ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ. Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку

Фінансове посередництво — це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб'єктами в обмін на свої зобов'язання вільних грошових капіталів і розмі­щення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:

- на ринку з'являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули до формування вільних грошових капіталів;

- урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного від­творення;

- скорочуються витрати економічних суб'єктів на забезпечен­ня руху свого грошового капіталу;

- зменшуються ризики економічних суб'єктів, пов'язані з ви­користанням свого грошового капіталу.

Суб'єкти грошового ринку, які займаються фінансовим по­середництвом, називаються фінансовими посередниками. Вони поділяються на дві великі групи:

• банки;

• небанківські фінансові посередники.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб'єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розміс­тити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскіль­ки виконують емісійну функцію.Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а й як підприємства кредитної сфери.

Указана економічна відмінність між банками і небанківськими фінансовими посередниками вимагає чіткого визначення сутності банку. Без цього законодавство не зможе забезпечити ефективне регулювання банківської діяльності.

Банк в економічному розумінні — це фінансовий посередник, що виконує комплекс базових операцій, які в сукупності станов­лять закінчений процес посередництва:

- акумуляцію грошових коштів економічних суб'єктів з пра­вом вільного розпорядження ними;

- вільне розміщення їх у дохідні активи від свого імені і під свою відповідальність;

- безумовне виконання розпоряджень власників акумульова­них коштів щодо їх використання — повернути власникові готів­кою, перерахувати на рахунки третіх осіб чи на власні рахунки інших видів у цьому чи іншому банках.

Банківська система — це не проста сукупність окремих банків, а свідомо побудована на законодавчій основі їх єдність з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окре­мих її елементів і ланок. Вона виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення.

Банківська система має багато спільних рис з іншими еконо­мічними системами, що ставить її в один ряд з найвищими ієрар­хічними структурами цілісної економічної системи країни. Проте вона має і свої специфічні риси, які виділяють її із ряду інших сис­тем і надають їй статусу самостійного економічного явища.

Україна досягла значних успіхів у формуванні своєї бан­ківської системи, особливо в інституційному та функціонально­му аспектах. Підтвердженням цього є прийняття в 1999 р. Закону “Про Національний банк України” та у 2000р. Закону “Про банки і банківську діяльність”, які замінили Закон 1991р. “Про банки і банківську діяльність”, що переважно вичерпав себе і відповідав новій економічній ситуації в країні.

Небанківські фінансові посередники – об’єктивно необхідне явище у ринковій економіці. Вони не тільки є потужними конкурентами банків у боротьбі за вільні грошові капітали, що саме по собі має позитивне значення, а й надають економічним суб’єктам такі фінансові послуги, виконання яких не вигідно чи законодавчо заборонено банкам. Тому всілякий розвиток небанківського посередництва є важливим економічним завданням уряду та центрального банку.

Загальна схема класифікації небанківських фінансових посередників:

1. Договірні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, що

спеціалізуються на наданні страхових послуг.

· Страхові компанії –це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших неспрятливих умов.

· Пенсійні фонди –це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплата пенсій).

· Ломбарди –це кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна.

· Лізингові компанії –організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання, транспортні засоби) і надають їх у довгострокову оренду фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренту майна.

· Факторингові компанії –це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або надання послуг.

2. Інвестиційні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередникі, що спеціалізуються на управлінні вільними коштами інвестиційного призначення.

· Інвестиційні фонди –це ріновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні цінні папери.

· Фінансові компанії –спеціальзуються на кредитуванні продажу споживчих товарів, а також надають комерційні кредити.

· Кредитні товариства –це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті.

· Кредитні спілки –це громадські організації, створені на добровольних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

4. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

4.1. Залученні ресурси комерційного банку становлять 1 млн. грн., а норма обов’язкового резерву – 15 %. Якими будуть у цьому випадку кредитні ресурси комерційного банку?

а) 1 мил. грн.;

б) 850 тис. грн.;

в) 150 тис. грн.

Відповідь: б)обов’язкового резерви у розмірі 150 тис.грн. повині знаходитися у НБУ, комерційний банк може роспоряжатися тільки сумою 850 тис.грн.

4.2. Як впливає ріст кількості грошей в обігу на вартість грошей і рівень товарних цін:

а) збільшення вартості грошей;

б) росту цін;

в) зменшення вартості грошей;

г) зниження цін.

Відповідь б, в)згідно з рівняням Фішера, якщо грошова маса збільшується, то виникає дефіціт товарної маси, що приводе до росту цін тазменшення вартості грошей.

4.3. На сучасному етапі розвитку світової економіки конвертованість валют визначається:

а) обсягом національного золотого запасу;

б) обсягом національного валютного запасу;

в) умовами обміну національної валюти на золото;

г) умовами спеціальних міждержавних угод;

д) конкурентноспроможністю національних товарів на світовому ринку.

Відповідь б, д)на сучаному етапі розвитку світової економіки діє золотовалютний стандарт

5. ЗАДАЧІ:

5.1. Як змінилась грошова потреба ринка, якщо вартість товарної маси, яка пропонується для реалізації збільшиться у 1,3 рази, а швидкість обороту грошей розросте у 1,1 рази. Пояснити з допомогою закону грошового обігу.

Рішення:Грошовий обіг підкоряється певному закону, який визначає кількість грошей (або грошову масу), необхідну у кожну певну мить для забезпечення товарного обігу в країні. Тобто грошова маса повинна балансувати з товарною масою, згідно рівняння Фішера

М*О = Р*Н,

Де М – грошова маса;

О – швидкість обігу;

Р - індекс цін;

Н – реальна величина ВНП.

1,3РН = 1,1МО

М = 1,3:1,1

М = 1,18

Таким чином при даних умовах грошова потреба ринка підвищиться 1,18 раз

5.2. Вкладник збирається покласти в банк 300 тис. грн. для того, щоб через 100 днів нагромадити 400 тис. грн. Визначити просту ставку відсотків по внеску при розрахунковій кількості днів у році, рівному 365.

Рішення:З формули визначення процентних грошей I = n*i*P можливо також визначити ставку процентів:

S- P

i = P* n

где і – ставка процентів;

S – сума боргу з нарахованими процентами (грн);

P - сума боргу (грн);

n – відносний период на який отримується кредит.

n = d:k

где d - строк боргу в днях;

k – кількість днів у році.

n = 100:360= 0,278

400000 - 300000

і = 300000 * 0,278 = 1,2

Якщо позичальник вирішив покласти до банку 300000 грн. з тим, щоб через 100 днів отримати 400000 грн. то йому потрібно вибрати банк річною процентною ставкою 120 % річних.

Поиск по сайту: