ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СУБ'ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА

Забезпечення безпеки учасниківкримінального процесу — це діяль­ність відповідних державних органів із досягнення стану безпеки учасників процесу, яким загрожує небезпека.

Небезпека — це загроза спричинення шкоди життю, здоров'ю, майну, житлу, що є близькою до здійснення, а тому сприймається особою як така, що невпинно наближається, є реальною, у зв'язку з чим зумовлює потребу в захисті.

Наслідками існування небезпеки є:

• неможливість виконання суб'єктами своїх функцій;

• відмова суб'єктів від давання показань або від даних раніше показань, наслідкам чого є "розвал справи".

96

Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав

мають:

1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин _а6о в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припи­ненні та розкритті злочину чи сприяла цьому;

2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;

3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представ­ники;

4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

5) свідок;

6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства;

8) посадові особи державних органів, уповноважених вести кримінальний процес. Особливу увагу приділяють захисту осіб, які здійснюють кримінальне переслідування. Згідно зі ст. 5 Керівних принципів, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслі­дування¹, вони та їхні сім'ї забезпечуються фізичним захистом з боку влади в тих випадках, якщо існує загроза їхній безпеці через виконання функцій із здійснення судового переслідування.

Процесуальний порядок забезпечення безпеки учасників криміналь­ного процесу.

Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зобов'язані їх перевірити і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках — негайно, прийняти рішення про застосування або відмову в застосу­ванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони прийма­ють мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковими для виконання зазначеними органами.

Орган, якому доручено застосовувати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення загрози, що існує. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила ко­ристування майном або документами, виданими з метою забезпе­чення безпеки, повідомляють особу, взяту під захист.

За наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.

¹ Ухвалені восьмим Конгресом Організації Об'єднаних Нашй з попередження злочинності і поводженню з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня — 1 вересня 1990 p.].

97

Про прийняте рішення заявникові негайно надсилають пові­домлення.

Орган, який застосовує заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заколи та їх результати.

Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може бути забезпечено шляхом обмеження відомостей про неї в матеріа­лах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у проце­суальних документах зазначають лише псевдонім, а справжні прізви­ще, ім'я, по батькові (рік. місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посаду, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказують лише у постанові (ухвалі) про заміну анкет­них даних. Цю постанову (ухвалу) до матеріалів справи не додають, а зберігають окремо в органі, у провадженні якого перебуває кри­мінальна справа. У разі заміни прізвиша особи, взятої під захист, на псевдонім із матеріалів справи вилучають протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, І зберігають окремо, а до матеріалів справи додають копії цих документів із заміною справжнього прізвиша на псевдонім. Підстави, приводи і порядок скасування заходів безпеки. Заходи безпеки може бути скасовано на підставі:

— закінчення строку конкретного заходу безпеки;

— усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

- систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, шо здійснюють заходи безпеки, якщо цю особу письмово було попереджено про можливість такого скасу­вання.

Приводам для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

— заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого було застосовано заходи безпеки;

— отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Процесуальний порядок скасування заходів безпеки.

За наявності підстав для скасування заходів безпеки орган дізнан­ня, слідчий, прокурор, суд (суддя) виносить мотивовану постанову чи ухвалу про їх скасування.

98

Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводять до відома особи, щодо якої було застосовано ці заходи.

Наслідком неприйняття рішення, несвоєчасного прийняття або прийняття недостатньо обгрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасного вжиття достатніх заходів для безпеки учасників кри­мінального процесу службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки, якщо ці дії спричинили тяжкі наслід­ки, є кримінальна відповідальність, передбачена ст. 380 КК.

Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці за­ходи особою, яка їх застосовує, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили смерть особи, взятої під захист, або шкоду її здоров'ю чи інші тяжкі наслід­ки, є злочином, передбаченим ст. 381 КК.

При провадженні у кримінальній справі передбачено також суто процесуальні заходи забезпечення безпеки суб 'сктів'.

• у стадії досудового слідства — ч. 4 ст. 174; ч. 2 ст. 224 КПК;

• у стадії попереднього розгляду справи суддею — ч. 2 ст. 255; ст. 253; ч. 4ст. 254 КПК;

• у стадії судового розгляду — ч. З ст. 263; ч. 2 ст. 290; ч. 2 ст. 292; ч. 2 ст. 300; частини 6-11 ст. 303; п. З ч. 1 ст. 306; п. 13 ч. 1 ст. 324 КПК.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Забезпечення безпеки суб'єктів (учасників) кримінального про­цесу Mat на меті ефективне виконання ними своїх функцій і вико­нання процесом всіх завдань.

2. Захисту підлягають не тільки учасники процесу, а й члени їхніх сімей та близькі родичі.

3. Окрім заходів, виконання яких покладено на спеціальні під­розділи правоохоронних органів, при провадженні у кримінальній справі слідчий та інші органи можуть і зобов'язані самостійно засто­совувати заходи забезпечення безпеки (вилучення із матеріалів справи певних документів; пред'явлення для впізнання поза візу­альним спостереженням особи, яку впізнають тощо).

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. У кримінальному процесі беруть участь як фізичні, так і юридичні особи, правовий статус яких визначено статутними нормативно-правовими актами та кримінально-процесуальним законом.

2. Найбільш прийнятною для характеристики суб'єктів кримі­нального пронесу є класифікація їх за процесуальною функцією, шо її вони виконують.

3. Кримінальне-процесуальна компетенція має публічний харак-тер і може бути застосована тільки для характеристики державних органів, уповноважених вести процес, та їх посадових осіб.

4. Забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу є гаран­тією виконання ними своїх обов'язків і реалізації прав.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Но рм ативн о - пра во ві акти

1. Європейська конвенція з відшкодування шкоди жертвам насиль­ницьких злочинів від 24 листопада 1983 р.

2. Руководящие принципы, касающиеся роли лиц, осуществляющих судебное преследование. Приняты восьмым Конгрессом Организации Объе­диненных Наций по предупреждению преступности и обращению с право­нарушителями (Гавана, Куба, 27 августа—7 сентября 1990 года) // Права человека: Сборник международных договоров. Том 1. Универсальные дого­воры. Организация Объединенных Наций. — Нью-Йорк и Женева, 1994.

3. Закон України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради України. — 1993- — № 9. — Ст. 62.

4. Закон України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій" // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст, 180.

5. Закон України від 15 грудня 1992 р. "Про статус суддів" // Відо­мості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — Ст. 56.

6. Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру" // Відо­мості Верховної Ради України. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

7. Закон України від 12 грудня 1993 р. ''Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" // Відомості Вер­ховної Ради України. — 1994. — N° 11. — Ст. 51.

8. Закон України від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист пра­цівників суду і правоохоронних органів" // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - №. 11. - Ст. 50.

9. Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. № І564/99 "Про додаткові заходи щодо забезпечення належних >'мов діяльності суддів та функціонування судів'' // Офіційний шсник України. — 1999. — № 50. — С. 7.

10. Постанова Кабінету Міністрів України вш 11 жовтня 2002 р. № І506 "Про затвердження Порядку виплати винагороди та відшкодування вит­рат на проїзд і наймання житла, виплати добових народним засідателям і присяжним за час виконання ними обов'язків у суді'" // Офіційний вісник України. - 2002. - № 42. - С. 103.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 335-р "Про створення у структурі міліції громадської безпеки спеціаль­них підрозділів для забезпечення безпеки працівників суду, правоохо­ронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" // Офіційний вісник України — 1997. — № 27. — С. 14М.

100

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 4 "Про застосування їаконодавства, що забезпечує незалежність суд­дів" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004): Офіційне видання / За заг. ред. В- Т. Маляренка. -

К., 2004.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 червця J999 р. № 10 "Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримі­нальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маля­ренка. - К., 2004.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" // Вісник Верховного Суду України. -2004. - .4° 8.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

17. Узагальнення практики застосування судами законодавства, що забез­печує захист прав потерпілих у кримінальному судочинстві від 1 червня 2004 р. (Узагальнення Апеляційного суду м. Києва) // Адвокат. — 2004. — № 2. - С. 47.

Наукові танавчально-методичні джерела

1. Апьперт С. А. Субъекты уголовного процесса. — Харьков, 1997.

2. Вапнярчук В. В. Особливості процесуального становища особи, яка провадить дізнання. — Харків, 2001.

3. Гошовський М. /., Кучинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К., 1998.

4. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М. , 1981.

5. Зеленецкий В. С., Куркин Н. В. Обеспечение безопасности субъектов уголовного процесса. Монография. — Харьков, 2000.

6. Капл'ша О., Шило О. Удосконалення процесуального статусу потер­пілого в кримінальному судочинстві України // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 4.

7. Костіна Л. Щодо вдосконалення процесуального становища перекла­дача на стадії досудового розслідування // Право України. — 2004. — № 3.

8. Крутиков А. П. Правовое положение органов и лиц, производящих дознание в советском уголовном процессе. — Волгоград, 1986.

9. Кузнецов В. Вдосконалення правового регулювання відносин // Про­куратура. Людина. Держава. — 2004. — М 8.

10. Лобойко Л. М. О совершенствовании правового статуса инициато­ров уголовного процесса // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. — Дніпропетровськ, 1999.

11. Лобоіїко Л- М., Черненко А. П. Удосконалення структурної організа­ції органів внутрішніх справ як один із шляхів підвищення ефективності діяльності слідчих підрозділів // Акт. проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування криміналістичного судочинства: У 2-х ч. — Запо­ріжжя, 2002. - Ч. 2.

12. Лукашевич В. 3. Обеспечение прав обвиняемого на предваритель­ном следствии. — Волгоград, 1976.

13. Маляренко В. Т, Вернидубов І. В. Прокурор у кримінальному судо­чинстві; Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. — К., 2001.

14. Нсстерук. Л. П. Правовое положение капитана судна при производ­стве дознания // Акт. проблеми держави та права. — 2001. — Вип. 10.

15. Озерський /. В. Забезпечення правових гарантій підозрюваного та обвинуваченого на досудовому слідстві. — Чернівці, 2001.

16. Півненко В. П., Мірошниченко Є. О. Про презумпцію правоти і пріоритетргості прав потерпілого // Вісник Верховного Суду України. -2004. ~ № 8.

17. Присяжнюк Т. І. Правовий статус потерпілого: проблеми та перс­пективи // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

18. Радутная Н. В. Народный заседатель. — М., 1973.

19. Русанова 1. Становлення сулу присяжних в Україні: деякі мірку­вання // Право України. — 1999. — № 7.

20. Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. — К , 1997.

21. Тертышник В. Мои процессуальные права — мое богатство // Юри­дическая практика. — 2004. — № 11.

22. Філін Д. Процесуальне становище особи, щодо якої порушено кри­мінальну справу // Право України. — 2003. — № 7.

23. Шестипалое К. Всех следователей уравняют // Юридическая прак­тика. — 2004. — № 28.

24. Шумський П. В. Прокуратура України. — К., 1998.

25. Ярім В. М. Органи дізнання Збройних Сил України та інших війсь­кових формувань: сучасні аспекти їх діяльності // Вісник Хмельницького ін-ту регіонального управління та права. — 2002. — № 1.

Поиск по сайту: