Концепції ситуаційного лідерства та споріднені (новітні) підходи до лідерства

Жоден із проаналізованих вище підходів до лідерства не змогли виявити логічного співвідношення між особистісними якостями і поведінкою керівника, з одного боку, та з ефективністю управління – з іншого. Тому виник ситуаційний підхід до лідерства, який доводить, що люди стають лідерами не стільки в силу якостей своєї особистості, скільки завдяки різноманітним ситуаційним чинникам та особливостям взаємозв’язку між ними і конкретною управлінською ситуацією [32, с. 123]. Ці ситуаційні чинники охоплюють потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги до його виконання, вплив середовища. Отже, ефективний керівник - лідер повинен швидко та гнучко пристосовуватись до різних управлінських ситуацій і впливати на них.

Головний недолік усіх поведінкових теорій лідирування – це намагання виділити єдиний певний оптимальний стиль керування. Наступні дослідження з теорії лідерства показали, що разом з особистими якостями та манерою поведінки керівника на ефективність управління суттєво впливають так звані ситуаційні фактори.

Метою сучасних ситуаційних теорій лідерства є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які найкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.

Підходи, засновані на ситуаційності лідерства, пропонують визначити ефективність лідерства через різні ситуаційні змінні, тобто через вплив зовнішніх факторів, не беручи до уваги лідера як особистість [5, с. 78].

Головною думкою ситуаційного підходу є припущення, що лідерська поведінка повинна бути різною в різних ситуаціях. Ситуаційний підхід до вивчення лідерства досліджує взаємодії різних ситуаційних змінних для того, щоб виявити причинно - наслідковий зв‘язок у відносинах лідерства, який дозволяє передбачити можливу поведінку лідера та наслідки цієї поведінки.

Основою ситуаційного лідерства є:

1. Чотирьохфакторна теорія лідерства Г. Герта та С. Мілза,

2. Теорія найменш привабливого колеги (НПК) Фідлера,

3. Модель “життєвого циклу”Херсі і Бланшара,

4. Модель “шлях-ціль” Гауса-Еванса,

5. Теорія участі підлеглих Врума - Єттона - Яго .

1.Чотирьохфакторна теоріялідерства Г. Герта та С. Мілза Незважаючи на велику кількість підходів до лідерства, їх розмите формулювання не зняло однобічності з цих теорій, і, як часто буває в науці, два крайніх варіанта (поведінкові підходи і теорія рис), створили третій, більш-менш компромісний, а саме – особисто-ситуативні теорії [40, с. 190].

У 1952 р. Г. Герт та С. Мілз виділили чотири фактори які було необхідно, на їх думку, враховувати при розгляді феномена лідерства :

q Якості і мотиви лідера людини;

q Образи лідера і мотиви, що існують у свідомості його підлеглих і змушують наслідувати його;

q Характеристики ролі лідера;

q Інституційний контекст – офіційні повноваження і статус лідера;

Ця модель була допрацьована Стогділом та Шатлі, які запропонували додати до цих факторів взаємодію, сприйняття і поведінку лідера по відношенню до інших членів групи. Таким чином лідерство почало розглядатися як взаємовідносини між людьми, а не як характеристика окремого індивіда [4, с. 204].

2.Ситуаційна модель управління Ф. Фідлера –найменш привабливого колеги (НПК). У моделі Ф. Фідлера виділені три фактори:

1) Характер відносин між керівником та підлеглими (лояльність підлеглих, ступінь довіри до керівника, привабливість особистості керівника тощо);

2) Структура завдання підлеглому (звичність завдання, чіткість його формулювання, можливість структуризації тощо);

3) Посадові повноваження керівника (межі влади, що пов’язані з посадою керівника, ступінь підтримки менеджера вищим керівництвом організації тощо).

При цьому Ф. Фідлер вважав, що стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним) і він не здатний пристосувати його до умов конкретної ситуації. Тому ідея моделі Ф. Фідлера полягає у тому, щоб призначати конкретного менеджера керувати таким підрозділом, ситуація у якому найбільше відповідає стабільному стилю керування даного менеджера. Такий підхід і забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника.

Для визначення особистих якостей керівника (його стабільного стиля керування) Ф. Фідлер запропонував проводити опитування керівників. Опитування має на меті з’ясувати ставлення керівника до підлеглого, з яким менш за все хотілося би працювати (найменш привабливий колега – НПК). Логіка оцінки результатів опитування є такою:

§ керівник, який порівняно доброзичливо характеризує НПК, як правило, орієнтований на людські відносини, уважно ставиться до підлеглих;

§ керівник, який жорстко негативно описує НПК, зосереджений на завданні і мало стурбований людськими аспектами в управлінській діяльності.

Далі у моделі Ф. Фідлера передбачається, що:

- відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;

- завдання може бути структурованим і не структурованим;

- посадові повноваження керівника можуть бути сильними та слабкими.

Різні сполучення (комбінації) цих факторів дають 8 можливих (потенційних) стилів керування. Залежно від рейтингу НПК змінюється і стиль ефективного керування. Тобто менеджера з певним ставленням до НПК слід призначати керувати підрозділом з відповідною комбінацією ситуаційних факторів (див. рис. 4).

Дана модель представлена схемою, яка відображає зв‘язок між ситуаційними змінними, тобто змінними, від яких залежить поведінка лідера в тій чи іншій ситуації, між обраним стилем лідерства залежно від цих змінних та рівня виконання робіт.

Ступінь контролю ситуації визначається в моделі наступними трьома змінними :

Відносини “лідер-послідовник”. Дана змінна відображає рівень лояльності, довіри, підтримки та поваги, які зазнають і проявляють послідовники по відношенню до лідера. Мова йде про визнання лідера послідовниками, що є найбільш важливою умовою. Визнавши лідера, послідовники будуть робити все можливе для досягнення поставлених ним цілей.

Структурованість роботи. Ця змінна відображає рівень структурованості вирішуваних групою проблем і виконуваних завдань, які вимірюються наступними складовими: ясність цілі, множинність засобів по досягненню цілей, обґрунтованість рішення.

1
Ситуаційні фактори Взаємовідносини між керівниками та підлеглими Хороші	Погані
Структура завдання Посадові повноваження керівника Структуроване	Не структуроване	Структуроване	Не структуроване
Силь- ні	Слаб-кі	Сильні	Слабкі	Сильні	Слабкі	Сильні	Слабкі

Рис. 4. Модель ситуаційного лідерства Ф. Фідлера [33, с.402]

Посадова влада. Дана змінна розглядає рівень формальної влади лідера, яку він отримує від позиції, що займає в організації.

Модель ефективного лідерства базується на тому, що лідерство ситуаційне. Це означає, що ефективність лідерства залежить від того, наскільки ситуація дає лідеру можливість впливати на інших людей [21, с.84].

Поиск по сайту: