Предмет і межі доказування у кримінальному процесі

Предмет доказування у кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне доказування повинно бути цілеспря­мованим, націленим на встановлення тільки тих обставин, про які необхідно мати правильне і повне уявлення для правильного застосу­вання норм матеріального права і вирішення справи. Визначення та­ких обставин дозволяє збирати тільки такі докази, за допомогою яких можна виявити, доказати необхідні обставини, що їх іменують пред­метом доказування.

Отже, предмет доказування — це сукупність (або система) обста­вин (обставин та фактів), передбачених кримінально-процесуальиим законодавством, які необхідно встановити (точніше — доказати) для правильного вирішення кримінальної справи. Саме такі обставини перелічені в ст. 64 КПК «Обставини, які підлягають доказуванню».

Крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, деякі автори включають у предмет доказування також причини та умови, які сприяли вчиненню злочину¹. Проти такої точки зору висловлені досить аргументовані за­перечення. Дійсно, в усіх справах доказати, що певні обставини були причиною вчинення конкретного злочину або сприяли вчиненню зло­чину, практично неможливо. Адже доказати — це означає зібрати такі докази, на підставі яких можна буде зробити категоричний ви­сновок, що саме конкретні обставини стали причиною вчинення роз­слідуваного злочину. В деяких справах можна буде дійти висновку, що якісь обставини сприяли вчиненню злочину, скажімо, погано ор­ганізована охорона об'єкта сприяла вчиненню крадіжки. Але наполя­гати, що в кожній справі необхідно знайти, та ще й доказати причини вчинення злочину — нереально.

Зауважимо, що і законодавець не включив такі обставини як при­чини та умови, що сприяли вчиненню злочину, в предмет доказуван­ня, в ст. 64 КПК.

У ст. 23 КПК, яка передбачає необхідність встановлення причин та умов вчинення злочину, йдеться не про доказування, а саме про вста­новлення причин та умов, тобто слідчий, прокурор, суд можуть дійти висновку про причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, не посилаючись на певну сукупність доказів. Крім того, такі обставини зазвичай досить нейтральні щодо обвинувачення і не впливають на долю обвинуваченого.

Аналіз змісту ст. 64 КПК дозволяє дійти висновку, що перелічені в цій статті обставини складають кінцеву мету доказування — це обста­вини, які необхідно з'ясувати для вирішення справи по суті. Але в процесі розслідування справи виникає необхідніть з'ясувати (доказа­ти) деякі інші обставини. Якщо, наприклад, слідчий, що розслідує справу про вбивство, допитав свідка, який розповів, що бачив певну особу (підозрюваного), яка заходила до потерпілого приблизно в той час, коли було вчинено злочин, то слідчий повинен перевірити такі дані і доказати, що саме ця особа — підозрюваний (про якого давав по­казання свідок) знаходилася в оселі потерпілого під час вбивства.

Така обставина — підозрюваний знаходився в домі потерпілого в день і час, коли відбулося вбивство — не є кінцевою метою доказуилііня, але на певному етапі розслідування доказати таку обставину необхідно.

У ході подальшого розслідування слідчий встановлює ще деякі об­ставини — те, що у підозрюваного були знайдені речі потерпілого, що пін погрожував потерпілому і т.ін. Всі ці обставини слідчий повинен доказати, а потім він використовує їх для того, щоб обґрунтувати свій писновок про те, що саме підозрюваний вчинив вбивство потерпілого. Практично до цієї групи можна включити всі ті обставини, які вста­новлюються на підставі непрямих доказів.

Такі обставини теж необхідно включити до предмета доказування. Нони складають окрему частину предмета доказування, яку назива­ють проміжними або доказовими фактами.

Крім того, під час доказування виникає досить часто необхідність перевірити достовірність наявних доказів, або відшукати додаткові до­кази. Так, скажімо, свідок, якого допитав слідчий, пояснив, що він чув, як підозрюваний погрожував потерпілому. У слідчого виникли і'умніви щодо того, чи міг свідок, який знаходився на досить великій нідстані від підозрюваного, чути його розмову з потерпілим. Для пере-пірки достовірності показань свідка слідчий провів відтворення обста­новки та обставин події і доказав, що свідок міг (або, навпаки, не міг) чути таку розмову.

Ці обставини також необхідно включати до предмета доказування, нони складають окрему групу — допоміжні факти.

Таким чином, предмет доказування має складну структуру.

Першу групускладають обставини, котрі необхідно доказати для правильного вирішення кримінальної справи по суті, ці обставини пе­релічені в ст. 64 КПК і є кінцевою метою доказування.

Друга група — проміжні або доказові факти— це обставини, які необхідно доказати на певному етапі розслідування для того, щоб з їх­ньою допомогою можна було б дійти висновку про наявність або відсут­ність обставин, які є кінцевою метою доказування (тобто обставин пер­шої групи).

Третя група обставин — допоміжні факти— це обставини, за допо­могою яких можна встановити достовірність наявних доказів, або від­шукати додаткові докази.

Визначити конкретний перелік проміжних та допоміжних фактів неможливо, він залежить від особливостей кожної справи.

Оскільки предмет доказування включає всі факти та обставини, які необхідно доказати для правильного вирішення справи, немає ні­яких принципових підстав для того, щоб не включати до нього про­міжні (доказові) факти, а також допоміжні факти, саме ці три групи обставин необхідно доказати, а відсутність доказів відносно будь-якої З названих обставин може розглядатися як неповнота досудового або судового слідства.

Обставини, які складають предмет доказування, сформульовані в законі в загальному вигляді і стосуються будь-яких злочинів. Зміст обставин буде різним: в справі про крадіжку, наприклад, до­казати подію злочину — це встановити, що особа таємно заволоділа чужим майном, у справі про умисне вбивство необхідно доказати, що потерпілому було заподіяно ушкодження, від яких настала його смерть.

Поиск по сайту: