ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕЛЕВІЗІЙНИХ НОВИН В УКРАЇНІ

Остроушко А.

(м. Київ, Україна)

УДК 007 : 304 : 070

У статті проаналізовано особливості створення відеосюжетів та верстки телевізійних новин, їхню структуру, тематичне наповнення та відповідність сучасних телевізійних новин загальноприйнятим правилам подачі інформації.

Ключові слова: телевізійна журналістика, новини, відеосюжет.

В статье проанализированы особенности создания видеосюжетов и верстки телевизионных новостей, их структура, тематическое наполнение и соответствие современных телевизионных новостей, общепринятым правилам подачи информации.

Ключевые слова: телевизионная журналистика, новости, видеосюжет.

In the article analyzed features of creation of videos and layout television news, their structure, thematic content and conformity of modern television news generally accepted rules of information.

Keywords: television journalism, news, TV-story.

Проблема полягає в тому, що сучасна телевізійна журналістика розвивається великими темпами. Перевірені роками моделі подачі інформації, верстки новин є застарілими. На сьогодні інформаційні програми знаходяться у пошуку нових форм та методів подачі новин, щоб не тільки залучити якнайширшу аудиторії, але й утримати її. Попри це, телевізійники все ж дотримуються певних правил. Метою даного дослідження є встановити особливості створення сучасних телевізійних новин в Україні,їхню структуру, тематичне наповнення та відповідність сучасних телевізійних новин загальноприйнятим правилам подачі інформації.

За словами дослідниці у галузі журналістикознавста Васильєвої Л. А., у новинній журналістиці завжди була і залишається актуальною формула римського ритора Квінтіліана. У журналістському матеріалі повинні бути відповіді на запитання: «хто зробив?», «що зробив?», «де?», «якими засобами?», «навіщо?», «як?», «коли?». Тільки тоді публікація буде повною, інформативно насиченою, даватиме інформаційну базу, основу, що має задовольнити потреби споживача. На сьогодні для того, щоб привернути до себе увагу реципієнтів та сформувати свою аудиторію, вже не достатньо просто подати інформацію, навіть за формулою Квінтіліана. Журналісти повинні подати ту саму інформацію, але знаходячи певну особливість, «родзинку». Це може бути відображено в акцентуванні уваги на деталях, які не примітили інші представники ЗМІ, це може бути оригінальна образна мова викладу матеріалу, підсилення слів зображальним рядом (відеоматеріали та фотографії).

Васильєва Л. А. говорить про те, що сучасні мас-медійні канали, щоб здобути собі популярність, обирають новину за певними критеріями: «сенсаційність, помітність, оригінальність, прикольність, корисність, значущість, оглушливість». Але матеріал повинен будуватись в залежності від «цільової направленості тої чи іншої новини, що дасть можливість свідомо використати можливість інформаційних, аналітичних, художньо-публіцистичних жанрів» [1, c. 29–32].

«Телебачення поєднує в собі можливості радіо, кіно, фотографії, живопису, театру та інших засобів спілкування і творчої діяльності, що передували йому. Синтезуючи зображення та звук, воно здатне добиватися майже повної життєподібності картин, що транслюються, забезпечувати співпадіння по часу (симультанність) подій і глядацького спостереження за ними. Телебачення до межі полегшує аудиторії сприйняття інформації, а тому несе в собі просвітницький, пропагандистський і маніпулятивний заряди колосальної потужності» [4, с. 104].

Так як створення новин відноситься до творчої роботи, кожен журналіст одну і ту ж подію подає у своєму матеріалі зовсім інакше, ніж його колеги. Це відбувається завдяки тому, що кожна людина має свої властивості сприйняття, це залежить не тільки від психологічних характеристик людини, а від певного багажу знань у тій чи іншій сфері. Часто ми можемо спостерігати, що одна й та сама подія висвітлюється з різних кутів зору. Якщо взяти до уваги новини на телебаченні, то навіть сюжети з прес-конференцій на різних каналах будуть по-різному висвітлюватись. Різниця полягатиме насамперед у відборі коментарів. У залежності, яку структуру і який контекст матиме майбутній сюжет, підбираються вдалі, знову ж таки на думку журналіста, слова. Наступним пунктом, який завжди відображає суттєву різницю між журналістськими матеріалами, це авторські коментарі та стиль написання. Ще одним немало важливим фактором є відеоряд. При створенні телевізійного сюжету кожен журналіст прагне якось виділити свій матеріал з-поза інших стандартів. Тому увага приділяється відеоряду, особливо якщо це якісь акценти. Наприклад, показ реакції політика на свою відставку, не його спокійним виглядом на загальному плані, а за допомогою крупного плану тремтячих рук. Тож, саме ця різниця між поданням одного й того ж самого матеріалу і становить основу поняття новинного дискурсу в телевізійній журналістиці.

Від отримання інформації журналістом та до її оприлюднення вона проходить багато етапів опрацювання. Створення новин має свою специфіку відповідно, для якого засобу масової інформації це відбувається. Особливістю подачі інформації на телебачення є не тільки зрозумілий текст сюжету, а головним є відеоряд. Саме від того, що глядач побачить на екрані телевізора і залежить його сприйняття повідомлення.

Майбутній матеріал залежить від того, яке видання представляє журналіст, та від індивідуальних особливостей автора. Як зазначає В. Здоровега, що відрізняється не тільки журналістика, а й журналісти. Це полягає не тільки у тому, яку посаду обіймає автор публікації, який у нього досвід роботи, чи вміє він писати й говорити, а й у тому, до якого типу видання причетний журналіст, відповідно, яка ступінь залежності чи незалежності працівника редакції. «Насамперед, це залежить від статусу засобу масової інформації. Одна річ незалежне, зважаючи на всю умовність цього терміна, видання чи канал, інша – редакція партійного видання з його чіткою ідеологічною орієнтацією. Якою б творчою автономією не користувався журналіст урядового видання, він змушений реалізувати програму редакції, виконувати відповідні владні завдання» [3, с. 52].

Окрім редакційної політики, яку кожен журналіст змушений дотримуватися, існують ще стандарти подачі інформації у телевізійному сюжеті.

«Випуски оперативної інформації є структурною єдністю. Різні блоки об’єднуються монтажем. Вони визначаються значущістю інформації та умовно поділяються на основні частини за темами: політика, економіка, культура, спорт, погода, реклама. Інформаційні програми мають низку типологічних ознак, які властиві й іншим програмам мовлення: постійне місце в сітці мовлення;

постійний час; спеціальне оформлення (комп’ютерна заставка, перебивка, відбивка, рубрики); присутність ведучого/модератора; жанрова різноманітність; анонс випуску, короткий огляд найважливіших тем» [5].

Дослідник телевізійної журналістики Дмитровський Є. виділяє певні жанри телевізійної журналістики. Він ділить усне повідомлення на три різновиди: хронікальне, розширене (деталізоване) та коментоване. Структура хронікального повідомлення передбачає 1-2 простих речень, у яких міститиметься лаконічна відповідь на запитання коли, де, що відбулося. Час, місце і суть є сталими структурними елементами хронікального повідомлення. Другим різновидом усного повідомлення є розширене (деталізоване, інформаційне). Структура такого повідомлення передбачає не тільки відповіді на основні вищезазначені запитання, а й на питання «хто?», «як?», «чому?». «Форма розширеного, деталізованого повідомлення не передбачає оцінки автором подій, хоча його ставлення до них виявляється опосередковано – у підборі і розміщення деталей, групуванні фактів, використанні мовностилістичних засобів». Коментоване повідомлення у свою чергу складається з інформаційно-констатувальної та пояснювальної частин.

Дмитровський Є. також говорить про відеосюжет, який ділить на два види: відео замітку та відео репортаж. Структура відео репортажу значно відрізняється від відео замітки ширшою подачею та осмисленням матеріалу, глибшим розкриттям подій.

Дмитровський Є. зазначає, що схема усного повідомлення найчастіше включає 4 пункти.

1. Початок повідомлення містить суть новини (що, де, коли відбулося).

2. Далі зазначають, звідки новина стала відома (де написано, хто заявив, де показали).

3. Потім іде виклад деталей і подробиць (як трапилося, чому, хто причетний до події).

4. Наприкінці можливі висновки зі сказаного, а також тлумачення новини (що це означає, що воно дає, яке значення події, які передбачають її наслідки) [2, c. 70-94].

Усі ці жанри телевізійної журналістики ми можемо побачити в ефірі українського телебачення кожного дня. Однак, навіть у найкоротших інформаційних повідомленнях можна прослідкувати суб’єктивне ставлення автора до події. Воно проявляється у відборі коментарів, відео, і найголовніше – в інтонації, з якою журналіст, чи ведучий подає матеріал. А це прямо протилежне твердження Є. Дмитровського.

Як правило, у програмі новин хронометражем 25–30 хвилин міститься 6–8 сюжетів. Кожен сюжет складається безпосередньо з журналістського тексту, а також із текстів інтерв'ю (у журналістській практиці "синхрон" – частина інтерв'ю, яка логічно включаються в інформаційний матеріал). Таких "синхронів" може бути від одного до чотирьох [7].

«Практика інформаційного мовлення виробила певні методи викладу новин, що базуються на принципі наслідування структури усної розповіді» [5, c. 23].

Метод викладу новин на одну тему: на початку повідомлення подається головний факт, далі – найважливіші подробиці, другорядні подробиці і наприкінці – найменш важливі подробиці. Іншими словами, в інформаційних жанрах телевізійної журналістики, як і в друкованій, використовується принцип «перевернутої піраміди».

Значно відрізняється подача новин, що об’єднують кілька тем: кілька рівноцінних фактів подається на початку повідомлення, далі за допомогою подробиць роз’яснюється кожен факт у тій же послідовності, в якій вони викладені на початку.

Виклад подієвих новин має такі риси: на початку повідомлення представляється результат події, далі подається хід подій у хронологічному порядку та точки зору очевидців, наприкінці роз’яснюється значення описаної події.

Новини можна також подавати за методом цитування, для якого характерний початок підсумкового характеру, використання великої кількості цитат, які об’єднуються за допомогою перехідних фраз [5, c. 23]. У таких повідомленнях закадровий текст зводиться до мінімуму, а вагоме значення набувають саме цитати. При цьому синхрони повинні бути короткими та влучними, які передаватимуть всю суть питання.

Окрім структури речень та побудови повідомлення неабияку роль відіграє відеоряд. «Образність — невід’ємна риса тележурналістики, і не тільки завдяки її зображальній природі. Без образів елементи створеного матеріалу не були б об’єднані в той моноліт, який дає змогу сприйняти світ як єдине ціле…

Відбір, комбінування епізодів, монтаж (змістовий творчий процес об’єднання, складання цілого із окремих епізодів відповідно до логіки й розвитку дії) не є довільними. Тут особливо яскраво виявляється вміння тележурналіста усвідомлювати, розуміти соціальну потребу саме в цьому матеріалі, в такій (а не іншій) його концепції, у таких висновках. Поєднання можливостей телебачення й інтересу до нього здатні «змістити» звичний спосіб життя людей на свою користь» [9].

Однією з особливостей роботи журналіста на телебаченні є «стендап» або робота в кадрі. Журналіст не повинен з’являтися в кадрі без крайньої на те потреби. Якщо він у кадрі, то це має бути на фоні або якихось подій, або на фоні певної будівлі. Ніколи не можна робити «стендап» просто біля стіни, глядач не зрозуміє, де відбуваються події і чому йому показують стіну. Такого виду «стендапи» називаються «розстрільними». Репортер у кадрі повинен працювати на фоні, що повинен стосуватися тематиці сюжету. Що б не було у кадрі, журналіст повинен обіграти його. Якщо журналіст тримає в руках аркуш паперу з важливою інформацією, статуетку або фотокартку, він повинен закцентувати увагу глядача на цьому предметі. «Ст-ап» за правилами не повинен перевищувати 20 секунд і ні в якому разі не має містити ту саму інформацію, що й в основному тексті. Журналіст може з’явитися в кадрі на початку свого сюжету (початковий «ст-ап»), наприкінці (фінальний «ст-ап») або ж всередині («місток»). Щодо «містка», то це «ст-ап», який дозволяє зробити перехід від одного фрагменту сюжету до іншого. Найголовнішою метою появи журналіста в кадрі – це показати, що останній знаходиться на місті подій, є безпосереднім свідком того, що відбувається, і таким чином наближає глядача до події. Також «стендап» служить для того, щоб сконцентрувати увагу реципієнта на найважливішій інформації. Існує основне правило подачі стендапу: та інформація, якої немає на відео, виноситься у «ст-ап». Робота журналіста в кадрі може бути як у записі, так і у прямому ефірі. Якщо в першому випадку в разі невдалого запису є можливість перезаписати пряму мову, то в другому випадку всі помилки репортера йдуть в ефір, що дає можливість глядачу лишній раз посміятися з кумедних ситуацій. Тому працівнику телевізійних ЗМІ потрібно завжди бути сконцентрованим, зібраним та вміти чітко висловлювати свою думку [6].

Отже, структура інформаційного повідомлення залежить від жанру, в якому воно подано, від мети, з якою воно було створене, від зібраного матеріалу, зокрема коментарів та наявності відеоряду. Окрім загально прийнятих правил подачі інформації велику роль відіграє креативність журналіста. Творчість полягає у тому, щоб створити сюжет таким чином, щоб він був зрозумілим для глядача, цікавим, інформація сприймалася та запам’ятовувалася легко.

Часто в реальному житті все відбувається, не так, як описано в підручниках, особливо це стосується новинної телевізійної журналістики. Коли на рахунку кожна секунда, і особливого відпочинку для обміркування відзнятого матеріалу та відтворення задуму просто немає! Але найголовніше – це потреба аудиторії. Немає сенсу робити матеріали, які не потребує глядач.

Останнім часом ми прослідковуємо тенденцію перетворення випусків новин у видовище. Саме видовище забезпечують матеріали так званих шести «С» та одного «Г»: «скандали, сенсації, страх, секс, смерть, сміх та гроші». Саме за цими принципами створюються новини на телеканалі «Студія «1+1»».

На початку випуску новин подається матеріал не за важливістю, а за сенсаційністю. Навіть у підводці ведучі програми «ТСН» часто вживають фразу: ««ТСН» вражає!». Саме у цій програмі новин відбувається перенасичення негативною інформацією, що може негативно вплинути на глядачів – від погіршення настрою та пригніченого стану до депресій та психічних розладів.

Щодо розташування новинних сюжетів, то тут програма «ТСН» дотримується британської схеми: менш цікаве йде за більш цікавим (резонансним, сенсаційним).

«Глядач весь час повинен бути, у гарному розумінні, напружений чекати – а що ж далі.

Найнебезпечніше місце будь-якої програми — це середина. Тут найкраще поставити анонс («Далі у нашій програмі...») або рекламу. Але українські закони забороняють переривати програму новин рекламою.

На четвертому місці, як вважають британські телевізійники, можна подати важкий сюжет.

Взагалі анонсів повинно бути три протягом усієї програми (по три інформації в кожному блоці анонсів).

Перший розповідає про основні події дня; другий немовби припрошує – «залишайтеся з нами», інформуючи про те, що буде далі; третій нагадує основну інформацію випуску» [8].

«ТСН» використовує західну практику журналістики і завжди завершує програму на позитиві. Редактори вважають, що свого роду «бантик» дозволить залишити глядача в гарному гуморі і нейтралізувати негативний вплив попередніх сюжетів, особливо якщо в них йшлося про жорстокість.

Висновки

Отже, сучасні телевізійні новини (зокрема програма «ТСН» «Студії «1+1»») знаходяться у пошуку нових форм подачі інформації, в основному зорієнтованих на зразки західної журналістики. Це стосується тематики сюжетів, їхньої структури та розташуванні у програмі.

Поиск по сайту: