Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Хронологія подій. Футбол за німецької окупації

 

В Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150. Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами, з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.

Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.

22 червня 1941 року матчем між Динамо та московським ЦСКА у Києві мали відкрити новий Республіканський стадіон, але почалася війна і матч було відмінено. Більшість футболістів пішли до Діючої армії, а ті хто були у Києві, потрапили у полон, зокрема гравці “Динамо” Олексій Клименко, Микола Коротких, Іван Кузьменко, Микола Трусевич. Як киян, їх відпустили з концтабору по домівках.

За умов окупації кожен мав заробляти для виживання, тому футболістам вдалося влаштуватися до хлібзаводу. Директор київського хлібозаводу (що міститься й досі по вул. Детерьовській 19) Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Й.Кордик дав роботу на хлібозаводі №1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, пловці Михайленко, Салопін. Вболівальник футболу Й.Кордик запросив на роботу і футболіста М.Трусевича, а за ним прийшли й інші.

Стали тренуватися на стадіоні “Зеніт”, спорудженому у 1930-і рр. по вул. Керосинній, 24. Команду назвали “Старт”. До її складу увійшли колишні динамівці: М.Трусевич, І.Кузьменко, О.Клименко, М.Коротких, а також Макар Гончаренко, Павло Комаров, Михайло Путистин, Михайло Свиридовський, Федір Тютчев та колишні гравці “Локомотива” Володимир Балакін, Михайло Мельник та Василь Сухарєв.

7 червня 1942 р. на Республіканському (за німців була назва "Український") стадіоні відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда “Старт” хлібозаводу №1 та українська команда “Рух”. Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні “Зеніт”:

21 червня — з командою угорських вояків (6:2)

28 червня - зі збірною німецької артилерійської частини (7:1)

5 липня — з київською командою "Спорт" (11:0)

17 липня — з командою німецьких залізничників RSG (6:0)

19 липня — з угорською командою МSG Wal (5:1)

26 липня — матч реванш проти угорської команди GK SZERO (3:2)

 

Знімка з останнього матчу:

 

6 серпня відбувся матч “Старту” з командою німецьких зенітників “Flakelf”, і знову перемога — 5:1.9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. Грали спортивно, коректно. “Старт” переміг з рахунком 5:3.

Афіша з того матчу:

 

Світлина, де разом зображені українська та німецька команди:

16 серпня “Старт” грав з “Рухом” і переміг з рахунком 8:0.

Це була остання гра, після якої команду хлібозаводу №1 запроторили до Сирецького концтабору.

Існує кілька версій щодо причин їхнього арешту, які будуть розглянуті у наступній нотатці.

Минуло півроку, як колишні “стартівці” потрапили до Сирецького концтабору. Напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 р. підпільники спалили механічний завод “Спорт”, куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. Наступного дня 24 лютого 1943 р. у Сирецькому концтаборі відбулася масова екзекуція — розстріл заручників. За нещасливим збігом обставин, до їхнього числа потрапили троє динамівців: О.Клименко, І.Кузьменко, М.Трусевич. За інших обставин загинув у катівнях поліції безпеки та СД М.Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.

Так чи ні, але в усіх дев'яти зустрічах команда “Старт” здобула перемоги з сумарним рахунком 56:11. Не можна не враховувати, що грали професіонали, провідні майстри. Так, М.Трусевич брав участь в усіх довоєнних чемпіонатах країни у вищій лізі. 1938 р. визнаний другим воротарем СРСР. Він першим серед голкіперів став виходити за межі штрафного майданчика і втручатися в події як польовий гравець. Півзахисник І.Кузьменко теж входив до числа 55 кращих гравців країни, міг забити гол з 40-метрової відстані. Тренуючись, вкладав три камери одна в одну, щоб м'яч був важчим, і сам надував і шнурував його. Захисник О.Клименко у 1936—41 рр. брав участь у 81 матчі. Нападаючий М.Коротких грав за київське “Динамо” десять сезонів.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.