Огляд місця події - це виявлення і безпосереднє дослідження матеріальних об'єктів, їх ознак і взаємозв'язків, які мають істотне значення для розслідування події і знаходяться в просторі, в якому воно було або були виявлені його сліди. Кожен злочин призводить до змін матеріальної обстановки і відображається у свідомості людей. Зміни в обстановці місця події можуть бути виявлені, зафіксовані, досліджені та використані в якості доказів. Залежно від характеру речових доказів, виявлених на місці події, можна виділити чотири типи місця події: злочин скоєно в даній обстановці, на предметах залишені його явні сліди; злочин скоєно в даній обстановці, але вона не зазнала у зв'язку з цим явних змін; злочин скоєно в іншому місці, а на місці події виявлено лише його сліди; сліди злочину інсценовано. Огляд місця події визначають як процес збирання інформації про наявний злочинну подію на місці його вчинення за допомогою активного, цілеспрямованого сприйняття, аналізу і синтезу отриманої інформації для вирішення питань, що мають значення при розгляді кримінальної справи. Огляд місця події належить до первинних слідчих діях і по більшості справ про особливо небезпечні злочини проти особистості розслідування починається з огляду місця події. Успіх чи неуспіх передрішає висунення правильної версії, розкриття злочину, викриття винних. З іншого боку, він нерідко негативно позначається на подальшому ході розслідування, штовхає слідство на хибний шлях або заводить його в безвихідь. Метою огляду місця події є виявлення слідів злочину, інших речових доказів, з'ясування обстановки події, а також інших обставин, що мають значення для справи. Огляд може бути і складовою частиною інших слідчих дій: затримання, обшуку, виїмки, слідчого експерименту, перевірки показань на місці. [1] У процесі вивчення об'єктів місця випадку слідчий використовує різні форми і методи пізнання, спрямовані на встановлення фактів і обставин, які дають можливість визначити напрям розслідування і з'ясувати істинний характер подій. [2] Сприйняття обстановки місця події дозволяє слідчому уявити картину події, дає необхідну базу для висунення версій, проведення інших слідчих дій. Ніякої аналіз документів, протоколів, схем, фотографій не зможе замінити безпосередньо побаченого. Ось чому навіть при прийнятті до провадження нерозкритих злочинів минулих років, коли обстановка зазнала значних змін, все ж буває доцільно побувати на місці події та ознайомиться з ним. Особливістю слідчого огляду є його невідкладний характер, він повинен бути проведений негайно. Будь-яка відстрочка може призвести до змін обстановки, втрати слідів і доказів, забування очевидцями та свідками важливих для справи обставин. У таких умовах у слідчого немає достатньо часу, він змушений діяти дуже швидко, в той же час, розуміючи, що будь-яка його помилка важко виправити, може призвести до непоправної втрати доказів. Все це породжує у слідчого підвищене почуття відповідальності. Початку огляду місця події має передувати організаційна робота слідчого (підбір оперативної групи, підготовка і перевірка науково-технічних засобів, запрошення фахівців, охорона місця події і т.д.) При проведенні огляду місця події слідчий діє публічно, в присутності інших людей. Це вимагає певної психологічної підготовки: вміння зосередиться, зберігати стійкість, концентріруемих і переключення уваги і в той же час керувати діями учасників огляду, підтримувати необхідну дисципліну, атмосферу співпраці. Огляд місця події - це складна комплексна діяльність, що складається з дій слідчого, співробітника органу дізнання, фахівців і понятих, при керівній ролі слідчого. В оперативній групі між учасниками необхідно чітке розділення функцій, в залежності від характеру виконуваних дій. Успішність огляду місця події залежить від колективних дій усіх його учасників, їх узгодженості. Основною організаційно-тактичної формою взаємодії слідчого, працівника органу дізнання, спеціаліста, експерта на початковому етапі розслідування є спільний виїзд на місце злочину у складі оперативно-слідчої групи. При цьому передбачається не дублювання роботи, а обов'язковий і чіткий розподіл функцій: слідчий проводить безпосередньо огляд місця події, відшукує і закріплює докази, фіксує результати огляду в протоколі; оперативний робітник виробляє комплекс оперативно-розшукових заходів, спрямованих на розкриття злочину; спеціаліст або експерт надають допомогу у виявленні, закріпленні та вилученні слідів і т.д. Подія злочину залишає у зовнішньому світі систему слідів, які володіють специфічними особливостями і утворюють систему, що існує у просторі та часі. Успішні огляди зумовлюються виділенням слідчим системи цих слідів. Однією з головних причин невдалих оглядів є невміння виділити систему слідів з навколишньої дійсності. Ефективність огляду місця події в значній мірі обумовлена наявністю у слідчого глибоких криміналістичних знань. У сприйнятті обстановки місця події важлива роль належить професійному та життєвому досвіду слідчого. Досвідчений слідчий, який має великий стаж роботи, швидше орієнтується на місці події, будує типові моделі того, що сталося, веде огляд в певній послідовності, неодноразово подумки повертається до свого досвіду, шукає можливі аналогії, збіги. Професійні знання повинні доповнюватися особистим життєвим досвідом слідчим, що дозволяє вірніше осмислити те, розібратися у можливих мотиви, прогнозувати подальший події. Успішність огляду місця події в переважній більшості випадків залежить криміналістичної спостережливості слідчого, в основі якого лежить вміння планомірно, цілеспрямовано сприймати все, що має або може мати відношення до події злочину. Успіх огляду місця події у вирішальній мірі залежить від розумової діяльності слідчого. Необхідність всебічної, об'єктивної фіксації обстановки не виключає, а навпаки, передбачає в процесі огляду місця події безліч розумових завдань, висунення і оцінку версій, побудова уявних моделей, що сталося. Саме складна розумова діяльність слідчого робить огляд місця події раціональним і ефективним, дозволяє визначити зв'язок виявлених об'єктів з розслідуваною подією, виявити різні причинні залежності між виявленими явищами, негативними обставинами, розпізнати можливі інсценівки. [3] Специфіка слідчої уяви і мислення полягає у висуненні одночасно цілого ряду взаємно виключають одне одного версій. Всі уявні версії співвідносяться з реальною ситуацією і реальним результатом. Про роль інтуїції в процесі розумової діяльності слідчого Н.Л. Гранат і А.Р. Ратінов пишуть: «Слідча інтуїція - це заснована на досвіді та знаннях інтелектуальна здатність швидко, безпосередньо знаходити рішення творчого завдання при обмеженому вихідному матеріалі. Вона відіграє позитивну роль у знаходженні істини, збиранні доказів, найбільш ефективних прийомів розслідування ». [4] При огляді місця події не можна обмежуватися пошуків слідів, відповідних версії слідчого, оскільки вона може бути невірною. Потрібно досліджувати будь виявлений факт, явище з різних точок зору, ставити під сумнів спостерігаються ознаки. Все це необхідно не тільки тому, що перша висунута слідчим версія, його модель події можуть бути помилковими. Огляд місця події дозволяє отримати відомості не тільки про події злочину, а й про багатьох особливості особи (фізичних, біологічних, психологічних). Злочин як один з видів свідомої цілеспрямованої діяльності людини, відображає багато особливостей особистості правопорушника. Між результатом злочинних дій і особистістю правопорушника простежується об'єктивно існуюча зв'язок. Вона може проявлятися у вигляді та способі вчиненого злочину, в певних матеріальних зміни обстановки місця події. Місце події може містити й окремі дані про вік злочинця. Найчастіше він дозволяє визначити, дорослими чи неповнолітніми правопорушниками скоєно злочин. Огляд місця події може дати певну інформацію про професії, професійних навичках і уміннях злочинців, тому що останні часто реалізуються в засобах скоєння злочину. Проведений психологічний аналіз у процесі огляду місця події дозволяє зробити висновок про мотив скоєного злочину. У злочині можуть знайти відображення риси характеру (жадібність, агресивність, жорстокість тощо), вольові якості злочинця (обережність, спритність, сміливість, боягузтво і т.д.). Приміром, зухвалі, сміливі, рішучі злочинці найчастіше розраховують на несподіванку, раптовість, застосування фізичного насильства. Обережні, нерішучі, боязкі особи зазвичай воліють способи не пов'язані з насильством, з подоланням фізичного опору потерпілого. Обстановка місця злочину здатна відобразити і певні психологічні, зокрема, емоційні стани, відчувають суб'єктом в момент здійснення ним злочину.
Психологія допиту.
Психологія допиту
Безперечно, знання особливостей особистості і її психологічної характеристики може дозволити слідчому залежно від цього, а також від конкретно сформованої слідчої ситуації правильно застосувати відповідні тактичні прийоми психологічного впливу. Про це, зокрема, наголошували практичні слідчі працівники прокуратури і ОВС. На поставлене їм запитання про умови, необхідні для успішного застосування психологічного впливу, 90,1 % опитаних, поряд з іншими умовами, відзначили врахування психологічної характеристики особистості. На нашу думку, важливим при проведенні допиту і для здійснення в його процесі психологічного впливу на допитуваного є врахування психологічного стану даної особи. При дослідженні проблеми психологічного стану слід зазначити, що він являє собою цілісну характеристику психічної діяльності за певний період часу, що вказує на своєрідність плину психологічних процесів залежно від відображених предметів та явищ дійсності, майбутнього стану і психічних властивостей особистості. Це визначення показує, що кожна людина має комплекс індивідуальних психологічних особливостей, властивих лише йому одному, і це слідчому необхідно враховувати при здійсненні психологічного впливу в процесі допиту. Знання й урахування психічних станів допитуваного у процесі здійснення психологічного впливу при допиті сприятиме як вибору найбільш ефективного прийому впливу, так і вирішенню в цілому поставлених перед слідством завдань. Слід зазначити, що психологічний вплив, викликаючи певні психологічні зміни в особи, на яку він спрямований, може спонукати цю особу до найбільш розумної лінії поведінки або сприяти адекватному відтворенню сприйнятого ним раніше. Для того, щоб зняти не завжди обґрунтоване твердження про незаконність використання стресових станів, слід підкреслити, що стрес — надзвичайно поширений стан, який зустрічається повсякденно і часто, а маючи безліч градацій, як правило, суттєво не впливає на функціональні спроможності людини. Зазначимо, що стан стресу, у якому в процесі допиту опиняється допитуваний, не є наслідком неправомірних дій слідчого, а є результатом обстановки, у якій опиняється особа при допиті. Підкреслимо ще раз, що стресовий стан людини, який виникає у процесі психологічного впливу слідчого при допиті, досить звичайне явище. З урахуванням зазначеного, одним з найважливіших етапів допиту є підготовка його проведення. Старанно продумана підготовка до допиту і застосовані тактичні прийоми психологічного впливу під час його проведення в багатьох випадках сприяють отриманню правдивих свідчень. Наприклад, за нашими даними, в результаті правильно спланованого і проведеного допиту з використанням засобів психологічного впливу майже 70 % обвинувачених, згодом засуджених, визнали свою провину на першому допиті. Про те, що майже при кожному проведеному допиті слідчі застосовували психологічний вплив, говорять і дані ними інтерв’ю. Так, на поставлене запитання: "При провадженні яких слідчих дій найчастіше може успішно використовуватися психологічний вплив?" – 97,8 % опитаних поряд з іншими слідчими діями (обшук, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події тощо) відповіли, що саме при допиті. Розглянемо конкретні прийоми психологічного впливу, які застосовуються слідчим при допиті у створюваних ситуаціях. Сокиран Ф.М. пропонує таку систему прийомів психологічного впливу при допиті. Прийоми, специфічні для допиту підозрюваного і обвинуваченого: встановлення психологічного контакту; переконання; роз’яснення закону про значення щирого зізнання; створення більшої, ніж у дійсності, видимості поінформованості слідчого; з’ясування поінформованості про винність (психологічний експеримент щодо визначення поінформованості про винність); часткове повідомлення інформації, наявної у слідчого; раптовість; стимулювання позитивних якостей особистості; використання суперечностей у свідченнях осіб, що проходять у справі; використання суперечностей між свідченнями підозрюваного або, обвинуваченого і наявними у справі іншими доказами; відновлення асоціативних зв’язків шляхом нагадування або збудження слідів афекту; Прийоми, специфічні для допиту свідка: активізація установок та емоційно-вольової сфери; уточнення умов сприйняття свідком фактів, суб’єктивного стану на момент сприйняття; постановка питань, що збуджують або послабляють емоційний стан свідка; попередження про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань; нейтралізація негативних якостей особистості свідка і використання позитивних; заклик до совісті, відчуття справедливості, чесності, сумлінного виконання свого громадянського обов’язку в боротьбі зі злочинністю; створення у свідка уявлення про поінформованість слідчого щодо фактів; пред’явлення доказів; ознайомлення свідка з іншими свідченнями, що викривають його у неправдивості; раптовість; викриття неправди. Прийоми, специфічні для допиту потерпілого: попередження про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань; відтворення обстановки сприйняття; активізація мислення з метою усунень перекручувань у відтворенні; зіставлення ознак, що повідомляються потерпілим, з відомими еталонами; виявлення невідповідності між заявленим збитком і дійсним (максимально можливим). Розглядаючи прийоми психологічного впливу залежно від конкретно сформованої ситуації, ми подаємо найбільш специфічні для неї. Це не означає, що не можна застосовувати й інші прийоми психологічного впливу, доцільні в інших ситуаціях. Якщо злочин здійснено групою і є розбіжності в показаннях між співучасниками або конфлікт між ними. Тут найефективнішими прийомами психологічного впливу будуть: а) використання суперечностей у показаннях даних осіб та ознайомлення їх із ними; б) використання суперечностей між показаннями та іншими наявними у справі доказами; в) використання розбіжностей у позиції. Коли особа, що проходить у справі, відмовляється від дачі показань, дає неправдиві показання, якщо це свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений. Тут слідчому доцільно застосовувати: а) переконання; б) роз'яснення, якщо це обвинувачений, правових наслідків його поводження на слідстві (зокрема, значення щирого зізнання); в) виявлення винної поінформованості (психологічний експеримент щодо визначення винної поінформованості); г) раптовість — несподіване оголошування або пред’явлення доказової інформації; д) пред’явлення доказів обвинуваченому (підозрюваному); е) створення видимості поінформованості слідчого; ж) часткове повідомлення інформації, наявної у слідчого; з) попередження про кримінальну відповідальність за відмову (свідок) і дачу явно неправдивих показань (свідок, що потерпів). Коли особа відмовляється від дачі показань: а) якщо це свідок, потерпілий, то, як і в попередній ситуації, — попередження про відповідальність за давання явно неправдивих показань; б) оголошування всієї відомої доказової інформації; в) повідомлення певних відомостей з метою переконати особу у неминучості розкриття здійсненого злочину. Коли особа несвідомо помиляється: а) надання психологічної допомоги шляхом нагадування, активізації мислення і пам’яті з метою відновлення в пам’яті забутого, від- творення сприйнятого; б) пред’явлення певних (помітних, що найбільш запам’яталися) речових доказів, планів, схем, знімків. Якщо особа не бажає давати свідчення, але є дані, що в минулому вона мала певні заслуги, досягнення. Тут ефективним буде використання психологічних властивостей, станів, якостей даної особистості, минулих його заслуг, звернення, нагадування про них (про відчуття обов'язку, честі, совісті), тобто стимулювання позитивних особистих якостей особи, що дає свідчення [8, 48]. Якщо особа, припустимо обвинувачений, підготовлена до майбутньої слідчої дії (допиту), відпрацювала заздалегідь відповідну лінію поводження, то найбільш ефективним буде пред’явлення доказів за усе більш наростаючою доказовою силою і силою емоційного впливу. Характеризуючи ситуацію, коли в групі співучасників виникали суперечності або конфлікт, необхідно зазначити, що найбільш ефективним прийомом психологічного впливу є використання суперечно- стей у показаннях даних осіб та ознайомлення їх із ними. Сутність даного прийому впливу полягає в тому що, спочатку необхідно знайти осіб, які можуть раніше за інших дати правдиві показання. Якщо в групі осіб, що проходять в одній справі, є особи, що виконували другорядні ролі у вчиненні даного злочину (особливо це стосується розкрадань) і були залучені до цього злочину, є всі передумови переконати їх у нерозумності відмови і дачі правдивих свідчень. Ці свідчення у процесі допиту інших співучасників, які явно не бажають говорити правду, можуть використовуватися для переконливого аргументу на користь необхідності зміни негативної позиції цих осіб і дачі ними правдивих показань. Цікаво, що при інтерв’юванні серед засуджених, які визнали свою провину, 16,3 % опитаних зазначили, що після ознайомлення з їхніми свідченнями співучасники зізнались у вчинені злочину. Мовби на розвиток цього положення, 25 % опитаних дали позитивну відповідь на запитання про те, чи вплинула позиція, зайнята співучасниками, на вибір власної лінії поводження на слідстві. При допиті свідків і потерпілих у даній ситуації ефективним може бути такий прийом психологічного впливу, як попередження їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань. При застосуванні цього прийому слідчий має враховувати особистість допитуваного, його зацікавленість у закінченні справи. Потерпілий майже завжди зацікавлений у відшкодуванні матеріального або морального збитку, свідок же може або свідомо намагатися ввести слідчого в оману, або несвідомо помилятися. Тут слідчий акцентує увагу допитуваних осіб на тому, що дача завідомо неправдивих показань на допиті є кримінально-карним діянням, знайомить їх зі змістом статті 178 КК України, що передбачає відповідальність за лжесвідчення, наводить приклади з практики застосування даної статті КК і намагається переконати особу в доцільності дачі правдивих показань. Необхідно також роз'яснити цій категорії допитуваних осіб обов’язки кожного громадянина чесно ставитися до виконання громадського обов’язку. Наступна ситуація, що часто виникає на практиці, — відмова від дачі показань. Насамперед, слідчий повинен, якщо це можливо, з’ясувати мотиви відмови від дачі показань і залежно від цього застосовувати відповідні прийоми психологічного впливу. На нашу думку, найраціональнішим у даній ситуації буде застосування (якщо це свідок або потерпілий) такого прийому, як попередження про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань. З тактичних міркувань доцільно дати допитуваному самому прочитати (ознайомитися) з конкретною статтею КК, що передбачає кримінальну відповідальність за зазначене діяння. Другим ефективним прийомом психологічного впливу є оголошування всієї, наявної у слідчого по даній справі, доказової інформації. Тактика оголошування наявної у слідчого інформації полягає в тому, що він застосовує цей прийом лише тоді, коли є конкретні дані, факти, що обвинувачують, викривають підозрюваного або обвинуваченого (показання свідків та інших осіб, що проходять у справі, речові докази, висновки експертиз). При оголошенні доказів особі, яка відмовляється від дачі показань, необхідно переконливо роз’яснити, що все одно за допомогою цих доказів слідчий досягне своєї мети, але особа, яка відмовляється від дачі показань, поставить себе у невигідне становище, аж до кримінальної відповідальності (свідок). Як показує слідча практика (опитування слідчих, вивчення кримінальних справ, прослуховування фонограм допитів), зазначений прийом психологічного впливу дає позитивний результат — допитувані приблизно в 60 % випадків змінюють свою позицію і дають правдиві показання. Наступний прийом — повідомлення певних відомостей з метою переконання особи у неминучості розкриття даного злочину. Тактика цього прийому полягає в тому, що у процесі допиту слідчий повідомляє допитуваному відомі факти, лише достовірні, акцентуючи увагу на тому, що обов’язково будуть зібрані ще й інші докази, але на це буде потрібно додатковий час та зусилля, і марні заперечування з його сторони. Ефективним прийомом може бути пред’явлення певних речових доказів, що найбільше помічаються або запам'ятовуються. Адже саме такі докази можуть, насамперед, збудити спогади в особи, яка раніше їх спостерігала. Цей прийом застосовується у слідчій практиці і дає позитивні наслідки. Як зазначається в юридичній літературі, його нерідко використовують і для усунення свідомої омани допитуваних. З цією метою, звичайно, на попередньому слідстві пред'являють речові докази і документи. І роблять це не лише досліджуючи питання, що безпосередньо стосуються речових доказів і документів, й тоді, коли докази допоможуть відновити у пам'яті допитуваного призабуті факти. У ситуації, коли особа відмовляється від дачі показань, але є дані, що в минулому вона мала певні заслуги, досягнення, буде ефективним такий прийом психологічного впливу, як використання позитивних якостей цієї особи, минулих заслуг. Тактичний аспект цього прийому полягає в тому, що слідчий, який володіє зазначеними даними (із показань родичів, сусідів, товаришів по роботі, характеристик із місць роботи, де допитуваний працював раніше тощо), ставить перед ним альтернативу: або підтвердити своїм поводженням заслужену ним позитивну думку про себе, або відійти від своїх принципів і піти проти них, залишаючись на колишніх позиціях стосовно правосуддя. Практика показує, що вибір нерідко робиться на користь першого варіанта. Безперечно, перед тим як приймати рішення про порядок пред’явлення доказів на допиті, слідчий повинен вивчити всі обставини справи, особистість допитуваного, його поводження і ставлення до пред’явлених на попередніх допитах доказів, реакцію на них допитуваного. На нашу думку, подавати докази доцільно тоді, коли раніше застосовані прийоми психологічного впливу не досягли мети, і слідчий є впевнений, що їх застосування буде успішним. Впливаючи на обвинуваченого пред’явленими доказами, слідчий може переконати його у необхідності дачі правдивих показань. Такі прийоми з успіхом застосовуються на практиці — це показало вивчення нами кримінальних справ, прослуховування фонограм допитів та інтерв’ювання слідчих і засуджених.
