Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особа, що уповноважена вносити консолідований податок (стосовно підприємств залізничного транспорту)



Визначення кожної з названих категорій платників здійснено з використанням терміна «особа». У підпункті 14.1.139 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу визначено, що особа — це будь-яка з із зазначених нижче осіб:

– суб’єкт господарювання — юридична особа, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення таких інвестицій;

– інша юридична особа, що не є суб’єктом господарювання;

– фізична особа (громадянин України, іноземець та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, що належить згідно із законодавством до підприємницької (крім фізичних осіб, що знаходяться на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва відповідно до законодавства), та/або ввозить товари на митну територію України;

– представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи;

– дві чи більше осіб, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, у межах такої діяльності.

Порядок реєстрації платників ПДВ визначений положеннями ст.183 ПКУ, Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПАУ від 22.12.10 № 978. Інформація про платників ПДВ міститься в Реєстрі платників податку на додану вартість (далі — Реєстр), який ведеться Державною податковою службою України на підставі присвоєних індивідуальних податкових номерів. Індивідуальний податковий номер присвоюється особі, що реєструється як платник податку, та використовується для сплати ПДВ при оформленні й користуванні всіма видами документів, які пов’язані з розрахунками при придбанні товарів, обліком, звітністю про ПДВ, оформленні податкового кредиту. Такий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником ПДВ до моменту анулювання реєстрації платника ПДВ.

Об’єкт ПДВ

Стаття 185 визначає операції, що виступають об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

За змістом операцій об’єкт оподаткування ПДВ структуровано на:

1) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України;

2) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

3) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

4) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

5) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Постачання товарів — будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власних, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Змістовне наповнення терміна «постачання товарів» зазнало значних змін порівняно з поняттям «поставка товарів», яке раніше містилося у ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». За цим Законом оподаткуванню підлягали операції, пов’язані з переходом права власності на товари, незалежно від того, передавалися товари за компенсацію чи на безоплатній основі (за незначним винятком, коли з метою оподаткування до поставки товарів прирівнювався і ряд інших операцій). Відтепер визначальним чинником при віднесенні операцій до постачання товарів є передача права на розпорядження товарами як власник.

Відтак є потреба здійснити аналіз запропонованої законодавцем конструкції «право на розпорядження товарами як власник».

Закон не визначає, що є «право на розпорядження». У статті 317 Цивільного кодексу України право розпорядження включено до тріади правомочностей власника: володіння, користування та розпорядження. Загальноприйнято, що право власності передбачає наявність у особи три повноваження: володіння (фактичне володарювання над річчю), користування (отримання з речі корисних властивостей), розпорядження (можливість визначати долю речі як шляхом її споживання або знищення (фактичне розпорядження), так і шляхом її продажу тощо (юридичне розпорядження). Кожне з названих правомочностей може бути передане власником без втрати права власності.

Можливі також випадки, коли одночасно тріада правомочностей власника може належати іншій особі — невласнику речі. У такому випадку слід відрізняти правомочність власника та невласника речі: власник володіє, користується та розпоряджається річчю на свій розсуд (у своїх інтересах та своєю владою). Невласник діє в інтересах власника (одночасно може мати і свої власні інтереси), реалізує надані йому повноваження згідно з вимогами закону та вимогами, які висуває до них власник згідно із законом. Якщо правомочності власника безстрокові, то у невласника вони можуть бути обмежені на визначений строк; порівняно з повним обсягом правомочностей власника правомочності невласника мають відомі заздалегідь визначені межі; на відміну від власника, який самостійно визначає напрями використання своїх правомочностей, невласник може бути обмежений вказівками власника щодо таких напрямів. Отже, правомочність розпорядження, яка належить власнику та аналогічна правомочність невласника не є тотожними.

У досліджуваній конструкції законодавець стосовно категорії«право на розпорядження» робить суттєве уточнення, вказуючи на правомочність розпорядження саме як на правомочність власника речі.

Подальший зміст підп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу підтверджує такий висновок. У даному підпункті робиться додаткове застереження, що постачанням товарів вважаються також операції, які не опосередковують реалізацію власником своїх повноважень «у чистому вигляді». Зокрема, вказується, що до постачання товарів належить також передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Виокремлення даного виду операцій є додатковим свідченням, що загальним визначенням поняття «постачання товарів» охоплюються операції, що опосередковують передачу права власності на річ. Одночасно, якщо особа проводить операції, які не охоплюються таким визначенням, але віднесені до постачання (перелік таких операцій є закритим), вони підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для операцій із постачання товарів.

Дане структурування поняття «постачання товарів» підлягає врахуванню, зокрема, при застосуванні положень ПКУ, які регулюють порядок визначення бази оподаткування (статті 188, 189).

Під «постачанням послуг» у Податковому кодексі України розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються у процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14).

З метою оподаткування цілий ряд специфічних операцій (як і в ситуації з постачанням товарів) прирівняно до постачання послуг, а саме:

а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;

б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;

в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;

г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;

ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як внесок у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;

д) постачання послуг із розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною) (підп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14).

Для визначення об’єкта оподаткування ПДВ суттєвим чинником виступає також місце постачання як товарів, так і послуг. Залежно від місця постачання операції або виступають об’єктом оподаткування (місце поставки знаходиться на митній території України), або не є такими (місце поставки знаходиться поза межами митної території України). Правила, за якими визначаються місце постачання товарів та місце постачання послуг, закріплені у ст.186 Податкового кодексу України.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу. Під терміном «звичайна ціна» Кодекс розуміє ціну товарів (робіт, послуг), визначену сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню ринкових цін (підп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14). Порядок застосування звичайних цін та методи їх розрахунку встановлено ст. 39 Податкового кодексу України, яка набирає чинності з 1 січня 2013 р. До 1 січня 2013 р. звичайна ціна підлягає визначенню за правилами, встановленими п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення.

Ставка ПДВ (ст.193-195)

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (ст. 25 ПКУ).

Види ставок:

1) основна: застосовується за загальним правилом до об’єктів оподаткування, визначених у ст. 185 ПКУ, яка до 01.01.2014 р. становить 20 %, а з 01.01.2014 р. — 17 % (п. 10 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення»);

2) нульова - операції, визначені в ст. 195 Податкового кодексу України (експорт товарів (послуг), якщо він підтверджений митною декларацією; з постачання товарів морським суднам, що входять до складу Воєнно-морських сил України) та ін.

Пільги з ПДВ

1) операції, що не є об’єктом оподаткування (ст.196)(випуск, розміщення у будь-якій формі та продажу (погашення, викупу) цінних паперів саме за грошові кошти, а також обміну цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери. Обмін цінних паперів на інші види товарів є оподатковуваною операцією; передача майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг та ін..);

2) операції, звільнені від оподаткування (ст.197) (постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти; постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також іншими особами, уповноваженими такими органами або законодавством надавати зазначені послуги, обов’язковість отримання (надання) яких установлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо; постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку, крім операцій з надання пасажирського транспорту в оренду (прокат)) та інші.

3. Податковий кредит (ст.198). Податковий кредит — сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначеного згідно з розд. V ПКУ (підп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14).

Визначення податкового кредиту. Податковий кредит формується:

1) за фактом здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку;

2) із сум ПДВ, які включаються до договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, яка не може бути вищою від рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 ПКУ;

3) за рахунок як сплачених, так і нарахованих сум ПДВ;

4) за тими товарами, послугами, основними фондами, використання яких планується в оподатковуваних операціях.

Дата виникнення права на податковий кредит. Суми ПДВ відносяться до складу податкового кредиту за датою першої з подій:

- або датою списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг (щодо посередницьких операцій (у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги), окрім експортних та імпортних посередницьких операцій, а також операцій з примусового продажу арештованого майна органами юстиції, (п. 189.4, п. 189.6 ст. 189 ПКУ);

- або датою отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Граничні строки формування податкового кредиту. Платник податку вправі:

1) включити до складу податкового кредиту суму ПДВ, зазначену в податковій накладній, протягом 365 календарних днів з дати її виписки (правило діє для платників, які не скористалися таким правом у відповідному звітному періоді);

2) включити до податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника (правило діє для платників податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод).

Суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, мають бути підтверджені належним чином оформленими документами, як-то:

1) податкова накладна (ч. 1 п. 201.10 ст. 201 ПКУ);

2) заява покупця із скаргою на постачальника, який відмовився надати податкову накладну або порушив порядок її заповнення та порядок реєстрації в Єдиному реєстрі (ч. 10 п. 201.10 ст. 201 ПКУ);

3) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги (підп. «а» п. 201.11 ст. 201 ПКУ);

4) касовий чек (підп. «б» п. 201.11 ст. 201 ПКУ);

5) митна декларація (п. 201.12 та 201.13 ст. 201 ПКУ).

Суми податку, не підтверджені такими документами, не підлягають віднесенню до складу податкового кредиту.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.