Колективне управління правами суб'єктів авторського права та суміжних прав

Автор, що створив об'єкт авторського права, сподівається стати відомим (моральний аспект) та отримати за це справедливу винаго­роду (матеріальний аспект). Юридична особа, якій передано мате­ріальне право на об'єкт авторського права або суміжних прав, теж розраховує отримати прибуток чи іншу користь. Така користь може бути значною. Зокрема, використання об'єктів суміжних прав у шоу-бізнесі США щорічно приносить цій країні понад 400 млрд. дол. прибутку.

Перешкодою для отримання винагороди є використання прав інтелектуальної власності недобросовісними конкурентами, тобто без дозволу на це правовласників. Автор не в змозі відстежити по­рушення своїх прав на території своєї країни й тим паче — інших країн. Тому в сучасному суспільстві для захисту своїх прав викори­стовують колективне управління правами.

В теорії та практиці під колективним управлінням авторськими й суміжними правами розуміється така система управління, відпо­відно до якої власники зазначених прав передають спеціально ство­реним для цього організаціям право ведення переговорів щодо укладання угод, в яких визначатимуться умови, відповідно до яких здійснюватиметься експлуатація їхніх творів, виконань і фонограм різними категоріями користувачів; надання дозволів та здійснення

контролю за таким використанням; збір відповідної винагороди та розподіл її між суб'єктами авторського права та суміжних прав [25].

Одним з головних завдань колективного управління є забезпе­чення отримання авторами справедливої винагороди за їхню працю, що необхідно для стимулювання подальшої творчої праці.

З світового досвіду колективне управління здійснюється [25]:

- правами на публічне виконання та публічне сповіщення музи­чних творів («малі права»);

- правами на відтворення (звуковий запис) музичних творів («механічні права»);

- правами на публічне виконання драматичних і музично-драматичних творів («великі права»);

- правом слідування на твори образотворчого мистецтва;

- правами на відтворення стосовно репрографічного відтворення літературних і графічних творів;

- правами на введення в комп'ютерну систему та виведення з неї (зокрема й «електронне копіювання»);

- так званими правами «статті 12 Римської конвенції про охоро­ну прав виконавців, виробників фонограм та організацій мов­лення» (тобто правами передачі в ефір та правами сповіщення публіці іншими засобами фонограм і виконань, вміщених до фонограм);

- правами сповіщення кабелем випущених в ефір програм;

- правами на відтворення стосовно домашнього перезапису тво­рів, вміщених до фонограм, а також аудіовізуальних творів («право приватного копіювання»).

У міжнародному плані цими правами опікується Міжнародна конфедерація товариств авторів і композиторів (CISAC).

Відповідно до статті 5 Статуту CISAC під організацією, яка здій­снює управління правами авторів, розуміється та організація, яка:

- має на меті й ефективно забезпечує просування немайнових ін­тересів авторів і захист їхніх майнових інтересів;

- має в своєму розпорядженні ефективний механізм для збору та розподілу авторської винагороди й несе повну відповідальність за операції, пов'язані з управлінням правами, які довірені їй авторами;

- не управляє (за винятком допоміжної діяльності) правами ви­конавців, виробників фонограм, організацій мовлення або ін­ших власників прав [25].

Як свідчить світовий досвід, структури, котрі здійснюють коле­ктивне управління, можуть бути приватними або громадськими, незалежними або державними організаціями, що взяли на себе такі функції. Держава при цьому обов'язково здійснює відповідний ко­нтроль і нагляд за діяльністю таких організацій, а також надає фі­нансову підтримку тією мірою, яка вимагається для їх ефективного функціонування.

Порядок створення та діяльності організацій, які здійснюють колективне управління, визначається, як правило, державними за­конами про авторське право та суміжні права [25].

Організації колективного управління створюються для того, щоб забезпечити інтереси авторів шляхом збору винагороди, яка належить їм за використання їхніх творів, а отже, вони не мають на меті одержання прибутку й не можуть займатися комерційною дія­льністю. Вони лише управляють правами в межах наданих їхніх повноважень і не можуть ними розпоряджатися на власний розсуд.

Такі організації із сум коштів, зібраних на користь авторів, утримують комісійні в розмірі, який покриває витрати, пов'язані з організацією їх збору та розподілу [25].

Вважають, що основною метою організації колективного управління авторськими правами є збір і розподіл авторської вина­городи, тобто вони відіграють економічну роль. Але не менш важ­ливою є політична роль — підтримання балансу між інтересами ав­торів і правом громадян на вільний доступ до культурного надбання.

Одна з функцій організації колективного управління — пред­ставляти законні інтереси авторів або їхніх правонаступників у державних і громадських органах, а також у судах. Організація ко­лективного управління також допомагає авторам у перебігу перего­ворів та під час укладання авторських угод.

На відміну від авторських прав, права виконавців, виробників та організацій мовлення почали визнавати на міжнародному рівні лише від 1961 року, після прийняття Римської конвенції про охо­рону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мов­лення (суміжні права). Управління суміжними правами можна здійснювати в індивідуальному порядку, але коли здійснюється пу­блічне повідомлення фонограм або фонограми передаються в ефір — колективне управління правами виконавців і виробників фонограм є обов'язковим.

Стаття 12 Римської конвенції проголошує: «У тому випадку, якщо опублікована в комерційних цілях фонограма або її примір-

ник безпосередньо використовуються для передачі в ефір, а також для будь-якого повідомлення публіці, то користувачем повинна бу­ти виплачена одноразова відповідна винагорода виконавцям або виробникам фонограм, або тим і іншим. Національним законодав­ством у разі відсутності угоди між цими сторонами можуть бути ви­значені умови розподілу цієї винагороди».

Що стосується України, то після прийняття Конституції Украї­ни 1996 року та реформування органів державного управління, у 2000 році на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав було створене державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» (ДП «УААСП»), на яке було покладе­но функцію управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права та суміжних прав. ДП УААСП підпо­рядковане Державному департаментові інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Агентство управляє правом на публічне виконання та публічне сповіщення музичних творів, правом на відтворення (звуковий за­пис) музичних творів та правом на публічне виконання драматич­них і музично-драматичних творів. Крім того, відповідно до ст. 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права», ДП УА­АСП визначено Державним департаментом інтелектуальної власно­сті як уповноважена організація, що здійснюватиме збір і розподіл між суб'єктами авторського права і/або суміжних прав коштів з відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання й матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах мо­жна відтворити твори та виконання, зафіксовані у фонограмах або відеограмах [25].

На сьогодні ДП УААСП є провідною організацією колективно­го управління авторськими та суміжними правами в Україні. Для цього вона має всі підстави: договори з більш ніж трьома тисячами вітчизняних авторів текстів, композиторів, художників, хореогра­фів тощо. Як член CISAC ДП УААСП уклало договори про взаємне представництво інтересів з організаціями понад ЗО країн. ДП УА­АСП має сучасну апаратуру для запису програм організацій мов­лення, штат фахово підготовлених юристів для надання допомоги авторам і відповідний фінансовий підрозділ для розрахунків з тво­рцями. Але одній організації не під силу управляти авторськими та суміжними правами на всій території України. Тому було створено та зареєстровано в Державному департаменті інтелектуальної влас­ності шість перших недержавних організацій, що відповідно до сво-

їх статутів здійснюють колективне управління правами творців. З метою координації робіт було створено Координаційну раду органі­зацій колективного управління при Державному департаменті інте­лектуальної власності.

У майбутньому можна очікувати розширення поля організацій колективного управління, що підтверджує досвід розвинених країн світу. Слід мати на увазі, що такі організації не мають права займа­тися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким-чином об'єкти авторського права та суміжних прав, доручених їм для управління. На їхню діяльність не поширюються також обме­ження, що передбачені антимонопольним законодавством.

Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та на основі одержаних від них повноважень такі функції:

- погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторсько­го права і (або) суміжних прав розмір винагороди під час укла­дання договору;

- укладати договори про використання прав, переданих в управ­ління. Умови цих договорів мають відповідати положенням статей 31-33 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі — Закон);

- збирати винагороду за використання об'єктів авторського пра­ва і (або) суміжних прав у випадках та на підставах, передба­чених Законом;

- розподіляти та виплачувати зібрану винагороду суб'єктам авто­рського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управ­ляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до Закону;

- здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, не­обхідні для охорони прав, управління якими здійснює органі­зація [25].

Поиск по сайту: