Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та зміст юридичної освіти



Як відомо, ціль освіти - всебічний розвиток людини, як особистості і найвищої цінності суспільства. У той же час освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави. Тому формування правової свідомості громадян за допомогою правової освіти і виховання є головним напрямом державної політики, а юридична освіта, як складова частина освіти громадян, - справа державного значення. Правове виховання здійснюється через педагогічну і соціально-правову допомогу молоді в розвитку її правової культури, розумінні ролі права в суспільстві, формуванні навичок правомірної поведінки.

Становлення демократичної правової державності потребує значного підвищення правосвідомості громадян, їхньої правової культури, неухильного дотримання ними вимог законодавства, кваліфікованого його застосування. Головним у досягненні цій цілі є знання права, як однієї з форм і засобів реалізації конституційних положень. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, повинні бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законодавством.

Найважливішим напрямком у виконанні цієї задачі стала правова освіта, ціль якої виховання громадян у дусі поваги до закону і прав людини, а також небайдуже відношення до порушень законності і правопорядку.

Правові знання - це необхідний елемент загальної культури людини, а правознавство - обов'язкова дисципліна у вищих навчальних закладах. Сьогодні необхідний якісно новий підхід до питань вибору змісту правової підготовки, методів і методики навчання не тільки кваліфікованих спеціалістів-юристів, але і спеціалістів інших областей знань. Випускники вуза, незалежно від того, яку кваліфікацію вони одержали після його закінчення, разом із засвоєнням спеціальних дисциплін і юридичних знань повинні глибоко усвідомити і навчитися жити відповідно з властивим демократичному суспільству правовим, моральним, соціальним і політичним цінностям. Якщо ж правові знання не переходять у ціннісні установки, не стають внутрішніми переконаннями людини, то це може бути свідченням недосконалості правосвідомості суспільства, у цілому, і правової освіти, зокрема.

Правові знання - це система визначеного обсягу знань людини про право і правові явища, відомостей про конкретні правові норми, їхнє розуміння, усвідомлення сутності правових принципів, їх вимог, цілей, призначення. Ці знання набуваються за допомогою правового навчання і виховання, соціального і правового досвіду. Але щоб передавати правові знання викладач повинен володіти і знати правову ідеологію, що охоплює систематизоване виявлення правових поглядів, ідей, вимог різноманітних соціальних груп, і яка ґрунтується на відповідних соціальних і наукових знаннях. Формування правової ідеології відбувається як процес теоретичного усвідомлення реальних процесів і явищ навколишньої дійсності.

Коли суспільство не бачить підвищеної потреби у вихованні, з одного боку, законослухняних, а з іншого, інформованих про свої права й обов'язки й поважаючих ці права осіб, і не забезпечує це вже з дитячого саду, то майбутнє стає небезпечним. Сьогодні назріла необхідність у більш повному й об'єктивному інформуванні громадськості про права і їх захист.

У правовому вихованні й освіті можна умовно виділити два напрямки: по-перше, навчання основам правознавства студентів неюридичних вузів; а по-друге, вивчення спеціальних юридичних дисциплін студентами-юристами. До другої категорії що навчаються, здається, можна віднести і студентів, які по закінченні вищого навчального закладу одержать кваліфікацію викладача права.

1. Обсяг і зміст курсу правознавства в неюридичних вузах визначається високими вимогами і до кваліфікації випускників вищих навчальних закладів, і до їх особистих якостей. Головна мета курсу правознавства у вищій школі - підготувати студентів до життя, навчити їх приймати вірні рішення в реальних повсякденних ситуаціях, виховати з них свідомих, активних громадян правової держави. Для цього необхідно використовувати ділові ігри, диспути і дискусії, вивчати правові документи, уміти працювати з таблицями і схемами. Крім того, дуже важливим є уміння вирішувати різноманітні юридичні задачі й аналізувати знайомі студентам із повсякденного життя ситуації.

У наш час, коли в Україні закладається правова основа глибоких соціально-економічних перетворень, проблема підготування спеціалістів, що знають правові норми, що вміють їх застосовувати, що розуміють значення права в суспільстві, набуває особливого значення. Від цього буде залежати - будє або ні наша держава правовою.

2. Поширення юридичних знань у суспільстві безпосередньо покладено на спеціалістів-юристів і викладачів правових дисциплін. І від того, наскільки якісно ми будемо готувати цих спеціалістів, наскільки правильно визначимо педагогічні методи навчання і виховання і здійснимо підбір змісту навчального курсу, настільки глибоко виховаємо розуміння значення цінності права і сутності правової ідеології, настільки кваліфіковано випускники юридичних вузів будуть виконувати свої фахові функції, усвідомлено розповсюджувати правові знання серед населення, пропагандувати роль права в побудові демократичного суспільства.

Навчальний процес повинен базуватися на принципах науковості, гуманізму, спадкоємства і безперервності, незалежності від утручання будь-яких політичних партій, інших суспільних і релігійних організацій.

Навчальний процес у юридичних вузах повинен організовуватися з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання й орієнтуватися на формування досвідченої, гармонійно розвитої особистості, спроможної до постійного відновлення наукових знань, фахової мобільності і швидкої адаптації до змін і розвитку соціально-культурної сфери, системах управління й організації праці в умовах ринкової економіки.

Фахові правові знання спеціаліста-юриста, викладача правових дисциплін ґрунтується на всебічних і глибоких знаннях системи права в цілому і його галузях зокрема, основних принципів і тенденцій розвитку, розуміння процесів його реалізації і методики викладання, а також впевненості в необхідності всебічного нарощення цих знань у процесі здійснення своєї фахової діяльності, успішного володіння навичками користування арсеналом юридичних засобів, методами і формами при розгляді будь-якої юридичної ситуації. Рівень професійно-правової культури випускників юридичних факультетів вищих навчальних закладів повинний мати тенденцію на своє постійне удосконалення.

Випускник юридичного факультету по його закінченні повинен мати: відповідний рівень правової, політичної, економічної, етичної і психолого-педагогічної культури; чітко сформовані принципи основ світогляду, загальних уявлень про навколишній світ і своє місце в ньому, про шляхи реалізації в умовах реальної дійсності своїх життєвих і фахових програм; орієнтуватися в проблемах ринкової економіки, соціальних, національних, історичних і демографічних процесах розвитку суспільства; розбиратися в закономірностях виникнення, функціонування і розвитку держави і права, уміти визначати суть цих явищ, виходячи не тільки з їх задач та функцій, а і з їхнього соціального призначення; уявлення про призначення гілок державної влади, спираючись на її суверенні якості; докази необхідності права в суспільстві; активно брати участь у громадському житті, формуванні правової свідомості і цивілізованих взаємовідносин усіх членів суспільства.

Ці цілі лежать в основі вивчення спеціальних юридичних дисциплін. Але для того, щоб виконати ці задачі буде недостатнім вивчити зі студентами норми чинного законодавства або роздивитися конкретні прецеденти судової практики - необхідний глибокий науковий аналіз досліджуваних правових явищ. Тільки комплексний системний підхід, що буде містити в собі і вивчення норми права, і її трактування, і особливості її застосування, і її наукове обґрунтування, може дати очікуваний нами результат - розвити спроможність студента логічно мислити, міркувати, виробляти свою точку зору, уміння самостійно приймати рішення в складній юридичній ситуації.

Сьогодні недостатньо зробити кожного випускника носієм визначеної суми знань. Для того, щоб говорити про високий професіоналізм необхідно навчити випускника вузу застосовувати знання, уміння і навички. І ця спроможність використовувати випускником вивчений матеріал прищеплюється такими навчальними дисциплінами, як педагогіка, психологія, методика викладання права та інші. Причому, ці дисципліни повинні бути, як мені здається, обов'язковими для вивчення не тільки для викладачів права, але і для спеціалістів-юристів, тому що саме ці дисципліни покликані сформувати в студента цілісну картину про особливості психічного і психологічного розвитку людини, засобах позитивного впливу на нього, закономірностях і особливостях розвитку людини на різних етапах його життя, взаємодії між людьми, впливу на нього колективу і суспільства, методах і засобах передачі знань, умінь і навичок і т.п., а в кінцевому рахунку - уміння спілкуватися.

Отже, ціль навчального закладу, здійснюючи підготовку спеціаліста-юриста, викладача правових дисциплін, - сформувати у випускника органічну систему основних якостей юриста, педагога, оскільки вони, з одного боку, характеризують індивідуальність особистості, а з інший, розкривають потенціал професіоналізму, спрямованого на служіння справі законності і добробути людей. А від рівня правової підготовки випускників неюридичних фахів, як справедливо вказував президент України Л.Д.Кучма, залежить повага громадян до закону, державі, влади, дотримання законності і правової культури, морально-психологічний клімат у суспільстві.

22. Принципи гуманізму, колективізму, особистої відповідальності за доручену справу та їх роль у здійсненні професійних обов‘язків юристами.

Принцип гуманізму (людяності) - провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найвищою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціальних суб'єктів на створення умов для повноцінного розвитку людини.

Як моральний принцип, що трансформується у сферу юридичної діяльності, він зі змістовного боку формулює певну систему вимог:

• розуміння людини як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все робити для забезпечення потреб та інтересів людини;

• забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

• повага до особистих якостей;

• рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, її вікових, національних ознак, політичних поглядів;

• чутливість, душевність у відносинах;

• чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість до критики, несприйнятливість аморальних вчинків.

Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, щодо якої ставлять певні вимоги:

• єдність мети та волі колективу;

• ідейна єдність;

• співробітництво та взаємодопомога;

• керівництво колективом як організаційний та об'єднавчий фактор його існування;

• чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.

Принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності.

В професії юриста моральні принципи виконують свої специфічні функції.

Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не визначених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам справи в цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, які склалися у колективі службовців юридичної установи, надається можливість програмування дій окремих співробітників, гарантування впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку на належному рівні.

Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату у колективі, а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціонування всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру, а в окремих випадках - люту ненависть до служителів

Феміди.

Серед принципів моралі, які значною мірою здійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чомуж полягає суть зазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту найбільш провідних моральних принципів. Одним із загальновизнаних та важливіших принципів - вважається принцип гуманізму, який розкриває цінностний аспект організації людських відносин. Гуманізм (лат. humanus - людяний, людський) означає людяність, любов до людей, вимогу на захист гідності людини, її право на щастя, всебічний розвиток. Як моральний принцип, який трансформується у сферу юридичної діяльності, він із змістовного боку формулює певну систему вимог:

- розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все . робити для забезпечення потреб та інтересів людини;

- забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

- повага до особистих якостей;

- рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, Л вікових, національних ознак, політичних поглядів;

- чутливість, душевність у відносинах :

- чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість критики, несприйнятливість аморальних вчинків.

Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, стосовно якої висуваються певні вимоги:

- єдність мети та волі колективу;

- ідейна єдність;

- співробітництво та взаємодопомога;

- керівництво колективом, як організаційний та об'єднуючий фактор його

Існування;

- чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу, незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.

Іноді окремі вимоги принципу колективізму трактуються на підставі відстоювання | вузькогрупового або індивідуально-егоїстичного інтересу, в результаті чого набувають іншого звучання. Так, слід відрізняти доброзичливу критику від критицизму, заздрості або інших негативних почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.