Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Стосовно оцінки прав на ОПІВ зв'язок підходів з методами можна представити в такий спосіб (табл. 5.2).
Таблиця 5.2 Зв'язок між підходами та основними методами оцінки
Підходи
Методи
Витратний підхід
метод прямого відновлення метод заміщення метод фактичних витрат метод приведених витрат
Порівняльний підхід
метод порівняння продажів
Дохідний підхід
метод прямої капіталізації
метод дисконтування грошових потоків
метод надлишкового прибутку
метод роялті
метод звільнення від роялті
Метод прямого відновлення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відніманням сум зносу (знецінювання). Від-вовлювальна вартість активу визначає суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Ці витрати мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, енергоносії, комплектування, інформацію, а також на середньогалузевій вартості робочої сили визначеної кваліфікації. Метод прямого відновлення є найкращим методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.
Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення ОШВ з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці активу за цим методом використовується принцип заміщення, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити під час купівлі активу з аналогічною корисністю або з подібною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, еквівалентного за функціональними можливостями та варіантами його використання, але необов'язково подібного за зовнішнім виглядом й побудовою складових частин.
Цей метод широко застосовний за оцінки прав на ОШВ масового попиту, наприклад, програмного забезпечення для ЕОМ або спеціалізованого програмного забезпечення, такого як програма автоматизованого ведення бухгалтерського обліку.
Метод фактичних витрат найчастіше застосовується для визначення балансової (бухгалтерської) вартості прав на ОШВ для цілей постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату введення в експлуатацію. При визначенні балансової (бухгалтерської) вартості ОПІВ зазвичай використовується витратний метод прямого підсумовування фактичних витрат без урахування часу здійснення їх. Обов'язковою умовою використання цього методу оцінки (особливо Для цілей бухгалтерського обліку) є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичні витрати.
Розрахунок поточної ринкової вартості об'єкта оцінки методом «приведених витрат» полягає, в загальному випадку, в перерахуванні фактичних минулих витрат на створення та підготовку до використання об'єкта оцінки в поточну вартість, тобто в його вартість На дату оцінки. Вартість активу, що визначають за цим методом, зветься історичною тому, що вона насамперед базується на фактично приведених витратах, обраних з бухгалтерської звітності підпри-
ємств за кілька останніх років. Треба звернути особливу увагу на дві обставини — їх величину та термін створення активу. Витрати, що були проведені раніш, за потреби слід скоригувати в необхідному напрямку, а потім проіндексувати з урахуванням терміну давності їх. Метод приведених витрат найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, що не беруть участі у формуванні майбутніх доходів і які не приносять прибутку на цей час.
На практиці цей метод застосовується у випадках, коли оцінювані нематеріальні активи мають соціальне значення або використовуються в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значень.
Облік зроблених витрат має містити витрати не тільки на розроблення та правову охорону ОПІВ, але й на:
- виробництво дослідних зразків продукції;
- підготування виробництва;
- забезпечення нормального перебігу виробничого процесу;
- реалізацію продукції.
Чим детальніше враховано реальні витрати, тим більш обґрунтованим є результат оцінки.
Метод порівняння продажів є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найточнішу, так звану справедливу ціну. Однак, попри свою простоту, його використання пов'язане з певними труднощами, властивими для порівняльного (ринкового) підходу.
Метод прямої капіталізації доходу застосовується в разі, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами прогнозування чистий операційний прибуток, одержання якого не обмежується в часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом ділення його на коефіцієнт капіталізації, що характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний і/або запозичений) та норму його повернення.
Розрахунок вартості прав на ОПІВ за цим методом виконують за формулою:
де: PV — поточна вартість об'єкта оцінки;
CF — грошовий потік середньорічного доходу; К — коефіцієнт капіталізації.
Характерним випадком застосування методу прямої капіталізації доходу під час оцінки прав на ОШВ може бути оцінка ОШВ, що належить підприємству й постійно використовуються у виробничій діяльності протягом необмеженого часу, наприклад, виробничих технологій, торговельних марок, комерційної таємниці [95].
Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною та майбутньою вартістю зафіксовано формулою зростання знижки в майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка. У процесі реалізації цього методу, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки, по-друге, визначається ставка дисконтування, по-третє, розраховується сумарна вартість грошових потоків.
У цьому методі одночасно використовується й другий закон фінансів. Тому ставка дисконтування на безризикове вкладення капіталу мінімальна, а на високоризикове — максимальна.
Дійсна вартість прав на ОШВ за цим методом визначається за формулою:
PV =
Ct-DF,
t=\
де: PV — дійсна вартість прав на ОШВ, грн.; t — періоди (роки); С, — чистий прибуток, у періоді t; DF — коефіцієнт дисконтування.
де: і, — ставка віддачі на капітал (ставка дисконту), у період t.
При розрахунку ставки дисконту для грошових потоків, створюваних оцінюваною власністю, звичайно враховують безризикову ставку віддачі на капітал, величину премії за ризики, пов'язані з інвестуванням капіталу в придбання оцінюваної інтелектуальної власності, ставки віддачі на капітал, аналогічних за рівнем ризику інвестицій.
Безризикова ставка віддачі на капітал звичайно визначається як ставка віддачі при найменш ризикованому вкладенні капіталу (наприклад, ставка прибутковості за депозитами Нацбанку або ставкою прибутковості до погашення державних цінних паперів [95].
Метод дисконтування можна застосовувати в більшості випадків оцінки тоді, коли розміри грошових потоків роялті різні за величиною й надходять протягом обмеженого періоду. Характерною ситуацією застосування методу дисконтування є оцінка інтелектуальної власності, що використовується у виробничій діяльності підприємства на підставі ліцензійної угоди, за якою підприємство на певних визначених угодою умовах дістає право на використання об'єктів ліцензії (об'єктів виключного права) [95].
Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відмінність полягає в тому, що за грошовий потік приймається чистий надлишковий прибуток, генерований у періоді t. Тут під надлишковим прибутком розуміють отримано за рахунок використання ОПІВ понад той прибуток, що його отримували в цьому виробництві до використання ОПІВ. Слово «чистий» означає, що цей прибуток «очищений» від податків, тобто взятий після оподатковування.
Визначена вартість ОПІВ за цією методикою, так само, як і для попереднього варіанта, є розрахунковою вартістю ОПІВ для випадку використання його власником у своєму виробництві.
Цей метод може застосовуватися для ОПІВ-пристроїв та ОПІВ-способів у тих випадках, коли в результаті застосування їх на ринок надходить продукція, виготовлена з використанням ОПІВ.
Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності методом роялті заснований на практиці міжнародного обміну технологіями і є процедурою оцінки, на основі міжнародного досвіду продажу ліцензій.
Оцінка вартості методом роялті полягає в дисконтуванні (або капіталізації) щорічних грошових потоків (надходжень) роялті за гіпотетичною (передбачуваною) або дійсною ліцензійною угодою [95].
Формула для визначення ціни ліцензії на базі роялті має такий вигляд:
" /?
t=\
100'
де: PV — дійсна ціна ліцензії, грн.;
С, — грошовий потік у періоді t;
Rt— ставка роялті в t-MlJ році, о/0.
Найчастіше як грошовий потік приймають обсяг продажіву періоді t:
ct= vtztt
де: Vt— обсяг випуску продукції за ліцензією в періоді і, одиниць;
-Z, — продажна ціна одиниці продукції в періоді t, грн.
На розмір (величину) ставок роялті впливає низка обставин, які на практиці враховуються при виборі їх конкретного значення, зокрема звичайно враховуються:
- технічна цінність об'єкта ліцензії;
- економічна ефективність;
- стадія розробки та готовність до промислового вииористайня;
- наявність і обсяг патентної охорони;
- обсяг переданих прав за ліцензією;
- обсяг переданої документації та ноу-хау;
- інжиніринговий супровід;
- кон'юнктура ринку;
- конкурентні пропозиції;
- інші ціноутворювальні чинники [95].
Метод звільнення від роялті використовується за наявності інформації про угоди з подібними активами або щонайменше даних про ставки роялті, що використовувались в аналогічних справах. Суть цього методу ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність, яку використовують на підприємстві, йому не належить. У такому разі частина прибутку, що підприємство мало б виплачувати у вигляді винагороди власникам цієї інтелектуальної власності, воно насправді залишає в себе, бо власність належить цьому підприємству й тому генерує для нього.додатковий прибуток, створений цим активом [93].
Формула для визначення ціни ліцензії за методом звільнення від роялті така ж, як і в методі роялті, крім того, що права частина множиться на RF — коефіцієнт дисконтування: