Дисциплінарна та матеріальна відповідальність

Дисципліна праці є необхідною умовою всякої спільної праці. Працівники повинні працювати чесно й сумлінно, до­тримуватись дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, під­вищувати продуктивність праці, поліпшувати якість продукції, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, берегти і примножувати власність.

До окремих несумлінних працівників застосовуються в не­обхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність працівників як на­слідок невиконання або неналежного виконання ними своїх трудових обов'язків полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень. Підставою для притягнення пра­цівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарний проступок - це протиправна дія чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві, в установі, організації внутріш­ній трудовий розпорядок. Дисциплінарна відповідальність пра­цівника може настати лише у тому випадку, коли проступок пов'язаний з виконанням трудових обов'язків. Тому є непра­вомірним притягнення працівника до дисциплінарної відпові­дальності за негідну поведінку в сім'ї, за появу в нетвере­зому стані в громадських місцях тощо.

Поведінка працівників на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і проф­спілкового комітету. В окремих галузях народного господар­ства внутрішній трудовий розпорядок встановлюється ста­тутами. Статути діють на залізничному транспорті, в мор­ському, річковому, цивільному повітряному флоті, на підпри­ємствах зв'язку і в деяких інших галузях народного госпо­дарства України. Враховуючи те, що в цих галузях народного господарства дисципліна і порядок у роботі мають особливо важливе значення, статути передбачають ширшу систему заходів щодо суворого додержання встановленого порядку праці. Статути поширюються тільки на основний склад пра­цівників вказаних галузей народного господарства. На пра­цівників служб, що безпосередньо не виконують оператив­ної роботи, поширюються Правила внутрішнього трудового розпорядку.

При порушенні працівниками трудової дисципліни власник або уповноважений ним орган відповідно до ст. 147 КЗпП Ук­раїни може застосувати тільки один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення. Для окремих категорій праців­ників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені і інші дисциплінарні стягнення.

Вибір власником або уповноваженим ним органом виду стягнення залежить від ступеня тяжкості вчиненого пра­цівником дисциплінарного проступку і заподіяної ним шко­ди, обставин, за яких вчинено проступок, попередньої роботи і поведінки працівника.

Притягнення працівника до дисциплінарної відповідаль­ності не звільняє його від обов'язку нести матеріальну від­повідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудо­вих обов'язків. Матеріальна відповідальність є відповідаль­ністю юридичною, яка наступає за майнові збитки, заподі­яні підприємству, установі, організації.

Основна мета матеріальної відповідальності працівників полягає у забезпеченні збереження майна підприємств, установ та організацій і відшкодуванні завданих їм збитків; сприянні зміцненню трудової дисципліни і вихованню береж­ливого ставлення до власності; гарантуванні працівникам збе­реження за ними у всіх випадках певної частини заробітної плати.

Матеріальна відповідальність працівників наступає за пев­них умов (підстав).

По-перше, при заподіянні прямої дійсної шкоди наявному майну підприємства. Шкодою вважається всяке зменшення майна або погіршення майнового стану підприємства, уста­нови, організації.

При визначенні збитків, заподіяних працівником під­приємству, установі, організації, враховується тільки дійсна шкода, тобто зменшення або знецінення наявного майна, а втрачена вигода, тобто неодержані підприємством прибутки, не враховуються. Законодавство про працю не допускає покладення на працівників відповідальності за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що пере­бував у стані крайньої необхідності.

По-друге, якщо шкоду заподіяно протиправною дією або бездіяльністю працівника, тобто такою поведінкою праців­ника, яка суперечить вимогам закону, правилам внутріш­нього трудового розпорядку і технологічним інструкціям, що призвело до матеріальної шкоди.

По-третє, наявність причинного зв'язку між майновою шкодою і протиправною поведінкою працівника, тобто що саме ці дії або бездіяльність працівника стали причиною ма­теріальних збитків.

По-четверте, необхідно встановити вину працівника, тоб­то що працівник заподіяв шкоду навмисно чи з необереж­ності.

Для того щоб покласти на працівника, який заподіяв шко­ду, обов'язок відшкодувати її, необхідна наявність усіх перелічених підстав. Відсутність хоча б однієї з них звіль­няє працівника від обов'язку відшкодувати збитки.

Трудове законодавство встановлює обмежену чи повну, а в окремих випадках і підвищену (кратну) матеріальну відпові­дальність. Вид матеріальної відповідальності залежить від то­го, хто заподіяв шкоду, характеру вини та об'єкта, якому зав­дано втрат.

Найпоширенішим (універсальним) видом матеріальної від­повідальності є обмежена. Вона полягає в тому, що працівник, який заподіяв шкоду, несе відповідальність перед власником у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше від свого серед­нього місячного заробітку. Обмежену матеріальну відпові­дальність несуть працівники, з вини яких заподіяно шкоду під­приємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків внаслідок недбалості або необережності. Така від­повідальність працівників наступає за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів. Напівфабрикатів, виробів (про­дукції), в тому числі при їх виготовленні, в такому ж розмірі працівники відповідають за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціально­го одягу та інших предметів, виданих підприємством, уста­новою, організацією працівникові в користування. Керівни­ки підприємств, установ, організацій та їх заступники, а та­кож керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть обмежену матеріальну відповідальність, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими випла­тами, неправильною постановкою обліку і зберігання мате­ріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних за­ходів щодо запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкрадання, знищення і зіпсуття матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП України).

Повна матеріальна відповідальність працівників за збитки, заподіяні з їх вини, передбачена ст. 134 КЗпП України.

1. Коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження майна й інших цінностей, пе­реданих йому Для зберігання або для інших цілей.

Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну матеріальну відповідальність визначені в законодавстві. До них належать завідувачі касами, завідувачі складами, контролери, касири та інші особи, які безпосередньо пов'я­зані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пере­везенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Письмові договори про повну матеріальну від­повідальність можуть бути укладені підприємством лише з працівниками, що досягли 18-річного віку.

Якщо письмовий договір про повну матеріальну відпові­дальність укладено з працівником, посада якого не включена в перелік посад і робіт, щодо яких укладаються письмові до­говори про повну матеріальну відповідальність, то працівник не буде нести повної відповідальності, а лише обмежену.

Укладання договору про повну матеріальну відповідаль­ність з працівниками, що займають посади та виконують ро­боти, не зазначені в переліку, не породжує повної відповідаль­ності за завдану шкоду, якщо закон не передбачає повної відповідальності за іншою підставою.

Відсутність такого договору з тими працівниками, з якими він повинен бути укладений при прийомі на роботу, позбавляє власника права стягнути завдану шкоду в повному розмірі, крім випадків, якщо працівник за законом несе відповідаль­ність за цю шкоду в повному розмірі.

Різновидом повної матеріальної відповідальності на під­ставі договорів є колективна (бригадна) матеріальна відпові­дальність. При спільному виконанні працівниками окремих ви­дів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (від­пуском), перевезенням або застосуванням у процесі вироб­ництва переданих ним цінностей, коли неможливо розмежу­вати матеріальну відповідальність кожного працівника і ук­ласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може застосовуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Вона широко застосовується на підприємст­вах державної, кооперативної торгівлі і громадського харчу­вання, підприємствах побутового обслуговування за згодою всього складу бригади, а також за погодженням із профспіл­ковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригад­ну) матеріальну відповідальність укладається між власником і всіма членами колективу (бригади).

2. Коли майно та інші цінності були одержані працівни­ком під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

3. Коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку. Якщо слідчими чи судовими органами в діях працівника вияв­лено ознаки кримінального злочину, то незалежно від того, винесено обвинувальний вирок чи справу закрито з яких-небудь мотивів, працівника можна зобов'язати відшкодувати збитки повністю.

4. Коли шкоду завдано працівником, який був у нетвере­зому стані.

5. Коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інстру­ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

6. Коли відповідно до законодавства на працівника покла­дено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

7. Коли шкоду завдано не при виконанні трудових обов'яз­ків.

8. Коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Підвищену матеріальну відповідальність несуть працівники у випадках, прямо передбачених законодавством за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або витратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фак­тичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Зок­рема, підвищена матеріальна відповідальність встановлена за крадіжку, навмисне знищення або навмисне псування мате­ріалів, напівфабрикатів і виробів, а також інструментів, спец­одягу та інших речей, виданих підприємством (установою) у користування працівникам (вимірювальні прилади, рес­піратори, маски, окуляри тощо). Винні особи повинні опла­тити вартість цього майна в п'ятикратному розмірі.

Підвищена матеріальна відповідальність застосовується і в деяких інших випадках. Так, при розкраданні, недостачах і понаднормативних витратах коштовних матеріалів, дорого­цінних каменів та інших валютних цінностей працівники від­повідають у підвищеному розмірі. Особи, винні у розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз і коней, що нале­жать державним і колективним сільськогосподарським під­приємствам, також відшкодовують збитки у підвищеному розмірі.

Підвищену матеріальну відповідальність несуть праців­ники і в інших випадках, коли це прямо передбачено чинним законодавством.

Пра­цівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкодження. Примусове стягнення заподія­них збитків здійснюється в такому порядку. Відшкодування збитків працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, здійснюється за розпорядженням влас­ника або уповноваженого ним органу, а керівниками під­приємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпо­рядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахуван­ня із заробітної плати працівника.

Розпорядження про утримання з заробітної плати має бути видане не пізніше двох тижнів від дня виявлення запо­діяної працівником шкоди і звернене до виконання не рані­ше семи днів від дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згідний з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку ви­рішення трудових спорів.

У решті випадків покриття шкоди проводиться шляхом подання власником позову до районного {міського) суду протягом 1 року від дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Стягнення з керівників підприємств, установ, органі­зацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому по­рядку проводиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора. Збитки відшкодовуються незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законодавством, — 50 % заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Відповідно до чинного трудового законодавства, усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від не­щасних випадків і професійних захворювань. Кодекс зако­нів про працю України, Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. та інші нормативні акти покладають на власника матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Відшкодування здійснюється у повному роз- мірі втраченого заробітку, а також сплачується потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразова допомога. При цьому пен­сії та інші доходи, одержані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колектив­ним договором (угодою, трудовим договором).

При встановленні у потерпілого відповідно до медичного висновку - стійкої втрати працездатності ця допомога повинна бути не меншою від суми, визначеної з розрахунку середньо­місячного заробітку потерпілого за кожен відсоток втрати ним професійної працездатності. У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допо­моги повинен бути не меншим від п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті.

Якщо нещасний випадок стався з вини потерпілого, що встановлено комісією по розслідуванню нещасного випадку, розмір одноразової допомоги може бути зменшено, але не більш як на 50 %. Власник також відшкодовує потерпілому витрати на ліку­вання (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, догляд за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, надає інвалідам праці допомогу у вирішенні соціаль­но-побутових питань.

За працівниками, які втратили працездатність через не­щасний випадок на виробництві або професійне захворю­вання, зберігається місце роботи (посада) та середня за­робітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування, вста­новити пільгові умови та режим роботи. Працевлаштування таких осіб може здійснюватись державною службою зай­нятості населення. Власник при цьому зобов'язаний відраху­вати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньорічної заробіт­ної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб.

Крім матеріальної відповідальності законодавство перед­бачає відщкодування власником працівникові моральної шко­ди, причому таке відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Моральною втратою потерпілого вважаються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок, ба­жань та ін.

Виплата сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування збитків та одноразової допомоги, здійснюєть­ся із фонду соціального страхування.

Література:

1.«Конституція України» офіційне інтернет-представництво президента України «www.kmu.gov.ua»

2.Кримінальний Кодекс України: Офіційне видання – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 400 с.

3.Цивільний Кодекс України: - Харків: Фоліо, 2000. – 121с. – (Кодекси України).

4.Кодекс України про адміністративні правопорушення – К.: Вид. «Сірін»; 2000р. – 168с.

5.Основи держави і права за редакцією доц. Настюка М.І.-вид. 2-е доп. І випр.- Львів 1994р.

6.Правознавство за редакцією Михайла Настюка- вид.друге- Львів видавництво ”Світ” 1995р.

7.Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України:-К.”Юрінформ”-1994 р.

Поиск по сайту: