Характеристика основних принципів незалежності юридичної професії в документах міжнародних організації

Міжнародне співтовариство юристів разработаломеждународние стандарти професійної діяльності юриста, коториесодержатся в наступних документах: "Стандарти незалежності юрідіческойпрофессіі Міжнародної асоціації юристів" (1990), "Деонтологіческійкодекс / Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатовЕвропейского співтовариства /" (1988), "Кодекс поведінки посадових ліцпо підтримання правопорядку" (1979), "Основні принципи, касающіесянезавісімості судових органів" (1985) "Декларація основних прінціповправосудія для жертв злочину і зловживання владою" (1985), "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх" / "Пекінські правила" / (1985), "Основні положення про роль адвокатів", прийняті на У111 конгресі ООН (1990), "Мінімальні стандартні правілаобращенія з ув'язненими", прийняті на першому конгресі ООН попредупрежденію злочинності і поводження з правопорушниками (1955) та ін
Міжнародні стандарти профессиональнойдеятельности юриста - це загальні деонтологічні вимоги (норми і принципи), які пред'являються до юриста - судді, адвокату та іншим фахівцям вобласти права незалежно від державних кордонів їх профессиональнойдеятельности в цілях гуманізації суспільних відносин, утвердження законності правопорядку в кожній країні світу.
Деонтологічні норми і принципи, визнані в качествемеждународних стандартів, гарантують належне виконання юристами іхфункцій, що створює необхідні умови для життєдіяльності суспільства.
Зрозуміло, кожна країна має свої традиції та специфіку вобласти діяльності працівників юридичної праці, зумовлені национальнымсудоустройством, структурою державної влади і управління, законодавства. Однак є загальні вихідні положення, які обладаютлібо повинні володіти однаковою силою в державах з гуманістичної, демократичної спрямованістю розвитку. Ці вихідні положення, ставшіеобщімі правилами міжнаціональної діяльності (а не тільки національниміправіламі), і є міжнародні стандарти професійної деятельностіюріста. Багато з них були прийняті в Європейському співтоваристві і обязаниучітиваться усіма країнами-учасницями при перегляді национальныхдеонтологических норм з метою їх гармонізації та подальшого розвитку. Так, Деонтологічний кодекс / Кодекс правил здійснення адвокатської деятельностіадвокатов Європейського співтовариства / "(1988), прийнятий делегацією двенадцатістран-учасниць, був визнаний моделлю для інтерпретації та застосування национальныхдеонтологических норм. Застосування норм" Деонтологічні кодексу "вмежнаціональной діяльності зобов'язує адвокатів підкорятися нормам своейколлегіі тільки в тому випадку, якщо норми останньої не суперечать нормамданного Кодексу.
Під міжнаціональної діяльністю розуміється:
а) усі професійні відносини садвокатом іншої країни-учасниці;
б) діяльність адвоката в другойстране-учасниці.
Одним з найважливіших деонтологічних вимог (норм, принципів) діяльності юриста, став міжнародним стандартом, является незалежність юридичної професії як гарантія для здійснення захисту правчеловека та надання правової допомоги.
Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) означає відсутність будь-якого тиску: як результату власних інтересів, таки зовнішніх впливів. Незалежність необхідна для забезпечення довіри з сторониюрістов суміжних професій (напр., довіра адвокату з боку суддів), а такжесо боку клієнтів.
Незалежність юридичної професії (судді, адвоката) забезпечується:
- її гарантуванням державою і закріпленням цих гарантійв конституції або законах;
- справедливої ​​системою організації юстиції, ісключающейкакіе-небудь необгрунтовані обмеження або втручання;
- неупередженим вирішенням судових органів, тобто рішенням наоснове фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямогоілі непрямого, з чийого б то не було сторони і з яких би то не було причин;
- створенням умов для здобуття громадянами правової помощісо боку обраного або незалежного адвоката для захисту їх прав;
- підтриманням професійними юридичними организациямипрофессиональных стандартів та етичних норм;
- взаємодією з урядовими та іншими інстітутамідля досягнення цілей правосуддя в процесі розробки национальногозаконодательства і практики його застосування;
- наявністю незалежних самоврядних асоціацій юристів, визнаних чинним законодавством і здатних забезпечити незавісімостьюрідіческой професії, захистити юристів від необгрунтованих обмежень інарушеній та ін
Другий принципової міжнародної деонтологічної нормойдеятельності юриста (судді, адвоката та ін) при виконанні ним профессіональнихфункцій є службова несумісність як умова забезпечення незалежності.
Службова несумісність означає неучасть юриста (судді, адвоката) в комерційній або іншій діяльності, що відрізняється від його професії, і зобов'язує дотримуватися норм про службову несумісності, які прінятиюрістамі (суддями, адвокатами) даної країни. Службової несумісністю "Деонтологічний кодекс" визнає також заняття адвокатомадміністратівной посади в органах юстиції, здійснення определеннихдолжностних обов'язків і функцій.
Третє деонтологічних вимогу працівника юрідіческойсфери, що є міжнародним стандартом, - гласність, але тільки там і тоді, коли це не заборонено. Юрист (суддя, адвокат) зобов'язаний сохранятьпрофессіональную таємницю щодо своєї роботи та конфіденційну інформацію, отриману в ході виконання ними своїх обов'язків. Згідно "Пекінскіхправіл" при відправленні правосуддя щодо неповнолітнього должниуважаться його права на конфіденційність на всіх етапах, щоб ізбежатьпрічіненія шкоди через непотрібної гласності або через шкоди репутації.
Четверта вимога виражається в захисті юристом (адвокатом), наскільки можливо, інтересів свого клієнта так само, каксвоіх власних інтересів, інтересів колеги або професії в цілому.
Можна продовжити перерахування деонтологическихтребований, що мають міжнародний характер, проте всі вони мають витоки вглавном принципі - дотримання основних прав людини - определеннихвозможностей, які необхідні для його існування і розвитку вконкретно-історичних умовах.
Введення "Кодексу поведінки должностнихліц з підтримання правопорядку" (1979) мало на меті осуществленіеправопорядка посадовими особами правоохоронних органів відповідно спрінціпамі прав людини. Згідно "Кодексу" кожен орган охраниправопорядка повинен нести відповідальність перед громадськістю і бути ейподотчетним, а кожна посадова особа, будучи частиною системи уголовногоправосудія, запобігати злочинам, вести боротьбу з ними. Поведеніедолжностних осіб з підтримання правопорядку має відповідати следующімправілам (принципам):
1.уважать і захищати гідність і права людини;
2.пріменять силу тільки в крайній необхідності і в тоймере, в якій це потрібно для виконання їх обов'язків;
3.сохранять в таємниці відомості конфіденційного характеру;
4.проявлять обережність при збереженні і іспользованііінформаціі, яка відноситься до особистого життя інших осіб або може пошкодити іхінтересам і репутації;
5.Не здійснювати, не підбурювати або терпимо ставиться кпиткам або іншим нелюдським зверненнями та покараннями, не виправдовувати іхісключітельнимі обставинами або посиланнями на розпорядження вищих осіб;
6.обеспечівать повну охорону здоров'я затриманих ними осіб, прініматьмери до надання їм медичної допомоги у разі необхідності;
7.препятствовать будь-яким актам корупції та не вчиняти самомутакіх актів;
8.уважать закон і "Кодекс".
Міжнародні стандарти в областіпрофессіональной юридичної діяльності, складені у відповідності зі ст.1Всеобщей декларації прав людини "Всі люди народжуються вільними і равнимів своїй гідності та правах", знайшли своє втілення в Конституції ідругіх нормативно-правових актах України, в Дисциплінарних статутах работниковправоохранительных органів, у Положеннях про дисциплінарних комісіях та ін Оніявляются моделлю для подальшого вдосконалення професійного мастерстваюрістов в умовах побудови демократичної, соціальної, правовогогосударства в Україні.

10. Права та обов`язки учасників навчального процесу.

· ЗАКОН УКРАЇНИ Про вищу освіту

Ст.46 Учасники навчально-виховного процесу
Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:
педагогічні і науково-педагогічні працівники;
особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

11. Взаємозв‘язок юридичної науки та юридичної практики.

Після ознайомлення з загальними рисами та системою наукових юридичних знань більш зрозумілими стають питання практичної діяльності, яка відбувається у сфері дії права в зв'язку з цим має ряд характерних-ознак, які дають можливість виділити її у певний вид соціальної діяльності. Перед тим, як визначити ці характерні риси, слід звернутися до розуміння більш загального терміну- соціальна діяльність, існує навіть теорія соціальної дії, автори якої у 20-ті роки XX століття намагалися пояснити поведінку соціальних суб'єктів через зв'язки уявлення, психологічні і моральні моменти? Які виникають у ході взаємовідношень між ними Ця теорія характеризувалася свого часу, як основний напрям американської соціології XX століття та мала значний успіх у питаннях пояснення соціальної структури, ієрархії соціальних систем, рівнів їх орга­нізації тощо.

Питання соціальної діяльності можна розглядати також з позицій філософії або психології. В кожному випадку ми отримаємо певний результат. Однак, слід врахову­вати той факт, що правознавство відноситься до суспільних наук, має свою методо­логію дослідження та різні методологічні рівні - від філософського до конкретно-історичного, а значить може самостійно пояснювати окремі явища оточуючого світу, які мають відношення до правової дійсності. На цій підставі соціальну діяльність можна визначати як спосіб організації та існування соціального організму, в процесі чого, шляхом перетворення та споживання оточуючого світу відбувається задоволення жит­тєвих потреб та інтересів соціальних суб'єктів. Людські потреби та інтереси, які вис-тупають двигуном їхньої діяльності, дуже різноманітні, характеризуються невизначе-ним колом аспектів розуміння, тому людська діяльність відбувається відповідно у різно­манітних формах, напрямах та сферах суспільного життя. Одним із напрямів, що змістовно наповнюють поняття соціальної діяльності, являється юридична діяльність. При цьому юридичну діяльність можна розкрити через поняття форми або сфери со-ціальної діяльності. У першому і у другому випадку це буде виправдано тому, що всяка людська активність спостерігається лише у випадку свого зовнішнього прояву та може існувати, як самостійне явище лише у визначеній системі зв'язків, тобто у певній сфері соціальних відносин. Ці різні аспекти вказують лише на відмінність методологіч­них підходів та допомагають всебічно розкрити об'єкт дослідження. Поряд з цим, юридична діяльність може мати свої власні форми здійснення та відбуватися у різних сферах життя суспільства. У даному випадку було б доцільним визначити, які види соціальної діяльності існують поряд з юридичною та якими рисами остання відрізняється від інших. За різними підставами виділяють такі види, як - розумова, предметна, виробнича, політична, організаційна, державно-управлінська, виховна та безліч інших видів діяльності за формою прояву або способом здійснення (це залежить від методо­логії дослідження).

Виділення такої значної кількості видів обумовленого багатогранністю соцільного життя, складністю відносин та зв'язків, в які вступають люди.

Таким чином, під юридичною діяльністю слід розуміти один з різновидів соціаль­ної діяльності, який здійснюється юристами-фахівцями з метою отримання правового результату, задоволення законних потреб та інтересів соціальних суб'єктів у відпові­дності до вимог права. -Іноді вживається термін "юридична практика" (соціальна практика), який по суті відображає поняття діяльності, але включає ще й досвідпрактичного засвоєння І дійсності. Адже всяка діяльність здійснюється з урахуванням існуючого досвіду Це закономірність соціального прогресу, тому немає потреби вишукувати суттєві відмінності між вище згаданими термінами.

Поиск по сайту: