1.1. Клініко – анамнестичний та психопатологічні методи
Обов’язкові:
1. Збір та оцінка даних (демографічні дані пацієнта та його родини, оцінка скарг на здоров’я та особливості психолого-соціальної самореалізації пацієнта)
2. Збір анамнезу хвороби з оцінкою її динамічних особливостей, особливостей життя пацієнта, світоглядні позиції, його формування як особистості, психотравматичні моменти його життя, особливості його розвитку в фізичному та психологічному плані, соматичні захворювання протягом життя, звертаючи особливу увагу на безпосередньо (наприклад, черепно-мозкові травми) чи посередньо (інтоксикації та ін.) травмуючі нервову систему; шкідливі звички, фармакоанамнез (в т.ч. непсихотропними препаратами, звертаючи особливу увагу на гормональні препарати та депресогенні медичні засоби), фактори соціуму які можуть впливати на настрій, наявність соціальної підтримки, психологічні та соціальні амортизаційні фактори
1.2. Психодіагностичні методи
Обов’язкові:
1. Шкала депресії Гамільтона (HAM-D
2. Шкала Монтгомері-Асберг (MADRS)
3. Шкала загального клінічного враження CGI
4. Шкала Шихана
5. SCID-ІІІ
Бажані:
1.Шкала тривоги Гамільтона (HAM-А),
2.Госпітальна шкала депресії и тривоги
3.DESS
4.QUIDS
5.MMPI-2
6.Тест Леонгарда-Шмішека
7.Тест ТОБОЛ
8.Батарея лобних функцій
9.Пітсбургський опитувальник якості сну
10. Опитувальник болю Мак-Гілла
11. Опитувальник якості життя (QLS-Q, SF-36, ОЯЖ (Чабан О.С.))
Для встановлення патопсихологічного регістру синдрому та проведення диференціальної діагностики використовують:
12. Шкалу манії YMRS
13. Опитувальник гіпоманії
14. Шкалу BPRS
15. Тест MMSE
16. Пакет нейропсихологічних тестів
17. ТАТ
18. Методика Рошхара
1.3. Методи інструментального обстеження
При застосуванні ПЕТ, КТ і МРТ виявлені як функціональні, так і структурні зміни при депресії.
Метод позитронно-емісійної томографії – зниження співвідношення інтенсивності обміну в хвостатому ядрі і великих півкулях у порівнянні з таким при депресії і в нормі. КТ – розширення шлуночків мозку при психотичній депресії. Однак ці дослідження самі по собі не мають діагностичного значення і можуть використовуватися для диференціальної діагностики
Бажані:
1.РЕГ
2.ДГ
3.КТ
4.МРТ
5.ПЕТ
1.4. Лабораторні методи
За необхідності:
1.Дексаметазоновий тест
2. Амбулаторне лікування
Лікувальна програма включає наступні компоненти:
1. Біологічну терапію
2. Психотерапію
3. Психосоціальну терапію
4. Психоосвітню роботу
Процес лікування включає наступні етапи: активної терапії, стабілізуючої терапії та профілактичної (підтримуючої) терапії. Зміст терапії залежить від ступеню важкості поточного психічного стану.
2.1. Етап активної терапії
Підставою для початку лікування є наявність депресивної симптоматики на протязі більше ніж 2 тижнів.
Особливу увагу рекомендовано приділяти прихильності пацієнта до лікування, оскільки частота раннього переривання терапії залишається дуже високою. Рекомендована мінімальна тривалість лікування антидепресантами 6-12 місяців.
Стратегія по поліпшенню прихильності пацієнта до лікування повинна також включати психоосвіту пацієнтів та членів родини, активне залучання їх до процесу терапії. Пацієнт повинен бути проінформований про його хворобу, вплив препарату на його організм, очікуваний час появи перших ознак антидепресивного ефекту, етапи лікування, можливі побічні явища та тривалість лікування
Обов’язкові:
1. На початку терапії рекомендовано оцінити попередню терапію за адекватністю, дозуванням, тривалістю, та бажано використання одного антидепресанта, який не був задіяний раніше.
2. Оцінка тимолептичного ефекту проводиться щоденно, але рішення про зміну дози, чи самого препарату (при відсутності вираженого побічного ефекту) приймається лише після двох тижнів терапії.
3. При незначному поліпшенні афективного стану ще 2 тижні продовжують розпочату терапію обраним препаратом, а в разі відсутності прогресу слід перейти до антидепресанта іншої групи.
4. При повній відсутності терапевтичного ефекту від антидепресанта протягом 4 тижнів, необхідно перейти до іншого антидепресанта цієї ж, або іншої групи, або посилити терапію одним з тимостабілізаторів, або нейролептиків нового покоління, чи препаратом бензодіазепамового ряду.
5. При наявності виражених симптомів тривоги, рекомендується призначення транквілізаторів (бензодіазепінів) терміном до 2 тижнів.
6. При тяжкому депресивному епізоді, що вимагає інтенсивного лікування і несе загрозу життю хворого або при відсутності прогресу у лікуванні депресивного епізоду середнього ступеню тяжкості, зазначеними вище засобами, обов’язковим є стаціонарне лікування.
7. У випадку призначення трициклічних антидепресантів бажаним є проведення лабораторного моніторингу трициклічного антидепресанту в крові, контроль кардіограм.
8. Для посилення терапевтичного впливу можна використовувати комбінацію антидепресантів з одним з тимостабілізаторів, чи нейролептиків другого покоління, чи препаратом бензодіазепамового ряду.
9. Депресивний епізод, обтяжений психотичною симптоматикою, потребує обов’язкового поєднаного призначення антидепресантів і нейролептиків другого покоління, що пов’язано, зокрема, із особливою схильністю пацієнтів цієї категорії до виникнення екстрапірамідних ускладнень.
10. При відсутності ефекту від медикаментозного лікування рекомендована ЕКТ з медикаментозною релаксацією та аналгезією та дотримання технік мінімізації ускладнень.
11. Тривалість етапу активної терапії – 8-16 тижнів
2.2. Етап стабілізуючої терапії
Обов’язкові:
1. Терапія антидепресантами продовжується в дозах, які були обрані на етапі активного лікування. Тривалість етапу стабілізуючої терапії – не менше 6 місяців.
2.3. Етап профілактичної (підтримуючої) терапії
Обов’язкові:
1. Профілактичне (підтримуюче) лікування необхідно призначати всім пацієнтам протягом не менше 3 років, а пацієнтам з трьома та більше епізодами в минулому, з обтяженим депресією сімейним анамнезом та соматично обтяженим пацієнтам – більше трьох років.
2. При вирішенні питання про відміну антидепресанту слід забезпечити поступове зменшення його дози протягом не менш 4 тижнів (для уникнення синдрому «відміни»)
3.4. Психотерапія
Психотерапія хворих на депресивний епізод передбачає використання:
1. Когнітивно-поведінкової терапії
2. Міжособистісної терапії
3. Психодинамічної терапії
4. Психотерапії, направленої на вирішення проблем
5. Сімейної психотерапії
високофахової інтегративної психотерапії - індивідуальної та групової психотерапії:
Залежно від варіанту депресивного розладу, ступеня тяжкості, ступеня патології психосоціальна терапія використовується у вигляді тренінгу когнітивних функцій, тренінгу вирішення проблем міжособистісної взаємодії, тренінгу комунікативних навичок, тренінгу позитивного самосприйняття та впевненої поведінки
2.5. Інші додаткові методи терапії
1.Використовуються в комбінації з основною терапією (психофармако- та психотерапія): фототерапія, стимуляція блукаючого нерва, транскраніальна магнітна стимуляція мозку, дієтотерапія, фізична активність (лікувальна фізкультура), арт-терапія, музикотерапія, культ терапія.
2.У випадку відмови пацієнта від медикаментозного лікування потрібно рекомендувати альтернативну психотерапевтичну допомогу, проводити психоосвітні бесіди та заходи спрямовані на вироблення ефективного дотримання.
3. Диспансерне спостереження
Обов’язкові:
1. Спостереження за станом пацієнта на етапі активної терапії проводиться щоденно протягом перших двох тижнів, через день протягом наступних 2-х тижнів (якщо немає іншої потреби більш інтенсивного спостереження, наприклад, при недосягненні терапевтичного ефекту, ускладненнях від терапії, коморбідних розладах та ін.), та один раз в тиждень після першого місяця терапії, якщо немає потреби в більш інтенсивному спостереженні.
2. Консультації проводяться з інтенсивністю, яку встановлює лікар-психіатр, який проводить консультацію, але не рідше, чим вищеописане спостереження.
3. Хворі на депресивний епізод потребують диспансерного спостереження (у консультативній або диспансерній групах)
4. При передачі відповідальності за продовження призначень до закладів, що надають первинну медичну допомогу, сімейний лікар має отримати чітку рекомендацію щодо плану лікування, дозування ліків і очікуваної тривалості лікування.
4.1.2 Критерії, наявність яких дозволяє віднести пацієнта до групи ризику розвитку депресії:
1. Анамнез: наявність психіатричних захворювань в особистому та/або сімейному анамнезі
2. Наявність епізодів депресії у анамнезі
3. Наявність тяжких захворювань з хронічним перебігом
4. Інвалідність
5. Психоемоційне навантаження, втрата близької людини; втрата роботи тощо.
6. Соціальна ізоляція та відсутність міжособистісних підтримуючих стосунків у сім’ї
