Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту не-дот орканніст ь

1. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність — цс конституційне-правове положення, згідно з яким ніхто при провадженні у кримінальній справі не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивова­ним рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом.

2. Стаття 29 Конституції України', ст. 14 КПК. Цей принцип врегульовано також і в міжнародно-правових документах. На­приклад, згідно з ч. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і

Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторкан­ність було закріплено І в Конституції Української Народної Республіки (Статуті про державний устрій, права і вільності УНР), далі — Конституція УНР. У ст 1? цього нормативно-правового акта зазначалося; ''громадянин УНР і ніхто Інший не може бути затриманий на території її без судового наказу Інакше, як на гарячім вчинку. Але і в такім разі він мас бути випушений не пізніше. як за 24 години, коли суд не встановить якогось способу його затримання'' (див.; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917— 1920 pp.¹ В 4т. — Прага, 1921. — Ч. 1; Конституційні акти України. 1917—1920. Невідомі конституції України. — К.. 1992).

41

політичні права': "кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню піл вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом",

3. Зміст цього загальнопраиового принципу виявляється в кри­мінальному процесі через такі положення:

• кожен із учасників кримінального процесу має право на сво­боду і особисту недоторканність;

• ніхто із учасників кримінального процесу не може бути позбав­лений свободи і прана на особисту недоторканність;

• кожному заарештованому повідомляють при арешті причини його арешту;

• про арешт (затримання) особи мають бути негайно сповіщені його родичі;

• кожному заарештованому або затриманому має бути невід­кладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника;

• кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити а суді своє затримання;

• затриману особу негайно звільняють, якщо протягом сімдеся­ти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою;

• занідомо незаконні затримання або арешт тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 371 КК.

4. Винятки з принципу:

• особу може бути заарештовано (взято під варту), але тільки за рішенням суду і лише за наявності до того підстав і умов, визначе­них кримінальне-процесуальних законом;

• арешт може бути застосовано тільки щодо підозрюваного, об­винуваченого, підсудного або засудженого;

• особу може бути затримано, але тільки у разі нагальної необ­хідності запобігти злочинові чи його перепинити. Уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірено судом.

4. Принципзабезпечення недоторканності житла.

1. Принцип забезпечення недоторканності житла — це консти-туційно-правове положення, згідно з яким не допускається про­никнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення В них огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду.

2. Стаття ЗО Конституції України', ст. 14-1 КПК; ст. 311 Цивіль­ного кодексу України (далі — UK).

З- Положення, шо розкривають зміст принципу:

• кожному учасникові кримінального процесу гарантовано не­доторканність житла та іншого його володіння;

• ніхто не має права без законної підстави увійти ло житла всу­переч волі осіб, які в ньому проживають;

• не полускається проникнення до житла чи іншого володіння учасника кримінального процесу, проведення в них огляду чи об­шуку;

• незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують недотор­канність житла громадян, вчинені посадовою особою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст. 365 КК "Пере-вишення влади або службових повноважень".

4. Винятки з принципу:

• проникнення до житла чи іншого володіння особи допуска­ється, але тільки для провадження в них огляду чи обшуку і лише за вмотивованим рішенням суду;

• у невідкладних випадках можливий інший, встановлений за­коном, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Без рішення суду може бути проведено:

огляд і обшук житла чи іншого володіння особи у випадках (ч. 5 ст. 190іч. бет. 177КПК):

— пов'язаних із урятуванням життя людей та майна чи з без­посереднім переслідуванням осіб, яких підозрюють у вчиненні •злочину;

— за письмовою згодою власника; огляд місця події;

— у невідкладних випадках у разі здійснення огляду місця події за заявою або повідомленням особи про вчинений щодо неї злочин;

• у разі відсутності цієї особи;

— якщо неможливо отримати від неї згоду.

Принцип забезпечення недоторканності житла регламентовано У конституціях майже всіх цивілізованих держав (ст. 13 Конституції ФРН; ст. 14 Конституції Італії; ч. 2 ст. 18 Конституції Королівства Іспанія; ст. ІЗ Федеральної конституції Швейцарської конфедера­ції; ст. 35 Конституції Японії та ін.).

'Ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудин 1966р. Набув чинності, в тому числі для України, 23 березня 1976 р.

' У статті 15 Конституції УНР принцип забезпечення недоторканності житла суло регламентовано таким чином: "Домашнє огнише признається недотор-'<4ним. Ніяка ревізія не може відбутися без судового наказу. В наглих випадках ••ІожутЕІ органи правової охорони нарушити недоторканість і без судового на­казу: одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина доставлений ^Удовий наказ не далі, як на протязі 4S годин по довершенню ревізії"

5. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків.

1. Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних роз­мов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків — це конституційне-правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції та банківських вкладів.

2. Стаття 31 Конституції України'; ст. І4-1 КПК; ст. 306 ЦК; ст. 6 Закону України від 4 жовтня 2001 р. "Про поштовий зв'язок"; ст-9 Закону України від 18 листопада 2003 р. "Про телекомунікації".

3. У кримінальному процесі цей принцип реалізується через такі положення:

• кожному громадянинові (а не тільки учасникові криміналь­ного процесу) гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також банківських вкладів;

• ніхто, в тому числі посадові особи органів дізнання, досудо-вого слідства, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм із кореспонденції;

• порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції, банківських вкладів І рахунків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 364 КК "Зловжи­вання владаю або службовим становищем".

4. Винятки із принципу.

Таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути порушено, але тільки за таких умов:

• із метою запобігти злочинові;

• із метою з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якшо іншими способами одержати інформацію неможливо;

• за наявності загрози вчинення насильства або інших протиправ­них дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);

• рішення про прослуховування телефонних та інших перего­ворів, накладення арешту на кореспонденцію прийнято головою апеляційного суду або його заступником (ч. 4 ст. 187 КПК).

Інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить бан­ківську таємницю, згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" розкривають банки:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Мі­ністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підпри­ємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний про­міжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснен­ня фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності.

6. Принцип поваги до честі та гідностіособи, невтручання в Гі особисте та сімейне життя.

1. Принцип поваги до честі та гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя — це конституцій но-правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які ведуть кримі­нальний процес, зобов'язані ставитися з повагою до кожної людини, яку залучають до кримінального процесу, не втручатися в її особисте і сімейне життя.

2. Статті 3 і 28 Конституції України'.

Цей принцип випливає із положень ст. З Конвенції про захист прав і основних свобод людини¹, згідно з якою жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.

3. Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримі­нальному процесі:

• кожний учасник кримінального процесу має право на повагу до його честі та гідності;

¹ Таємницю листування забезпечувала і Конституція УНР; "Установлюється листова тайна. Органам державної влади не вільно відкривати листів без судо-J вого наказу Інакше, як у випадках, законом означених" (ст. 16).

44

Заборону на приниження гідності особи було закріплено І в Конституції VHP, в ст. 14 якої зазначалося¹ ''Громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути . підданий яким-небуль карам по тілу, або іншим актам, які понижують людську гідність".

¹ Підписано е Римі 4 листопада 1950 р. Ратифіковано Україною 17 липня 1997 р.

45

• честь І гідність людини, залученої до участі у кримінальній справі, посадові органи, які здійснюють у ній провадження, визнають найвищою соціальною цінністю;

ф під час виконання процесуальних дій не допускаються прини­ження честі та гідності особи або дії, що є небезпечними для ЇЇ здоров'я (наприклад, під час освідування — ч. З ст. 193 КПК; під час відтворення обстановки і обставин події — ч. 2 ст. 194 КПК);

• провадження процесуальних дій, пов'язаних з оголенням осо­би, може провадити тільки слідчий тієї самої статі у присутності понятих тієї самої статі (наприклад, обшук особи — ч. З ст. 184 КПК; освідування особи — ч. З ст. 193 КПК);

• нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюд­ському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

• ніхто із учасників процесу не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя;

• з метою попередження розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть учать у кримінальній справі, допус­кається закритий судовий розгляд справ (ч. 2 ст. 20 КПК);

• не допускається збирання, зберігання, використання та по­ширення конфіденційної інформації про учасника кримінального процесу без його згоди;

• посадові особи, які ведуть процес, зобов'язані вживати заходів до того, шоб не було розголошено виявлені обставини особистого життя учасників процесу (наприклад під час обшуку або виїмки — ст. 185 КПК);

• заборонено домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (шантажу, обіцянок надати якість пільги, під­купу тошо) — ч. З ст. 22 КПК.

4. Винятки з цього принципу;

• органи, які ведуть кримінальний процес, мають право збирати щодо громадян інформацію, але тільки ту, що має значення для вирішення справи;

• учасників кримінального процесу може бути піддано до­слідженням у межах провадження експертизи, в тому числі й примусово (ст. 205 КПК), але тільки на підставі закону і лише з метою одержати докази у кримінальній справі,

7. Принцип гласності судового розгляду справи' та його повного фіксування технічними засобами.

Принцип гласності судового розгляду студенти часто плутають із принци­пом публічності ЦІ принципи різні за змістом (лив. принцип публічності), хоча й тісно пов'язані між собою: кожний громадянин (член суспільства) має право знати про те, які дії вчинює суд у загальносуспільних (публічних) інтересах.

1. Принцип гласності судового розгляду справи та його повного фіксування технічними засобами — це конституційно-правове по­ложення, згідно з яким розгляд кримінальних справ у всіх судах (місцевих, апеляційних, касаційних) є відкритим.

2. Пункт 7 ч- 3 ст. 129 Конституції України; статті 20, 87-1 КПК.

3. У кримінальному процесі цей загал&ноправовий принцип ви­являється через такі положення:

• ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Призначивши кримінальну справу до судового розгляду, суддя вирішує питання про список осіб, які під­лягають виклику в судове засідання (п. 5 ч. 1 ст. 253 КПК). У цьому списку обов'язково мають бути учасники судового процесу (сторони). Закон спеціально регламентує порядок вручення повісток про виклик до суду підсудному та іншим учасникам (ч. 1 ст. 254 КПК).

Ґрунтовно регламентується і порядок оповіщення учасників про­цесу про день перегляду судового рішення. Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заін­тересованих осіб, надсилаючи відповідні повідомлення та розмі­шуючи оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, якого утримують під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляють через начальника відповідної установи (ч. З ст. 354 КПК);

• розгляд кримінальних справ у всіх судах є відкритим — всі особи, які досягли 16 років, мають право бути присутніми під час слухання справ. Особи, які не досягли нього віку, також мають право бути присутніми, але тільки в тому разі, якщо вони є підсуд­ними, потерпілими або свідками у справі (ч. 4 ст. 271 КПК);

• хід судового розгляду та його результати можуть фіксуватися технічними засобами і висвітлюватися в засобах масової інфор­мації.

Навіть у разі проведення закритого судового розгляду (див. винят­ки з цього принципу) принцип гласності не виключається, бо:

• у залі судового засідання присутні потерпілий, свідки, прокурор, захисники та інші учасники судового розгляду';

• слухання справ здійснюється з додержанням всіх правил судо-ч инства;

• вирок суду проголошується публічно.

4. Винятки з цього принципу пов'язані з необхідністю закритого розгляду кримінальної справи, який провадять:

' Бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в Інтересах якого судовий розгляд оголошено закритий, має право Уповноваженії» Верховної Ради Укра­їни з прав людини (п. 9 ст 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про V по в но важеного Верховної Ради України з прав людини'").

47

обов 'язково:

— якшо відкритий розгляд суперечить інтересам охорони дер­жавної таємниці;

з ініціативи суду або за клопотанням учасників: - у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку;

— у справах про статеві злочини;

— її інших справах з метою запобігання розголошенню відомос­тей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;

— у разі, якщо цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих

під захист.

Загальноправові принципи, що діють у кримінально-процесуаль­ному праві, мають настільки загальний характер, що в державах із усталеними правовими системами (зокрема у Франції) поряд із прин­ципами судочинства існує поняття "фундаментальні основи права", під якими розуміють "права і свободи, шо лежать в основі існування будь-якого демократичного суспільства"¹.

Закріплені к Основному та в кримінально-процесуальному законах нашої держави права особи на свободу та особисту не­доторканність, таємницю листування, на захист, недоторканність житла, недоторканність особи є демократично-правовими інсти­тутами кримінального процесу. Законне обмеження цих прав має місце в багатьох сферах правоохоронної діяльності держави.. Не­обхідність розгляду їх як принципів у галузі кримінальне-проце­суального права зумовлено тим, що саме в часі провадження у кримінальних справах обмеження конституційних прав громадян можуть бути найсуттєвішими (достатньо вказати на можливіші арешту — досудового позбавлення свободи особи — на термін до місяців). Відображаючи сцободу людини у демократичному суспілі стві, конституційні принципи стають "фундаментальними основам кримінально-процесуального права" (як і будь-якої іншої галі права).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Загальноправові принципи, що діють у кримінальне-процесу­альному праві, закріплено в Конституції України та міжнародно-правових документах,

2. Положення иих принципів обов'язково відображаються (інс ді — дублюються) в кримінальне-процесуальному законі.

3. Конституційні принципи по суті є "фундаментальними осж вами кримінальне-процесуального права".

¹ Европейское право / Пол общ. ред. Jl. M. Литвина — М.. 3002. — С. У1

Поиск по сайту: