Завдання юридичної психології. 1. Науковий синтез юридичних, психологічних і соціально психологічних знань.

Загальні:

1. Науковий синтез юридичних, психологічних і соціально психологічних знань.

2. Розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права.

3. Вивчення методологічних і теоретичних основ юридичної психології.

4. Розробка методик ( і нових методів) теоретичних і прикладних досліджень в галузі юридичної психології.

5. Створення професіограм і психограм юридичних професій.

6. Розробка методики профорієнтації та профвідбору юристів.

Одиничні:

1. Дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробка психологічних основ щодо нормативної регуляції різних правовідносин.

2. Психологічне дослідження особистості злочинця, розкриття мотивації злочинної поведінки.

3. Розробка методів та заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців. Розвиток інституту судово-психологічної експертизи.

4. Дослідження психологічних закономірностей і різних видів професійної юридичної практики.

5. Розробка соціально-психологічних основ профілактики злочинів.

6. Дослідження психологічних закономірностей діяльності виправно-трудових закладів по розробці системи заходів по виправленню і перевихованню засуджених.

2.Юридична психологія має свою методологічну основу і керується певними науковими принципами:

- принцип об’єктивного дослідження психіки;

- принцип детермінізму (причинної обумовленості психічних явищ);

- принцип системності у вивченні та поясненні психічних явищ;

- принцип вивчення психіки в розвитку

Юридична психологія використовує принципи правової науки:

- принцип законності;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип вини;

- принцип справедливості;

- принцип гуманізму.

3.Одним із самостійних блоків юридичної психології є пенітенціарна психологія. Саме на вивченні та аналізі змісту даного блоку ми зупинемось детальніше.

Пенітенціарна психологія вивчає психологічні особливості особистості в умовах позбавлення волі.

Будь-яка правопорушна поведінка передбачає певну реакцію суспільства та оточуючих. Те правопорушення, яке криміналісти визначають як злочин передбачає кримінальну відповідальність, яка в свою чергу передбачає покарання. Кримінальний закон встановлює різні види покарання, найсуворішим серед них є позбавлення волі.

Позбавлення волі – це міра покарання, що призначається судом. Карою при застосуванні цієї міри впливу на особистість є обмеження свободи, спілкування з родиною, реалізації громадянських прав. Полягає дане покарання в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Виправно-трудові установи поділяються на відповідні типи (виправно-трудові колонії поселення, виправно-трудові колонії, виховно-трудову колонії, тюрми) та мають чотири види режимів ( загальний, посилений, суворий та особливий).

На показники виправлення та виховання засудженого впливають його індивідуально-психологічні особливості та психічні стани, які переживає особистість в умовах ізоляції від суспільства. Що і вивчає пенітенціарна психологія.

4.Успішність або неуспішність адаптації в умовах відбуття покарання залежить передусім від здатності особистості до адаптації. Ефективність адаптації залежить від того наскільки адекватно особистість сприймає себе, свої соціальні зв’язки, викривлене чи недостатньо розвинуте уявлення про себе веде до порушень адаптації. Процес адаптації залежить також від цілей, ціннісних орієнтацій, прийняттям свого соціального статусу.

Психологи (Братусь) виділяють певні стратегії психологічної адаптації:

- бажання змінити зовнішні обставини;

- ухиляння від роз’язання проблем, пошук відповідного середовища, що сприяло б адаптативності індивіда;

- змінення своєї внутрішньої структури.

В ситуаціях особливого нервово-психологічнрого напруження здебільшого мають місце дезадаптативні реакції такі як відмова від свідомого контролю свого стану, захоплення надмірними емоційними реакціями.

Як особливу форму психологічного стресу, виділяють пенітенціарний стрес, який виникає під впливом на індивіда стресогенних факторів, що мають місце в умовах ВТК, тобто в пенітенціарному середовищі.

Пенітенціарний стрес проявляється поетапно та проходить чотири стадії:

- первинне збільшення психологічної напруги, що супроводжується різноманітними спробами пристосування до ситуації;

- подальший зріст напруги в умовах, коли здійснені спроби залишаються безрезультатними, погіршується процес між особистісної взаємодії;

- високий рівень психологічної напруги, наявні фізіологічні порушення;

- стадія зриву, під час якої підвищується тривога, депресія, почуття безпомічності, безнадії, має місце дезорганізація особистості, загальмованість інтелектуальних операцій,

Психологи намагаються спрогнозувати перебіг пенітенціарного стресу опираючись на кримінологічно значимі типи особистості.

Серед таких типів виділяють наступні:

- збудливий (епілептоїдний)

- некерований

- напористий (паранояльний)

- активний (гіпертимний)

- демонстративний (істероїдний)

- безвільний (нестійкий).

На перебіг пенітенціарного стресу впливає також тривожність, яка поділяється на особистісну тривожність, як риса характеру, та ситуативну тривожність, як психічний стан певного конкретного моменту.

З. Фрейд виділив три види тривоги: реалістичну, невротичну і моральну. Реалістична тривога – це емоційна відповідь на загрозу чи небезпеку зовнішнього світу, середовища в яке потрапила особистість. Даний вид тривоги відповідає стану страху, що виникає на початковому етапі адаптації засудженого в умовах виправно-трудової колонії. Як тільки загроза зникає, актуальна тривога зменшується. Це в свою чергу допомагає особистості забезпечити собі певну психологічну автономність. Невротична тривога зумовлюється нездатністю Его контролювати інстинктивні потяги. Даний вид тривоги притаманний засудженим в тому випадку, коли джерело небезпеки стає предметом внутрішнього світу особистості. Моральна тривога виникає із страху покарання.

В умовах позбавлення волі рівень стресових реакцій засудженого залежить від суб’єктивної оцінки ним об’єкта, втрата якого підсилюється даною ситуацією. Чим вона вища, тим більш стресогенною для особистості є дана подія.

Очікування звільнення призводить також до певних змін у особистісних структурах. Як і на початку ув’язнення, з’являється страх, тривога, яка носить назву „афект уникнення об’єкту”, знову виникає стресогенна ситуація

Поиск по сайту: