Товар та його властивості

L Благо – це усе те, що має здатність задовольняти потреби людей – предмети праці, плоди природи, послуги, будь-які явища чи поняття, - і відповідає інтересам, цілям та прагненням людини.

Слід розрізняти ринкові (платні) та неринкові (безоплатні) блага.

Ринкові (платні) блага можна класифікувати:

E За призначенням: на засоби виробництва та предмети споживання.

E В залежності від характеру задоволення потреб: взаємозамінні (субститути), взаємодоповнюючі (комплементарні) та незалежні.

E За терміном використання: довгострокові (товари тривалого використання) та короткострокові (разові).

Неринкові (безоплатні) блага, в свою чергу, можна підрозділити на дві групи:

А. Неекономічні (природні та суспільні) блага:

1) матеріальні блага та продукти природи – вода, повітря, дикі плоди, квіти, та ін.;

2) нематеріальні блага – суспільна стабільність, мир, дружба, любов, здоров’я, сприятлива психологічна атмосфера, і др.

Б. Економічні блага (продукти праці):

1) вироби, виготовлені для власних потреб - в натуральному (підсобному, домашньому) господарстві;

2) дарунки, гранти, благодійна допомога та ін. способи беззворотної передачі благ.

Залежно від можливості усунення індивида, який не платить за будь-яке благо, від користування ним, розрізняють:

E блага індивідуального споживання (ринкові) - ділимі, підлягають дії принципу винятковості: той, хто може сплатити рівноважну ринкову ціну, користується товаром (благом), а той, хто не може, виключається з числа споживачів.

E суспільні - неділими, не можуть бути продані окремим покупцям, на них не розповсюджується принцип винятковості, т.к. усунення індивідів від користування цими благами неможливо.

E квазисуспільні – суспільні блага, до яких в окремих випадках можна застосувати принцип винятковості (бібліотеки, музеї, медицина, пожежна охорона, правоохоронна діяльність та ін.).

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування. Це захід чи вигода, які одна сторона може запропонувати іншій та які, як правило, не відчуваються та не приводять до володіння чим-небудь.

Послуга має такі характерні ознаки:

E невідчуваємість – неможливість оцінити послугу за допомогою органів почуття до моменту її споживання;

E неможливість зберігання - неможливість її накопичення та транспортування;

E невідокремленість послуги від джерела її надання - збіг процесу надання послуги з моментом її споживання в часі та у просторі;

E непостійність – якість послуги може бути нестабільним;

E наявність корисного ефекту певної трудової діяльності.

Споживча вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.

З'ясування природи другої властивості товару - вартості - є більш складним. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари сумірними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукти праці. Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисними.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінними (тобто субститутами). Взаємозамінною є також низка послуг. Наприклад, транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою літаків, поїздів та автомобілів. Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).

Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

Таким чином, конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі - це все праця взагалі.

Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо детальніше.

Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

Суспільно необхідні затрати праці- це робочий час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці.

Суспільно необхідні затрати значною мірою визначаються підприємцями, які виробляють більшу частину даного продукту. Суспільно необхідні затрати праці, або суспільно необхідний робочий час не є незмінною, постійною величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу.

Продуктивність залежить від багатьох факторів, насамперед від розвитку знарядь, а також від кваліфікації працівників, ступеня розвитку науки і техніки та їх використання у виробництві, організації та управління виробництвом.

Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш інтенсивна.

Отже, величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності.

Вона залежить також від того, яка праця необхідна для виробництва товару - проста чи складна. Проста являє собою працю некваліфікованого працівника, яка не потребує спеціальної підготовки, а складна - вимагає спеціального навчання, підготовки. Існує така залежність: чим більше часу необхідно для набуття кваліфікації, тим складнішою буде праця. Товар, що виробляється складною працею, при однакових затратах часу має вищу вартість, ніж створений простою працею. Складна праця включає як працю кваліфікованого працівника, так і працю, затрачену на навчання. Тому вона виступає як помножена проста праця. Зведення різних видів складної праці до простої здійснюється не шляхом спеціальних розрахунків, а стихійним, ринковим шляхом.

Висновки по питанню 2:

Благо – це усе те, що має здатність задовольняти потреби людей – предмети праці, плоди природи, послуги, будь-які явища чи поняття, - і відповідає інтересам, цілям та прагненням людини.

Розрізняються ринкові (платні) та неринкові (безоплатні) блага. Ринкові (платні) блага класифікуються за призначенням: на засоби виробництва та предмети споживання; в залежності від характеру задоволення потреб: взаємозамінні (субститути), взаємодоповнюючі (комплементарні) та незалежні; та за терміном використання: довгострокові (товари тривалого використання) та короткострокові (разові).

Неринкові (безоплатні) блага підрозділяються на неекономічні (природні та суспільні) матеріальні та нематеріальні блага, та економічні блага (продукти праці) - виготовлені для власних потреб - в натуральному (підсобному, домашньому) господарстві; а також дарунки, гранти, благодійна допомога та ін. способи беззворотної передачі благ.

Залежно від можливості усунення індивіда, який не платить за будь-яке благо, від користування ним, розрізняють: блага індивідуального споживання, суспільні та квазисупільні ринкові блага.

Поиск по сайту: