Поняття, структура та функції правосвідомості

Правосвідомість – це сукупність суб’єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почуттів та правових настанов, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямків розвитку правової системи з погляду забезпечення гідного існування людини, справедливості у між людських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.

Риси:

1)Є одним з різновидів суспільної свідомості.

2)Носіями правосвідомості є різні суб’єкти права: особистість, громадські об’єднання, політичні партії, державні органи та їх посадові особи, юристи-науковці, юристи-практики, суспільство в цілому.

3) об’єктом пізнання правосвідомості зазвичай є чинне право в усій багатоманітності його виявів ( право, правові відносини, правова поведінка або діяльність, практика реалізації права тощо).

4) правосвідомість є одним з найважливіших чинників розвитку право розуміння.

5) правосвідомість можна розглядати як своєрідний механізм саморегуляції поведінки (діяльності) людей. Це пояснюється її здатністю орієнтувати суб’єктів права в різних правових ситуаціях, робити правомірний вибір, юридично значущі рішення щодо додержання або порушення права.

За своїм змістом правосвідомість є складним системним правовим явищем. Компоненти, що утворюють її структурно об’єднуються в 2 відносно автономні компоненти - правову психологію і правову ідеологію.

Правова психологія –це сукупність настроїв, почуттів, емоцій, переживань з приводу права, окремих правових явищ. В цілому – це стихійна, несистематизована і найпоширеніша форма усвідомлення права, яка тією чи іншою мірою притаманна усім суб’єктам і може виникнути з приводу будь-якого правового явища. Структура правової психології: 1) сталі і динамічні. До сталих компонентів відносять: знання права, правові стереотипи, звичаї, традиції, самооцінка особи. За їх допомогою особа здатна доволі критично оцінювати свої дії і вчинки з погляду їх відповідності праву. Динамічні компоненти ( настрої, почуття, хвилювання) становлять найбільш нестабільну рухливу складову правової психології. 2) пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди) і емоційні ( правові емоції, почутті настрої).

Правова ідеологія – це сукупність ідей, принципів, теорій, концепцій, які в систематизованій формі відображають і оцінюють правову дійсність. Для неї характерне цілеспрямоване наукове, в тому числі філософське, осмислення права на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, що має власну цінність. Правова психологія і правова ідеологія не можуть існувати одна без одної, оскільки вони тісно взаємодіють. У процесі правового регулювання правова свідомість виконує низку функцій, до який передусім належать гносеологічна, оцінна та регулятивна.

Гносеологічна ( пізнавальна) функція передбачає накопичення знань про право і практику його реалізації, сприйняття права, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності.

Оцінна, передбачає оцінку правової поведінки людей,юридично значущих фактів і подій, документів, права в цілому шляхом їх зіставлення із загально прийнятими або індивідуальними цінностями.

Регулятивна безпосередньо пов’язана з реалізацією 2 попередніх ф-цій. Вона здійснюється через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових настанов, які виступають специфічним регулятором поведінки людей.

Види правосвідомості.

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Передусім зазначимо, що, по-перше, суспільна, групова та масова правосвідомість не існує поза індивідуальною, а по-друге, правосвідомість окремого індивіда в свою чергу зумовлюється груповою, суспільною та масовою свідомістю.

Індивідуальна правосвідомість – це система особистих поглядів, уявлень, почуттів з приводу права.

Групова правосвідомість існує на рівні соціальних груп (політичних партій, громадських об’єднань, профспілкових організацій), верств населення, класів і відображає специфіку відповідної групи. Від групової слід відразняти масову правосвідомість, характерну для нестабільних, тимчасових громадських утворень, наприклад, натовну, учасників мітингів, демонстрацій.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етносу). Вона зумовлена як індивідуальною, так і груповою правосвідомістю.

З погляду глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівні правосвідомості. Побутова (емпірична) правосвідомість – найпоширеніший рівень правової свідомості, який формується на основі повсякденного досвіду людей у сфері правового регулювання і значною мірою залежить від щдобутої правової освіти.

Професійна правосвідомість – притаманна юристам-професіоналам. Вона формується внаслідок одержання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії правової свідомості, як правило, володіють не тільки спеціалізованими, конкретизованими знаннями чинного законодавства, а й вмінням, навичками його застосування.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навч закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова правосвідомість передбачає не тільки наявність юридичної освіти, а й уміння оперувати правовими критеріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правового матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер.

Поиск по сайту: