Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:
- на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;
- урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;
- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу;
- зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з використанням свого грошового капіталу.
Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:
• банки;
• небанківські фінансові посередники.
Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію.Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.
Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.
Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності становлять закінчений процес посередництва:
- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з правом вільного розпорядження ними;
- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;
- безумовне виконання розпоряджень власників акумульованих коштів щодо їх використання — повернути власникові готівкою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.
Банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів і ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.
Банківська система має багато спільних рис з іншими економічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрархічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її із ряду інших систем і надають їй статусу самостійного економічного явища.
Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї банківської системи, особливо в інституційному та функціональному аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону “Про Національний банк України” та у 2000р. Закону “Про банки і банківську діяльність”, які замінили Закон 1991р. “Про банки і банківську діяльність”, що переважно вичерпав себе і відповідав новій економічній ситуації в країні.
Небанківські фінансові посередники – об’єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб’єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.
Загальна схема класифікації небанківських фінансових посередників:
1. Договірні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, що
спеціалізуються на наданні страхових послуг.
· Страхові компанії –це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших неспрятливих умов.
· Пенсійні фонди –це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплата пенсій).
· Ломбарди –це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна.
· Лізингові компанії –організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засоби) і надають їх у довгострокову оренду фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренту майна.
· Факторингові компанії –це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або надання послуг.
2. Інвестиційні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередникі, що спеціалізуються на управлінні вільними коштами інвестиційного призначення.
· Інвестиційні фонди –це ріновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери.
· Фінансові компанії –спеціальзуються на кредитуванні продажу споживчих товарів, а також надають комерційні кредити.
· Кредитні товариства –це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті.
· Кредитні спілки –це громадські організації, створені на добровольних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.
4. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:
4.1. Залученні ресурси комерційного банку становлять 1 млн. грн., а норма обов’язкового резерву – 15 %. Якими будуть у цьому випадку кредитні ресурси комерційного банку?
а) 1 мил. грн.;
б) 850 тис. грн.;
в) 150 тис. грн.
Відповідь: б)обов’язкового резерви у розмірі 150 тис.грн. повині знаходитися у НБУ, комерційний банк може роспоряжатися тільки сумою 850 тис.грн.
4.2. Як впливає ріст кількості грошей в обігу на вартість грошей і рівень товарних цін:
а) збільшення вартості грошей;
б) росту цін;
в) зменшення вартості грошей;
г) зниження цін.
Відповідь б, в)згідно з рівняням Фішера, якщо грошова маса збільшується, то виникає дефіціт товарної маси, що приводе до росту цін тазменшення вартості грошей.
4.3. На сучасному етапі розвитку світової економіки конвертованість валют визначається:
а) обсягом національного золотого запасу;
б) обсягом національного валютного запасу;
в) умовами обміну національної валюти на золото;
г) умовами спеціальних міждержавних угод;
д) конкурентноспроможністю національних товарів на світовому ринку.
Відповідь б, д)на сучаному етапі розвитку світової економіки діє золотовалютний стандарт
5. ЗАДАЧІ:
5.1. Як змінилась грошова потреба ринка, якщо вартість товарної маси, яка пропонується для реалізації збільшиться у 1,3 рази, а швидкість обороту грошей розросте у 1,1 рази. Пояснити з допомогою закону грошового обігу.
Рішення:Грошовий обіг підкоряється певному закону, який визначає кількість грошей (або грошову масу), необхідну у кожну певну мить для забезпечення товарного обігу в країні. Тобто грошова маса повинна балансувати з товарною масою, згідно рівняння Фішера
М*О = Р*Н,
Де М – грошова маса;
О – швидкість обігу;
Р - індекс цін;
Н – реальна величина ВНП.
1,3РН = 1,1МО
М = 1,3:1,1
М = 1,18
Таким чином при даних умовах грошова потреба ринка підвищиться 1,18 раз
5.2. Вкладник збирається покласти в банк 300 тис. грн. для того, щоб через 100 днів нагромадити 400 тис. грн. Визначити просту ставку відсотків по внеску при розрахунковій кількості днів у році, рівному 365.
Рішення:З формули визначення процентних грошей I = n*i*P можливо також визначити ставку процентів:
S- P
i = P* n
где і – ставка процентів;
S – сума боргу з нарахованими процентами (грн);
P - сума боргу (грн);
n – відносний период на який отримується кредит.
n = d:k
где d - строк боргу в днях;
k – кількість днів у році.
n = 100:360= 0,278
400000 - 300000
і = 300000 * 0,278 = 1,2
Якщо позичальник вирішив покласти до банку 300000 грн. з тим, щоб через 100 днів отримати 400000 грн. то йому потрібно вибрати банк річною процентною ставкою 120 % річних.