Розголошення інформації, яка вимагається або дозволяється

Привілей взаємин «правник - клієнт» визначається по-різному в різних юрисдикціях. Якщо правника викликають як свідка для надання показань щодо клієнта у випадку відсутності відведення з боку клієнта, то конкретний пункт вимагає від правника скористатися цим привілеєм, коли виникає у цьому потреба. Правник мусить підкоритися остаточному рішенню суду або іншого трибуналу належної юрисдикції, що вимагатиме від правника надати інформацію щодо клієнта.

«Норми професійної поведінки» в різних обставинах дозволяють правнику або вимагають від нього розголошувати інформацію щодо представництва. Правник може бути зобов’язаний або йому може бути дозволено іншими положеннями закону надавати інформацію щодо клієнта.

Колишній клієнт. Обов’язок правника зберігати конфіденційність інформації клієнта продовжує бути чинним і після того, як взаємини «клієнт-правник» припинилися.

Зіткнення інтересів юриста та клієнта.

Правник не мусить представляти інтереси клієнта, якщо представництво цього клієнта буде прямо порушувати інтереси іншого клієнта, за винятком тих випадків, коли: 1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не вплине несприятливим чином на його взаємини з іншим клієнтом, і 2) кожний клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником.

Правник не мусить представляти клієнта, якщо представництво цього клієнта може бути суттєво обмежене зобов’язаннями перед іншим клієнтом чи третьою особою або ж особистими інтересами правника, за винятком тих випадків, коли: 1) правник обґрунтовано вважає, що представництво інтересів клієнта не буде порушено несприятливим чином; і 2) клієнт дає на це свою згоду після консультації з правником. Якщо мова йде про представництво кількох клієнтів з однієї сторони, то до консультацій правника мусить входити пояснення того, що мається на увазі під спільним представництвом, і з яким ризиком і перевагами воно пов’язано.

Відданість інтересам клієнта.

Лояльність до клієнта, відданість його інтересам – це обов’язків елемент у ставленні правника до клієнта. Неприпустиме зіткнення інтересів може існувати ще до початку представництва клієнта правником, у цьому випадку правник повинен відсторонитися від справи. Правник повинен застосовувати належні процедури, доцільні для правничої практики, щоб визначати як в судових, так і не судових справах ті сторони, що беруть у них участь, і питання, що мусять бути вирішені, і визначити, має тут місце дійсне чи потенційне зіткнення інтересів.

Дотримання інтересів клієнта, як загальне твердження, означає заборону давати згоду на представництво, що суперечить інтересам клієнта, без згоди на це клієнта.

Правнику звичайно не дозволяється бути захисником проти особи, яку правник представляє з якоїсь іншої справи, навіть якщо ці справи цілком не пов’язані. З іншого боку, одночасне представництво з не пов’язаних між собою справ клієнтів, чиї інтереси є суперечливими лише в загальних рисах, наприклад, конкуруючих господарчих підприємств, не вимагає згоди відповідних клієнтів.

Відданості правника інтересам клієнта завдається шкода і тоді, коли правник не може розглянути, дати пораду, або вжити необхідних для клієнта заходів через інші свої зобов’язання або інтереси. Зіткнення інтересів, по суті, виключає альтернативи, якими б зміг скористатися клієнт. Можливий конфлікт інтересів сам по собі не забороняє представництва. Вирішальними моментами ймовірність виникнення такого конфлікту і те, чи буде цей конфлікт у випадку його виникнення суттєво впливати на незалежне професійне рішення правника у виборі альтернативи і чи виключить він дії, яких треба було б вжити в інтересах клієнта. Необхідно враховувати й бажання клієнта мириться з інтересами інших осіб.

Інтереси юриста.

Особисті інтереси правника не повинні несприятливо впливати на представництво клієнта. Наприклад, потреба правника в грошах не повинна примушувати його брати на себе такі справи, які він не зможе вести належним чином і за належний гонорар. Якщо чесність правника викликає серйозні сумніви, то йому буде дуже важко й навіть неможливо давати клієнту безсторонню консультацію Правник не може дозволяти своїм діловим інтересам впливати на представництво ним клієнта, наприклад, залучати його до участі у якомусь підприємстві, до якого у правника є таємний інтерес.

Представляючи клієнта, правник мусить приймати незалежне професійне рішення і надавати безсторонню консультацію. Надаючи консультацію, правник може посилатися не тільки на закон, але й на інші моральні, економічні, соціальні й політичні фактори, що можуть бути важливими для становища клієнта.

Поиск по сайту: