Варіанти до контрольної роботи

Кількісна теорія грошей — це не якась окрема концепція, а загально методологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті (кількісним фактором).

Залежно від того, як прибічники кількісної теорії поясню­ють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки, виділяється кілька її напрямів:

• класична кількісна теорія;

• неокласична кількісна теорія;

• кейнсіанський напрям;

• сучасний монетаризм;

• кейнсіансько-монетаристський синтез.

Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює лише зміною кількості грошей в обігу. При цьому вплив кількості гро­шей на ціни є безпосереднім, прямо пропорційним і загальним, тобто, однаково дійсним для всіх товарів. Сам механізм впливу кількості грошей на ціни та наслідки зміни цін у сфері виробниц­тва ця теорія не вивчає.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошей полягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на ціни, а цін — на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтерва­лах, що залежить він від багатьох чинників, які повинні врахову­ватися при розробленні рекомендацій для практики грошово-кредитного регулювання.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, принципово не заперечуючи значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення. Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутріш­ньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потуж­ного втручання держави в економічні процеси, зокрема, через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до само­регулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У «передатному механі­змі» впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів. Практичні рекомендації представни­ків сучасного монетаризму зводяться насамперед до

- впровадження жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідманом «грошове правило»;

- максимального обмеження прямого, адміністративного втру­чання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово транс­формувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994 рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000рр.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих властивостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована лише у сфері монетарної політики.

Фахівці зробили спробу чітко сформулювати взаємозв’язок різноманітних ключових факторів грошової і негрошової сфер щодо кількісної теорії грошей.

Американский економіст І.Фішер запропонував таку версію:

MV = PQ,

де M- маса грошей, що знаходяться в обігу потягом певного періоду;

V- швидкість обігу грошової одиниці;

P- ціна індивідуального товару, реалізованого за вказаний період;

Q- загальна маса товарів (фізична), що реалізується у вказаному періоді.

Економісти Кембріджу запропонували таку формулу зв’язку маси грошей та цін:

M = k RP,

де M – касовий залишок (маса) грошей у економічних суб’єктів;

R – виробництво продукції у фізичному вираженні за певний період;

P – середня ціна одиниці виробленої продукції;

k - частина RP.

Кембріджські економісти зробили висновок, що між M і P існує зв’язок і на цей зв’язок діє k.

Внесок у розвиток кількісної теорії грошей зробив і Дж.Кейнс. У теорії Дж.Кейнса обгрунтовано, що маса грошей пов’язана з масою доходу і нормою процента:

M = L1(q) + L2 (j),

де M – маса грошей;

q – загальний доход;

j - дохід, який сформувався у зв’язку з нормаю процента;