РИНКОВА ОРІЄНТАЦІЯ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

В наші часи домінуючим типом людини стала особа з ринковою орієнтацією. Що це таке?

Аби зрозуміти, треба взяти до уваги економічну функцію ринку у сучасному суспільстві. Він формує модель даної орієнтації характеру, він є головною передумовою її розвитку.

Товарообмін – один з найстаріших економічних механізмів. Традиційний локальний ринок при цьому суттєво відрізняється від ринку, яким він став у епоху сучасного капіталізму. Товарообмін на локальному ринку давав змогу зустрітися для обміну товарами конкретним людям – продавцям і споживачам, які були здебільшого знайомі, бо представляли порівняно невеликі групи. Попит був більш-менш відомим, й виробник виготовляв товар, орієнтуючись на цей попит.

Сучасний ринок – не місце зустрічі, а механізм, характерна риса якого – абстрактний, безособовий попит. Виробник працює на цей ринок, а не на відоме йому коло покупців. Вердикт ринку ґрунтується на законах попиту і пропозиції: ринок визначає, чий товар може бути проданим і за яку ціну. Незалежно від того, яка корисна вартість, наприклад, пари чобіт, якщо пропозиція перевищте попит, ці чоботи приречені на економічну смерть, їх взагалі можна було б не продукувати. Ринковий день – це „судний день” для мінової вартості товарів.

Ви можете сказати, що така картина ринку дуже спрощена: виробник проводить певний аналіз заздалегідь, аби спрогнозувати вірогідний попит, а при монопольному становищі впливає на цей попит, контролює ринок. Та при цьому регулююча функція ринку була і залишається достатньо сильною і чинить глибокий вплив на формування характеру міського середнього класу, а завдяки соціальному і культурному впливу останнього, - на все населення.

Ринкове поняття цінності, перевага мінової цінності над корисною, споживчою призвели до схожого поняття цінності по відношенню до людей й, зокрема, по ставленню людей до самих себе. Орієнтація характеру, у підвалині якого – сприйняття себе як товару, розуміння власної цінності як мінової – це те, що зветься ринковою орієнтацією.

Ринкова орієнтація отримала пришвидшений розвиток з появою нового ринку „особистісного” – феномену останніх десятиріч (у нашій державі). Офісні клерки і продавці, журналісти і лікарі, адвокати і актори – всі представлені на цьому ринку. При цьому їхній правовий статус, економічний стан різні: одні – незалежні, отримуючи плату за свої послуги, інші наймані працівники, що живуть за зарплату. Та матеріальний успіх будь-кого з них залежить від визнання їхньої особистості тими, хто сплачує за їхні послуги чи наймає до роботи і сплачує зарплату.

Принцип оплати на особистісному ринку і на товарному однаковий: на першому на продаж пропонуються особистості, на другому – товари.

Цінністю в обох випадках є мінова цінність, для якої корисна цінність є необхідною та недостатньою умовою. Зрозуміло, наша економічна система не могла б існувати, якщо б люди були „невміхами” у тій справі, котру їм належить виконувати, а були б лише приємними особами. Якою б привабливою дівчиною не була секретарка, чи триматимуть її, коли не вміє друкувати. Найвишуканіші манери при прийомі хворих, класний офіс не зроблять лікаря успішним без певної суми професійних знань.

Проте, якщо ми станемо перейматися питанням про питому вагу майстерності і особистої цінності як гарантій успіху, то виявимо, що лише у виключних випадках успіх є насамперед результатом майстерності і якихось інших людських якостей: щирості, порядності, чесності. Хоча оптимальне співвідношення „параметрів” майстерність – „особистість” (у лапках) є варіативним, не сталим, особистісний фактор завжди грає вирішальну роль.

Успіх залежить здебільшого від того, наскільки добре людина вміє подати себе, наскільки приваблива її „обгортка”, наскільки суб’єкт „бадьорий”, „міцний”, „надійний”, „амбітний”, до того ж – який його родинний стан, яке коло знайомств і т. і. Тип бажаної особистості залежить від того рівня, котрого досягла людина у тій спеціальній області, в якій ця людина працює. Кореспондент, лікар, охоронець, викладач – кожен має запропонувати той тип особистості, який користується попитом, якою б насправді не була особистість даної людини.

Той факт, що для успіху недостатньо володіти певним багажем знань, певними навичками і уміннями, певними розумовим багажем, а треба ще й бути здібним змагатися з багатьма іншими, формує у людини певну психологічну установку по відношенню до самого себе. Якщо б для досягнення життєвих цілей було достатньо покладатися на те, що ти знаєш і вмієш робити, самооцінка в людини була б пропорційна власним здібностям, тобто, власній корисній цінності. Та успіх залежить здебільшого від того чи вмієш ти продати власну особистість. . Через це людина сприймає себе як товар, точніше – як продавця і товар одночасно. Людина турбується не про своє життя і щасті, а про те, як стати ходовим товаром. Це почуття можна було б порівняти з почуттям товару, наприклад з почуттям фотоапаратів на полиці магазину (зрозуміло, якщо б речі могли відчувати, думати). Кожний фотоапарат намагався б виглядати якомога більш привабливим, аби заволодіти увагою покупця, здаватися більш дорогим, аби бути проданим за більш високу ціну, ніж суперники. Апарат, проданий за найбільш високу ціну, відчував би себе обранцем – самим „цінним”. Той апарат, який не привабив жодного покупця, відчував би великий смуток, сприймав себе як нікчему. Така доля могла б випасти фотоапарату, який не зважаючи на високі технічні характеристики, відмінний дизайн, просто вийшов з моди.

Як і фотоапарат, людина має бути в моді на ринку особистостей. А для того, аби бути в моді, цій людині треба знати: який тип особистості сьогодні є витребуваним, є модним. Ці знання отримуються у загальному вигляді протягом усього процесу виховання. Ваня ходить у звичайну школу, Петро – в елітну. Родина першого відпочиває в селі у бабусі, другого - на Канарах. Ці життєві „університети” формують такі загальні риси, як різного рівня честолюбство, вміння прилаштовуватися до обставин, чутливість до різних очікувань з боку інших людей.

Більш точну картину моделей успіху дають інші джерела. Журнали, газети, РМ, ТБ на різні лади демонструють портрети і життєві історії успішних людей. Таку ж функцію виконує реклама. Вони, ці джерела, навіюють: бажаєш бути успішним, заробити великі гроші – ось, яким для цього треба бути, як ВИГЛЯДАТИ.

Найпотужніший засіб доносити до широкої спільноти образи бажаних особистостей – ТБ. „В телевізорі” живе велика кількість осіб, які в різних передачах демонструють свою успішність, свій імідж як зразковий, як еталонний, котрий є перепусткою до світу переможців життя. Герої гламуру пропагують стиль поведінки, наслідуючи якому звичайна людина може сподіватися, що теж стане знаною, успішною, процвітаючою. Герої гламуру задають стандарти поведінки для людини нашої доби.

Оскільки сучасна людина сприймає себе водночас і продавцем товаром для продажу на ринку, її самооцінка залежить від від умов їй не підвладних. Якщо він є „успішним” – він є цінним. Якщо – ні, він позбавлений цінності. Ступень невпевненості, яка є результатом такої орієнтації, важко переоцінити. Якщо людина відчуває, що її цінність визначається не її людськими якостями, а успіхами в ринковій конкуренції з її умовами, що постійно змінюються, його самооцінка обов’язково буде хиткою. Вона постійно вимагатиме підтвердження з боку інших людей. Якщо людина змушена безперервно пробиватися до успіху, і будь-яка невдача являє жорстку загрозу її самооцінці, результатом буде відчуття безпорадності, невпевненості і неповноцінності. Якщо мінливість ринку виступає мерілом цінності людини, відчуття власної гідності і самоповаги руйнуються.

Проблема полягає не лише в самоповазі і самооцінці, але й у сприйнятті себе в якості незалежної істоти, в ідентичності самому себе. „Я” є те, що я роблю... „Я” є „Я” - зрілий і плодотворний індивід відчуває себе творцем, відчуває єдність себе зі своїми силами, здібностями. При ринковій орієнтації людина зітхається зі своїми власними силами, як з товаром, відчуженим від цієї людини. Цінним лише в разі, коли цей товар купується. Тобто, значення має не самореалізація особистості в процесі життя, використання людиною своїх сил, потенцій, а успіх у продажі цих сил. Його сили, те, що ними створене, відокремлюються від нього, стають чимось від нього відмінним, чимось, що інші будуть оцінювати і використовувати. В результаті відчуття ідентичності стає таким саме не сталим, як і самооцінка. Через це „Я” стає тим, що потрібне, відгукується, трансформується, аби вірно відповісти на запитання: „Чого ви (інші) від мене бажаєте, аби вважати цінним?”. Через те, що людина не може жити в сумнівах, щодо власної ідентичності, вона змушена при ринковій орієнтації, шукати відчуття ідентичності не в собі і у власних силах, а в думках інших про себе. Її престиж, стан, успіх, відомість іншим як деякої особи стають замінниками істинного почуття ідентичності. Така позиція робить людину повністю залежною від того, як інші її сприймають, змушують притримуватися ролі, яка колись принесла успіх. Якщо „Я” і мої сили відокремлені, то, звичайно, моє „Я” визначається ціною, яку за мене дали.

Спосіб, у який людина сприймає інших, не відрізняється від способу самосприйняття. Інших, як і самого себе, сприймають, як товар, вони теж репрезентують не самих себе, а ту частину, котра є товаром, йде на продаж. Різниця між людьми зводиться до простого кількісного показника більшої чи меншої успішності, привабливості, й так і оцінюється. Цей процес не відрізняється від того, що відбувається з товарами на ринку. Картина = 20-ти костюмам... Так само відмінності між людьми підводяться під один загальний знаменник: їхню ціну на ринку. Їхня індивідуальність, те, що в них своєрідно, унікально, позбавляється цінності. Це – баласт. Значення, яким наділяється слово „своєрідний” є явним показником такої установки. Замість визначення досягнень людини, його унікальності, індивідуальності, воно стає майже синонімом слова „аномальний”, „дивний”, виразу „людина з „привітом”. Слово „рівність” теж змінило своє значення. Ідея, що всі люди створені рівними, має на увазі, що всі люди мають однакове невід’ємне право вважатися цілями, а не засобами. Сьогодні рівність стала еквівалентом взаємозамінності, а це вже пряме заперечення індивідуальності. Рівність замість того, аби бути умовою розвитку своєрідності кожної людини, означає нехтування індивідуальністю, „самовідмову”, характерну для ринкової орієнтації. Рівність зв’язувалася з відмінностями, а стала синонімом, якщо російською, „без – различия”[1]. Й насправді, байдужість – це саме те, що характеризує ставлення сучасної особи до самого себе.

Така ситуація за необхідністю фарбує всі людські стосунки. Коли індивідуальним „Я” нехтують, стосунки людей стають зовнішніми, поверхневими, адже у взаємодію вступають не персони, а взаємозамінні товари. Люди не в стані, і не в змозі дозволити собі рахуватися з тим, що в кожному з них унікально і „своєрідне”. Проте ринок породжує свого роду товариство. Кожен втягнутий в ту ж саму конкурентну боротьбу, бере участь у тій самій гонитві за успіхом. Всі зустрічаються з тими ж самими вимогами ринку (чи принаймні, вірять, що це так). Кожен знає, що відчувають інші, тому, що всі в одному човні, представлені самім себе, у страхах від можливої невдачі, у бажанні догодити – і в цій боротьбі не милують і не чекають пощади.

Зовнішній, поверхневий характер людських стосунків змушує багатьох сподіватися, що глибина і сила почуттів може бути здобута у індивідуальному коханні. Проте любов до однієї конкретної людини і любов до ближнього невід’ємні. Перша, в будь-якій культурі, - лише більш сильна форма любові. Тому ілюзія вважати що самотність людини з ринковою орієнтацією можна вилікувати індивідуальним коханням.

Мислення, як і почуття, визначається ринковою орієнтацією. Мислення бере на себе функцію швидко схоплювати ситуація заради того, щоб мати можливість нею маніпулювати. При добрій освіті це веде до високого рівня кмітливості, але не розуму. Для маніпуляції потрібно знати лише поверхневі властивості речей, верхи. Істина, яка здобувається проникненням у сутність явищ, стає поняттям, яке виходить із ужитку. Більшість тестів орієнтовані на те, щоб не стільки визначати здібності розуму і розуміння, скільки на виявлення кмітливості – здібності швидкої адаптації до поставленої задачі.

Цьому мисленню притаманне оперування категоріями порівняння і кількісного виміру, а не ретельний аналіз того чи іншого феномену і його якості. Всі проблеми = „цікаві” і нема сенсу занурюватися у розмежування їх за ступенем важливості. Само знання стає товаром. І тут людина відчужена від своїх сил. Мислення, знання сприймаються як інструмент для виробництва результатів. Пізнання людинною самого себе, психологія, яка в традиціях західного мислення вважалася умовою доброчинності, правильного життя, щастя переродилася на інструмент для кращого маніпулювання іншими і самим собою у ринкових баталіях, у політиці, рекламі й т. і.

Нарешті, цей тип мислення має глибокий вплив на нашу систему освіти метою навчання на всіх етапах стало накопичення якомога більшого обсягу інформації корисної головним чином для задач ринку. У студентів не залишається часу думати, осмислювати. Не інтерес до предметів чи пізнання, а знання того, що збільшує мінову вартість – мотив отримання широкої освіти. Звідси – скепсис до непрактичного і немічного мислення, яке має справу „лише” з істиною та не має мінової вартості на ринку...

Це я зробив витяг з концепції Е.Фромма

О.МАКАРСЬКИЙ

[1] Як гайки чи болти одного розміру.

Поиск по сайту: