Під поняттям мегаструктури ґрунтового покриву Землі розуміють: склад, конфігурацію і положення відносно найбільших територіальних одиниць ґрунтового покриву. Найбільшими одиницями ґрунтового покриву Землі є: грунтово - біокліматичні пояси і грунтово - геохімічні пояси.
Детальна розробка питань мегаструктури розпочалась разом із виникненням і вивченням понять про ґрунтово-біокліматичні і грунтово-геохімічні пояси, Герасимовим, Розовим, Івановою в 50-60 роках минулого століття. Від цього і пішло розуміння мегаструктури, як об’єднуючого аспекту за основними загально планетарними ознаками (кліматичними, геологічними, геоморфологічними і т.д.)
Ґрунтово-біокліматичні пояси.
Поняття про грунтово – кліматичні пояси було введено И. П. Герасимовим при складанні оглядових ґрунтових карт Світу (1956, 1964) і отримало відображення в класифікації ґрунтів (Іванова, Розов, 1956), районуванні ґрунтів СССР (Іванова, Розов, Летунов та ін., 1962), агрогрунтовому районуванні Світу (Розов, Фрідланд, 1969).
Грунтово - біокліматичний пояс визначається як сукупність ґрунтових зон и вертикальних ґрунтових структур (гірських ґрунтових провінцій), об’єднаних спільністю радіаційних и термічних умов і подібним характером їх впливу на ґрунтотворення , вивітрювання і розвиток рослинності. У відповідності з термічними особливостями клімату в північній і південній півкулях виділяються широтні ґрунтово - біокліматичні пояси: полярні, бореальні, суббореальні, субтропічні і тропічні. Відповідно класифікації грунтів світу Е. Н. Іванової і Н. Н. Розова ґрунтово - біокліматичний пояс об’єднує типи ґрунтів одної світової групи ґрунтотворення (полярної, бореальної, суббореальної, субтропічної, тропічної) відповідно ареали цих типів всередині поясу (рівнинні і гірські ґрунтові зони). Для кожного поясу характерний великий ряд типів ґрунтів і ґрунтових зон, які не зустрічаються в інших поясах. Ці типи мають подібні термічні умови ґрунтотворення, але відрізняються за умовами зволоження, що особливо помітно в суббореальних, субтропічних і тропічних поясах, які включають суттєво різні по сукупності генетичних і агровиробничих властивостей ґрунти.
Ґрунтово-біокліматичні зони.
Географічна зональність це одна із головних закономірностей структури ґрунтового покриву Землі. Вона основана на співвідношеннях радіаційного балансу земної поверхні і радіаційного індексу сухості. Вся земна куля поділена на широтні пояси ( зміни радіаційного балансу), всередині яких виділяються певні зони зволоження (по радіаційному індексу сухості). Виходячи із цієї системи природні зони з різноманітними індексами сухості об’єднуються в радіаційні пояси. В той же час ландшафти, які характеризуються однаковими умовами зволоження, але які знаходяться в різних широтних поясах, також володіють деякими спільними рисами (тропічні ліси, субтропічні ліси тайгові ліси) в біогеохімічному плані. Таким чином, враховуючи всі зональні чинники ґрунтотворення виділяються грунтово-біокліматичні зони.
Ґрунтово-геохімічні поля.
Поняття про грунтово-геохімічні поля було введено, як найкрупніші ґрунтово-геохімічні одиниці (за Глазовською, 1966). При об'єднанні території в одне грунтово-геохімічне поле бралося до уваги схожість самих грунтів, а не схожість якого-небудь одного фактора або навіть сукупності факторів, хоча, грунтово-геохімічні поля розташовуються на земній поверхні у відповідності з основними зонами зволоження континентів і пов'язаними з зонами зволоження основними типами рослинності. Необхідним було встановити, яким же повинен бути ступінь подібності грунтів, що належать одному грунтово-геохімічного полю? Для цього розглядали географію більш великих, ніж типи грунтів, класифікаційних грунтових одиниць. У запропонованій системі класифікації (Глазовська, 1966) типи грунтів об'єднувались в сімейства, сімейства грунтів - в генерації, а генерації - в геохімічні асоціації грунтів.