Право і корпоративні норми

У регулюванні суспільних відносин значну роль відіграють норми об’єднань громадян, або корпоративні норми – документи нормативного характер, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами рухами та іншими організованими спільнотами з метою реалізації інтересів своїх членів. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Ці норми визначають правовий статус названих організацій, встановлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантії додержання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою.

Механізм дії та ознаки корпоративних норм мають велику схожість з правовими:

· Вони є правилами поведінки людей;

· Текстуально закріплені у відповідних актах-докуметнах;

· Є системою норм;

· Ухвалюються за відповідною процедурою;

· Забезпечуються за допомогою організаційних заходів і санкцій;

Поряд з цим корпоративні норми істотно відрізняються від норм права. Розмежування між ними проводиться за такими критеріями:

· За суб’єктом якому вони адресовані: корпоративні норми поширюються тільки на членів даної спільноти, мають локальний характер, тоді я к правові характеризуються ознакою загальнообов’язковості.

· За спрямованістю: корпоративні норми висловлюють волю членів організації або їх керівних органів, а правові – погоджені інтереси різних суб’єктів суспільних відносин.

· За способом встановлення і набрання чинності: корпоративні норми створюються в процесі організації і діяльності спільноти на відповідних з’їздах, зборах конференціях, засіданнях і набувають чинності після їх легалізації, правові приписи встановлюються державними органами, що мають нормотворчу компетенцію, і набувають чинності у передбачений законодавством строк.

· За формою зовнішнього виразу: корпоративні норми закріплюються в статутах, програмах, положеннях, рішеннях громадських організацій, тоді як правові фіксуються у відповідних нормативних актах – законах, указах, постановах, та ін.

· За ступенем визначеності заходів впливу: корпоративні норми на відміну від правових безпосередньо не пов’язані з діяльністю держави і гарантуються на випадок їх порушення організаційними та примусовими заходами впливу, передбаченими статутами, положеннями цих недержавних організацій.

· За специфікою санкцій: додержання вимог корпоративних норм гарантується такими санкціями як догана, зауваження, попередження, виключення із організації; санкції правових норм включають штраф, виправні роботи, позбавлення волі та ін.

Незважаючи на те, що корпоративні норми поступаються правовим за юридичною силою, обов’язковістю, сферою дії, вони дуже важливі для функціонування громадського суспільства, оскільки виражають активність, ініціативу людей, поширюють свій вплив поза межи правового регулювання.

Співвідношення норм: В деяких випадках застосування корпоративних норм санкціонується державою, що надає їм властивості юридичних норм; Як правило в усіх корпоративних нормах є загальне зобов’язання додержуватися вимог правових норм, боротися з правопорушеннями.

Корпоративні норми слід відрізняти від правових, які містяться в локальних нормативних актах підприємств, господарських товариств.

35. Правоутворення: поняття та етапи
Правоутворення– це відносно тривалий процес формування юридичних норм, який починається з виникнення певних суспільних відносин, усвідомлення в необхідності їх правових регулювань та закріплення відповідних правових норм.
Процес правоутворення складається з 3 етапів:
1. Виникнення певних постійних суспільних відносин, які об’єктивно потребують врегулювання. На цій основі виникає потреба визнання загальної обов’язковості і охорони важливих і сталих суспільних відносин.
2. Усвідомлення суспільства про загальні підходи до врегулювання вже існуючих суспільних відносин.
3. Спеціальна діяльність уповноважених державних органів щодо закріплення цих правил поведінки в певних джерелах. Надання їм юр сили. Право закріплення відбувається шляхом санкціонування – надання загальнообов’язковості і захисту з боку держави найбільш загальним і важливим правилам, що об’єктивно народжуються в суспільстві. Спочатку державне санкціонування обмежується наданням юр сили судовим рішенням, звичаям. Договірним відносинам. Згодом шляхом нормотворчості держ органів з’являється писане право (законодавство).
Певний вплив на формування права справляє правонаступництво, тобто зберігання і перенесення з часом у правову систему норм та інститутів, які застосовувалися на попередньому історичному етапі. У більшості країн має місце і запозичення норм та інститутів права інших держав. Використання санкціонованих державою звичаїв, норм, моралі, релігії, громадських організацій, також є поширеним явищем при формуванні різних правових систем. Переважна більшість правових норм має моральний зміст і вони є одночасно нормами моралі, санкціонованими державою. Один із стародавніх способів формування права є санкціонування звичаїв. Будь-яка національна правова система може адаптувати норми міжнародного права. Це відбувається через їх санкціонування уповноваженими державними органами. Об’єктом правозакріплення виступають і нові суспільні відносини, повторення яких потребує правового закріплення і захисту. Особливо важливе значення для формування права має правова наука. Ефективний вплив на суспільні відносини справляє тільки та правова система, яка побудована на основі наукових відходів до її формування. Право закріплення – організаційно врегульовану, особливу форму діяльності держави або безпосередньо народу, внаслідок якої потреби суспільного розвитку і вимоги справедливості набувають правової форми, що виявляється у певному джерелі права.

Поиск по сайту: