Психологічний аналіз особи злочину

Людина, яка скоїла злочин, є об'єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки спираються на спільне вихідне розуміння людини як особи, котра поєднує в собі біологічне, природне та соціальне.

Стосовно до злочину юриспруденція вирізняє в особі два пріоритетні аспекти, які виступають предметом вивчення відповідно кримінального права і кримінології. У першому випадку — це особа, яка підлягає кримінальній відповідальності, у другому — особа злочинця.

Особа злочинця у кримінологічному вимірі являє собою сукупність соціально значимих властивостей, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з неособистими умовами та обставинами, що впливають на злочинну поведінку [9].

Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:

1) соціально-демографічні;

2) кримінально-правові;

3) статусно-рольові;

4) морально-психологічні.

Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.

Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.

Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб'єкт злочину — це завжди особистість. Відомий вітчизняний кримінолог А. Ф. Зелінський образно зазначає, що «особистість злочинця — альфа і омега кримінальної психології, її наріжний камінь» [10].

Особистість — це певний рівень соціального, психічного розвитку людини, який забезпечує її становище у суспільстві та стосунки з іншими людьми. Це обов'язково індивідуальність, себто наявна своєрідність поєднання між собою окремих психологічних якостей та їх прояву у поведінці та діяльності [11].

Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідомість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певної психологічної структури. Отже, особистість — активний суб'єкт свідомості, який має індивідуально-типову структуру якостей, виконує соціальні ролі на основі вибіркового ставлення до них і навколишньої дійсності в цілому.

Численні психологічні дослідження свідчать, що свідомість та її стрижень — самосвідомість у віці 14—16 років досягають рівня, достатнього для ефективного контролю та управління власною активністю.

Активність — це загальний спосіб взаємозв'язку людини з навколишнім світом, який забезпечує функціонування людини як живої істоти та носія психіки.

Витоки активності лежать у зовнішньому середовищі та в самій людині. У першому випадку активність має вигляд реакцій і здійснюється за схемою: зовнішній стимул — відповідна реакція. У другому випадку активність має вигляд поведінки й діяльності та здійснюється за схемою: внутрішнє спонукання — вчинок або дія.

Визначальною характеристикою активності людини як особистості є її усвідомлюваний характер і наявність заздалегідь передбачуваної мети.

У цілому активність обумовлюється мотиваційною сферою особистості та реалізується через таку підструктуру особистості, як спрямованість. До спрямованості також входять інтереси особистості.

Рольова поведінка полягає у виконанні особистістю сукупності вимог і очікувань, які покладаються на неї суспільством у зв'язку із певними функціями. Ці функції охоплюють головні сфери способу життя особистості: професійну, громадсько-політичну, сімейно-побутову та ін. Вони характеризують особистість як члена різноманітних соціальних груп, до яких вона входить за власним бажанням або вимушено.

Чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за «довільну» рольову поведінку особистості у двох випадках. По-перше, за неналежне виконання певних ролей — професійних (лікар, підприємець, капітан судна тощо), управлінських (начальник, підлеглий), сімейно-родинних (мати, батько). По-друге, за ухилення від виконання як ролі в цілому, так і окремих її вимог (військовослужбовець, опікун тощо).

Третім, самостійним варіантом є відповідальність за виконання особистістю специфічної групи ролей. Ці ролі можна назвати кримінальними, оскільки вони характеризують співучасть особистості у груповому злочині (виконавець, організатор, підбурювач, посібник) чи саму злочинну діяльність, притаманну ролі (проституція, звідництво, сутенерство тощо).

Система ставлень як загальна обов'язкова ознака особистості являє собою сукупність притаманних тільки певній людині ставлень. Ставлення — це вибіркова, суб'єктивно-оцінна позиція особистості до чогось або когось, зокрема до себе. Важливими характеристиками ставлення є його спрямованість (позитивна, негативна, байдужа), стійкість (постійність прояву в часі та різних ситуаціях), емоційне забарвлення й усвідомлюваність.

У кримінальному плані особливе значення мають ставлення особистості до соціальних ролей та міжособистісні відносини або взаємостосунки. Останні — це ставлення особистостей одна до одної.

Чинне кримінальне законодавство бере до уваги низку ставлень особистості як суб'єкта злочину. Це — недбалість і несумлінність, ставлення до вчиненого злочину (визнання вини, каяття, активне сприяння розкриттю злочину), ставлення до об'єкта злочину (жорстокість і особлива жорстокість до потерпілого, явна неповага до суспільства і т. д.).

Психологічна структура особистості полягає у наявності певної сукупності взаємопов'язаних і взаємопідпорядкованих якостей. Виникаючи та формуючись у процесі життєдіяльності людини, ці якості утворюють своєрідну внутрішню призму, яка опосередковує зовнішні впливи на людину.

Основну структуру особистості утворюють чотири однорядні підструктури: біопсихічні якості, психічні процеси та стани, досвід, спрямованість. До біопсихічної підструктури, яка в цілому обумовлена природно, біологічно, входять: темперамент, статеві, вікові, патологічно і фармакологічно обумовлені якості.

З названої підструктури чинне кримінальне законодавство враховує: фармакологічні якості та стани особистості (алкогольне сп'яніння і стан, викликаний вживанням одурманюючих засобів), спадково-генетичні та набуті протягом життя патології (недоумство, хронічне психічне захворювання, розлад психічної діяльності). Крім цього, у більш загальному вигляді враховуються статево-вікові особливості, пов'язані зі статевими зносинами й осудністю.

До підструктури психічних процесів і станів, яка обумовлена переважно соціальними факторами, входять: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції та почуття, воля.

З означеної підструктури особистості кримінальне законодавство бере до уваги: волю як визначальний чинник управління поведінкою (визнання осудності та обмеженої осудності, скоєння дій під впливом примусу), стан сильного душевного хвилювання (обставини, що пом'якшують покарання) та загальний психічний стан на час скоєння злочину.

До підструктури досвіду особистості, яка майже повністю соціально обумовлена, входять: звички, уміння та навички, знання. Чинним кримінальним законодавством названі якості в узагальненому вигляді враховуються у встановленні готування до злочину, ризику під час вчинення злочину, виконанні військових і професійних обов'язків (експлуатація транспорту тощо), злочинів, учинених організованою групою чи злочинною організацією.

До підструктури спрямованості особистості, в якій природного, біологічного майже немає, входять: бажання, схильності, інтереси, ідеали, переконання, світогляд. Чинне кримінальне законодавство враховує вказану підструктуру у вигляді мотиву та мотивації злочину.

На основну структуру особистості за ієрархічним принципом «накладаються» два більш загальних утворення — здібності й характер. В аналізі особистості, як суб'єкта злочину, важливе значення має характер, який інтегрує в собі окремі якості основної структури особистості, утворює, образно кажучи, її каркас. Цей каркас має вигляд відносно стійких, загальних рис, які не випадково, а закономірно проявляються у поведінці та діяльності.

Найбільш тісно характер пов'язаний із темпераментом (риси збудливості, рухливості, енергійності), волею (риси мужності, рішучості, принциповості), емоціями та почуттями (риси запальності, життєрадісності, образливості), інтелектом (риси розсудливості, акуратності, зосередженості).

Як зазначає С. Д. Максименко, формуючись і вдосконалюючись протягом усього життя, характер поступово, але дедалі суттєвіше визначає типові вчинки і дії особистості у типових життєвих ситуаціях [12]. У характері традиційно вирізняються такі ознаки, як повнота, цілісність, індивідуальність, стабільність та інтенсивність прояву.

До негативних рис характеру відносять агресивність, авантюризм, брехливість, бентежність, боягузтво, властолюбство, ворожість, жадібність, жорстокість, заздрість, зухвалість, збудливість, конфліктність, комформність, мстивість, пихатість, цинізм, чванливість тощо.

Із наведеного переліку чинне кримінальне законодавство бере до уваги, зокрема, жорстокість, легкодухість чи боягузтво, недбалість, зухвалість, цинізм.

Поиск по сайту: