РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

XX століття особливо гостро поставило питання про буттєві засади людини, що спричинило підвищення інтересу до різних форм людського самовиявлення та самоусвідомлення. Деякі особливості східного філософствування (домінування цілого над частковим, афористичність думки та ін.) змушують звертатися до нього в пошуку відповідей на наболілі проблеми сьогодення. Адже східна філософська думка перебуває ближче до вихідних джерел філософії, до безпосереднього зображення місця людини у світі, ніж західна. Особливо цінними в цьому аспекті постають оригінальні набутки філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю.

Після вивчення матеріалу розділу 2 Ви повинні:

знати:

особливості та характерні риси західного та східного типу цивілізацій;

найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю;

найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка;

вміти:

порівнювати між собою провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу;

виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для східного типу мислення;

оцінювати світоглядну цінність ідей давньосхідної філософії.

розуміти:

умови й особливості зародження і можливі форми вираження світоглядної проблематики;

особливості східного та західного філософствування і їх певну взаємодоповнюваність;

багатовимірність як людського світосприйняття, та і теоретичного осмислення світу..

ТРАДИЦІОНАЛІСТСЬКИЙ ТА ПРОҐРЕСИСТСЬКИЙ ТИП ЦИВІЛІЗАЦІЇ - характеристики цивілізацій за їх фундаментальними ціннісними установками, запропоновані Рене Геноном: традиціоналістська цивілізація цінує традицію і обернена скоріше до минулого, прогресистська цивілізація цінує новації і більше орієнтована на майбутнє. Традиціоналістські орієнтації характерні для східних цивілізацій, проґресистські — для західних.

ДУХОВНИЙ КОНОН ЖИТТЯ - або канонічне джерело — у межах деяких, переважно - традиціоналістських цивілізацій - збірка найдавніших, освячених авторитетом, часом і традицією переказів, настанов на життя, міфів, розповідей про богів або божественні об'явлення, що виконує роль нормативу - регулятора життєдіяльності людей в усіх сферах суспільного життя („Веди" — у Стародавній Індії, „П'ятикнижжя" — у Стародавньому Китаї, „Коран" — у мусульманських країнах).

САМСАРА - зафіксовані в текстах „Вед" давньоіндійські уявлення про переселення душі з тіла в інше при його смерті; душа на відміну від тіла вважається безсмертною. Подальше для душі втілення може підносити або знижувати статус попереднього життя залежно від добрих або поганих вчинків людини. Вже в давні часи сансара була усвідомлена скоріше в негативних оцінках, ніж позитивних: нескінченне блукання душі поставало як лише накопичення страждань. Тому всередині І тисячоліття до н.е. у Стародавній Індії виникли духовні течії (або рухи), що шукали шляхів подолання сансари.

КАРМА - в уявленнях про сансару - закон універсального причинного зв'язку, згідно з яким все, що здійснює душа під час її актуального існування у певному тілі, становить її життєвий контекст: нічого не губиться, нічого не зникає, тому все погане і все добре впливає на долю душі в її подальших втіленнях.

МОКША - стан вічного щастя і блаженства, якого можуть досягнути ті душі, які у своїх життєвих втіленнях запобігли зла, чинили лише благодіяння.

БРАХМАН - у давньоіндійських уявленнях про світ єдиний духовно-інтелектуальний початок світу.

АТМАН - індивідуальні, конкретні виявлення брахмана.

ДАО - вихідне поняття філософії даосизму і дуже важливе для духовної культури Китаю. Ієрогліф, що позначає “дао”, поєднує знак людини і знак шляху, але це розуміння людського шляху набуває у даосизмі всеохоплюючого смислу: весь Космос постає упорядкованим саме таким чином, що він припускає буття людини та певний тип її поведінки. Отже, “дао” — закон буття, початок Космосу, життєва доля людини і те, що повинно бути основою правильного людського мислення.

НЕБО І ЗЕМЛЯ – у давньокитайських уявленнях про світ – універсальні сутності, що виконують оцінні та орієнтовні функції: небо – це сфера чистих, ідеальних, правильних, вічних рухів та явищ, земля – сфера змішаних, часткових, кінцевих, неправильних рухів та явищ. Життя людини відбувається у проміжку між Небом тп Землею, тому людина розглядається причетною як до ідеального, так і до хаотичного. Самоназва Стародавнього Китаю – “Піднебесна країна”.

Поиск по сайту: