Історія розвитку терміна

Кібернетичні основи сучасної освіти.

План.

1. Етимологія поняття “віртуальної реальності”.
2. Віртуальна особистість в інформаційному просторі.
3. Теоретичне обґрунтування нових освітніх технологій.
4. Дистанційне навчання як вид віртуальної реальності.

Вступ

Розвиток суспільства на сучасному етапі все більше обумовлюється розвитком комп’ютерних технологій, які стрімко вриваються в наше життя й використовуються повсюдно. На цьому фоні тотальної комп’ютерізації виникає поняття “віртуальна реальність”, як реальність, що створюються в уявленні людини, самообраз, який в неї виникає, за допомогою застосування комп’ютерних комунікацій.

Поняття віртуальності викликає дихотомію: якщо існує віртуальна реальність, то відносно неї повинна існувати й дійсна реальність, постає питання – яку з двох реальностей вважати першопричиною? Чи породжена віртуальна реальність новим технічним засобом – Інтернетом, чи вона існувала раніше? Чи має віртуальна реальність свої закони, умови існування? Чи існує вона поза межами програм та Інтернета, чи константна вона в часовому просторі? Всі ці запитання є вирішальними й знайшли відображення в цій роботі.

Людина занурюючись в віртуальний світ набуває нових якостей, проте найголовніше те, що її особистість трансформується у віртуальну, яка може змінювати власне “Я” та приміряти різні соціальні ролі, в залежності від ситуації. Звідси виникає віртуальна психологія, предметом дослідження якої є дослідження відображеного характеру актуалізації образу.

Однією з галузей функціонування віртуальної реальності є дистанційне навчання, де віртуальність застосовується з метою створення навчального класу, адекватного до реального, чи відтворення робіт, які раніш вважались неможливими за межами класу, наприклад виконання віртуальних лабораторних робіт з фізики, хімії. Віртуальність надає перевагу учням, яка полягає в їх автономності в навчальному процесі, тобто вони можуть вчитися в будь-який зручний для них час.

Проте існування будь-якого віртуального простору неможливе без комунікації, так як існування людини підпорядковано постійній комунікації. Наприклад, в віртуальній реальності Інтернету людина постійно вступає в комунікативні відносини, будь то написаний електронний лист, спілкування в чаті чи відвідування телеконференції, в рамках навчального віртуального простору існує комунікація учителів з учнями та навчальними об’єктами. Проте мають місце певні правила існування віртуальності в дистанційному навчанні, основою яких є унікальність віртуальної реальності. Глава 3 надає вичерпну інформацію, яка стосується існування комунікації в віртуальній реальності та зв’язок останньої з дистанційним навчанням.

1. Етимологія поняття “віртуальної реальності”.

Термін “віртуальність” за останні декілька років став надзвичайно популярним, в різних галузях науки та техніки можна зустріти його застосування. Проте мало хто замислювався та намагався дослідити етимологію, походження цього терміну, його першооснову.

Отже, термін “віртуальність” походить від латинського слова “virtus”, що означає “1) мужність, енергія, сила, доблесть; 2) доблесні справи, героїчні подвиги; 3) чудова якість, відмінні якості, перевага, талант; 4) чеснота, моральна досконалість, моральна порядність, духовна шляхетність”. Як ми бачимо поєднуються поняття зовсім не зв’язані між собою: мужність та порядність, моральна досконалість та енергія. Причина цього в тому, що термін “virtus” спочатку позначав чесноту та використовувався в категорії етики, в розуміння терміна ще не були включені категорії «сила» і «енергія».

У Древній Греції розрізняли чотири найважливіші чесноти: мудрість, мужність, справедливість й врівноваженість. З розвитком етичної категорії «чеснота» збагачувалося відповідно й значення «virtus». Наприклад, поняття військової чесноти стало інтерпретуватися як сила, енергія. Таким чином, термін «virtus», маючи первісне значення «чеснота», придбав потім і всі інші його змісти - мужність, енергія, сила.

Сполучною ланкою між термінами «virtus» і «віртуальне» виступають ідеї сили й енергії, що з розвитком релігії, філософії і науки починали вживатися не тільки стосовно до людини, природі, але і до Бога, Космосу, Вселеної, а потім до техніки і до об'єктів реальності. Про те, що поняття «енергія» і «сила» виявилися ключовими в подальшій інтерпретації «virtus», пишуть, наприклад, Б. Ребер, Ф. Роша. Дійсно, ці терміни родинні один одному, і це споріднення бере свій початок ще у філософії Платона й Аристотеля.

Відомо, що Аристотель у своїх дослідженнях використовував категорії dynamis, energeia і ентелехія. Dynamis позначав можливість, потенцію, здатність; energeia — енергію, діяльність, здійснення; ентелехія — дійсність, здійсненність. Те, що відповідало події, Аристотель описує в такий спосіб: можливість за допомогою енергії перетворюватися в ентелехію. Видимо, що зміни, які відбулися в переорієнтації змісту “virtus” з енергії, зв'язаної з чеснотою, на енергію іншого виду, можна вважати причиною, що змінила зміст поняття «virtus». [3,126]

Термін “віртуальність” восходить до “vi” сила та трактується як “потенція”, “міць”, “внутрішня сила”, тобто фактично річ має в собі потенцію містити внутрішні якості, які існують не реально, а віртуально.

Безліч різноманітних трактувань даного терміну, вже на початку його існування, привело до того, термін “віртуальність” розумівся, як такий, що має в собі цілий спектр якостей та безліч можливостей.

Історія розвитку терміна

Категорія віртуальності активно розроблялась в схоластиці, й необхідна вона була для розв’язання ключових проблем схоластичної філософії: можливості існування реальностей різного рівня, утворення складних речей з простих, енергетичного забезпечення акта дії, співвідношення потенціального та актуального.

Поиск по сайту: