Поясніть як відбувалося розповсюдження друкарства на Україні

Вплив ідеології Відродження і Реформації знайшов відображення у розвиткові літератури і книгодрукування. Винахід Й. Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV столітті були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV — на початку XVI століття перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федорович. Власне, Іван Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI століття У 1573 році Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол» (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К. Острозького, — одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, — переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснювався грандіозний проект — готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 році «Острозька Біблія» (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що «Острозька Біблія» довго залишалася єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII століття тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574—1605) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 сторінок), то тільки за 5 років (1636—1640 рр.) — вже понад 1927 друкарських аркушів.

Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVII століття нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники. Деякі з підручників відігравали важливу роль в освіті. Так, граматику, автором якої був Мелетій Смотрицький (1619), Михайло Ломоносов назвав «вратами вченості». Вона перевидавалася більше 150 років практично у незмінному вигляді. Примітний той факт, що в домашніх бібліотеках багатих львівських міщан нараховувалися десятки і сотні книг.

В частині України, яка перебувала під владою Москви, у XVIII столітті царський уряд проводить реакційну політику щодо книгодрукування. Були заборонені публікації українською мовою, введені цензурні обмеження. В інструкції друкарням, яка з'явилася в 20-х роках XVIII століття, говорилося, що книгодрукування повинно здійснюватися так, щоб «никакой розни и особливого наречия не было». Через штрафи, накладені на Чернігівську друкарню, вона збанкрутувала. Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 книгодрукування українською мовою занепало.

Дуже поволі йшло друкарство з заходу на схід, захоплюючи помалу по дорозі одну землю за одною; друкарство йшло на схід ступнево, поширюючись в першу чергу на найближчу землю. Прага, Вільна, Москва, Львів, Остріг — оце етапи ступневого поширення друкарства на слов’янський схід; і коли цю ступневість хотіла була оминути Москва, то, як знаємо, їй це зовсім не вдалося, і перший московський друкар, Іван Хведорович, мусив опустити рідну землю, як «єретик». Перші початки друкарства скрізь були невдачні та скороминулі; ніде в нас на початку друкарство не вкорінилося так глибоко, щоб стати міцним та постійним. І лише з другої половини XVI віку настав для України час уже постійного друкарства, і воно ширилося по Вкраїні лише з заходу на схід, маючи своїми базами Львів, Остріг та Київ, головні міста земель галицької, волинської та київської.

На початку XVII віку настав вже слушний час для заведення друкарства і на східній частині України. Релігійна боротьба розпочалася на Вкраїні найперше на тих її землях, що безпосередньо межували з землею католицькою, цебто з Польщею, — в Галичині та на Волині; ці землі перші прийняли на себе наступ воюючого латинства, — і ці ж землі першими схватилися в обороні своїй за найміцнішу зброю ворога — за друкарство. Але вже з кінцем XVI віку, а особливо на початку віку XVII вир релігійної боротьби захопив і Київ; .пригадаймо собі, що це був якраз час, коли кращі галицькі сини були радо прийняті до Києва, і коли тут зайняли вони високі духовні посади. Отже Київ мусив пристати до релігійної боротьби, цебто до оборони своєї батьківської віри та своєї народності перед навалою латинства, а тим самим мусив розпочати й друкарство. Із трьох українських земель — Галичина, Волинь та Київщина, ця остання, як найдальша від заходу, взялась за друкарство найпізніше.

ДРУКАРСТВО В КИЇВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

Із всіх східно-українських земель друкарство найперше розпочалося на київській землі, власне — в самому місті Києві.

Писаної історії київського друкарства в цілому ми ще не маємо, не маємо також і детально досліджених окремих питань цього важного друкарства. Звичайно, для давньої доби цілим київським друкарством була друкарня Києво-Печерської Лаври, а тому на неї головно й звернулася увага всіх дослідників друкарства.

Поиск по сайту: