Наближеність мотивації тематики подібність

Рис. 4.2. Приклади графічних те­матичних карт патентів, які демон­струють відносини між патентами (права Micropatent Ltd).

Робити це ми можемо не тільки за допомогою інтернет-мережі, але й через посилання на звіти консультантів, чи навіть просто спі­лкування з компаніями та науковими працівниками. Торгові пре­зентації — чудове місце для початку розуміння ринків, технологій і потреб промисловості. Виконання цього ринкового дослідження дуже важливе, тому що воно допомагає нам зменшити ризики. Ось деякі з питань, які потребують відповіді через дослідження ринку:

- На який саме ринок увійти?

- Хто є кінцевими споживачами та які в них потреби?

- Який розмір та ймовірне зростання має цільовий сектор?

- Які існують конкурентні рішення (прямі й непрямі)?

- Які унікальні властивості продажу має винахід?

- Хто є потенційними одержувачами ліцензії (ліцензіатами) ? Це одна мультинаціональна чи багато маленьких компаній?

- Чи існують якісь проблеми з додержанням стандартів?
Наскільки важлива оцінка ринків, технологій і прав інтелекту­
альної власності, настільки важко його зробити.

Система TAME™ (Technology Assessment and Market Evalua­tion), представлена нижче, була заснована і впроваджена компані­єю «Iambic Innovation» для забезпечення структурованого підходу до оцінки технології та ринкових досліджень. TAME"" — це інстру­мент систематичної оцінки винаходу та його комерційного потенці­алу. У багатьох ситуаціях, особливо в сфері нових технологій, кіль­кісні дані не доступні і дослідники мають спиратися на суб'єктивну оцінку. Однак зазвичай досить дати розумну оцінку потенціалові технології, щоб дістати змогу порівняти можливості й витрати та прийняти рішення щодо доцільності докладання подальших зусиль.

TAME™ розглядає п'ять головних критеріїв оцінки:

- сила та можливості прав інтелектуальної власності;

- природа технології;

- проблеми впровадження технології;

- проблеми підтримки;

- комерційні проблеми.

Кожну з цих сфер можна вивчати систематично з використан­ням наступних таблиць питань і запропонованих класифікацій, що Наведені нижче.

Ми не можемо точно передбачити майбутнє, не можемо уник­нути ризиків, але можемо спробувати керувати ними та зменшити ЇХ. TAME не дасть відповіді на всі питання, але вона може зробити

внесок у процес систематичної оцінки. Слід бути обережними при виведенні висновків щодо необхідних витрат та ринкового потенці­алу. Наприклад, при продажу фармацевтичних продуктів (ліки то­що) регуляційними перешкодами можуть бути час використання та їх ціна. Права інтелектуальної власності можуть бути ризиковани­ми, але потенційний ринок може бути настільки великим, що ризик буде вартим того. Для іншої технології права інтелектуальної влас­ності можуть бути дуже міцними, але необхідні витрати настільки великими, а ринок настільки маленьким, що буде прийнято рішен­ня не просувати її на ринок. Ще в одному прикладі низький рівень готовності технології та високий рівень ринкового потенціалу може привести до вищого загального рівня на пізнішій стадії. Тому важ­ливо взяти до уваги всі компоненти процесу оцінки загалом.

Система оцінки за рівнем може бути використана для забезпе­чення кількісної бази. Це може також бути корисним для порівня­льних аналізів з іншими винаходами або для визначення переваг і недоліків в окремих випадках. Існують загальні показники (понад 200 пунктів, які можуть бути розділені на два, щоб отримати відсот­кові результати). Для технологій, де маються дискретні та різні ри­нкові сегменти чи продукти (географічна область використання), кожен ринковий сегмент може бути досліджений індивідуально за системою оцінки рівня (максимально 50 пунктів, що можуть бути подвоєні, для отримання відсотка).

Наступні таблиці можна заповнити та використати для підтри­мки процесу оцінки винаходу.

Таблиця 4.1 Оцінка прав інтелектуальної власності

Продовження таблиці 4.1

Таблиця 4.2 Оцінка технології

Таблиця 4.3 Оцінка впровадження технології

Продовження таблиці 4.3

Таблиця 4.4 Оцінка технічної підтримки

Продовження таблиці 4.4

Таблиця 4.5 Оцінка комерційних і ринкових можливостей

Характер ринкового сегмента / технології

гинкова структура

Особливо­сті спожи­вача

Сприй­няття (ре­агування) спожива­чем. Чи сприймуть споживачі цю техно­логію (в деяких секторах споживачі сприйма­ють шви­дкі зміни, в інших — ні)

Дуже гаряче.

Заро­джуєть­ся нова

сфера

Заро­дження пової галузі промис­ловості, її „.,„„.,

на кон­курен­ція

Легко визна­чити та досягти

Швидко

реагу­ють на техноло­гічні зміни

аряче

Продовження таблиці 4.5

Існують попере­дньо встанов­лені ри­нки та постача­льники

Зріла галузь промис­ловості, добре визначе­на коп-кур&и-

ція, встанов­лені гра-иці

Важко визначи­ти та досягти

Повільно реагують

па тех­нологічні

зміни

Продовження таблиці 4.5

Таблиця 4.6 Аналіз окремого ринкового сегмента, що відповідає винаходові

Продовження таблиці 4.6

По завершенні робіт за таблицями 4.1-4.5 можна підготувати підсумкову оцінку, щоб оцінити виконавця, порівняльну базову оцінку та рекомендації (табл. 4.7).

Таблиця 4.7 Підсумкова оцінка технології

Примітка: Щоб оцінити у відсотках, необхідно бали поділити на 2.

Тепер здійснимо підсумкова оцінка ринкового сегмента (табл. 4.8).

Таблиця 4.8 Підсумкова оцінка ринкового сегмента

Примітка: щоб оцінити у відсотках, необхідно бали помножити на 2.

Рекомендації

4.4.3. Підготовка до використання технології

Зробивши оцінку, ми визначили деякі об'єкти інтелектуальної власності, які, як ми вважаємо, мають комерційний потенціал, що його нам слід ураховувати під час виявлення партнерів. Ральф Бал­до Емерсон якось сказав (і це часто цитують): «Якщо людина може написати кращу книгу, проголосити кращу проповідь чи зробити кращу мишоловку, ніж її сусід, навіть якщо вона збудує свою оселю в лісі, світ прокладе стежку до її дверей».

Маркетинг і торгівля в сфері інтелектуальної власності потре­бують значно більшої уваги, ніж маркетинг споживчих товарів та інших продуктів. Є багато різних моделей бізнесу від прямого про­дажу об'єктів інтелектуальної власності (IB) до комплексних захо­дів зі створення спільних підприємств. Кожен шлях вимагає різних навичок і різних форм маркетингу та переговорів. Це робить його цікавим і далеким від звичайних формул про ринки зі «споживчи­ми товарами, що швидко просуваються».

В сучасних умовах важко здійснити бізнес самому. Тому вияв­лення комерційних партнерів на цьому етапі є нагальним завданням.

Побудова пропозиції є наступним кроком у подальшому просу­ванні технології. Базуючись на інформації, здобутій до цього часу, слід враховувати ринкову стратегію та ймовірний вихід на ринок. Наприклад, ліцензія, продаж, запуск, спільне підприємство, пода­льші дослідження для зміцнення IB тощо. Необхідно також побу­дувати «Пакет впровадження технологій». Важливо враховувати, як основний об'єкт IB може набувати більшої сили за поширення низки прав. Деякі права інтелектуальної власності мають тривалі­ший термін дії, ніж інші (наприклад, авторське право порівняно з

патентами). Слід не переоцінювати цінності «довготривалих» прав інтелектуальної власності при створенні пакета пропозицій. Пропо­зиція може містити не тільки винаходи, але також і інші об'єкти права інтелектуальної власності, такі як комерційна таємниця (ноу-хау), програмне забезпечення, креслення, звіти тощо. Корисним може також бути внесення інформації, зібраної протягом процесу оцінки. Наприклад, звіти про ринкові дослідження чи попередні звіти. Вони можуть бути дуже корисними при переконанні потен­ційних партнерів у цінності IB та її комерційних можливостях. За­сіб впровадження технології, звичайно, може бути різним для різ­них цільових ринків, областей чи потенційних партнерів. Зібрання пакету документів на винаходи та інші види IB з інших джерел (наприклад, партнерство) може також посилити пропозицію. Вони можуть бути визначені з попередніх ринкових досліджень, чи ін­ших ліцензійних можливостей, цитат, ринкового дослідження чи з ліцензійних можливостей інших технологій.

Тільки-но «пакет впровадження технології» зібрано, слід почи­нати роботу з визначення потенційних ліцензіатів, а також «марке­тингу» та «просування» винаходу до них. Зазвичай це робиться шляхом використання короткої неконфіденційної «листівки», яка наголошує на головних перевагах, та кількох особливостях. У разі, якщо компанія зацікавлюється, можна надати подальшу інформа­цію після підписання угоди про нерозголошення. Додаткові матері­али для підтримки маркетингової діяльності та полегшення процесу прийняття рішення компанії можуть містити інформацію про мар­кетингові дослідження чи інші відповідні публікації, такі як «чита­бельні» звіти або статті винахідника (патенти не завжди можуть бути легкі для сприйняття).

Незалежно від того, з маленькими чи великими компаніями ве­деться справа, головною проблемою постає поняття «Не ми винай­шли», звичайне серед технічних відділів компаній. Наближуючись до компаній, важливо зосередитися перш за все на комерційних (а не технічних) обставинах, а також визначити провідну особу ком­панії й працювати з нею.

Перш ніж «запускати» нову технологічну пропозицію, слід зав­часно підготувати необхідні матеріали. Інакше результатом може бути нездатність швидко відреагувати відповідно на будь-які про­яви зацікавленості. Вказані далі матеріали, що слід підготувати, містять таке:

Рекламне оголошення. Це дуже короткий (на один параграф) опис винаходу. Він може використовуватися для короткого ін­формаційного звіту, наповнення каталогу, а також для внутрі­шньої маркетингової діяльності щодо впровадження технології. Представницька листівка. Це типовий опис на 1-2 сторінки А4, який висвітлює головні преваги технології. Він може вико­ристовуватися як перше представлення.

Пакет неконфіденційної інформації. Важливо завчасно підго­тувати цю, а також детальнішу конфіденційну інформацію, щоб мати змогу швидко відреагувати на прояви зацікавленості. Зазвичай цього зібрання детальнішої друкованої інформації достатньо для того, щоб потенційний покупець мав змогу в пер­спективі прийняти рішення. Корисно, якщо пакет неконфіден­ційної інформації містить відомості, зібрані на стадії оцінки. Наприклад, підсумки про ринкові дослідження, результати по­передніх досліджень. Якщо моделі чи експериментальні зразки доступні для розгляду, це також має бути згадано. Пакет конфіденційної інформації. В разі, якщо потенційні по­купці, вивчивши неконфіденційну інформацію, виявляють ба­жання почати серйозне обговорення, вони матимуть це робити відповідно до угоди про конфіденційність. Інформація, яку слід забезпечити на цій стадії, залежить від технології, але важливо не передавати всю інформацію про цінну IB, особливо про ноу-хау. Цінні активи слід постачати тільки відповідно до повної ліцензії. Тому необхідні попереднє узгодження та підготування змісту цієї інформації. Вона не повинна ставити під погрозу цінність IB.

Повний (конфіденційний) пакет «впровадження технологи». Тільки-но ліцензію чи іншу угоду підписано, можна починати процес впровадження. Він, звичайно, передбачатиме викорис­тання та продаж прав інтелектуальної власності відповідно до ліцензії, але на практиці він може також передбачати інші дії, такі як узгоджений триваліший час спілкування з винахідни­ками, науково-дослідну роботу з організаціями. Маркетингова стратегія. Маркетингова стратегія відрізняти­меться для кожної технології. При її виконанні можна викори­стовувати деякі з матеріалів, що наведено далі. Засоби марке­тингу, які можуть бути використані, можна розподілити на дві категорії: «реактивні» та «проактивні».

- «Реактивні» засоби маркетингу — це, власне кажучи, вітрини.
Інформація, що надається в цей спосіб, буде «рекламним ого­
лошенням» чи «листівкою». Ось деякі приклади реактивних за­
собів маркетингу:

■ організаційні чи інші веб-сайти;

■ каталоги технологічних можливостей — друковані чи елек­тронні версії;

■ зображення на постерах і виставках;

■ офіційні прес-релізи.

- «Проактивні» засоби спрямовані на потенційних покупців (чи
їх групи). Ці потенційні покупці мають бути попередньо ви­
значеними. Слід завчасно узгодити всі дії як частину загальної
маркетингової стратегії відповідно до кожного окремого випад­
ку. Деякі проактивні засоби, які можуть використовуватися (не
для всіх випадків!) містять:

■ прямі поштові надходження;

■ обслуговування в окремих випадках і/чи завчасно органі­зовані зустрічі;

■ спеціально організовані семінари;

■ особистий контакт;

■ спрямовані рекламні засоби чи оголошення в пресі.

- Укладання угоди. Це можна зробити в окремих випадках. Існує
широкий діапазон можливостей і варіацій переговорів — від
прямого продажу до розмаїтості ліцензій. У разі, якщо ми має­
мо справу з компаніями-початківцями, це дає змогу залучати
активи. Спільні підприємства також можуть надавати широкі
можливості. Ліцензування — це найпоширеніший спосіб впро­
вадження IB.

4.5. Ліцензування

Існують багато різних шляхів комерціалізації інтелектуальної власності, але, напевно, найприйнятніший (та найбільш комплекс­ний) — це ліцензування. При передачі винаходу компанії на під­ставі ліцензії життєво важливо переконатися, що власник оригіна­льного (первісного) винаходу матиме довготривалу користь. Це по­требує не тільки гарантії, що ліцензійна угода добре структурована й охоплює всі важливі питання, але також і оцінки одержувача лі­цензії (ліцензіата). Зрештою, ліцензіар передає ліцензіатові не

тільки право, а й відповідальність за здійснення цього права, зок­рема й стосовно ліцензіара. Дуже важливо, щоб ліцензії передавали компаніям, які мають бажання, спроможність і ресурси для розвит­ку технології та її впровадження на ринок. Без будь-якого з цих пунктів важко реалізувати потенціал технології та отримати будь-яку винагороду.

Тому завжди необхідно зробити деякі дослідження про потен­ційних ліцензіатів. Більшість цієї інформації можна отримати з друкованих матеріалів (наприклад, щорічних звітів) чи з опиту­вання представників компанії. Слід також зробити деякі висновки щодо спроможності компанії до процвітання. Більшість цієї базової інформації може також бути корисною при встановленні розміру ліцензійних платежів, первісних внесків чи інших пунктів угоди.

Слід також переконатися, що компанія не хоче придбати патент чи іншу IB лише для того, щоб «поставити її на полицю», і таким чином захистити свою власну позицію.

Найважливішим є фінансовий стан компанії. Вона повинна мати кошти для отримання ліцензії, розвитку технології та її впро­вадження на ринок. Для оцінки фінансового стану компанії ми мо­жемо розглянути низку таких показників, як-от:

- товарообіг;

- прибутковість;

- тенденції розвитку протягом попередніх років;

- сплачені дивіденди.

Ми можемо оцінити місце компанії в загальному комерційно­му, технологічному та ринковому просторах, що допоможе визначи­ти можливості компанії щодо ефективної комерціалізації техноло­гії. Для цього слід поставити такі питання:

- Чи має вже компанія продукти і/чи права інтелектуальної вла­сності в цій сфері? Якщо так, яка їх ринкова частка?

- Чи відповідає нова технологія наявним технологіям компанії, чи є цілком протилежною?

- Чи знаходиться нова технологія в іншій технологічній сфері згідно з іншими продуктами компанії, але в тому ж самому сег­менті бізнесу?

- Чи знаходиться Нова технологія в тій самій технологічній обла­сті, що й інші продукти компанії, та тому ж самому сегменті бі­знесу? Якщо так, які переваги принесе технологія компанії?

- Чи знаходиться нова технологія в тій самій технологічній області,
що й інші продукти компанії, але в іншому сегменті бізнесу? Як­
що так, як компанія планує увійти в цей сегмент? Які в неї плани
щодо ринкової долі та зростання в цьому секторі?

Важливим є також розуміння компанією безпосередньо самої тех­нології та своїх технічних можливостей щодо її розвитку й підтримки. Наступні питання сприятимуть кращому розумінню ситуації:

- Чи має компанія необхідні технічні навички для розвитку тех­нології?

- Чи буде необхідним отримання технічної підтримки для ком­панії? Якщо так, хто її потребуватиме (винахідник, інша ком­панія тощо) і яка сама підтримка?

- Який подальший розвиток буде потрібний для підготування продукту до ринку? Як це здійснюватиметься?

- Які модифікації наявного продукту знадобляться? Скільки во­ни коштуватимуть?

При обговорені ліцензійних умов постають комплексні питан­ня. Наступний список може бути корисним при визначенні питань, які слід враховувати, укладаючи відповідну ліцензійну угоду:

1. Тип ліцензії. Ліцензія може бути виключна, не-виключна чи одинична. Вона також може бути обмежена географічно-територіально, за ринковим сегментом. При виключній ліцен­зії, продукт може використовувати тільки ліцензіат. За невик-лючної ліцензії ліцензіар зберігає право передачі прав користу­вання. При одиничній ліцензії (достатньо рідкісній через не­правильне розуміння) ліцензіар зберігає право користуватися правом нарівні з ліцензіатом, але не може передавати права іншим ліцензіатам. Отже, при одиничній ліцензії тільки ліцен­зіат та ліцензіар можуть користуватися правами.

2. Термін дії ліцензії. В більшості країн патенти діють протягом 20 років. У випадку фармацевтики він може бути подовжений. Інші права на об'єкти права інтелектуальної власності мають різні терміни дії. Тому термін дії ліцензії може коливатися від кількох років до повного вичерпання права інтелектуальної власності, що визначений законом.

Зазвичай слід припускати ймовірність «перерви» чи «зупин­ки», які дозволяють сторонам подовжити чи скасувати ліцен­зію, при непогоджені в певних обставинах, таких як представ­лення, платежі чи розвиток.

3. Територія. Вона може поширюватися на всю сферу існування права інтелектуальної власності. Згадані права згідно з патен­том поширюються на виробництво та продаж. Отже, можна на­дати права на виробництво тільки в Японії, а право продава­ти — в усьому світі.

4. Сфера використання. Можна відповідно до обмежених (невик-лючних угод) надати права тільки для окремого ринкового чи технологічного сегмента, наприклад, «тільки для використання на ринку охорони здоров'я», чи «тільки для заявників телеко­мунікаційної сфери». Згідно з такими угодами розвиток техно­логії для одного сегмента може бути доступним для іншого без змагання за право першого розробника. Це також дозволяє власникові отримати максимальний прибуток від технології, надаючи ліцензії багатьом людям, які мають справу з тією ж самою технологією в різних сегментах (можливо, навіть розв'язують ті ж самі проблеми).

5. Платежі. Вони зазвичай розподіляються на первісні внески та виплати за ліцензією (ліцензійні платежі). Кожен з них має кі­лька різновидів. Не існує встановлених правил щодо суми, вона завжди залежить від переговорів.

Первісні внески можуть бути одноразовою сплатою, яка покри­ває всі права інтелектуальної власності, чи окремими первіс­ними внесками за кожне право (патент, авторське право, про­ект тощо). Первісні платежі можуть бути сплачені одноразово чи поступово. Поступово їх можна платити:

■ при підписанні угоди;

■ при впровадженні технології;

■ після першого продажу;

■ на інших етапах (наприклад, перший експериментальний зразок тощо).

Встановлені та відстрочені платежі дозволяють ліцензіарові краще контролювати просування та використання IB. При не­відповідному використанні IB ліцензіатом дія ліцензії може бути припинена.

Сплата ліцензійних платежів може стати обов'язковою на ко­жній стадії виробничого циклу. Наприклад, при виведенні про­дукту з поточного виробництва, при переміщенні його до скла­ду, при переданні його дистриб'юторові чи при продажу його кінцевому користувачеві.

Бажано встановлювати ліцензійний платіж у відсотку від кін­цевої ціни (зазвичай найвищої), але встановлювати його яко­мога раніше (зазвичай при переміщенні продукту на склад). Незалежно від умов ліцензійного платежу його мають легко контролювати і ліцензіар, і ліцензіат.

Також зазвичай існують мінімальні щорічні сплати за ліцензі­ями, особливо за виключними ліцензіями для підтвердження виключності. Цей мінімум може зростати згідно з очікуваним зростанням обігу. Це дуже важливо для переконання, що ліце­нзіат використовує винахід з максимальною вигодою для ліце­нзіара.

Також заведено встановлювати «пільгові мінімуми» — мініма­льна кількість грошей, що її треба сплачуватися щорічно, аби запобігти припиненню дії ліцензії.

У разі затримки надходження прибутку від винаходу може на­даватися «відпускний період» до початку сплати ліцензійних платежів. Наприклад, перший ліцензійний платіж може при­значатися тільки через 2 роки після підписання угоди. Контроль. Ліцензіар має переконатися, що він матиме право кон­тролювати ліцензіата щодо правильності ліцензійних платежів. Критерії виконання. У разі, якщо вартість має бути повернена ліцензіарові (винахідникові), важливо, щоб ліцензіат належно здійснював виконання. Критерії виконання мають бути перед­бачені в угоді. Вони можуть містити певні умови згідно з про­позиціями ліцензіатові про плани входження в ринок (які лі­цензіат може розглянути до отримання ліцензії, щоб перекона­тися, що вона варта одержання), чи це може просто бути угода про забезпечення регулярних звітів про досягнуті результати. Зобов'язання ліцензіара. Будь-яка угода містить також зобов'я­зання сторін. Для ліцензіара, за угодою, деякі типові зобов'я­зання містять:

■ підтримку прав. Це також передбачає захист прав, на які отримано ліцензію. Зазвичай вона представлена «на роз­суд» ліцензіара;

■ впровадження технології. Слід визначити та внести до уго­ди додаткові умови. Наприклад, програми тренінгів і кон­сультаційне обслуговування (кількість днів, місце розта­шування, кошти тощо);

" інформування ліцензіата про нові (відповідні) вдоскона ЛЄ гігіЛ.

9. Зобов'язання ліцензіата. З іншого боку, зобов'язання ліцензіата можуть охоплювати:

■ використання винаходу найкращим чином в інтересах обох сторін;

■ одержання відповідної гарантії відповідальності (оскільки ліцензіар має погашати зобов'язання);

■ представлення зразків ліцензіарові задля контролю якості;

■ дозвіл огляду виробничих засобів (задля контролю якості);

■ одержання будь-якого необхідного схвалення від органів виконавчої влади;

■ звітування про нові вдосконалення та модифікації;

■ маркування продукції згідно з вимогами ліцензіара. На­приклад, за номером патенту та посиланням, що продукт вироблено за ліцензією від ліцензіара чи за торговельною маркою.

10. Субліцензування. Субліцензійні права мають бути недвозначно надані або недвозначно заборонені. При наданні субліцензії ліцензіар має переконатися, що вона охоплює всі зобов'язання ліцензіата. В іншому разі ліцензіар не зможе здійснювати контроль.

і і.Порушення. При отриманні ліцензії ліцензіат сплачує ліцензіа­рові за отримані від нього права. Тому ліцензіар має гарантува­ти, що не повинно бути ніякого порушення цих прав, яке може зашкодити інтересам ліцензіата. Однак для ліцензіара витрати із захисту прав можуть перевищувати будь-який прибуток, що робить ліцензійний договір комерційно нежиттєздатним. Отже, ліцензіар не хоче бути обтяженим «зобов'язаннями» захищати права від порушень. Важливо, щоб рішення вживати заходів щодо захисту прав лишалося за ліцензіаром. Запропоновану процедуру можна застосовувати до такого:

■ якщо ліцензіар чи ліцензіат дізнається про порушення, він негайно повідомить іншу сторону;

■ у межах відведеного терміну (напр., ЗО днів) ліцензіар ви­рішує, чи починати він слухання проти порушника. Якщо так, він понесе певні витрати й матиме право на будь-яку компенсацію збитків;

■ якщо ліцензіар вирішує не вживати заходів, він повідом­ляє про це ліцензіата, і вони обговорюють, яких спільних заходів вони мають ужити (якщо таке трапиться) та як бу­дуть розподілені витрати й компенсація;

■ якщо ліцензіар вирішує не приймати спільних дій, ліцен­зіат може почати самостійно діяти проти порушника. В та­кому разі тільки ліцензіат несе витрати та отримує компенсацію;

■ якщо ліцензіат вирішує не порушувати кримінальну спра­ву проти порушника, він матиме право на вільний ліцен­зійний платіж за невиключною ліцензією на залишок те­рміну.

4.6. Управління після угоди

Звичайно, відносини не закінчуються після підписання угоди, якщо тільки не йдеться про продаж повного пакета прав інтелекту­альної власності за договором уступки прав.

Коли ви надаєте ліцензію на права інтелектуальної власності, то надаєте право користування цими правами інтелектуальної вла­сності ліцензіатові і водночас маєте намір захистити їх від поруш­ників. Ліцензіар дістає обмежену монопольну позицію. Він має продовжити (протягом всього терміну дії патенту чи ліцензії) за­хищати інтереси винахідника та ліцензіата. Це може тривати до 20 років для патенту та значно довше — для авторського права чи тор­говельної марки.

Ліцензії слід регулярно контролювати (для запевнення в тому, що вони максимізують користь від винаходу). Якщо ліцензіат не використовує вашого винаходу, ви не одержите жодної винагороди.

Перевірки контрактів і ліцензійних платежів мають становити частину угоди про впровадження технології. Це необхідно не тому, що ліцензіати навмисно передають невірні звіти про продаж, а тому, що часто після, можливо, 10 чи 15 років, за умов зміни людей чи про­дукту, детальні умови ліцензійних платежів можуть переглянути.

Отже, ліцензія — це не одноразова операція, а довгострокове зобов'язання.

Одним з елементів управління на цьому етапі є побудова трива­лих відносин із промисловістю. Раніше вже згадувалося про деякі проактивні та реактивні техніки виявлення комерційних партнерів. Проблема є в тому, що пропозиція про впровадження технології також передбачає довготривалі відносини з промисловістю. Потре­би компаній, особливо маленьких, часто формуються на коротко­строковому тактичному попиті останнього споживача, а не з огляду на довгостроковий стратегічний план. Тому вони зазвичай не розуміють, що саме можуть їм запропонувати новітні технології. Та доки компанії не знають, що є можливим, вони не знатимуть, що вони можуть зробити.

Проблема оцінки майбутніх ринків для нових технологій поля­гає в тому, щоб визначити попит на продукт, якого ще нема, від споживачів, які про нього ще не знають.

Потреба в обопільній взаємодії між винахідниками нових тех­нологій і їх користувачами може бути корисною для обох сторін. Люди з різних технічних галузей та з різних ринкових сегментів також можуть об'єднати зусилля для стимулювання нових ідей і напрямів. Пропозиції зі впровадження технологій можуть відігра­вати важливу роль каталізатора, який дасть зерно для майбутньої співпраці. Налагодження ефективної роботи З іншою організацією часто вимагає часу (для побудови відносин, розуміння того, як пра­цює організація). Часто краще створити ці відносини та розуміння, співпрацюючи над «некритичними» проектами.

Таким чином пропозиції із впровадження технологій сприяють об'єднанню людей, наприклад, «мережеві» події, як-от низка семі­нарів/обідів. Вони допомагають «розкрити очі» на промисловість, яка може бути корисною для тої чи іншої компанії та сприятиме більшому розумінню дослідниками потреб і Проблем компаній. Це також можуть бути демонстраційні програми з просування техноло­гічних можливостей.

4.7. Ключові чинники успіху впровадження технологій

Раніше було розглянуто в деяких деталях системи та процедури управління комерціалізацією IB на базі дослідницьких закладів. Тепер спробуймо підсумувати дослідницькі спостереження щодо наявних впроваджених технологій, деякі ключові чинники успіху, необхідні для створення умов щодо успішного впровадження тех­нології, чи принаймні мінімізувати ризики та максимізувати можливості.

Ефективні та придатні системи й методології. Традиційні структури університету та дослідницького центру створювали не задля впровадження технології, а тільки для її дослідження й ви­вчення. В результаті часто виникають організаційні обмеження, які зменшують (обмежують) їх здатність комерціалізувати результати їхнього дослідження.

Трансформація застарілої структури в сучаснішу часто є дуже напруженим процесом, який забирає багато часу. Тому зазвичай набагато скоріше та легше заснувати нові структури або приєднати­ся до наявних. Переважна більшість успішних практичних прикла­дів у сфері університетсько-промислового співробітництва фактич­но сприяє такому альтернативному маршрутові: надання більшої організаційної незалежності окремим структурам чи маленьким підструктурам у межах університету, або розміщення деяких під­розділів університетської структури поза системою університету.

Ресурси, люди та кошти — це інвестиції, а не витрати. Один з найважливіших ключових елементів у дослідницько-промисловому співробітництві — чи дійсно є люди, достатньо кваліфіковані для ефективного впровадження технології. Функції та ролі виконавців такого впровадження технології багатогранні й потребують людей з відповідними навичками та досвідом. Типове впровадження техно­логії потребує технічних і комерційних навичок, а також доступу до спеціалістів у сфері інтелектуальної власності, юристів та інших фахівців. Цих людей не завжди легко знайти та залучити. Тому ва­жливим чинником постає підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів ОПТ.

Фінансові ресурси також мають бути доступними для створен­ня обґрунтованого пакету документів на винаходи та міжнародної реєстрації їх. їх треба розглядати як інвестиції, а не як витрати.

Побудований на використанні досліджень бізнес — ризикова­ний. Тут більше поразок, ніж успіхів. Це природно, тим не менше, кілька успішних проектів цілковито перекривають витрати бага­тьох невдалих проектів. Саме тому у великих університетів, що ма­ють багато об'єктів права інтелектуальної власності, які вони мо­жуть реалізувати, великі шанси на успіх. Менші організації не ма­ють надії на успіх, якщо тільки їм не пощастить.

Більшість інститутів працює з дуже широким діапазоном тех­нологій і мають обмежені фінансові ресурси. В результаті кожен розробник технологій не в змозі конкурувати з великою кількістю наявних технологій і самостійно вийти на ринки, а міцних пакетів прав інтелектуальної власності він ще не створив. Навіть великі організації не можуть ані бути експертами в кожній технології, ані знати кожен ринковий сектор.

Так само жоден інститут не має повної монополії над винахо­дом. Здатність поєднати разом кілька складників прав інтелектуальної власності з різних джерел та створити міцний пакет IB для успіху дуже важлива.

Нині ми спостерігаємо, як багато науково-дослідних інститутів, які об'єднуються та співпрацюють для побудови критичної кількос­ті прав IB та ресурсів, за яких можна розв'язати ці проблеми.

Дуже важливо чітко визначити можливості, які надасть діяль­ність розробників технологічних винаходів, та дозволити їм зосере­дитися на цій діяльності. Наприклад, інновації ISIS — це Універси­тет Оксфордського офісу впровадження технологій. Вони зосере­джуються на комерціалізації результатів дослідження, лишаючи керування іншої діяльності іншим групам у межах Університету.

Впровадження технологічних винаходів ґрунтується на розпі­знаванні винахідником/дослідником ймовірної вигоди від створе­ного технологічного винаходу. Має існувати добре відомий та легко доступний «вхідний шлях». Винахідники мають підвищувати обі­знаність університетського середовища щодо створеного активу. Дослідники мають вчитися розуміти, що таке інтелектуальна влас­ність, як її розпізнати та що робити далі. Винахідники також мають підвищувати інформованість щодо власного існування, їх відповід­ного досвіду та змоги надати консультації та підтримку стосовно питань захисту та використання прав інтелектуальної власності, а також про те, що вони «відкриті для роботи».

Легко доступні «вхідні шляхи» мають бути забезпечені також для промислових компаній. Промислові компанії повинні мати змогу швидко й легко знайти різні види обслуговування. Тому нау­ково-дослідні інститути мають представити свої пропозиції в зрозу­мілій для промислових компаній формі. Крім того, за потреби ком­панії мають отримати від університету всі необхідні експертизи.

Існування добре розробленої пропозиції впровадження техно­логії самого по собі не достатньо для того, щоб привернути увагу промислових компаній та привести її до успіху. Пропозиція має стати відомою й бути оціненою відповідними промисловими компа­ніями. Для загального стимулювання впровадження технології ус­пішні інститути втручаються в різні сфери маркетингової діяльнос­ті. Немає єдиного кращого напряму маркетингової діяльності, по­трібне поєднання цих напрямків. Вони включають дні відкритих дверей та інформаційні події, на яких компанії можуть отримати перше враження про всі можливості інституту; спеціалізовані семі­нари та симпозіуми, на яких компанії можуть дізнатися про деталі окремої технології та її можливого застосування; пропозиції технічного обслуговування, як-от випробування, вимір, створення експе­риментальних моделей, узгодження та організація спеціальних тренінгів, які дозволяють зацікавленим компаніям поновити їхні тех­нологічні знання.

Отже, шлях від ідеї до виробництва, від патенту до продукту, від дослідження до винагороди — дуже довгий і потребує великого досві­ду й багатьох різних навичок: технічних, комерційних, фінансових, у сфері інтелектуальної власності, маркетингових та ринкових.

Але загалом впровадження технології — це людська справа, вона потребує взаємодії для стимулювання нових ідей і розробок, довготривалої співпраці для розкриття потенціалу та цінності ре­зультатів дослідження. Це відбувається не раптово. Коротко кажу­чи, «впровадження технології — це марафон, а не спринтерський забіг!»

Поиск по сайту: