Порядок та способи утворення юридичних осіб. Органи юридичних осіб

Юридична особа як учасник цивільних правовідносин має певний період "життя", який визначається моментами її створення та припинення.

Юридичну особу може бути створено шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Моментом створення юридичної особи є день її державної реєстрації. Першим етапом створення юридичної особи є розробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаються письмово та підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Другим етапом створення юридичної особи є її державна реєстрація, яка здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є єдиною підставою для відмови в державній реєстрації юридичної особи. Після проведення державної реєстрації її дані вносяться до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Державна реєстрація передбачає:
- перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;
- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.
Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:
- найменування юридичної особи;
- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
- місцезнаходження юридичної особи;
- місце і дату проведення державної реєстрації;
- відомості про державного реєстратора.

Діяльність юридичної особи може бути припинено в результаті реорганізації(злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідаціїюридичної особи.

Для припинення юридичної особи передбачено чітку процедуру. Першим етапом є прийняття рішення про припинення. Це рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд або відповідний орган. Вказані особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо) та встановлення порядку і строків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється, поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридична особа є такою, діяльність якої припинено.

Реорганізація юридичної особи — це спосіб її припинення, за якого припиняє існування одна юридична особа, проте її права та обов'язки не припиняються, а переходять до інших юридичних осіб у порядку правонаступництва. Реорганізація юридичної особи здійснюється у формі злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення.

Злиттямає місце, коли дві або більше юридичних особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце, коли одна юридична особа входить до складу іншої, що продовжує існування далі. За поділу на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше і при цьому перша припиняє свої існування. При перетворенні на базі однієї юридичної особи створюється інша, яка має інший профіль діяльності, структуру, цілі проте переймає всі пасиви та активи свого попередника. Однак лише у разі реорганізації шляхом виділення, яке відбувається шляхом відокремлення зі складу однієї юридичної особи іншої, жодна з юридичних осіб не припиняє своє існування, і лише в цьому випадку реорганізація не є способом припинення юридичної особи.

При припиненні юридичної особи шляхом реорганізації кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, та мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється (ст. 107 ЦК України).

Ліквідація— це спосіб припинення юридичної особи за відсутності правонаступників. Ліквідація може проводитись добровільно або примусово. Добровільна ліквідація можлива за рішенням учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у разі, якщо збіг строк існування юридичної особи, якщо досягнуто мети, задля якої її було створено тощо. Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК). Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, може бути покладено обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться відповідно до ст. 112 ЦК України у такому порядку:

• у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

• у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

• у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

• у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитові цієї черги.

Незалежно від фактичного погашення, юридично вважаються погашеними такі вимоги:

1) вимоги кредиторів, які не визнано ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимоги не звернувся до суду з позовом;

2) вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

3) вимоги, які задоволено через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується.

У разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Певні особливості має порядок ліквідації юридичної особи у разі визнання її банкрутом. Йдеться про підставу припинення юридичної особи — якщо судом встановлено, що вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів. Окрім цього, до процедури ліквідації застосовується окремий порядок, що встановлено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Усі передбачені вище загальні засади створення, діяльності та припинення юридичних осіб мають певні особливості, залежно від видів юридичних осіб. Чинне цивільне законодавство передбачає загальний поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, в порядку, що встановлюються Конституцією України та законом. Юридичні особи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальних публічних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерства та відомства тощо). Однак це не означає, що вони не можуть вступати у цивільний оборот.

Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ чи інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встановлено законом.

За загальним правилом, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Законодавець висуває загальні вимоги до змісту установчих документів товариства. Наприклад, у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Натомість, у засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги щодо змісту статуту чи засновницького договору окремих видів товариств встановлюються ЦК України або іншим законом.

Доволі важливим аспектом у діяльності товариства є управління ним. За загальним правилом, управління товариством здійснюють загальні збори його учасників і виконавчий орган.Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу товариства. Рішення загальних зборів, як правило, приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, окрім рішення про:

• внесення змін до статуту товариства;

• відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна товариства;

• ліквідацію товариства.

Вказані рішення приймаються більшістю не менше, ніж 3/4 голосів.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Правом на дострокове скликання загальних зборів наділені учасники товариства, що володіють не менше, ніж 10% голосів.

Окрім загальних зборів органом управління товариства є і його виконавчий орган, наприклад, правління, дирекція тощо. Виконавчий орган товариства створюється за рішенням загальних зборів, які також встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Товариства залежно від мети здійснення підприємницької діяльності поділяють на підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства здійснюють діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку. Вони можуть бути організовані тільки як господарські товариства (AT, ТзОВ, ТзДВ, ПТ та КТ) або виробничі кооперативи. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Хоча непідприємницькі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої їх було створено, та сприяє її досягненню, тобто щодо них законодавець вводить спеціальну правосуб'єктність. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Господарські товариства є першим різновидом підприємницьких товариств. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділено на частки між учасниками. Діяльність цих товариств регулює додатково і Закон України "Про господарські товариства".

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа, якщо інше не встановлене законом.

Майнову самостійність господарського товариства забезпечує його власність, до якої належить:

• майно, передане йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому, вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку;

• продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності;

• одержані доходи;

• інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом.

Між господарським товариством та його учасником виникають певні відносини, зміст яких становлять відповідні права та обов'язки. Учасник господарського товариства наділений щодо господарського товариства такими основними правами:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Своєю чергою, учасник господарського товариства зобов'язаний:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Цей перелік прав та обов'язків не є вичерпним і законом чи установчим документом товариства може бути встановлено додаткові права та обов'язки учасника господарського товариства.

Як уже було зазначено, господарське товариство може бути створено у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Ще одним різновидом господарського товариства є виробничий кооператив. Під виробничим кооперативом розуміють добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Особливістю є додаткова регламентація діяльності виробничих кооперативів Законом України "Про кооперацію".

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Окрім загальних положень, статут виробничого кооперативу повинен містити відомості про:

• розмір пайового внеску члена кооперативу;

• склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків;

• характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;

• порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу;

• розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу;

• склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10% пайового внеску, а частину, що залишилася, — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлено статутом кооперативу.

За загальним правилом, прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі. Так само розподіляється і майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, — між його членами відповідно до їхньої трудової участі.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі, йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Члена виробничого кооперативу може бути виключено із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

За загальним правилом, член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу. Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини).

Окрім товариств, до юридичних осіб приватного права належить також і установа — організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Управління установою здійснюють правління та інші органи, порядок формування та склад яких визначається установчим актом. Нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта здійснює наглядова рада. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. Діяльність установи, як і діяльність непідприємницьких товариств, також обмежено спеціальною правосуб'єктністю.

Способи створення, установчі документи та порядок державної реєстрації юридичної особи. Способи припинення юридичних осіб

Для створення будь-якої юридичної особи потрібно насамперед волевиявлення за­сновників. Засновниками можуть бути власники майна або уповноважені ними органи, а у передбачених законом випадках — інші особи.

Залежно від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх створення:

1. Розпорядчий спосіб створення юридичної особи полягає у тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження, наказ) про створення організації — юридичної особи — і затверджує її статут чи положення про неї. У розпорядчому порядку створюються, як правило, юридичні особи публіч­ного права (наприклад, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ був створений наказом МВС України). У такому порядку виникають унітарні підприємства і установи, що мають одного засновника незалежно від форми власно­сті, а у випадках, передбачених законом, також дочірні підприємства, які створені унітарними підприємствами. Організації, утворені у розпорядчий спосіб, додаткової і державної реєстрації не потребують.

2. Договірний спосіб створення юридичної особи застосовується тоді, коли громадянин або юридичні особи добровільно об'єднуються для досягнення певної мети. Свід­ченням такого об'єднання є належним чином оформлений установчий договір. У такому порядку виникають юридичні особи приватного права (наприклад, госпо­дарські товариства), а також різні господарські асоціації, концерни та інші об'єд­нання підприємств.

3. Дозвільний спосіб означає, що для створення юридичної особи необхідно попере­дньо одержати дозвіл (ліцензію) відповідного органа державної влади. Останнім провадиться оцінка рішення засновників із погляду доцільності, соціальної значу­щості й інших чинників, що характеризують утворювану юридичну особу, і це рі­шення засновників набирає сили лише після його санкціонування уповноваженим державним органом. Наприклад, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. для створення комерційного банку необхідно отримати попередній дозвілНаціонального банка України. Дозвільний порядок застосовується також при створенні юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з грошово-кредитним обігом, здоров'ям громадян, одержанням ними освіти, та інших передбачених законодавством випадках (зокрема, для створення міжгалузевих об'єднань підприємств необхідний відповідний дозвіл Антимонопольного комітетуУкраїни).

4. Нормативно-явочний спосіб передбачає створення організацій на підставі загального дозволу держави, закріпленого в тому або іншому законі (нормативному акті). Спе­ціального дозволу (ліцензії) на створення юридичної особи не потрібно. Юридичні особи, створені відповідно до вимог закону, лише набувають легітимності шляхом державної реєстрації, причому функції органів, що реєструють, обмежуються лише перевіркою дотримання засновниками вимог закону. Тому такий порядок виник­нення юридичних осіб ще називають реєстраційним. Якщо буде виявлено невідпові­дність установчих документів чинному законодавству, в реєстрації цих юридичних осіб може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юридичної особи можна оскаржити у судовому порядку. У такому порядку виникають, як правило, недержавні юридич­ні особи (наприклад, кооперативи та громадські об'єднання). Так, кооператив утво­рюється за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів коопе­ративу не може бути меншою 3-х осіб. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до відповідної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.

У дозвільному і нормативно-явочному порядку виникають юридичні особи, заснов­ники яких на добровільних засадах входять до їхнього складу.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 81 ЦК України юридична особа може бути створена шля­хом примусового поділу (виділу) у випадках, встановлених законом.

Незалежно від порядку створення юридичної особи всі вони повинні мати установчі документи — правову основу своєї діяльності.

Установчими документами юридичної особи приватного права згідно зі ст. 87 ЦК України є:

1. Статут, засновницький договір або одноособова заява (меморандум) — для товарис­тва (статут — для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальніс­тю і товариства з додатковою відповідальністю, засновницький договір — для пов­ного та командитного товариств, а одноособова заява (меморандум) — для командитних товариств, створених одним повним учасником).

2. Індивідуальний або спільний установчий акт — для установи.

У статуті мають міститися: найменування юридичної особи, її місцезнаходження, ад­реса, органи управління та їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, а також інші відомості, якщо цього вимагає закон.

Засновницький договір товариства, за загальним правилом, має містити обов'язок учасників створити юридичну особу, визначати порядок спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна.

Одноособова заява (меморандум) містить такі ж відомості, що і засновницький дого­вір товариства.

В установчому акті установи зазначається її мета, визначається, як правило, майно,яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, організація управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі із зазначених вище положень, їх встановлює відповідний орган юстиції, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб.

Більш детально вимоги до змісту установчих документів встановлені в ст.. ст.. 143,154, 164 ЦК України.

Новелою вітчизняного цивільного законодавства є такий вид установчого документу юридичної особи, як модельний статут. Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження принципу державної реєстрації юридичних осіб на підставі модельного статуту» від 21 квітня 2011 юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельним затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом. Модельний статут являє собою типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов’язані зі створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб. Якщо юридична особа створюється та діє на підставі модельного статуту, в рішенні про її створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про її найменування, мету і предмет діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія.

Як зазначалось, одним із неодмінних умов виникнення юридичних осіб є їхня державна реєстрація. Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації і перереєстрації юридичних осіб незалежно від їхніх організаційних форм і форм власності передбачений Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р.

Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» під державною реєстрацією юридичних осіб слід розуміти засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій, передбачених законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратор виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцез находженням юридичної особи.

Дляреєстрації юридичнихосіб їхні засновники подають такі документи:

1) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2) примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках,передбачених законом;

3) 2 примірники установчих документів (у разі подання електронних документів — 1 примірник);

4)документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи (у разі подання електронних документів для проведення державної реєстрації юридичної особи підтвердженням внесення плати за проведен­ня державної реєстрації юридичної особи є примірник електронного розрахунково­го документа, засвідченого електронним цифровим підписом);

5) інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників — юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб — власників істотної участі цих юридичних осіб.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для прове­дення державної реєстрації юридичної особи.

Новелами законодавства щодо державної реєстрації юридичних осіб є можливість їх електронної реєстрації. Держава продовжує спрощувати процедуру реєстрації юридичних осіб в Україні, а також полегшує доступ до основної інформації про юридичних осіб шля­хом надання електронного доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фі­зичних осіб-підприємців («Державний Реєстр») і запровадження електронної реєстрації.

9 вересня 2011 р. набрав чинності Наказ Міністерства юстиції України «Про органі­зацію доступу до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 19 серпня 2011 р. Наказом встановлюється можливість доступу до даних Державного Реєстру через веб-сайт (електронна адреса має бути: http://irc.gov.ua). Серед іншого наказ визначає, яка сама інформація про юридичних осіб, органи держа­вної влади і органи місцевого самоврядування, а також фізичних осіб-підприємців може бути переглянута. Наприклад, стосовно юридичних осіб буде розкриватися така інформація:

1. Повне та скорочене найменування юридичної особи.

2. Ідентифікаційний код юридичної особи.

3. Місцезнаходження юридичної особи.

4. Прізвище, ім'я, по батькові керівника юридичної особи.

5. Контактна інформація.

6. Місцезнаходження реєстраційної справи.

7. Дата та назва останньої реєстраційної дії.

8. Дані про перебування юридичної особи у процесі припинення.

У електронній версії Державного Реєстру можна буде проводити пошук за наймену­ванням та ідентифікаційним кодом юридичної особи, а також за прізвищем, ім'ям, по батькові фізичної особи-підприємця.

Ці позитивні зміни спростять доступ до інформації про контрагентів, а також змен­шать вартість доступу до такої інформації, що привнесе більше довіри у майнові відносини. Проте зважаючи на те, що надійність даних, які отримані електронним способом і не засвідчені належним чином, може бути піддана сумніву, рекомендуємо для цілей важливих угод запитувати у контрагентів виписки (витяги) з Державного Реєстру на паперових носіях.

12 вересня 2011 р. також набрав чинності Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку подання та обігу електронних документів державному реєстра­тору» від 19 серпня 2011р. Наказом встановлюється порядок подання електронних документів державному реєстратору, що є суттєвим для імплементації нещодавніх зако­нодавчих змін стосовно електронної реєстрації, а саме, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо проведення електронної реєстрації» від 19 жовтня 2010 р., який набрав чинності 14 серпня 2011 р.

Для проведення електронної реєстрації заявник заповнює реєстраційну картку і подає електронні документи через веб-сайт за допомогою програми формування і подання документів. Кожен електронний документ, крім документа, що посвідчує повноваження уповноваженої особи, засвідчується електронним цифровим підпи­сом. У разі успішного подання електронних документів, заявник отримує унікаль­ний ідентифікатор, який дозволяє йому переглядати інформацію про стан розгляду направлених ним електронних документів. Крім того, заявник зобов'язаний напра­вити примірник оригіналу установчих документів державному реєстратору реко­мендованим листом.

У результаті проведення електронної реєстрації державний реєстратор надси­лає заявникові виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізич­них осіб-підприємців у вигляді електронного документа та на паперовому носії. Державний реєстратор також надсилає заявникові примірник оригіналу установ­чих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації після проведення такої державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання від заявника примірника оригіналу установчих документів.

Слід зауважити, що новели законодавства про реєстрацію юридичних осіб не за­чіпають порядок реєстрації змін до установчих документів, і реєстрація змін буде надалі проводитись на основі документів, поданих на паперових носіях.

Засновниками (учасниками) юридичної особи можуть бути дієздатні, не обмеже­ні судом у праві на заняття відповідним видом діяльності фізичні особи або юриди­чні особи. А у випадках створення господарського товариства (окрім створення повного та командитного товариств) засновником може бути одна особа, яка і стає єдиним учасником товариства.Згідно зі ст. 87 ЦК України для створення юридич­ної особи її учасники (засновники) мають розробити і затвердити установчі до­кументи.

За проведення державної реєстрації юридичної особи справляється реєстраційний збір у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Державна реєстрація юридичної особи проводиться у строк не більше як три робочі дні з дня надходження документів, необхідних для проведення її державної реєстрації. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи дер­жавним реєстратором видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів з відмі­ткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та виписка з Єдиного державного реєстру.

Зупинимось на документі, що підтверджує державну реєстрацію юридичної особи, детальніше. Як витікає з викладеного вище, державний реєстратор після реєстрації юридичної особи надає засновнику або уповноваженій ним особі виписку з Єдиного державного реєстру, а не свідоцтво про реєстрацію юридичної особи. Виникає законо­мірне питання: невже свідоцтва більше не видаються?

Відповідаючи на це, слід звернутися до Закону України від 07 квітня 2011 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця» (який набрав чинності з 07.05.2011). Вказаним законом запроваджено принцип здійснення діяльнос­ті юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців без свідоцтв про державну реєстрацію шляхом внесення змін до деяких законів України, у тому числі до Закону України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприє­мців» та Податкового кодексу України.

Зокрема, згідно із зміненим Законом України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб-підприємців» юридичним особам не видаються свідоцтва про державну реєстрацію та замість видачі, заміни або внесення відміток до свідоцтва про державну реєстрацію державний реєстратор видає (надсилає) юридичній особі виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У зв'язку із зазначеними змінами у законодавстві у тих випадках, коли нормативно-правовими актами України для підтвердження факту державної реєстрації юридичної особи передбачається подання платником податків до органу державної податкової служби копії свідоцтва про його державну реєстрацію, платникам податків слід замість копії свідоцтва про державну реєстрацію подавати копію чинної виписки із Єдиного державного реєстру, якщо їх державна реєстрація була проведена після 07.05.2011 або 11або після зазначеної дати до Єдиного державного реєстру були внесені зміни щодо відомостей, які зазначались у свідоцтві про державну реєстрацію або вказуються у виписці.

У той же час платники податків мають подавати до відповідних органів копію свідо­цтва про державну реєстрацію, якщо їх державна реєстрація була проведена до 07.05.2011 та стосовно них після зазначеної дати до Єдиного державного реєстру не вносились зміни щодо відомостей, які зазначались у свідоцтві про державну реєстрацію або вказуються у виписці, а також платниками податків, для яких установлені особливості їх державної реєстрації та відомості про яких не включаються до Єдиного де реєстру.

Створені у встановленому порядку юридичні особи включаються в Єдиний державний реєстр. Відомості про юридичну особу надсилаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки майно, відомостей, передбачених абз. 40 ч. 2 ст. 17 вказаного вище Закону.

Бажаючим отримати інформацію про юридичну особу відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді:

а) витягу з Єдиного державного реєстру;

б) довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується;

в) бази даних (сукупність інформації Єдиного державного реєстру в електронному вигляді), для цілей бюро кредитних історій.

Юридичні особи не тільки виникають, але і припиняють свою діяльність у встанов­леному законом порядку.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу держав­ної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Отже, припинення юридичної особи можливе удвох формах:

1. Реорганізації

2. Ліквідації

Розпочнемо з реорганізації, під якою розуміють таке припинення діяльності юриди­чної особи, коли її справи і майно не ліквідуються, а переходять до іншої юридичної особи, зобов'язаної виконувати функції юридичної особи, що припинила своє існуван­ня. При реорганізації має місце правонаступництво — заміна у правовідносинах, що виникли раніше, одних юридичних осіб іншими з переходом до них усіх прав і обов'яз­ків. За загальним правилом реорганізація юридичних осіб здійснюється в тому ж по­рядку, у якому відбувається їхнє створення — добровільному (за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами) або розпорядчому. Проте можлива реорганізація юридичних осіб у примусовому порядку на підставі рішення суду у випадках, коли оголошена банкрутом юридична особа піддається санації.

Крім того, законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Так, відповідно до ст. 22, 24 Закону України «Про захист економічної конкуренції» злиття суб'єктів господарювання, коли це є концентрацією, потребує погодження з Антимонопольним комітетом.

Реорганізація, відповідно до ст. 106 ЦК України, може відбуватися у формі злиття, поділу, приєднання, виділу і перетворення.

Як зазначалося вище, один із видів реорганізації — виділ— не тягне за собою при­пинення попередньої юридичної особи, вона зберігає своє існування поряд із знову створеною організацією. При виділі юридична особа не припиняє своєї діяльності, але з її складу виділяється нова юридична особа, внаслідок чого реорганізована юридична особа зменшується.

Поиск по сайту: