Лісабонська конвенція (м. Лісабон, 1997 р.)

Конвенцію про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 1997 p.), розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Вона містить угоди про:
• визначення основних термінів (доступ; прийом; оцінка вищих навчальних закладів і програм; оцінка індивідуальних кваліфікацій; повноважний орган з питань визнання; вища освіта; вищий навчальний заклад; програма вищої освіти; період навчання; кваліфікація (кваліфікація вищої освіти; кваліфікація, що дає доступ до вищої освіти); визнання; вимоги (загальні вимоги; особливі вимоги);
• компетенцію державних органів;
• основні принципи оцінки кваліфікації;
• визнання кваліфікацій, що дають доступ до вищої освіти;
• визнання періодів навчання;
• визнання кваліфікацій вищої освіти;
• визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців;
• інформацію про оцінку вищих навчальних закладів і програм;
• інформацію з питань визнання;
• механізми здійснення;
• заключні положення.

Зазначимо, що не всі країни, які приєдналися до Болонського процесу, підписали Лісабонську конвенцію.
Головна ідея, зафіксована в Лісабонській конвенції: «Велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну й економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує всілякої поваги; прагнення країн, які підписали конвенцію, полягає в тому, щоб надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав».

25 травня 1998 року, Париж, Франція
Приняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію й Францію

Спільна Декларація
“Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти“
чотирьох міністрів, що представляють
Великобританію, Німеччину, Францію і Італію Париж

(Сорбонна, 25 травня 1998 року)

У Європейському процесі зовсім недавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків вперед. При всій їх доцільності ми не повинні забувати, що Європа - це не тільки євро, банки і економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Ми повинні будувати і підсилювати інтелектуальну, культурну, соціальну та технічну базу нашого континенту. Більшою мірою це відноситься до університетів, які продовжують грати переломну роль у такому розвитку.

Університети з'явилися в Європі, окремі з них – більш ніж три чверті тисячоліття тому. Наші чотири країни пишаються своїми деякими найстарішими університетами, які зараз святкують свої важливі ювілеї, як це робить сьогодні Університет Парижу.

У ті часи студенти і вчені могли вільно пересуватися і швидко поширювати знання по всьому континенту. У теперішній же час дуже багато хто з наших студентів, все ще закінчують своє навчання, не отримуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордонами.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті і умовах праці, до різноманітності шляхів становлення професійної кар'єри з явною необхідністю навчання і професійної підготовки протягом усього життя. Ми заборгували тим, хто навчається (і нашому суспільству в цілому), таку систему вищої освіти, в якій їм надавалися б кращі можливості шукати і знаходити область, в якій вони мали б перевагу перед іншими людьми.

Відкритий простір європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звичайно ж, з повагою до наших відмінностей, але вимагає, з іншого боку, продовження зусиль з ліквідації бар'єрів і розробки таких рамок для викладання та навчання, які розширили б мобільність і зробили співпрацю ближчою, ніж коли-небудь раніше.

Міжнародне визнання і привабливий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою та внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність в системі, в якій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основні цикли: доступеневий та післяступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкість може бути досягнута через використання семестрів та кредитів (як це зроблено в схемі ECTS). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто обирає первинну освіту або продовження навчання в різних європейських університетах і хто хотів би мати можливість отримати ступінь в будь-який слушний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, хто навчається, повинні мати право увійти до академічного світу у будь-який час їх професійного життя і поза залежності від їх попередньої підготовки.

Студенти доступеневого циклу повинні мати доступ до диверсифікованих програм, що включають можливість міждисциплінарних занять, розвитку знання іноземних мов та використання нових інформаційних технологій.

Міжнародне визнання першого ступеня, як відповідного певному рівню кваліфікації, важливо для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми вищої освіти зрозумілими для всіх.

У післяступеневому циклі повинен бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою отримання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в першій і в другій програмах відповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій та самостійній роботі.

Студенти як доступеневого, так і післяступеневого циклів повинні заохочуватися до того, щоб проводити принаймні один семестр в університетах поза своєю власною країною. У той же час, все більша кількість викладацького та дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейським союзом, що зростає, мобільності студентів та викладачів повинна використовуватися повністю.

Більшість країн, і не тільки в межах Європи, стали дуже повно відчувати потребу в такій еволюції. Ці проблеми широко обговорювалися на конференціях європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів та вчених в деяких наших країнах.

Минулого року в Лісабоні була узгоджена Конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освіти для академічних цілей. Вона ввела багато базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь в конструктивнішій схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Вже зараз є багато точок дотику в області взаємного визнання ступенів вищої освіти для професійних цілей з використанням перспективних директив Європейського союзу.

Наші уряди, проте, продовжують грати визначальну роль в досягненні цієї мети, заохочуючи способи підтвердження набутих знань і кращого визнання відповідних ступенів. Ми чекаємо, що це сприятиме подальшим між університетським угодам. Прогресивна гармонізація всіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог зі всіма зацікавленими особами.

Ми, тим самим, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на поліпшення зовнішнього визнання і полегшення мобільності тих, хто навчається, також як і на розширення можливостей їх працевлаштування. Сьогодні тут, у Сорбонні, ювілей Університету Парижа дає нам чудову можливість брати участь у спробі створити простір європейської вищої освіти, де національні особливості і загальні інтереси можуть взаємодіяти і підсилювати один одного для вигоди Європи, тих, хто вчиться і, в більш загальному сенсі, її громадян. Ми закликаємо решту держав, членів Союзу та інших європейських країн, приєднатися до нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети – об'єднатися для посилення становища Європи в світі через плавно регульоване поліпшення і модифікацію освіти для

Головні положення цієї декларації такі:
• формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;
• міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;
• орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;
• використання системи кредитів (ECTS);
• міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);
• надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;
• підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;
• підтвердження Лісабонської конвенції;
• пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і ступенів;
• стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;
• формування Європейського простору вищої освіти;
• зближення структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;
• консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

Сорбоннська декларація не порушує питань про обмеження змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання. Навпаки в ході інколи особливо гарячих дебатів наголошувалося на різноманітності відмінностей і потребі поважного ставлення до них. Сорбоннська декларація не була спробою обмежити культурне чи освітнє різноманіття і не містить у собі ідей, що допускають подібне її трактування.

Березень 1999 року, Веймар, Німеччина
Зустріч генеральних директорів EC і керівництва Рад ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті

Болонською декларацією визначено шість основних цілей створення єдиного європейського простору вищої освіти:

· Впровадження зрозумілої і стандартизованої системи освітніх ступенів. Це необхідно для підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і полегшення працевлаштування випускників європейських університетів.

· Поділ вищої освіти на два етапи - доступеневу (udergraduate) та післяступеневу (graduate). За основу була прийнята система освіти, що давно використовується у Великобританії і США: бакалавр - магістр.

Перший етап повинен мати тривалість не менше трьох років і завершуватися отриманням диплому бакалавра, при цьому випускник повинен мати закінчену вищу освіту і можливість претендувати на роботу на відповідних посадах.

Другий етап вищої освіти передбачає отримання студентом більш продвинутого рівня знань у якій-небудь вузькій спеціалізації. Тривати він повинен один - два роки і закінчуватися здобуттям ступеня магістра (або доктора).

· Запровадження єдиної системи обліку трудомісткості навчальних програм з використанням залікових одиниць - кредитів. За основу була прийнята Європейська система переведення і накопичення кредитів (European Credit Transfer and Accumulation System, ECTS). Кредитна система необхідна, в першу чергу, для оцінки рівня підготовки студента при переводі з ВНЗ до ВНЗ.

· Забезпечення мобільності студентів і викладачів, тобто створення для них можливостей продовжувати освіту (або роботу) в іншому європейському ВУЗі.

· Забезпечення високих стандартів вищої освіти в Європі, незалежних від національних урядів. Розробка стандартизованих критеріїв і методик оцінки рівня освіти.

· Підвищення привабливості європейської вищої освіти, в тому числі за рахунок міжуніверситетської співпраці, забезпечення мобільності студентів і сумісних програм навчання, проведення наукових досліджень і практичної підготовки.

Поиск по сайту: