В Україні за період з липня 1941 по 1944 рік наші футболісти зіграли з солдатами вермахту та їх союзниками не 9 матчів, а понад 150. Більше того, окрім футболу, в окупованій Одесі, згідно даних тодішньої преси, відбулося 16 боксерських поєдинків з німецькими і румунськими солдатами, з яких у 7-ми перемогу здобули українці (3 нокаутом), 5 виграли окупанти (2 нокаутом), 4 зустрічі завершилися внічию. Жодний спортсмен не був арештований окупантами після своїх перемог.
Варто зауважити, що перемагали німців українці, які підтримували радянський режим і ті, що його ненавиділи, як скажімо, більшість футболістів Західної України. І не думали вони тоді ні про який героїзм, для них все було набагато прозаїчніше – хтось намагався в такий спосіб заробити, хтось убезпечити себе від відправлення на роботи до Німеччини, хтось знаходив у спорті розраду та відпочинок. Наприклад, зі слів одесита Прохоровича, виходити на боксерський ринг в ті часи його примушувало скрутне фінансове становище в сім’ї. На той час одеські боксери за кожен бій отримували від 300 до 3000 марок в залежності від статусу поєдинку. Для німців такі спортивні протистояння були лишень однією із можливостей культурного відпочинку в тилу.
22 червня 1941 року матчем між Динамо та московським ЦСКА у Києві мали відкрити новий Республіканський стадіон, але почалася війна і матч було відмінено. Більшість футболістів пішли до Діючої армії, а ті хто були у Києві, потрапили у полон, зокрема гравці “Динамо” Олексій Клименко, Микола Коротких, Іван Кузьменко, Микола Трусевич. Як киян, їх відпустили з концтабору по домівках.
За умов окупації кожен мав заробляти для виживання, тому футболістам вдалося влаштуватися до хлібзаводу. Директор київського хлібозаводу (що міститься й досі по вул. Детерьовській 19) Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Й.Кордик дав роботу на хлібозаводі №1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, пловці Михайленко, Салопін. Вболівальник футболу Й.Кордик запросив на роботу і футболіста М.Трусевича, а за ним прийшли й інші.
Стали тренуватися на стадіоні “Зеніт”, спорудженому у 1930-і рр. по вул. Керосинній, 24. Команду назвали “Старт”. До її складу увійшли колишні динамівці: М.Трусевич, І.Кузьменко, О.Клименко, М.Коротких, а також Макар Гончаренко, Павло Комаров, Михайло Путистин, Михайло Свиридовський, Федір Тютчев та колишні гравці “Локомотива” Володимир Балакін, Михайло Мельник та Василь Сухарєв.
7 червня 1942 р. на Республіканському (за німців була назва "Український") стадіоні відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда “Старт” хлібозаводу №1 та українська команда “Рух”. Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні “Зеніт”:
21 червня — з командою угорських вояків (6:2)
28 червня - зі збірною німецької артилерійської частини (7:1)
5 липня — з київською командою "Спорт" (11:0)
17 липня — з командою німецьких залізничників RSG (6:0)
19 липня — з угорською командою МSG Wal (5:1)
26 липня — матч реванш проти угорської команди GK SZERO (3:2)
Знімка з останнього матчу:
6 серпня відбувся матч “Старту” з командою німецьких зенітників “Flakelf”, і знову перемога — 5:1.9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. Грали спортивно, коректно. “Старт” переміг з рахунком 5:3.
Афіша з того матчу:
Світлина, де разом зображені українська та німецька команди:
16 серпня “Старт” грав з “Рухом” і переміг з рахунком 8:0.
Це була остання гра, після якої команду хлібозаводу №1 запроторили до Сирецького концтабору.
Існує кілька версій щодо причин їхнього арешту, які будуть розглянуті у наступній нотатці.
Минуло півроку, як колишні “стартівці” потрапили до Сирецького концтабору. Напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 р. підпільники спалили механічний завод “Спорт”, куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. Наступного дня 24 лютого 1943 р. у Сирецькому концтаборі відбулася масова екзекуція — розстріл заручників. За нещасливим збігом обставин, до їхнього числа потрапили троє динамівців: О.Клименко, І.Кузьменко, М.Трусевич. За інших обставин загинув у катівнях поліції безпеки та СД М.Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.
Так чи ні, але в усіх дев'яти зустрічах команда “Старт” здобула перемоги з сумарним рахунком 56:11. Не можна не враховувати, що грали професіонали, провідні майстри. Так, М.Трусевич брав участь в усіх довоєнних чемпіонатах країни у вищій лізі. 1938 р. визнаний другим воротарем СРСР. Він першим серед голкіперів став виходити за межі штрафного майданчика і втручатися в події як польовий гравець. Півзахисник І.Кузьменко теж входив до числа 55 кращих гравців країни, міг забити гол з 40-метрової відстані. Тренуючись, вкладав три камери одна в одну, щоб м'яч був важчим, і сам надував і шнурував його. Захисник О.Клименко у 1936—41 рр. брав участь у 81 матчі. Нападаючий М.Коротких грав за київське “Динамо” десять сезонів.