гулина С. П., Чернышев В. Н., Шаповалова Л. И. Дознание в органах внутренних дел: Учеб. пособ. — Донецк, 2000.
4. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М., 1981.
5. Даневский В, П. Наше предварительное следствие: его недостатки и реформа. — К., 2003.
6. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С. /., Стахівський С. М. Провадження дізнання в Україні. — К., 1999.
7. Джига М. В., Лук'янець С. І. Довідник слідчого-початківця з питань кримінального процесу: Навч.-практ. посіб. — К., 2000.
8. Дізнання та слідство: Збірник нормативних документів / Укладачі: Шкарупа В. К., Білоус В. Т., Чигирина Г. Л. — Ірпінь, 2003.
9. Лубенський А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. - К., 1984.
10. Дубинскии А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособ. — К., 1987.
11. Ілоковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1.
12. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. — М., 1975.
13. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідства // Право України. — 2003. — № 5.
14. Ліпінський В. В., Лобойко Л. М., Макаренко Є. I., Тертишник В. М., Шиян А. Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.
і5. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальний поліформізм як один із шляхів спрощення порядку досудового слідства // Організацій но-правові питання реформування досулового слідства в Україні. — Донецьк, 2003.
16. Макаркин А. И. Состязательность на предварительном следствии. -СПб., 2004.
17. Маляренко В. Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.
18. МихайлеІІко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 1996.
19. Настільна книга слідчого / Панов М. І., Шепітько В. Ю., Коновалова В. О., Журавель В. А. та ін. — К., 2003.
20 Озерський І. В. Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання. — К., 2000.
21. Федченко В. Груповий метод розслідування кримінальних справ: деякі питання // Право України. — 2003. — № 1,
22. Чайковський А. С., Губар С. В., Довбня В. А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. — К., 2004.
23- Химичева Г. П. Досудебное производство по уголовным делам: концепция совершенствования уголовно-процессуальной деятельности. — М., 2003.
24. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. — М., 2000.
25. Якимоеич Ю. К., Пан Т. Д. Досудебное производство по УПК Российской Федерации. — СПб., 2003.
186
ЛЕКЦІЯ 9 СЛІДЧІ ДІЇ
\. Поняття слідчих дій. Особливості норм кримінально-процесуального права, які регламентують провадження слідчих дій.
2. Різновиди слідчих дій і їх система.
3. Загальні правила провадження слідчих дій.
4. Процесуальна характеристика окремих слідчих дій.
1. ПОНЯТТЯ СЛІДЧИХ ДІЙ.
ОСОБЛИВОСТІ НОРМ КРИМ1НАЛЫЮ-
ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА, ЯКІ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ
ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ
У КПК термін "слідчі дії" згадано понад 90 разів. Однак визначення цього поняття закон не містить.
У "Руській Праяді" взагалі не було такого терміна. В цьому історичному нормативному акті вжито вислів "гоніння по сліду", який у всіх слов'янських країнах означав "переслідувати злочинця" з метою спіймати його - "йти за слідом", "збирати сліди злочину" тощо.
У Статуті кримінального судочинстиа 1864 р. термін "слідчі дії" згадано вже багато разіи у сенсі засобів виявлення та фіксування слідів злочину. Наприклад, у ст. 292 Статуту вказано: "Коли у випадках, визначених законом, виявиться необхідним допитати обвинувачених або свідків, або ж провести іншу слідчу дію (курсів Авт.) поза дільницею, де виникло слідство, то виконання цих дій покладається на того слідчого, в дільниці якого вони повинні бути проведені". У цій статті Статуту йдеться не лише про допит обвинувачених та свідків, а й про "інші слідчі дії"'.
КГЖУРСР 1927р. (сг. 107) слідчі дії розумів інакше, це: пред'явлення обвинувачення; допит обвинуваченого; оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства; складання 'бвинувального висновку. До слідчих дій законодавець відносив поряд із пізнавальними також процесуальні дії, не пов'язані з виявленням або фіксацією доказів у справі.
КПК 1960р. (чинний дотепер) не аніс ясності у розуміння поняття слідчих дій. Через це вчені вкладають різний зміст у цей термін:
Статут передбачав проведення таких слідчих дій, як огляд, освідування. ошук (статті 105—107, 315-356), виїмка (статті ПО—111, 357-376I, огляд і силування через обізнаних людей (статті 112, 325—335).
187
• всі дії слідчого (О. М. Ларін, І. М. Лузгін);
• вид пізнавальної діяльності слідчого (І. Є. Биховський);
• збирання доказів (С. А. Шейфер);
• дії (вид діяльності) з виявлення і закріплення доказів (Н. В. Жо-гін, Ф. Н. Фаткуллін);
• дії з одержання (збирання) доказів (Г. С. Казінян, А, Б. Солов-1 йов);
Ф комплекс пізнавальних і посвідчу вальних операцій (Г. Абду-j маджидов);
• засіб одержання і перевірки доказів (О. П. Рибаков).
У теорії кримінального процесу є два підходи до визначен поняття слідчих дій:
1) широкий — дефініцію поняття дають за суб'єктом (слідчий^ який здійснює слідчі дії. Прибічники цього підходу (О. М. Ларі
І. М. Лузгін) відносять до числа слідчих дій прийняття заяв п злочини, пред'явлення обвинувачення, ознайомлення обвинува^ ченого з матеріалами досудового слідства тощо, тобто всі прощ суальні дії, здійснення яких належить до компетенції слідчого;
2) вузький — переважає в теорії та практиці. Згідно з ним слід1 дії визначаються таким чином.
Слідчі дії — це пізнавальні процесуальні дії, притаманні, в основ' ному, для стадії досудового слідства, і призначені для пошуку, в явлення, фіксації та перевірки фактичних даних у кримінальн справі.
Сукупність кримінально-процесуальних норм, які регламентують слідчі дії, £ елементом доказового права, утворюючи правовий інститут слідчих дій.
Особливості норм інституту слідчих дій полягають у тому, що кожний їх елемент (гіпотеза, диспозиція, санкція) мають певну специфіку:
1. У гіпотезі формулюється підстава до провадження слідчої дії. Наприклад, уч. 1 ст. 193 КПК зазначено: "при необхідності виявиш або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого чи свідка особливих прикмет". З цього випливає, шо підставою до проведення освідування є необхідність виявлення або засвідчення особливих прикмет. Така потреба виникає, якщо у справі є фактичні дані, шо свідчать про ймовірність існування на тілі перерахованих осіб особливих прикмет.
У деяких випадках закон не вказує в нормі на підстави до провадження слідчої дії. Однак це не означає, шо норма не містить гіпотези. Прикладом є ст. 17і КПК "Допит потерпілого". Гіпот!.-^ в цьому разі міститься в інший нормі — ст. 49 КПК. Підставою провадження допиту є факт визнання особи як потерпілого.
188
4 О
Є в нормах інституту слідчих дій і відсильні гіпотези. Наприклад, ст 196 КПК відсилає до статей 75 і 76 КПК.
2 У диспозиції норм цього інституту викладено порядок (процедуру) провадження слідчої дії, склад її учасників, місце І час провадження тошо.
3. Санкції норм інституту слідчих дій за суб'єктом, якому їх адресовано, поділяють на дві групи:
1) адресовані слідчому чи іншій посадовій особі, яка веде процес:
• кримінально-правові: за незаконний привід для допиту (ст. 371 КК); службове підроблення (ст. 366 КК);
• кримінально-процесуальні: скасування процесуальних рішень, прийнятих на основі даних, одержаних у результаті незаконно проведених слідчих дій;
2) адресовані іншим учасникам слідчих дій:
• кримінально-правові:
— для свідка — за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та за відмову від давання показань (ст. 385 КК);
— для потерпілого — за завідомо неправдиві показання (ст. 384 КК);
• для експерта — за завідомо неправдивий висновок (ст. 384 КК) та за відмову від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК);
— для перекладача — за завідомо неправильний переклад (ст. 384 КК) та за відмову від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 385 КК);
• кримінально-процесуальні: для свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого за неявку для участі у слідчих діях — привід;
• адміністративно-правові — за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки в органи досудового слідства або дізнання (ст. 185-4 КПК).
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:
1. Кримінальне-процесуальний закон не містить визначення поняття "слідчі дії".
2. У теорії кримінального пронесу є два підходи до визначення нього поняття: 1) широкий, згідно з яким слідчими вважають всі здійснювані слідчим процесуальні дії; 2) вузький, згідно з яким слідчими є тільки ті дії, що мають пізнавальний характер.
3. У нормах правового інституту слідчих дій містяться гіпотеза, 8 якій сформульовано підставу до провадження конкретної дії; Диспозиція, яка регламентує процесуальний порядок (процедуру) провадження дії, коло учасників, час і місце її провадження; санкція.
189
2. РІЗНОВИДИ СЛІДЧИХ ДІЙ І ЇХ СИСТЕМА
Слідчі дії поділяють на різновиди за кількома класифікаційними ознаками.
Залежно від обсягу предмета с.гідчоі дії та її повторюваності воі-можуть бути основними і додатковими; первинними і повторними.
Основними е слідчі дії, які провадять у повному обсязі дослідження предмета слідчої дії в цілому (наприклад, допит свідка огляд, обшук).
Додатковими називають слідчі дії, які спрямовано на І слідження частини їх предмета, тобто окремих обставин, які було з'ясовано з різних причин під час основної слідчої дії (пр* міром, додатковий допит свідка, додатковий огляд, додаткові1 обшук). Слід пам'ятати, що деякі слідчі дії через специфіку провадження не можуть бути додатковими. Зокрема, не можр додатково пред'являти для впізнання особу або предмет, які вя пред'являли. Так само не може бути проведено додатково очну став ку з метою усунення суперечок, які під час очної ставки, проведене раніше, не було усунено.
Первинні слідчі дії за змістом є тотожними основним.
Повторними є слідчі дії, які після первинних провадять у ловноа обсязі (наприклад, повторний огляд, повторний обшук).
Додаткові та повторні слідчі дії завжди виконують відповів після основних і первинних.
Залежно віл необхідності провадження на тому чи іншому етаг досудового слідства (дізнання чи власне досудового слідства) слід1-дії поділяють на невідкладні та інші.
Невідкладними є слідчі дії, які провадять одразу після порушення кримінальної справи, тобто на першому етапі досудового слідства. Наслідком впровадження або невчасного їх провадження може бути втрата доказів, що мають значення для справи, а отже, і юридична відповідальність слідчого (дізнавача).
Необхідність і час провадження Інших слідчих дій визначає слідчий залежно від ситуації розслідування (доказування), їх може бути проведено на будь-якому етапі досудового слідства.
Залежно від того, чи встановлено кри.міііаіьно-процесуальнши законом обоє 'язок слідчого пронести ту чи іншу слідчу дію, всіх їх поділяють на обоє 'язкові та необов 'язкові.
Обоє 'язковість слідчої дії визначається:
• прямою вказівкою закону:
— експертиза для встановлення причин смерті та інших обставин - ст. 75 КПК;
— допит підозрюваного — ст. 107 КПК (якщо підозрюваного було затримано або до нього було обрано як запобіжний захід взяття
190
під варту, його допитують негайно, а якшо це неможливо — не пізніше 24 годин після затримання — ч. 2 ст. 107 КПК);
— допит обвинуваченого — ст. 143 КПК (слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в будь-кому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення - ч. 1 ст. 143 КПК);
— допит потерпілого — ст. !71 КПК (час, протягом якого слідчий зобов'язаний допитати, законом не встановлено);
• указівками прокурора або начальника слідчого відділу (начальника органу дізнання), що є обов'язковими для виконання (п. З ч. 1 ст. 227; ч. 2ст. 114-1 КПК);
• ухвалою суду про направлення справи на додаткове розслідування (ч. 4 ст. 377 КПК);
• необхідністю встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі — статті 23, 64 КПК, що випливає із вимог принципу публічності кримінально-процесуальної діяльності (ст. 4 КПК) і визначається ситуацією доказування (наприклад, обов'язковим є призначення експертизи для встановлення факту підробки грошей у кримінальних справах про фальшивомонет-ництво).
Необов'язковими є дії, необхідність провадження яких визначає сам слідчий (дізнавач) і непроведения яких не може вплинути на якість доказування у кримінальній справі, а також зумовлює для слідчого настання якихсь негативних наслідків.
Залежно від того, в якій структурній частині кримінального процесу може бути проведено слідчі дії, їх поділяють на ті, що застосовують:
1) у стадії досудового слідства (всі слідчі дії);
2) як під час досудового слідства, так і в стадії порушення кримінальної справи (огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК) — в порядку винятку; арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК) — з метою запобігти злочину);
3) у стадії судового розгляду кримінальної справи в порядку виконання судових доручень із метою перевірки і уточнення фактичних Даних, одержаних у ході судового слідства (ч. 1 ст. 315-1 КПК);
4) у стадії перегляду судових рішень у порядку виключного провадження з метою розслідування (за рішенням прокурора) ново-виявлених обставин (ч. З ст. 400-8 КПК);
5) у межах кримінально-процесуального провадження з відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ'.
Чинним КПК кс регламентовано підстзеи і порядок відновлення втрати* кримінальних справ. Однак у практиці досудової діяльності цей вид Ровадження існує. Теоретичні основи його розробили В. С. Зеленецький та J Кузьминова (див.: Зеленецкий В. С., Кузьминова В. Ю. Технология восста-«Еления (реконструкции) утраченных уголовных дел. — Харьков. 2002).
19*
Залежно від мети слідчих дій розрізняють ті, що спрямовані на:
2) перевірку доказів (відтворення обстановки та обставин події, очна ставка, пред'явлення для впізнання).
Залежно від того, за чиєю ініціативою провадять слідчі дії, їх поділяють на такі, що вживають за ініціативою:
1) слідчого;
2) посадових осіб, які здійснюють відомчий контроль або прокурорський нагляд за законністю досудового слідства (начальника слідчого відділу, прокурора);
3) інших осіб (заінтересованих у результатах вирішення кримінальної справи).
Залежно від того, хто безпосередньо діє, всі слідчі дії поділяють на ті, що провадять:
1) слідчий, у провадженні якого перебуває кримінальна справа;
2) слідчий, якому провадження слідчої дії доручено іншим слідчим (ст. 118 КІЖ);
3) слідчий, якому провадження слідчої дії доручено судом (ст. 315-1 КПК);
4) черговий слідчий;
5) начальник слідчого відділу;
6) прокурор;
7) працівник органу дізнання за дорученням слідчого (ч. З ст. 114 КПК);
8) особа однієї статі з учасником, щодо якого провадиться слідча дія (освідування — ч. З ст. J93 КПК; особистий обшук — ч. 4 ст. 184 КПК).
Залежно від допустимості повторного провадження слідчі дії є:
2) неповторювані: очна ставка (з тих самих обставин, суперечності щодо яких вже досліджувались під час очної ставки), пред'явлення для впізнання (одного й того самого об'єкта тому самому суб'єктові), відтворення обстановки та обставин події (в частині перевірки показань на місці).
Залежно від того, чи визнано їх традиційно теорією І практикою як слідчі:
1) загальновизнані (традиційні): допит, очна ставка, освідування, огляд, пред'явлення для впізнання, експертиза, обшук, виїмка, відтворення обстановки та обставин події;
2) незагальновизнані (проблемні): накладення арешту на майно, призначення ревізії, одержання зразків для експертного дослідження, зняття інформації з каналів зв'язку, ексгумація трупа.
Систему слідчих дій становлять: допит (свідка, потерпілого, підсалюваного, обвинуваченого, експерта); огляд; освідування; обшук; виїмка; відтворення обстановки та обставин події; очна ставка; пред'явлення для впізнання; експертиза.
Не обов'язково у кожній кримінальній справі здійснюють всі слідчі дії, передбачені законом. Слідчий має право вибору слідчої дії залежно від ситуації розслідування.
Система слідчих дій не є сталою, вона постійно розвивається за такими напрямами:
— застосування процесуальної дії в практиці слідчої діяльності для збирання доказів з наступним закріпленням у законі;
— виокремлення однієї слідчої дії з іншої (так свого часу із допиту виділились такі слідчі дії, як очна ставка, пред'явлення для впізнання, відтворення обстаноаки та обставин події);
— розроблення вченими теоретичної моделі слідчої дії з наступним запровадженням її у закон.
У процесуальній літературі ставили питання про "конкуренцію" слідчих дій всередині їх системи', коли для встановлення однієї й тієї самої обставини можна проводити різні дії (В. М. Биков). "Конкурують" найчастіше: огляд — обшук; пред'явлення для впізнання — очна ставка; пред'явлення для впізнання — освідування; огляд — відтворення обстановки та обставин події — обшук; виїмка — обшук. Нормативно врегулювати питання вибору тієї чи іншої слідчої дії в конкретній ситуації провадження у кримінальній справі неможливо.
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:
1. Слідчі дії можна кваліфікувати за кількома ознаками.
2. Систему слідчих дій становлять: допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта); огляд; освідування; обшук; виїмка; відтворення обстановки та обставин події; очна ставка; пред'явлення для впізнання; експертиза.
3. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ
Загальні правила провадження слідчих дій — це обумовлені принципами кримінального процесу і сформульовані в нормах, які регулюють інститут слідчих дій, положення, що впливають на порядок провадження кожної з дій, яка належить до їх системи, і є обов'язко-
Слідчі дії самі по собі не можуть конкурувати між собою. Правильніше було б говорити про розмежування слідчих дій.
192
193
вими для виконання посадовими особами державних органів, які здійснюють провадження у кримінальній справі (А. П. Черненко). До загальних правил провадження слідчих дій належать:
1. Всі слідчі дії у кримінальній справі, що перебуває в провадженні слідчого, він зобов'язаний провадити особисто, за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом (див. вище).
2. Слідчі дії можуть провадити тільки належні суб'єкти, тобто ті, до компетенції яких належить досудове розслідування кримінальних справ.
3. Слідчі дії проводять за ініціативою слідчого, а в необхідних випадках — з ініціативи прокурора або начальника слідчого відділу, а також і за клопотанням суб'єктів, заінтересованих у результатах вирішення кримінальної справи.
4. Слідчу дію проводять лише за наявності передбачених законом відповідних підстав.
5. Слідчу дію може бути проведено тільки у порушеній кримінальній справі (за винятком випадків, коли за"кон дозволяє провадження слідчої дії до порушення — див. вище).
6. Під час провадження слідчих дій заборонено застосовувати до їх учасників фізичне або психічне насильство та Інші незаконні методи.
7. Під час провадження слідчих дій заборонено принижувати гідність осіб, які беруть у них участь.
8. Під час провадження слідчих дій заборонено дії, небезпечні для життя і здоров'я їх учасників.
9. Заборонено провадження слідчих дій уночі, за винятком випадків, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.
10. Слідчі дії, пов'язані з одержанням показань від підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, не повинні тривати стільки, щоб перетворюватися на знущання над допитуваним. Українським законодавством таке правило не передбачено. Його сформульовано у ст. 24 Резолюції ООН 3452 "Про правила із захисту всіх осіб, підданих в будь-якій формі затриманню і тюремйому утриманню" (ухвалено в грудні 1975 р. XXX сесією ООН), згідно з якою жоден заарештований не повинен піддаватися тривалим допитам.
11. Хід, зміст і результати проведеної слідчої дії має бути належним чином зафіксовано.
ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:
1. Загальні правила провадження слідчих дій обумовлено принципами кримінального процесу.
2. Більшість загальних правил провадження слідчих дій спрямовано на забезпечення прав їх учасників