Тема 5. Антикризове управління потенціалом підприємства

Спочатку визначення можливості банкрутства підприємства розв'язувався на емпіричному, чисто якісному ріпні. Однак, це призводило до суттєвих помилок. Першу серйозну спробу розробити ефективну методику прогнозування банкрутства відноситься до початку 60-х років.

Широку гаму методів, які використовуються для визначення характеристик різних явищ та процесів, встановлення особливостей розвитку, дослідження динаміки змін на підприємствах в умовах генезису кризи, можна виділити такі основні:

v експертного (eкcпepтниx oцінoк);

v дocлiднo-cтaтистичного;

v аналітичного;

v методу аналогів.

Прикладом використання експертного методу може служити метод розрахунку “А-рахунку” Аргенті.

На практиці для аналітичної оцінки кризових проявів на підприємствах, як правило використовується такі підходи:

v аналіз чутливості моделі;

v аналіз розміру відносних кризових проявів;

v математично-статистичний аналіз;

v економіко-математичне моделювання.

Всю сукупність методик діагностики стану підприємства ґрунтується на трьох основних підходах, які передбачають використання:

1) системи показників та неформалізованих індикаторів (критеріїв та ознак);

2) граничної кількості показників по різних напрямках діяльності підприємства;

3) виокремлено сукупності інтегральних показників.

Найбільше поширення у практиці аналізу та оцінки стану підприємства має підхід, що передбачає використання системи показників та неформальних індикаторів.

Для оцінки можливості банкрутства можуть використовуватись інтегральні показники, розраховані за методом мультиплікативного аналізу.

В економічній практиці відомо декілька багатофакторних моделей визначення імовірності банкрутства підприємства:

v двох- та п'ятифакторна модель Альтмана;

v чотирьох факторні –Таффлера, Тішоу, Ліса.

Найбільш поширена у практиці оцінки стану підприємства модель професора Нью-Йоркського університету Едварда Альтмана, poзpoблена ним у 1968 pоці. Е.Альтман спроектував методику розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву "Z-paxyнкy Альтмана" (абo "Індекс Альтмана''). Індекс Альтмана розраховується за формулою:

Z = 1.2·K₁ + 1.4·K₂ + 3.3·K₃ + 0.6·K₄ + 0.99·K₅ де,

К₁ – результат від ділення суми оборотного (робочого) капіталу на загальну суму активів;

К₂ - частка від ділення pозмipy нepoзподіленого прибутку на зальну суму активів підприємства;

К₃ – результат від ділення суми виробничого прибутку на загальну суму активів;

K₄ - частка від ділення ринкової вартості простих і привілейованих акцій на загальну суму зобов'язань;

К₅ – результат від ділення суми продаж на загальну суму активів підприємства.

Нормальне значення індексу Z дорівнює 2,675.

Ступінь можливості банкруцтва на основі індексу Z може бути визначна залежно від його рівня: якщо значення індексу 1,8 та нижче, можливість банкрутства дуже висока; від 1.81 до 2.6 – висока; від 2.61 до 2.9 - ймовірність банкрутства; від 2,91 до 3,0 і вище - дуже низька. Розподіл підприємств за імовірністю банкрутства може бути й іншим в залежності від специфіки галузей та пiдгaлyзeй.

У зв'язку з тим, що дана модель "Z - рахунку" не могла бути використана для діагностики більшості підприємств у 1983 році Альтман модифікував свою модель для підприємств, акції яких не котируються на фондовій біржі:

Z = 0.717·Х₁ + 0.847·Х₂ + 3.107·Х₃ + 0.42·Х₄ + 0.995·Х₅ де,X₄ – балансова вартість власного капіталу / позиковий капітал. Граничне значення Z у цій моделі дорівнює 1.23.

Для усилення прогнозирующей роли моделей можно трансформировать Z – коефіцієнт в PAS – коефіцієнт (Perfomans Analysys Score) – коефіцієнт, дозволяючий відслідковувати діяльність компанії в часі. Вивчає PAS – коефіцієнт як вище, так і нижче критичного рівня, легко визначити моменти підйому і спаду компанії. PAS – коефіцієнт – це просто відносний рівень діяльності компанії, виведений на основі її Z – коефіцієнта за відповідний рік і виражається в процентах від 1 до 100. Наприклад, PAS – коефіцієнт, рівний 50 показує, що діяльність компанії оцінюється задовільно, тоді як PAS – коефіцієнт, рівний 10, свідчить проте, що лише 10% компанії находиться в гіршій (незадовільній) ситуації. Підрахувавши Z – коефіцієнт для компанії, можна трансформувати абсолютну міру фінансового положення в відносну міру фінансової діяльності. Другими словами, якщо Z – коефіцієнт може свідчити про те, що компанія знаходиться в розкованому положенні, то PAS – коефіцієнт відображає історичну тенденцію і поточну діяльність на перспективу.

У процесі дослідження динаміки фінансових показників підприємств – боржників у 1972 році англієць Ліс розробив нову модель прогнозування банкрутства, яке певним чином відрізняється від “Z-рахунку” Альтмана і має вигляд:

Z = 0.063·Х₁ + 0.092·Х₂ + 0.057·Х₃ + 0.001·Х₄ де,

Х₁ - оборотний капітал / сума активів;

Х₂ - прибуток від реалізації/ сума активів;

Х₃ - нерозподілений прибуток / сума активів;

Х₄ - власний капітал / позиковий капітал;

Оптимальне значення Z у даній моделі дорівнює 0,037.

Останнім досягненням зарубіжних науковців у сфері прогнозування банкрутства стала модель Талера. Результати своїх досліджень він опублікував у 1997 році, де і запропонував наступну модель:

Z = 0.53·Х₁ + 0.13·Х₂ + 0.18·Х₃ + 0.16·Х₄ де,

Х₁ – прибуток від реалізації / короткострокові зобов’язання;

Х₂ – оборотні активи / сума зобов’язань;

Х₃ - короткострокові зобов’язання / сума активів;

Х₄ – обсяг продажів (виручка) / сума активів.

Якщо величина Z – значення більша за 0.3, це свідчить проте, що фірма має непогані дострокові перспективи, якщо менше 0.2 – то банкрутство є більш ніж ймовірним.

Однак необхідно відмінити, що використання вищенаведених моделей вимагає великої обережності, тестування підприємства за цими моделями показало, що вони не зовсім підходять для оцінки ризику банкрутства вітчизняних суб’єктів господарювання. Це відбувається тому, що дані моделі не враховують специфіку структури капіталу та господарської діяльності підприємств різних галузях і особливо радіотехнічних.

Можливий підхід до структурування методик визначення ймовірності банкрутства:

v кількісні кризові прогнозу – сюди відносяться всі вище згадані коефіцієнти;

v якісні кризові прогнозу – це методики на базі неформалізованих критеріїв, які не завжди можна кількісно оцінити.

Поиск по сайту: