МОТИВАЦІЯ НА ЕТАПІ СПОРТИВНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

На етапах попередньої та спеціалізованої базових підготовок спортсмена виникає стійкий інтерес до певного виду спорту, чому сприяють як фізичний розвиток і формування навичок, так і усвідомлення того, що обраний вид спорту відповідає його нахилам. Метою занять спортом стає не тільки задоволення від самого процесу, але досягнення високих результатів внаслідок важкої і кропіткої праці. Фізичні навантаження стають звичними, з'являється потреба в них, а їх відсутність (через хворобу, наприклад) викликає відчуття фізичного дискомфорту.

У спортсмена виникає пізнавальний інтерес до цього виду спорту, його техніки і тактики, тобто він починає пізнавати даний вид «зсередини», не задовольняючись як на першій стадії, зовнішнім враженням.

Важливе місце в підтримці мотивації занять спортом починають відігравати стосунки з тренером. При позитивних стосунках, що складаються, у спортсменів другого-третього розрядів мотив, пов'язаний з відповідальністю перед тренером, є одним з провідних [19]. Тоді як розподіл тренером учнів на «любимчиків» і «не любимчиків» призводить до негативних змін у мотиваційній сфері юних спортсменів – «нелюбимчики» зневіряються у своїх можливостях і часто кидають заняття спортом, а в «любимчиків» виникає до спорту споживацьке ставлення.

На етапі досягнення найвищої спортивної майстерностіосновними мотиваційними факторами є прагнення підтримати і розвинути, наскільки це можливо, свої досягнення, здобути престиж і славу в спортивному світі, сприяти своїми успіхами прославлянню міста, країни, сприяти розвитку певного виду спорту (збагачуючи його техніку і тактику, упроваджуючи свій оригінальний стиль тощо), а також забезпечити свій матеріальний добробут.

На цій стадії спортсмен може вже сам вибирати собі тренера, тому його мотивація значною мірою зумовлена ставленням до тренера як до фахівця.

Стадія завершенняактивної участі у змаганняххарактеризується наростаючим зниженням спортивних результатів, перенасиченням спортивною діяльністю, «емоційним згорянням» спортсменів. Виникає не стільки фізична, скільки психічна втома від нескінченних тренувань і напруги змагань, від переїздів з місця на місце і проживання далеко від домівки і родини. При цьому виникає суперечність між бажанням закінчити активні виступи і небажанням втратити матеріальні блага, одержувані за рахунок спорту. До цього додається й острах втратити свій престиж в очах уболівальників і колег по спорту у зв'язку зі зниженням спортивних результатів. Усе це може призвести до появи остраху відповідальних змагань (від яких водночас важко відмовитися через матеріальну винагороду). Тому прийняття спортсменом рішення про припинення активних занять спортом може бути для нього довгим і болісним процесом. Адже відхід від занять спортом – це ще і «відхід від слави», що його оточує, і зміна звичного способу життя. Якщо в спортсмена є якісь інші значні життєві інтереси, вони можуть поступово замінити мотив спортивної діяльності, іноді частково (коли він не пориває зі сферою спорту, а стає спортивним керівником, тренером, викладачем фізичної культури, поступає в аспірантуру для наукового вивчення спортивної діяльності), а іноді – повністю (коли він починає працювати за спеціальністю, не пов’язаною з фізичною культурою). Але часто буває так, що за час занять спортом спортсмен не закінчує якого-небудь професійного навчального закладу і не здобуває іншої професії. У такому разі він стає безпомічним перед новим етапом свого життя, що часом призводить до вибору, який має антисоціальну спрямованість (починає займатися рекетом, спекуляцією тощо). Розуміючи це, багато хто прагне усіма силами залишитися дієвими спортсменами, продовжити термін перебування в спорті. Але оскільки їхні результати вже не такі високі і стабільні, вони починають відходити від змагань, де їхньому престижу може бути завдано шкоди.

Правда, бувають інші випадки. Вирішивши, що високих результатів йому більше не досягти, спортсмен внутрішньо розкріпачується, скидає тягар відповідальності за свій престиж і, почавши займатися спортом заради задоволення, підтримуючи хорошу фізичну форму, іноді домагається більш великих успіхів, ніж раніше. Відомі випадки, коли після багаторічного застою і відносно невисоких спортивних результатів спортсмени встановлювали світові рекорди у вже досить «похилому» для спорту віці – у 32-34 роки. Основними мотивами відходу зі спорту дорослих спортсменів, за даними Н.Л. Ільїної [14], є такі: у чоловіків – фінансові ускладнення і неможливість їх подолання при активних заняттях спортом (у 67%), у жінок – вступ у шлюб, народження дитини (у 60%).

Багато хто, не досягнувши істотних результатів, прагнуть по закінчення спортивної кар'єри домогтися високого статусу у світі спорту через суддівство. Не випадково серед спортивних суддів високого рангу більшість мали розряд не вище «кандидата в майстри спорту». Звичайно, підвищення престижу є не єдиною причиною занять спортивним суддівством, відіграють роль і інтерес до поїздок, інші міста та країни (спортивний туризм), а також потреба в матеріальному добробуті.

Поиск по сайту: