Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Чинквеченто — художні шедеври доби і криза гуманістичних ідеалів



Чинквеченто (Високий Ренесанс) — період доби Відродження (кінець XV — перша третина XVI ст.), епоха найвищих його досягнень, а наприкінці — час кризи гуманістичних ідеалів. Роздрібнена Італія в кінця XV ст. потерпає від низки нападів з боку північних міст Європи. Це актуалізувало ідею незалежності країни, проблему громадського обов'язку, високих моралям них якостей сильної духом і тілом людини, яка зуміла піднятися над рівнем пересічного буденного існування. Саме тоді до плеяди мислителів-гуманістів, таких як Л. Валла, який проповідував, що тіло людини, як і її душа, однаково створені Богом, а отже, грішить той, хто знущається над ним; М. Фічино, який переклав з грецької латиною твори Платона і неоплатоніків та організував гурток, з якого невдовзі утворилася Платонівська академія у Флоренції — додався Н. Макіавеллі, твір якого "Государ", хоча й породив "макіавеллізм", але був пройнятий такою тривогою за Італію, що, за словами історика, у нього "вистачило мужності прописати їй отруту" (католицька церква внесла твір Макіавеллі до "Індексу заборонених книжок").

У цей період найповнішого розквіту гуманістичних Ідей монах-домініканець Дж. Савонарола, грізний викривач сучасного йому суспільства і духівництва з папою на чолі, оголосив гуманістичні ідеї гріховними і, одержавши підтримку населення, зумів на чотири роки перетворити веселу і освічену Флоренцію на монастир, де молодь замість карнавалу влаштувала велике вогнище, в якому палали світські книги, картини, статуї, світське вбрання.

Складний для Італії період став часом, коли в ній жили найвидатніші люди доби — її великі художники. З них "всеохоплювальним генієм" був Леонардо да Вінчі — не лише живописець, а й анатом, геометр, фізик, хімік, архітектор. Його картини були шедеврами, хоча багато з них загинуло. Шедевром епохи став психологічний портрет, започаткований в історії мистецтва саме ним (його мадонни і Мона Ліза — Джоконда). Першою великою картиною, написаною олією, була "Таємна вечеря". Відкриттями Леонардо в живописі стали "перспектива" і сфумато. Мистецтво Високого Відродження відмовилося від незначних подробиць для узагальненого образу. Художником, у творах якого найяскравіше виражений синтез традицій античності і духу християнства, став Рафаель Санті. Мадонни Рафаеля передають найтонші відтінки ідеї материнства, особливо у вершині рафаелівського духу і майстерності — в "Сикстинській мадонні", де на першому плані трагічне передчуття матері. На той час Рафаель, один з найвидатніших портретистів своєї доби, вже започаткував тип портрету, де крізь індивідуальні риси виступав образ людини доби (Папа Юлій II, Лев X, письменник Кастільйоне, прекрасна донна Велата та ін.). На початку XVI ст. Рафаеля запросили до Риму для розписів папських покоїв (станц у Ватиканському палаці). В станці делла Сеньятура (кімнаті підписів, печаток) він написав чотири фрески — алегорії філософії, поезії, богослов'я, юриспруденції. Офіційною програмою розписів станці було примирення християнської релігії з античною культурою. Як син свого часу Рафаель прекрасно втілив це у фресці "Афінська школа", передавши атмосферу сили і могутності людського розуму і духу.

Третій найвидатніший майстер Високого Відродження — Мікеланджело Буонаротті — набагато пережив Леонардо і Рафаеля. Найбільше від усіх вія був чутливий до змін суспільних настроїв, а тому перевищив своїх колег насиченістю образів громадянськими ідеями, але саме він творчо осмислив крах ренесансних ідей. Передусім як геніальний скульптор ("П'єта", "Давид", "Моісей"), архітектор (автор проекту купола собору Святого Петра), поет ("Сонети") Мікеланджело створив і третій з найвизначніших живописних шедеврів Високого Відродження (перші два — "Таємна вечеря" Леонардо та "Афінська школа" Рафаеля) — розписи стелі Сикстинської капели при Ватиканському палаці, де біблійні сюжети постають як історія випробувань людства, а розпис західної стіни Сикстинської капели — фреска "Страшний суд" — замість торжества справедливості перемоги над злом показує катастрофу, крах світу.

Художники венеціанської школи, теж зірки першої величини, залишилися однак в тіні геніальної трійці. Картини Джорджоне ("Спляча Венера", "Сільський концерт" та ін.) — життєрадісні, повнокровні і водночас поетичні й одухотворені. Він писав олією — основна техніка венеціанської школи, яка найсвященніші сюжети обертала на вишукане зображення навколишнього життя. Інший венеціанець — Тиціан Вечелліо — уславився портретами і колоритами (вівтарні образи, великі ікони і водночас Венера Урбінська), однак портрет був улюбленим його жанром. У них підкреслена шляхетність, стриманість передаються такими самими шляхетним за гамою колоритом і скупими, строго дібраними деталями. Більш трагічне світовідчуття, яке передає зневіру в ренесансному світлому і високому світі, властиве венеціанцю Тінторетто, в картинах якого багато містики і неспокою.

Північне Відродження

Культура Нідерландів, Німеччини, Франції, Англії XV—XVI ст. — Північний Ренесанс, який "запізнився щодо італійського на півтора —два століття. До того ж культура у цих країнах була релігійнішою, більше пов'язаною з готикою і, природно, що географічна їх віддаленість від античного світу спричинила менший вплив Відродження. Однак у той час у північних країнах відбувалася складна соціально-політична боротьба, вони ставали центрами прогресивних рухів, виборювали свою незалежність, натомість італійські її втрачали. Кожна з північноєвропейських країн має "свій" Ренесанс, зумовлений національними та історичними особливостями. Видатні гуманісти Північного Відродження — Еразм Роттердамський, У. фон Гуттен, Т. Мор.

Найхарактернішими досягненнями нідерландського Відродження є книжкова мініатюра і живопис. Нідерландські майстри малювали світ так, наче вперше його бачили, — дуже ретельно і детально. Кожна билинка була для них предметом мистецтва. Нідерландське Відродження починається з "Гентського вівтаря" братів Г. та Я. ван Ейків, в якому багато справжнього релігійного почуття і схвильованості. Вони вдосконалили олійну техніку, що надало їх картинам особливої яскравості. Наступні за братами ван Ейками художники втратили їх багатофарбність і гармонійну ясність, але глибше розкрили людську душу. Останнім нідерландське мистецтво зобов'язане передусім Р. ван дер Вейдену, хоча його картини зберігають ще деякі риси середньовічного мистецтва: "позачасовість", виключність із середовища, золоте тло у вівтарних образах. Майстер виняткового таланту Г. ван дер Гус у грандіозному і монументальному за розмірами вівтарі Порті-нарі (за ім'ям замовника) передав сильне душевне потрясіння пастухів і ангелів у сцені поклоніння новонародженому Христу. Однак ця подія була художником перенесена в Нідерланди XV ст., тому люди за вікном, які йдуть у своїх справах, — його сучасники.

В умовах нідерландського життя другої половини XV — початку XVI ст., сповнених гострих конфліктів, народилося складне мистецтво І. Босха, в якому алегоризм йде поруч з дотепними народними образами, демонологія — з тонким відчуттям природи. Проте переважають гротеск, холодний аналіз людських вад, які художник вважає невиправними і невигойними ("Корабель дурнів", "Сад насолод", "Стіг сіна")- Нідерландське мистецтво XVI ст. уже повністю вийшло з тенет середньовіччя у творчості П. Брейгеля-старшого, якого прозивали Мужицьким. Саме з ним у живописі утвердився особливий пейзаж, що містив узагальнення і філософію ("Мисливці на снігу", "Сліпці'' та ін.).

Найвидатнішою постаттю німецького Відродження є Альбрехт Дюрер. За різнобічністю і масштабом обдарованості, за широтою інтересів (живописець, математик, анатом, перспективіст, інженер) він — типова ренесансна людина, водночас і людина свого часу, і патріот батьківщини. Його портрети — глибоко національні образи, сповнені не лише сили, а й сумнівів і тяжких роздумів, в них немає ясної гармонії Леонардо да Вінчі та Рафаеля Санті. Тема смерті — часта тема його графіки. Найбільш відомі його гравюри ("Вершник, смерть і диявол", "Св. Ієронім" та "Меланхолія") прийнято тлумачити як такі, що навіяні важкими настроями сучасного художнику світу Німеччини напередодні Реформації та селянських воєн. Ще один художник — Г. Гольбейн-молодший — писав реалістичні портрети, завжди з натури, іноді безжалісні у своїй правдивості (портрети бургомістра Майєра, Т. Мора, сера де Моретта, Генріха XVIII та ін.). Тонким і ліричним майстром був А. Альтдорфер та близький до нього за світовідчуттям друг М. Лютера Л. Кранах-старший.

Один з тих небагатьох письменників, якого за життя називали великим, мудрим і пророчим, був Ф. Рабле — автор роману "Гаргантюа та Пантагрюель". Це найяскравіша постать французького Відродження, як пише М.М. Бахтін, "основне завдання Рабле — зруйнувати офіційну картину доби та її подій, подивитися на них по-новому, висвітлити трагедію чи комедію доби з погляду народного хору на площі, який сміється... Рабле не вірить на слово своїй добі стосовно того, що вона говорить про себе і що вона уявляє про себе, — він хоче розкрити її справжній сенс". Увесь інший французький Ренесанс мав характер придворної культури, що відрізнявся від народного характеру раблезіанських образів, насичених типовою галльською дотепністю та життєрадісністю. Відомими художниками французького Ренесансу є Жан Фуке, автор портретів (Карла VIII) і релігійних композицій, а також численних мініатюр (Боккаччо "Життя відомих чоловіків і жінок"), та Жан Клуе. Перемога ренесансних мотивів у французькій пластиці пов'язана з ім'ям Жана Гужона, найвідоміший твір якого — рельєфи фонтана Німф у Парижі.

Для англійського Відродження характерним був бурхливий розвиток науки, особливо філософії. Ф. Бекон, Т. Гоббс стали ідеологами Нового часу. Наприкінці XVI ст. Англія справедливо вважалася першою країною у світі у галузі літератури, драматургії та театру завдяки Е. Спенсеру, Т. Еліоту, К. Марло, Б. Джонсону й особливо У. Шекспіру — геніальному драматургу, який відчув і передав основні духовні колізії Ренесансу. Уславлення сильної, відважної людини, яка відчуває, сміливо думає, повага до якої ґрунтується не на званні і вбранні, а на її розумі, хоробрості, благородстві душі, проймає всі ранні п'єси Шекспіра ("Приборкання норовливої", "Комедія помилок" та ін.). Відкриття цінності індивідуальності та її права на особисті вчинки (тобто подолання корпоративної етики середніх віків) виявляється у бунті Ромео та Джульєтти. Криза ренесансного гуманізму, що призводила до песимізму та меланхолії багатьох мислячих людей, передана "героєм того часу" — Гамлетом. У трагедії "Макбет" герой вважає, що для нього немає нічого неможливого (навіть злочину); у трагедії "Отелло" зображено різні полюси нещодавно визволеної людської енергії, яка метнулася у протилежні сторони: її світлий знак — "небо Ренесансу" — Дездемона; її похмура, ница "земля" — хитрий розрахунок, виправданість усіх засобів — Яго. Загалом Північне Відродження було ближчим до нової доби, важливим кроком якого стала Реформація

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.