Тренінги у практиці соціальної роботи

Соціальна робота як практична діяльність сформувалась в Україні порівняно нещодавно. У зв'язку з цим ця галузь вирізняється поки що недостатньо чітко сформульованими функціями соці­альних працівників, спрямо­ваністю, технологією та методологією роботи з різними категоріями клієнтів.

Тривають суперечки щодо використання соціальними працівниками окремих ме­тодів практичної психології, особливо — психотерапії, а також психотерапевтичних та соціально-психологічних тренінгів. Тому постає не­обхідність дослідити сфери застосування зазначених ме­тодів у практичній діяльності соціального працівника.

Теоретики та практики виділяють наступні загальні функції соціального працівника: діагностична, прогностична, правозахисна, організаторська, попереджувально-профілактична, соціально-медична, соціально-педагогічна, комунікативна, психологічна, соціально-побутова. Крім зазначених деякі дослідники звертають особливу увагу також на корекційну, психотерапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-економічну, контрольно-наглядову, науково-дослідницьку, освітню функції.

З наведеного переліку можна зробити висновок про те, що не всі науковці вважають психотерапевтичну (як і психологічну) функцію важливою, доцільною та необхідною для практичної діяльності соціального працівника.

Проте, як відомо, у соціальній роботі широко застосовуються різні концептуальні підходи, які тим чи іншим чином стосуються психології і психотерапії — біхевіористичний підхід, когнітивна терапія, психосоціальний підхід, соціальне научіння, трансактний аналіз.

Тренінг (з англ. train — тренувати, тренуватися) — це сукупність психотерапевтичних, психокорекційних та навчальних методів, спрямованих на розвиток навичок самопізнання і саморегуляції, спілкування і міжособистісної взаємодії, комунікативних і професійних умінь. У вітчизняній психології поширене визначення тренінгу як одного з активних методів навчання або соціально-психологічного впливу.

Зараз термін "тренінг" використовується для позначення широкого кола методик, які базуються на різноманітних теоретичних принципах. Єдиної класифікації поняття не існує. Виділяють тренінги, спрямовані на розвиток навичок саморегуляції, комунікативні тренінги, тренінгові підходи, що стимулюють особистісний ріст, навчальні тренінги.

У тренінговій групі одночасно можуть займатися 8-12 людей, кількість учасників може коливатися від З до 18-20. Заняття починається з розминки, що включає вправи комунікативної, поведінкової та емоційної спрямованості. Потім влаштовується групова дискусія для визначення мети заняття. Із запропонованих учасниками рольових ситуацій обирається одна чи дві, найбільш значимі для всіх учасників групи. Після групової дискусії тренер пропонує рольову ситуацію, яка розігрується учасниками по черзі. В кінці заняття проводиться групова дискусія з метою рефлексії ефективної участі членів групи у рольовій ситуації. Можливі повторення найскладнішої ситуації і дискусія. Питання про завершення занять у групі вирішується індивідуально кожним учасником разом із тренером.

Робота тренінгової групи вирізняється рядом специфічних принципів:

1. Принцип активності — активність учасників тренінгової групи носить особливий характер, бо вони залучаються до спеціально розроблених дій. Активність зростає з отриманням учасниками установки на готовність включитися у виконувані дії у будь-який момент.

2. Принцип досліджуваної (творчої) позиції — в ході тренінгу учасники групи усвідомлюють, знаходять, відкривають ідеї, закономірності, вже відомі в психології, а також, що особливо важливо, свої особисті ресурси, можливості, особливості.

3. Принцип об'єктивації (усвідомлення) поведінки — упроцесі занять поведінка учасників переводиться з імпульсивного на об'єктивований рівень, що дає змогу виконувати зміни за допомогою тренінгу. Універсальним засобом об'єктивації поведінки є зворотний зв'язок.

4. Принцип партнерського (суб'єкт - суб'єктного) спілкування — це спілкування, при якому враховуються інтереси інших учасників взаємодії, а також їхні почуття, емоції, переживання, визнається цінність особистості іншої людини.

Значення тренінгу як особливого явища у світі психотерапії, психокорекції та прикладної психології постійно зростає, оскільки ефективність тренінгів різних напрямків порівняно з іншими підходами навчання і вдосконалення вже доведена практично.

Як у психології чи психотерапії, так і у практичній соціальній роботі тренінг може проводитися як для окремої особи (що буває дуже рідко), так і для групи людей. Вважається, що групова форма роботи є більш ефективною, ніж індивідуальна.

Переваги групової форми роботи:

1. Досвід перебування у спеціально організованих групах може допомогти у вирішенні проблем, які виникають при міжособистісній взаємодії.

2. Можливість отримати зворотний зв'язок, розуміння і підтримку від інших членів групи, які мають схожі проблеми або досвід і здатні завдяки цьому суттєво допомогти.

3. У групі можна бути не тільки учасником подій, але і глядачем.

4. Група може сприяти особистісному росту, підвищенню самооцінки, кваліфікації, набуттю нових навичок.

5. Групова форма роботи має економічні переваги для учасників.

Метод тренінгу є достатньо ефективним при роботі з різними категоріями клієнтів соціальної роботи, в тому числі і з молоддю з особливими потребами, яка потребує його чи не найбільше.

Наприклад, молодь із особливими потребами через складне соціально-психологічне становище вимагає особливої уваги з боку соціальних працівників,соціальних педагогів та психологів через недостатньо сформований світогляд, самооцінку, рівень домагань та ставлення до навколишнього світу. Тому дуже важливо звертати особливу увагу на всебічний гармонійний розвиток особистості такої молодої людини. Якщо ж спостерігаються певні порушення випадкового або патологічного характеру, їх необхідно виявити якомога раніше і виправити з найменшою шкодою для психіки з тим, щоб попередити дисгармонію особистості з навколишнім світом чи із самим собою, що може призвести до девіантної чи делінквентної поведінки, асоціальних вчинків або суїцидальних намірів. Саме у цьому і полягає перевага тренінгів та методів психотерапії загалом порівняно з іншими методами та технологіями роботи з молоддю з особливими потребами, які широко застосовуються у практиці соціальної роботи. Тому важливим є виявлення розповсюдженості стресів та конфліктів у молодіжному середовищі, а також необхідності проведення тренінгових вправ.

Виходячи з визначення тренінгів, можна припустити, що соціальний працівник у своїй практичній діяльності може застосовувати їх та деякі психотерапевтичні методики, бо він має право проводити освітню та соціально-педагогічну діяльність, сприяти всебічній соціалізації та інтеграції клієнта соціальної роботи у групу, общину, суспільство. Тренінги можуть бути особливо корисними при роботі соціального працівника з людьми з особливими потребами, молоддю, дітьми, підлітками з девіантною поведінкою, жертвами насилля, людьми, які потрапили у складні життєві ситуації.

Проте, постає питання меж компетентності соціального працівника порівняно з практичною діяльністю психолога та психотерапевта. Тому ця проблема є важливою і необхідною для подальшого дослідження.

В'ячеслав ЗАХАНЕВИЧ,

студент V курсу

спеціальності "Соціальна робота",

Поиск по сайту: