Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

1) вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;

2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;

3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини, у тому числі щодо видачі особи (екстрадиції);

3-1) перевіряє перед направленням вищому прокуророві документи органу досудового слідства про видачу особи (екстрадицію), повертає їх відповідному органу з письмовими вказівками, якщо вважає їх необґрунтованими або такими, що не відповідають вимогам міжнародного договору України чи іншого акта законодавства України;

4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

4-1) доручає органам дізнання проведення розшуку і затримання осіб, які вчинили злочини за межами України, виконання окремих процесуальних дій з метою видачі особи (екстрадиції) за запитом компетентного органу іноземної держави;

5) бере участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;

6) санкціонує проведення обшуку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;

7) продовжує строк розслідування у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом;

7-1) дає згоду або подає до суду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а також про продовження строку тримання під вартою в порядку, встановленому цим Кодексом;

8) повертає кримінальні справи органам досудового слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;

9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу досудового слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;

10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;

11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;

12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.

Вказівки прокурора органам дізнання і досудового слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

№62 Судовий контроль у досудовому провадженні.

Чинне законодавство повноваження суду з контролю за досудовим розслідуванням кримінальної справи обмежує двома напрямами: 1) суд здійснює контроль за тими процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими обмежуються чи ущемлюються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина (право: на свободу та особисту недоторканність, на судовий захист, на недоторканність житла чи іншого володіння особи, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції чи інформації); 2) суд здійснює контроль за тими рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях кримінального процесу (відмова у порушенні справи та її закриття).

Вважаємо, що визначення саме цих напрямів є принципово правильним.

Інститут судового контролю за досудовим слідством при реформуванні кримінально-процесуального законодавства повинен одержати подальший розвиток, але здійснюватися він має в межах цих двох напрямів.

На питанні, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідчих, прокурорів можуть бути предметом судового розгляду, слід зупинитися детальніше тому, що на розгляд судів надходять скарги на постанови про відмову в задоволенні тих чи інших рішень і дій посадових осіб, які провадять досудове слідство. Окремі судді приймають до провадження названі скарги та розглядають їх по суті.

Відповідно до вимог, зазначених у статтях 113 і 114 КПК, при провадженні досудового слідства всі рішення про його спрямування і про провадження дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання відповідних санкцій. Статтями 29, 30, 31 Конституції України чітко визначено, у яких випадках суд вправі і зобов’язаний розглядати питання про дачу санкцій. Окремі вказівки при провадженні слідства слідчому, відповідно до статей 114¹ та 227 КПК, вправі дати лише начальник слідчого відділу та прокурор, що відповідно до ст. 121 Конституції здійснює нагляд за досудовим слідством, тобто особи, які є суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності в стадії досудового слідства. Аналіз Конституції України та чинного кримінально-процесуального законодавства дає підставу стверджувати, що в той час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні слідчого, крім названих посадових осіб, ніхто інший, в тому числі суд чи суддя, не вправі давати йому вказівки про проведення тих чи інших слідчих дій та прийняття слідчих рішень, зобов’язувати його прийняти рішення про визнання чи невизнання певної особи учасником процесу, призначати чи не призначати проведення експертиз, ексгумації трупа, провадити чи не провадити допит певних осіб, пред’являти чи не пред’являти обвинувачення, складати чи не складати обвинувальний висновок тощо. Конституцією і зазначеним законодавством суд не наділений правом нагляду за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, і тому він може вказати які слідчі дії повинні бути проведені та прийняти процесуальні рішення лише після надходження справи до його провадження при скасуванні постанови про відмову в порушенні справи або постанови про її закриття, а також при направленні її на додаткове розслідування.

Таким чином, прийняття судами до розгляду і розгляд скарг на процесуальні дії (бездіяльність) чи рішення органу дізнання, слідчого, прокурора у конкретній кримінальній справі на стадії досудового слідства неминуче призведе до обмеження процесуальної незалежності слідчого, зведе нанівець потребу у відомчому контролі за розслідуванням справи з боку керівника слідчого підрозділу та у прокурорському нагляді, а перевірка судом у цій стадії постанови про притягнення як обвинуваченого “фактично означатиме перевірку достатності зібраних у справі доказів ще до закінчення досудового слідства і передрішення питання щодо винуватості особи у вчиненні злочину ще до розгляду кримінальної справи по суті” [318].

Таке розширення судом своєї компетенції означало б порушення ним найбільш концептуальних засад кримінального судочинства, відповідно до яких тільки законом має бути визначено, хто, що, коли, де і як має робити при здійсненні кримінально-процесуальної діяльності. Воно означало б привласнення функцій, притаманних виключно законодавчій владі. Положення Конституції України про те, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124), не дає підстав вважати, що суди можуть ігнорувати обов’язок прокурора здійснювати нагляд за провадженням досудового слідства, що вони можуть брати на себе його функції. Таке привласнення останніх, навіть, начебто на захист законних прав та інтересів одних учасників процесу неодмінно потягло б порушення прав та інтересів інших його учасників.

Мета кримінально-процесуальної діяльності при розслідуванні кримінальної справи може бути досягнута лише у разі дотримання конфіденційності інформації, яку отримує слідчий. Важко сподіватись на те, що істина у справі буде встановлена, якщо обвинувачений, наприклад, до пред’явлення йому матеріалів справи знатиме про все, що в ній міститься. Саме у зв’язку з цим, відповідно до ст. 121 КПК, дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора, і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим. Статтею 181 КК України передбачено кримінальне покарання за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, що провадила дізнання, даних досудового слідства або дізнання.

№63 Підсудність,її види.

Підсудність - сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких КП закон визначає суд, що має право і зобов‘язаний розглянути її і вирішити по суті пред‘явленого обвинувачення. Визначити підсудність означає встановити суд, який уповноважений законом вирішити конкретну кримінальну справу.Практичне значення підсудності: чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення справ забезпечує правильне функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантійсправедливого правосуддя. Так реалізується одне з невід‘ємних прав людини - право на розгляд і вирішення справи щодо неї компетентним судом, до підсудностіякого належить дана справа (ст.7 Декларації прав людини). Підсудність має бути чітко регламентована законом, і обвинувачений вправі знати, який суд у відповідності з законом уповноважений розглянути його справу. Такій підхід виключає суб‘єктивізм посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, в який суд необхідно направити справу для її розгляду по суті. Види підсудності:
1) родова (предметна);
2) спеціальна;
3) персональна;
4) територіальна (місцева);
5) за зв‘язком справ.
Родова підсудність визначається видом та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Ця ознака розмежовує повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки. За ст.33 КПК районному, міському, міжрайонному (окружному) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, які підсудні вищестоящим судам і військовим судам. У випадку особливої складності або важливості справи, підсудної районному (міському) чи міжрайонному суду, ВС АРК, обласний, Київський і Севастопольській міські суди мають право прийняти її до свого провадження. Ініціатива про передачу справи у цих випадках може надходити не тільки від голови відповідного районного (міського) чи обласного (прирівняного) суду, а й від прокурора АРК, області, міст К. і С. чи його заступника (ч.2 ст.34; ч.3 ст.232 КПК). ВС України як суду першої інстанції підсудні за предметною ознакою справи особливої складності або виняткового громадського значення (ст.35 КПК). Приймаються до розгляду зі ініціативою Генпрокурора України чи його заступника (ч.3 ст.232), а також за власною.

Спеціальна підсудність визначається особливостями суб‘єкта злочину, іноді і місця вчинення злочину. Стосується злочинів, вчинених військовослужбовцями, працівниками особливо режимних об‘єктів, суддями та нардепутатами. Це підсудність міжобласного суду і військових судів. В межах спеціальної підсудності можна виділити персональну підсудність (визначено виключно особливостями суб‘єкта вчинення): стосовно військовослужбовців, суддів, нардепутатів. Є додатковою гарантією недоторканості представників законодавчої і судової влади. Справу щодо судді не може розглядати суд, де працював обвинувачений (ч.5-7 ст.13 ЗУ про статус суддів), про злочині нардепутатів підсудні ВСУ (ч.4 ст.27 ЗУ про статус нардепутата України).
Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем скоєння злочину, за загальним правилом справа розглядається в тому суді, в районі якого вчинено злочин, якщо місце встановити не можливо - в районі закінчення попереднього розслідування в даній справі (ст.37 КПК). Підсудність за зв‘язком справ визначається можливістю об‘єднання в одному провадженні справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або декількох злочинів, які підсудні різним судам за предметної, територіальною, іншими ознаками. Правила зв‘язку справ:
1) дві і більше осіб у вчиненні декількох злочинів - в районі порушення справи або закінчення попереднього слідства (ст.39 КПК);
2) одна особа або група у декількох злочинів - розглядається вищестоящим з судів (ч.1 ст.40 КПК);
3) одна особа або група у декількох злочинів, один злочин військовому суду - військовий суд (ч.2 ст.40 КПК);
4) група одного або кількох злочинів, хоч одна справа загального суду - загальний суд (ч.3 ст.40 КПК). У випадках:

1) якщо кримінальна справа непідсудна даному суду;
2) якщо її доцільно розглянути в іншому суді, якому вона, як правило, непідсудна; - відбувається передача справи з одного суду до іншого.
Інші випадки передачі справи:
1) задоволено відвід або самовідвід головуючого або іншого судді і можливості заміни немає;
2) головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, можливості сформувати новий склад суду після скасування вироку у даному суді немає;
3) суд, якому підсудна справа, мало чисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу.
Передача справи відповідно до ч.3 ст.38 КПК за вказівкою відповідного голови, та за ч.4 ст.38 КПК за вказівкою голови ВСУ, безпосередня передача справи не допускається. Спір про територіальну підсудність заборонений законом (ст.42), щоб не допустити тяганини в розгляді справи.

№64 Поняття, значення, завдання стадії попереднього розгляду справи суддею. Рішення, які приймаються суддею за результатами попереднього розгляду справи.

Поиск по сайту: