Характер та його риси. Вивчення характеру учасників судочинства

Характер має тісний зв´язок з темпераментом, який є його природною основою, динамічною стороною. Більше того, характер розвивається на базі темпераменту. Тому він, як і темперамент, є достатньо стійким особистісним утворенням.

Історія розвитку уявлень про характер заходить далеко в глибину віків. Ще давньогрецький філософ Арістотель пропонував визначати характер людини за її обличчям, зовнішністю, що має подібність з різними видами тварин.

Згодом погляди на характер та підходи до його вивчення, зрозуміло, змінювались. Одні вчені пов´язували особливості характеру з соматичним типом людини (Е. Кречмер, Шелдон), інші вбачали в характері конгломерат різних рис, утворених сексуальними потягами (З. Фрейд), пов´язаних із прагненням до влади (А. Адлер), з потягом до самостійності та рівноваги (К. Юнг). Треті вважали, що характером є схильність до тієї чи іншої форми діяльності.

Труднощі у визначенні характеру спонукали представників одних наукових шкіл ототожнювати характер з поняттям особистості, інших — інтерпретувати характер як моральну оцінку особистості, відносячи вчення про характер у сферу етики. У радянській психології під впливом марксистсько-ленінської теорії пізнання сформувався підхід до інтерпретації характеру як виразу індивідуально-специфічного способу ставлення та дії (Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн).

Вищенаведене означає, що досі не сформовано єдиного погляду на характер, немає загальновизнаного його визначення.

Однак, найбільш прийнятним видається наступне визначення.Характер— це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей, що проявляються в життєдіяльності, поведінці людини у виді її ставлення до інших людей, до самого себе, до справи та інших обставин буття.

Характер проявляється в діяльності, спілкуванні, манері поведінки людини. У ньому виражається ставлення суб´єкта до явищ суспільно-трудового, особистого життя в різних ситуаціях, в яких людина проявляє себе як особистість. Такі відношення формують індивідуальний стиль поведінки. В характері людини проявляються її потреби, інтереси, переконання, світогляд.

Знаючи характер індивіда, легше прогнозувати його поведінку в будь-яких ситуаціях. І навпаки, по тому, як веде себе суб´єкт, яким способом, наприклад, обвинувачений вчинив злочин, можна певною мірою судити про його характер і в залежності від цього вибирати тактичні прийоми допиту, більш цілеспрямовано вести розшук злочинця.

Характер, на відміну від темпераменту, зумовлений не лише властивостями нервової системи, спадковими факторами, але й формується в умовах активного впливу на людину соціально-культурного середовища, залежить від виховання, суспільних, міжособистісних стосунків, в яких вона активно бере участь.

Існують різні підходи до класифікації рис характеру. Умовно систему рис характеру можна згрупувати наступним чином:

1) риси, в яких відображається ставлення людини до інших людей і колективу (доброта, злість, чуйність, вимогливість, принциповість, зарозумілість тощо);

2) риси, в яких проявляється ставлення людини до самої себе (гордість, самолюбство тощо);

3) риси, що виражають ставлення людини до справи, роботи, професійної діяльності (працьовитість, лінощі, сумлінність, відповідальність тощо);

4) риси, в яких виражається ставлення людини до речей, матеріального благополуччя (акуратність, неохайність, скромність, марнотратство тощо).

Кількість варіантів рис та особливостей характеру у людей досить велика, тому їх єдиної класифікації немає. Однак варіативність рис характеру проявляється не лише у якісній різноманітності та своєрідності, але й у кількісному виразі. Коли кількісний вираз тієї чи іншої риси характеру досягає максимальних величин та опиняється біля межі норми, виникає так званаакцентуація характеру.

Інакше кажучи, акцентуації характеру — це крайні варіанти його норми, за яких окремі риси характеру надзвичайно посилені, внаслідок чого виявляється вибіркова вразливість щодо певного роду психогенних впливів при добрій і, навіть, підвищеній стійкості до інших. Тому акцентуація завжди передбачає посилення ступеня виразу певної риси характеру суб´єкта на фоні інших особливостей, властивостей його характеру. В результаті цього, дана риса і стає акцентуйованою.

Проблема акцентуйованих властивостей характеру становить значний професійний інтерес для юристів, оскільки деякі види акцентуацій лежать в основі дезадаптивного типу особистості, близького до кола осіб, наділених психопатіями різного ступеня виразу. Однак, недивлячись на свою близькість до них, акцентуації характеру — це тим не менше варіанти психічної норми, на відміну від патологічних типів характеру — психопатій. Особливість акцентуацій полягає в тому, що акцентуйовані варіанти окремих властивостей характеру психічно здорової людини, пограничні з психопатіями, особливо яскраво проявляються тільки у певних, складних для суб´єкта обставинах, під впливом яких-небудь одних стресогенних факторів та за певних умов.

Звідси випливає, що кожен тип акцентуації характеру має своє слабке місце, свою «ахіллесову п´яту». Тож діагностика певного виду акцентуації характеру людини дозволяє спрогнозувати її поведінку, особливо у соціально несприятливих, складних ситуаціях. Та й сам суб´єкт, знаючи особливості свого характеру, може при бажанні свідомо здійснювати вольовий самоконтроль за своєю поведінкою, вчасно стримуючи ті чи інші небажані для себе та оточуючих форми реагування.

З іншого боку, як підкреслює В. В. Романов, прояв акцентуйованих рис характеру може одержати не лише негативну оцінку, але й свідчити про соціально позитивні риси особистості, про неможливість вчинення суб´єктом певних форм протиправної поведінки, наприклад, з корисливих, хуліганських мотивів, з особливою жорстокістю тощо.

Перейдемо до розгляду найпоширеніших акцентуйованих рис характеру, що становлять інтерес для слідчо-судової практики.

Так, для суб´єктів, які мають украй збудливий —гіпертимний тип характеруз притаманними йому рисами (велика рухливість, активність, надмірна товариськість, підвищена мовна продуктивність, прагнення до лідерства), негативними обставинами, що провокують прояв негативних форм поведінки, є відсутність неформальних контактів та сувора регламентація життя. За наявності несприятливого соціального впливу, серйозних недоліків у вихованні такі особистості легше втягуються у групові форми розваг, що супроводжуються вживанням алкогольних напоїв, азартними іграми, з наступною трансформацією таких розваг у групові злочини проти громадського порядку, життя і здоров´я громадян. Особи з подібними рисами характеру більше за інших схильні до групових форм протиправної поведінки і нерідко самі стають натхненниками правопорушень не лише заради розваг, з корисливих спонукань, але й заради самоствердження, пережиття відчуттів, пов´язаних з ризиком.

Наближеним до гіпертимного єнестійкий тип акцентуації характеру. Все негативне немовби «липне» до таких людей. Вони задовольняються примітивними розвагами та живуть без будь-яких стійких життєвих планів на майбутнє. Їх емоції вкрай нестабільні. Суб´єкти з такими рисами характеру найчастіше чинять супротив вимогам дисципліни та в силу цього більшою мірою потребують контролю. Улюбленими розвагами таких осіб є азартні ігри, швидка їзда тощо.

З віком у вказаних особистостей риси характеру можуть трансформуватися уциклоїдний тип акцентуації. Суб´єкти, характер яких відзначається властивостями циклоїдної акцентуації, частіше, ніж інші без видимих причин бувають роздратованими, більшою мірою піддаються апатії, безпричинним змінам настрою без будь-якого серйозного приводу. То вони досить діяльні і балакучі, то раптово стають повільними, жадібними на слова, пригніченими. Причому така зміна настрою може викликатися не тільки значущими для них подіями, але й відбуватися під впливом яких-небудь важковловимих обставин. Цикли зміни настрою у них можуть тривати від декількох днів, тижнів до кількох місяців і, навіть, років (у людей похилого віку). У такому стані вони уникають міжособистісних контактів, занурюючись у світ власних уявлень та переживань. Їм складніше адаптуватися до нової обстановки, в емоційному стані вони більш вразливі, швидко перевтомлюються. У цей момент у них все буквально валиться з рук.

Близьким до описаного вище типу характеру єсенситивний тип акцентуації. Особи, наділені властивостями сенситивної акцентуації, відзначаються надмірною чутливістю, підвищеною вразливістю. У них гостро виражене почуття власної неповноцінності, понижений рівень претензій, домагань. У поведінці вони сором´язливі, замкнені. Їх ще одним слабким місцем є загострене сприйняття ставлення до них оточуючих. Нестерпною для них є ситуація, в якій вони стають об´єктами глузування, підозри у певних непристойних вчинках, несправедливого обвинувачення. У зв´язку з цим такі особи можуть вчинити самогубство навіть з незначного приводу.

Психастенічний тип акцентуації характерунагадує своїми окремими рисами (підвищена чутливість, вразливість, замкненість, сором´язливість), заниженим рівнем стресостійкості сенситивний тип акцентуації. Однак головною відмінною рисою психастенічного варіанту характеру є підвищена тривожність, недовірливість. У той же час такі особи відзначаються більш розвинутим почуттям відповідальності, сумлінності. Вони обов´язкові, добросовісні у справах, ретельно виконують свої обов´язки та за розвинутого інтелекту, достатніх знаннях є добрими виконавцями, які не потребують додаткового контролю. Водночас, при прийнятті рішень вони часто проявляють схильність до необгрунтованих сумнівів, нав´язливого неспокою, внаслідок чого є нерішучими. Ситуації з непередбачуваним розв´язком, зі швидкою зміною звичної обстановки є для подібних осіб стресовими. Ось чому обстановка, яка швидко змінюється, та розцінюється ними як небезпечна для їх життя і здоров´я, може несподівано привести до афективного зриву. Таким людям набагато важче контролювати свою поведінку в екстремальних умовах, в ситуації необхідної оборони.

Виявленнясенситивнихтапсихастенічних властивостей характеруможе мати важливе значення у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Для прикладу, встановлення у потерпілого, щодо якого було вчинені насильницькі дії сексуального характеру, акцентуації по сенситивному або психастенічному типу може опосередковано вказувати на те, що потерпілий знаходився у безпорадному стані (ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК України). Це особливо важливо у спірних ситуаціях, коли є підстави вважати, що підозрюваний (обвинувачений) обмовляє потерпілого, стверджуючи, що начебто їх інтимні стосунки відбулися за взаємною згодою, а потерпілий його обмовляє, шантажує.

Епілептоїдний тип акцентуації характерувідрізняється від інших надмірною агресивністю, розгніваністю, роздратованістю, запальністю, афективною забарвленістю настрою, схильністю до імпульсивних поведінкових реакцій, постійною конфліктністю з оточуючими. Приводами для конфліктів можуть бути найнезначніші обмеження їх інтересів. Афекти у таких людей часто супроводжуються нестримною люттю, жорстокими побоями потерпілого, незважаючи на його слабкість та беззахисність. За відсутністю зовнішнього приводу такі особи шукають тих, на кому можна зірвати зло. Іноді власники такого характеру проявляють садистські схильності. Їх мислення відрізняється надмірною педантичністю, важкістю, повільністю.

Це один з найскладніших та найнесприятливіших для соціальної адаптації, виховного впливу та соціальної корекції типів характеру людей, що займає друге (після нестійкого типу) місце за кількістю осіб, що піддаються протиправному впливу.

Для юристів професійний інтерес можуть становити й особи з рисамипаранояльної акцентуації. Такі люди самі активно домагаються зустрічі з представниками судових, правоохоронних органів, з постійною впертістю займаються різноманітними судовими спорами, часто малозначними за своїм характером, або вчиняють злочини під впливом страху, ревнощів, фрустрації. Особи, наділені властивостями характеру даного типу, відзначаються своєю афективною захопленістю, одержимістю якоюсь, на їх погляд, надцінною ідеєю, яка стає для них домінуючою. Як правило, у них вразливе самолюбство, завищена самооцінка, їх поведінка відзначається самовпевненістю. Серед даної категорії осіб можна зустріти досить поширений тип особистості «борця за справедливість», невтомних скаржників, анонімників, які конфліктують на ниві шукання правди. При чому така боротьба у них не виходить за межі задоволення їх особистих бажань, інтересів, амбіцій. А різного роду звернення надають такій боротьбі у їх власних очах значної ваги, принциповості.

Ще один тип акцентуації, на якому варто зупинитись, це так званийшизоїдний тип характеру. Найістотнішими рисами даного типу характеру є їх замкненість, емоційний холод, відмежованість від оточуючих, нездатність або небажання встановлювати та підтримувати з ними неформальні контакти, знижена потреба у спілкуванні, байдужість навіть щодо своїх близьких. Ще однією характерною особливістю осіб даного кола є відсутність у них внутрішньої єдності, узгодженості їх психічної діяльності, оригінальність і, навіть, парадоксальність їх мислення, висловлювань, емоцій, поведінки. Вони орієнтовані, головним чином, на свій внутрішній світ. Тому не здатні поглянути на себе з боку, стати на місце інших. Внаслідок цього в емоційному плані вони нерідко неадекватно реагують, виглядають з боку дещо дивними, малозрозумілими людьми. У конфліктних ситуаціях, особливо коли вони виникають через те, що їх не розуміють, ображаються, оздоблюються, можуть вчинити протиправні дії насильницького характеру, неадекватні обставині, що їх викликала. Однак за розвинутого інтелекту особи даного типу вирізняються своєю творчою спрямованістю, різноманітними інтересами та захопленнями, нестандартним, аналітичним складом розуму.

Вивчення слідчим, суддею характеру учасників судочинства проводиться з різною метою:

1. З метою глибшого вивчення механізму злочину, причин його вчинення. Так, відомості про характер обвинувачених (підсудних) можуть бути використані при оцінці об´єктивної сторони злочину, умислу винного, мотивів вчинення злочину. Певну допомогу при дослідженні механізму насильницьких злочинів можуть надати відомості про властивості характеру потерпілого. Вивчення характеру потерпілого допомагає слідчому (суду) правильно оцінити причини поведінки обвинуваченого (підсудного) в момент вчинення злочину.

2. З тактичною метою при проведенні слідчих (судових) дій. Так, залежно від характеру допитуваного застосовуються різні прийоми допиту: від задавання нейтральних питань до питань з одночасним пред´явленням доказів, що викривають обвинуваченого, свідка у неправді.

3. З метою проведення виховної, попереджувальної роботи з громадянами. Виявлення осіб, наділених негативними рисами характеру, дозволяє своєчасно окреслити індивідуальний підхід до них, систему виховних заходів, особливо в місцях позбавлення волі.

Поиск по сайту: