Суб'єкти процесу доказування

Питання про осіб, які є суб'єктами процесу доказування вирішу­ється в науковій літературі по-різному. Виходячи з того, що основу кримінально-процесуальної діяльності складає саме процес доказу­вання і всі суб'єкти кримінального процесу беруть певну участь і в до­казуванні, доцільно розглядати їх і яксуб'єктів процесу доказування. Для того щоб визначити, яку саме роль удоказуванні виконують різні суб'єкти, можна запропонувати їх класифікацію.

Коли йдеться про роль певних суб'єктів у процесі доказування, перш за все мають на увазі, чи покладено на такого суб'єкта обов'язок доказування. І знов-таки необхідно зазначити, що саме поняття «обов'язок доказування» розуміють по-різному. Ми виходимо з того, що обов'язок доказування — це різновид юридичного обов'язку, який можна визначити як вид і міру належної поведінки. Невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку тягне за собою застосу­вання санкції правової норми. Ще раз нагадаємо, що поняття доказу­вання має два значення, коли йдеться про обов'язок доказування, ма­ється на увазі доказування в першому значенні, тобто змістом такого обов'язку є збирання, перевірка та оцінка доказів з метою встановлен­ня фактичних обставин кримінальної справи. Деякі автори, які не від­окремлюють два поняття доказування, обов'язок доказування розгля­дають як обов'язок довести винність обвинуваченого¹. Але втакому випадку йдеться про доведення певної тези, вже сформульованого твердження. Ми ж ведемо мову про доказування як діяльність, спря­мовану на встановлення невідомих обставин. Коли слідчий починає розслідування, він не завжди впевнений у тому, що діяння, у зв'язку зяким було порушено справу, взагалі є злочином, він не знає, хто, за яких обставин був причетний до певного діяння. Виконуючи обов'язок доказування, слідчий збирає, перевіряє та оцінює докази для встанов­лення фактичних обставин події.

Отже, визначимо, на яких суб'єктів покладається обов'язок дока­зування, і віднесемо їх до першої групи.Це державні органи та поса­дові особи, на яких покладається обов'язок збирати, перевіряти та оцінювати докази в певній стадії кримінального процесу, вони при­ймають справу до свого провадження або здійснюють наглядові чи контрольні повноваження і приймають рішення в кримінальній спра­ві — це органи дізнання та особи, які провадять дізнання, слідчі, начальник слідчого відділу, прокурор на досудових стадіях, суддя і суд судових стадіях, а в певних межах і суддя, який здійснює контроль» повноваження. До цієї групи можна віднести і працівників підрозді­лів, які здійснюють оперативно-розшукові дії у зв'язку з проваджен­ням у кримінальній справі.

Друга група — суб'єкти, яким надано право брати участь у доказу­ванні у формах і межах, передбачених кримінально-процесуальниь законодавством. Йдеться про учасників процесу — підозрюваного, об­винуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відпо­відача, захисника, представників потерпілого, цивільного позивача та відповідача, а також законних представників неповнолітніх обви­нувачених. До цієї групи слід віднести і прокурора в судових стадіях.

Третя група — суб'єкти, що надають певну інформацію, яка може бути використана як докази в справі — підозрюваний, обвинуваче­ний, потерпілий, свідки, експерти.

Четверта група — інші особи, які у зв'язку з доказуванням викону­ють допоміжні функції — поняті, спеціалісти, перекладачі, секретарі.

Віднесення слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора (на досудовому слідстві) до суб'єктів, на яких покладається обов'язок до­казування, заперечень не викликає. Дійсно, слідчий зобов'язаний у справах, які він прийняв до свого провадження, збирати і перевіряти докази, оцінити їх і прийняти необхідне рішення в справі. Для вико­нання такого обов'язку слідчий наділений процесуальною самостій­ністю, що дозволяє йому на власний розсуд приймати рішення про спрямування слідства, про час, послідовність провадження слідчих дій, про застосування примусових заходів для забезпечення таких слідчих дій. Звичайно ж, у випадках, передбачених законом, слідчий повинен одержати рішення суду або санкцію прокурора для проведен­ня дій і прийняття рішень, які істотно обмежують права громадян. Слідчому гарантована можливість оцінки доказів за внутрішнім пе­реконанням (ч. 2 ст. 114 КПК). Обов'язок доказування покладається також на органи дізнання та особу, яка провадить дізнання. Дізнан­ня, як воно врегульоване КПК, є початковим етапом розслідування, тобто органи дізнання зобов'язані провадити слідчі дії, застосовувати інші засоби для одержання та перевірки доказів з метою встановлен­ня фактичних обставин справи та викриття винного.

Прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, також є суб'єктом обов'язку доказу­вання, він бере участь у провадженні дізнання та досудового слідства, в необхідних випадках особисто проводить окремі слідчі дії, а також може сам проводити досудове слідство (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК). Викону­ючи наглядові повноваження, прокурор теж спрямовує свої зусилля на забезпечення здійснення слідчим чи органом дізнання ефективного доказування, він дає вказівки про розслідування злочинів, про про­ведення слідчих дій, повертає кримінальні справи слідчому для про­ведення додаткового розслідування тощо.

На начальника слідчого відділу також покладається обов'язок до­казування, адже він як і прокурор має право брати участь у прова­дженні досудового слідства або особисто провадити досудове слідство, він дає вказівки слідчому, вживає заходів до найбільш повного, все­бічного і об'єктивного розслідування.

У разі, коли на досудовому слідстві вказаними особами не було ви­конано обов'язок доказування, внаслідок чого в справі вбачається не­повнота досудового слідства, суд повертає справу на додаткове розслі­дування (якщо таку неповноту неможливо усунути в судовому слід­стві). Отже, невиконання обов'язку доказування на досудовому слід­стві тягне застосування процесуальної санкції. Як таку ми розглядаємо повернення справи слідчому прокурором для продовження процесу доказування і збирання додаткових доказів, а також повернення спра­ви судом на додатковий розгляд у зв'язку з неповнотою, для виконан­ня слідчим обов'язку доказування.

Суперечки в науковій літературі та в практиці викликає питання про роль суду в процесі доказування.

На наш погляд, суд є суб'єктом процесу доказування і на нього по­кладається саме обов'язок доказування як діяльності зі збирання, пе­ревірки та оцінки доказів. Те, що суд зобов'язаний дати оцінку всіх доказів, які досліджувалися в судовому засіданні, не викликає сумні­вів. Для того щоб ухвалити вирок, суд повинен установити фактичні обставини справи, а це можливо зробити тільки на підставі доказів. Для того щоб оцінити докази, суд повинен мати можливість їх переві­рити, і таку можливість закон суду надає — під час допиту підсудного (ст. 300 КПК), потерпілого та свідка (ст. 302 КПК) судді мають право задавати допитуваним запитання. Суд є також суб'єктом, на якого по­кладається обов'язок збирання доказів. Коли в суді провадиться до­пит підсудного, потерпілого, свідка, то відбувається саме збирання доказів, адже допитувані особи надають відомості про факти, які сто­суються справи, вони можуть повідомити такі ж відомості на досудо­вому слідстві, а можуть розповісти про ті ж події щось інше (до речі, таке досить часто має місце в судовій практиці). Допитуваним особам сторони та суд можуть задати запитання про обставини, які на досудо­вому слідстві не досліджувалися. За клопотання сторін суд може ви­кликати та допитати нових свідків, та призначити експертизу з пи­тань, щодо яких експертиза на досудовому слідстві не була проведена. Призначаючи експертизу, суд пропонує сторонам поставити запитан­ня перед експертом, а потім саме суд обмірковує ці питання, усуває ті З них, які не стосуються справи, формулює також ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи і всі питання викладає в постанові про призначення експертизи (ст. 310 КПК).

Сторони можуть клопотатися про приєднання до справи нових до­кументів і суд задовольняє такі клопотання, отже в справі з'являються нові докази. Таким чином, у судовому засіданні відбувається збиран­ня доказів¹. І обов'язок збирання доказів покладається саме на суд. Підсудний, потерпілий, свідки, експерт повідомляють певні фактичні дані саме суду. Навіть тоді, коли вони відповідають на запитання сто­рін, відповідь адресована суду. До суду звертаються сторони з клопо­танням про допит нових свідків, призначення експертизи чи приєд­нання до справи нових документів, і суд вирішує, чи є підстави для того, щоб задовольнити такі клопотання.

Головуючий у судовому засіданні відповідно до ст. 260 КПК усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, тоб-

¹ Ми тут не торкаємося питання про можливість визнати недоцільним до­слідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюють­ся (ч. З ст. 299 КПК). Але і в таких випадках допит підсудного обов'язковий.

то він може відвести запитання, які задають сторони, якщо такі зап тання не стосуються справи. Все, що відбувається в судовому засідан ні, відбивається в протоколі судового засідання, за точність і повноту якого відповідає секретар судового засідання та головуючий у справі, які підписують протокол (ст. 87-1 КПК). Сторони мають право озна­йомитися з протоколом судового засідання і подати свої письмові за­уваження з приводу неправильності або неповноти протоколу. Роз­глядає зауваження суд (суддя, який одноособово розглядав справу, або склад суду, який розглядав справу колегіально чи більшість цього складу), який посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх. Отже, обов'язок повно і правильно відобразити в протоколі все, що відбувалося в судовому засіданні, зокрема всі свідчення, одержані пі час допиту, відповіді на запитання, покладається на суд.

У тих випадках, коли суд убачає неповноту досудового слідства, він із власної ініціативи може направити справу на додаткове розслі­дування, за умови, що усунути таку неповноту в судовому засіданні неможливо (ст. 281 КПК), може відповідно до ст. 315-1 КПК дати до­ручення слідчому про проведення слідчих дій з метою перевірки до­казів. Неповнота судового слідства є однією з підстав для скасування вироку чи іншого судового рішення (ст. 368 КПК). Таким чином, за­безпечити необхідну повноту судового слідства повинен суд.

Наведені аргументи дозволяють дійти висновку, що в судовому розгляді обов'язок доказування покладається на суд.

У тих випадках, коли суд (суддя) здійснює контрольні повнова­ження, обов'язок доказування також покладається на суд (суддю). Наприклад, розглядаючи подання про обрання до обвинуваченого за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту, саме суддя повинен пере­конатися на підставі доказів, які надають сторони, в наявності чи від­сутності обставин, які слугують підставами для обрання запобіжного заходу, врахувати всі обставини (ст. 150 КПК), які дозволять прийня­ти правильне рішення. Надати докази на підтвердження підстав для взяття обвинуваченого під варту повинні слідчий (особа, яка прова­дить дізнання), прокурор. Обвинувачений, його захисник управі теж надати певні дані на підтвердження своєї думки — позитивну харак­теристику з місця роботи чи навчання обвинуваченого, довідки про наявність на утриманні обвинуваченого дітей, про захворювання об­винуваченого тощо. Суддя перевіряє надані докази, оцінює їх для того, щоб установити певні фактичні обставини, і на їх підставі ухва­лити рішення.

У другу групу суб'єктів процесу доказування включено осіб, для яких участь у доказуванні є правом, а не обов'язком. До таких суб'­єктів ми віднесли і прокурора в судовому засіданні. Питання про роль прокурора в процесі доказування в суді тісно пов'язане з визначенням ролі суду в цьому процесі. Оскільки ми обґрунтували думку про те, що обов'язок доказування в суді покладається на суд, то звичайно такий обов'язок не покладається на прокурора. Процесуальне становище прокурора в доказуванні в суді визначене ст. 261 КПК, яка передба­чає, що сторони користуються рівними правами на участь у доказу­ванні, вони мають право подавати докази, брати участь у їх досліджен­ні та доведенні їх переконливості, виступати в судових дебатах. Ідеть­ся саме про право брати участь у доказуванні, прокурор має право за­давати питання допитуваним підсудному, потерпілому, свідкам, може звертатися з клопотаннями про виклик нових свідків, приєднання до трави документів тощо. Таке ж право надано й іншим учасникам су-■іміюго розгляду. Зазначимо тільки, що на відміну від інших суб'єктів, наділених правом на участь у доказуванні, прокурор відстоює в про-пгг.і публічні інтереси, тому він повинен бути об'єктивним, його масть у доказуванні спрямована на з'ясування всіх обставин справи иідповідно до реальності. В тих випадках, коли прокурор дійде виснов­ку, що наявні докази свідчать про невинуватість підсудного, він пови­нен відмовитися від обвинувачення. Інші суб'єкти даної групи захи­щають власні інтереси або інтереси осіб, яких вони представляють або щодо яких здійснюють захист. Вони повинні діяти відповідно до за­кону, але бути об'єктивними вони не зобов'язані.

У судових дебатах прокурор, як і протилежна сторона, сторона за­хисту, висловлює свою думку щодо вирішення справи по суті, пропо­нує оцінку доказів з позиції обвинувачення, наводить аргументи на підтвердження своєї позиції. Тут має місце доказування в другому значенні — як формулювання певного твердження, певної тези і об­грунтування своєї позиції. Як же визначити роль прокурора в такому доказуванні? Чи доречно взагалі вести мову про обов'язок доказуван­ня, якщо змістом такого обов'язку буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції в справі і в необхідності прийняти певне рі­шення, а саме рішення про визнання підсудного винним, застосуван­ня до нього кримінального покарання? Відповідь на таке питання може бути тільки негативною. Неможливо, нелогічно вести мову про юридичний обов'язок, змістом якого буде необхідність переконати суд у правильності своєї позиції, своєї думки щодо визнання підсудно­го винним у вчиненні злочину. До того ж, не може бути і якихось кримінально-процесуальних санкцій у тому разі, коли суд не пого­диться з думкою прокурора і ухвалить виправдувальний вирок. Ми вважаємо, що доцільно визначити становище прокурора щодо його участі в доказуванні як обґрунтуванні певної тези, через поняття «тя­гар доказування». Звичайно ж, поняття «обов'язок» та «тягар доказу­вання» ми вживаємо як такі, що мають різний зміст¹. Обов'язок до­казування — це різновид юридичного обов'язку, за невиконання яко­го застосовуються санкції правової норми. Тягар доказування — таке становище, коли особа намагається довести, аргументувати свою по­зицію, надає для цього докази, бере участь у їх дослідженні та дове­денні їх переконливості, а в тому випадку, коли довести свою позицію особі не вдається, настають несприятливі наслідки — суд не погоджу­ється з наведеними доводами й ухвалює інше рішення².

Поиск по сайту: