Використана література. 1. Написання контрольної роботи у відповідності до наданого варіанту визначено

Вступ.

1. Написання контрольної роботи у відповідності до наданого варіанту визначено наступні питання:

- Законодавча та нормативна база України з охорони

праці в галузі.

- Організація розслідування склад комісії з розслідування

основні документи.

- Основні причини виробничих травм та професійних захворювань.

- Види виробничого освітлення.

- Безпечність виробничого устаткування.

2. Актуальність даних питаннь з Основ охорони праці в галузі, які буде висвітлено у конрольній роботі поляає:

Що до першого питоння:

Частково розкрито законодавчу та нормативну базу України

з охорони праці в галузі.

Що до другого питання:

Частково висвітленно питання організація, розслідування склад комісії з розслідування основні документи.

Що до третього питання:

Описано основні причини виробничих травм та професійних захворювань.

Що до четвертого питання:

Розписано види виробничого освітлення.

Що до п'ятого питання:

Наведені правила безпечності виробничого устаткування.

3. Мета даної роботи полягає:

- самостійне виконання контрольної роботи із використання літератури і допоміжних матеріалів;

- часткова підготовка до заліку;

Методологічна мета роботи: самостійний пошук, відбір,

Компановка матеріалу, набуття самостійного користування першоджерелами є: підручники, навчальні посібники та методичні посібники та інформація з розділу Вікіпедії інтернет. Оформлення матеріалу контрольної роботи.

Для написання даної контрольної роботи я керувалася:

- методичними вказівками, виданими ХПК;

- у процесі ознайомлення із матеріалом було вибрано наступну літературу, для написання даної роботи;

Література:

1. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці. Підручник. - К., 2001.

2. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. - Львів, 2000.

3. Желібо С. П. Баранова Н. І. Коваленко В.В. охорона праці в органах державної податкової служби. Навч. посіб. для ВНЗ – Ірпінб 2002 р.

4.Протоєрейський О. С., Запорожець О. І. " Охорона праці в галузі " навч. посіб. – К.: книжне видав. НАУ. 2005 р. – 268 ст.

5.Русаловський А. В. " правові таорганізаційні питання охорони праці" Навч. пос. 4- е вид. допов. переоб. – ОК.: " Університет України" 2009 р. – 295 ст.

6. Гандзюк М. П., Желібо Є. П., Халімовський М. О. Основи охорони праці.

– К .: Каравела, 2003 р. – 408 ст.

7. Конституція України.

8. Кодекс законів про працю України.

9. Закон України:

- «Про охорону праці» від 14. 10. 1992 р.;

- «Про пожежну безпеку» від 17. 12. 1993 р.;

- «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24. 02. 1994 р.

10. Основні законодавства України про охорону здоров’я.

Використати контрольну роботу можна як додаткове джерело інформації при підготовці до заліку з Основ охорони праці в галузі.

Питання 2. Законодавча та нормативна база України з охорони праці в галузі.

Охорона праці- система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і

працездатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України « Про охорону праці », Кодексу законів про працю України, Закону України « Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності » та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах. Стаття 45 Конституції гарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов'язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці" від 1992 року з урахуванням подальших поправок, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому законові.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» з урахуванням подальших поправок. Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також "Основи законодавства України про охорону здоров'я" з урахуванням подальших поправок, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. "Основи законодавства України про охорону здоров'я" передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об'єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров'я людей (ст. 28); потребують проведення обов'язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" з урахуванням подальших поправок встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

Закон України "Про пожежну безпеку" з урахуванням подальших поправок визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України.

Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т. ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято відповідно до Закону "Про охорону праці" для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні.

Питання 44. Організація розслідування склад комісії з розслідування основні документи.

КОМІТЕТ (КОМІСІЯ) ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ — робочий орган управління охрони праці в організації, що забезпечує погоджені дії працедавця і працівників, спрямовані на створення здорових і безпечних умов праці в організації.

До складу комісії включаються:

- керівник чи представник служби охорони праці; керівник структурного підрозділу, на якому працює потерпілий;

- представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії не включається.

При нещасному випадку з можливою інвалідністю до складу комісії включається також представник Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь у розслідуванні нещасного випадку.

Комісія з розслідування протягом трьох днів зобов'язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб по можливості, одержати пояснення потерпілого;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

- з'ясувати обставини й причини нещасного випадку, визначити зв'язок цього випадку з виробництвом;

- визначити осіб, які порушили вимоги охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібних випадків;

- скласти акт розслідування за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт Н-1 або НТ про випадок в шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцеві.

До першого примірника акта Н-5 (далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілих, витяг з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця, а також, у разі потреби, медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних або наркотичних речовин.

Питання 47. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань.

Травматизм – слово грецького походження (trauma - пошкодження, поранення). На виробництві травми (нещасні випадки) головним чином відбуваються внаслідок непередбаченої дії на робітника небезпечного виробничого фактору при виконанні ним своїх трудових обов'язків.

Розрізняють такі види виробничих травм:

– механічні - від рухомих частин машин, ручного інструмента, падаючих предметів тощо;

– термічні - від прямого контакту з парою, гарячою рідиною, полум'ям, розплавленим металом;

– хімічні - від концентрованих хімічних речовин (кислот, лугів);

– електричні - від контакту з електричним струмом, обриву проводів тощо.

Патологічний стан людини, зумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих виробничих факторів, називається професійним захворюванням.

Професійними називаються хвороби, виникнення яких пов'язане з певною трудовою діяльністю і впливом на організм конкретних несприятливих умов праці, так званих шкідливих виробничих чинників.

До професійних хвороб належать насамперед хвороби, що виникають внаслідок безпосередньої дії на людей виробничих шкідливих факторів, а також ті, що за певних виробничих умов розвиваються значно частіше, ніж звичайно.

На замітку: На 29 конгресі Міжнародної комісії по професіональному здоров’ю, яке відбулось в ЮАР, було відзначено, що 2,3 млн. передчасних смертей робітників в світі обумовлено шкідливим і небезпечним виробничим фактором із цієї кількості 195 тис. пов’язано зі професійними захворюваннями. Цю статистику можна було б знизити вдвічі якщо б проводити профілактичні роботи.

Загальноприйнятої класифікації професійних хвороб не існує. Найбільше визнання одержала класифікація за факторами. Виходячи з цього, виділено п'ять груп професійних захворювань:

1) що викликаються дією хімічних факторів (гострі і хронічні інтоксикації, а також їх наслідки, протікаючі з ізольованою або поєднаною поразкою різних органів і систем);

2) що викликаються дією пилу (пневмоконіоз-силікоз, силікатози, металлоконіози, пневмоконіози електрозварників газорізальників, шліфувальників і т.д.);

3) що викликаються дією фізичних факторів:

- вібраційна хвороба, захворювання, пов'язані з дією контактного ультразвука - вегетативний поліневрит;

- зниження слуху по типу кохлеарного невриту - шумова хвороба;

-захворювання, пов'язані з дією електромагнітних випромінювань і розсіяного лазерного випромінювання; променева хвороба;

- захворювання, пов'язані з зміною атмосферного тиску - декомпресіонна хвороба, гостра гіпоксія;

- захворювання, що виникають при несприятливих метеорологічних умовах - перегрів, судорожна хвороба, облітеруючий ендартеріїт, вегетативно-сенситивний поліневрит;

4) що викликаються перенапруженням:

- захворювання периферичних нервів і мязів - неврити, радікулополіневріти, шийно-плечові плексити, вогетоміофаоцити, міофасцити;

- захворювання опорно - рухового апарату - хронічні тендовагініти, стенозірующие лігаментіти, бурсити, еріконділіт плеча, деформуючі артроз; коордінаторниє неврози - писальний спазм, інші форми функціональних дискінезій;

- захворювання голосового апарату - фонастенія і органу зору - астенопія і міопі;

5) що викликаються дією біологічних факторів: інфекційні і паразитарні - туберкульоз, бруцельоз, сап, сибірська язва, дисбактеріоз, кандидамікоз шкіри і слизистих оболонок, вісцелярний кандидоз і ін.

Так, у разі тривалої дії на організм високих концентрацій пилу можуть розвинутися хвороби легенів і дихальних шляхів: під впливом високих рівнів вібрації, виникає вібраційна хвороба, внаслідок дії шуму - захворювання органів слуху - неврит, хімічних речовин - отруєння.

Вібраційна хвороба обумовлена тривалим (не менше 3-5 років) дією вібрації в умовах виробництва. Вібрації ділять на локальні (від ручних інструментів) і загальні (від верстатів, устаткування, рухомих машин).

Дія вібрації зустрічається в багатьох професіях. Патогенез: хронічна мікротравматизація периферичних вегетативних утворень, періваськупярних сплетень з подальшим порушенням кровопостачання, мікроциркуляції, біохімізму і трофіки тканин.

Клінічна картина характеризується поєднанням, чутливих і трофічних розладів. Найхарактерніші клінічні синдроми: ангіоспастичний (синдром Рейно), вегетосенсорной поліневропатії. Захворювання розвивається поволі, через 5-15 років від початку роботи, пов'язаної з вібрацією, при продовженні роботи захворювання наростає, після припинення наголошується повільне (3-10 років), іноді неповне одужання. Умовно виділяють 3 ступені хвороби: початкові прояви (I ступінь), помірно виражені (II ступінь) і виражені (III ступінь) прояви. Характерні скарги: болі, парестезії, мерзлякуватість кінцівок, напади побіління або синюшності пальців рук при охолоджуванні, зниження сили в руках. При наростанні захворювання приєднуються головний біль, стомлюваність, порушення сну. При дії загальної вібрації переважають скарги на біль і парестезії в ногах, поясниці, головний біль, запаморочення.

До професійних хвороб, які в умовах виробництва зустрічаються частіше, ніж звичайно, належать бруцельоз, сибірка, сап, ящур та інші, що передаються людям від тварин: бронхіальна астма, хвороби шкіри (дерматози, екземи), хронічні захворювання нервово-м'язового апарату тощо.

Як відомо, ці хвороби можуть бути і непрофесійними. Визначити їх походження може тільки лікар, який при обстеженні хворого обов'язково враховує його трудову діяльність.

Розрізняють також гострі і хронічні професійні захворювання. Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає раптово, після одноразової дії щодо високих концентрацій хімічних речовин, що містяться в повітрі робочої зони, а також рівнів і доз інших несприятливих факторів.

Наприклад, це такі хвороби, які зумовлені тривалим, протягом багатьох років, вдиханням невеликих концентрацій пари хімічних речовин, пилу, газів, впливом на організм вібрації і шуму, як правило, мають хронічний характер і виникають поступово - через 10-15 і більше років роботи в несприятливих умовах. Наприклад, вібраційна хвороба розвивається за 15-20 і більше років у разі нехтування гігієнічними рекомендаціями.

Питання 52. Види виробничого освітлення.

Виробниче освітлення – це система заходів і пристроїв, що забезпечують сприятливу роботу зорового аналізатора людини та виключають шкідливий або небезпечний вплив світла на нього в процесі праці.

Освітлення у виробничих будинках і на відкритих площадках здійснюється природним і штучним світлом. При недостатності природного застосовують сполучене освітлення, при якому у світлий час доби використовується одночасно природне і штучне освітлення.

Нормуються всі види освітлення за характеристикою зорової роботи (ступеня її точності) відповідно до вимог СНиП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування», згідно з яким для створення нормальних умов роботи зорового аналізатора людини в процесі праці повинні виконуватися такі основні вимоги:

- освітленість на робочих місцях має відповідати характеру зорової роботи (забезпечення необхідної освітленості робочих поверхонь поліпшує умови бачення об'єктів, підвищує продуктивність праці);

- рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні (при нерівномірній яскравості в процесі роботи око змушене переадаптуватися, що веде до стомлення зорового аналізатора);

- відсутність різких тіней на робочих поверхнях (у полі зору людини різкі тіні спотворюють розміри й форми об'єктів розрізнення, що додатково втомлює зір, а тіні, що рухаються, можуть призвести до травм);

- відсутність блисткості й засліпленості (блисткість викликає порушення зорових функцій, а засліпленість – призводить до швидкого втомлення зорового аналізатора і зниження працездатності людини);

- сталість освітленості в часі (коливання освітленості викликає переадаптацію ока, призводить до значного втомлення);

- правильна передача кольору (спектральний склад штучних джерел світла повинен бути максимально наближений до спектра природного освітлення);

- забезпечення електро-вибухової, і пожежо небезпечності;

- економічність.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:

— природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;

— штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Виробниче освітлення по діляється :

Природне освітлення поділяється на:

— бокове (одно - або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах;

— верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; — комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим.

Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла.

Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється: на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік в проходах на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у не робочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

Питання 73. Безпечність виробничого устаткування.

Безпечність виробничого устаткування – це його відповідність вимогам безпеки праці під час монтажу, експлуатації, ремонту в умовах, установлених нормативною документацією.

Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені ГОСТ 12.2.003-91, за яким безпечність виробничого устаткування забезпечується: правильною розробкою конструктивних схем, елементів конструкцій, використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного управління, застосування у конструкціях засобів захисту, включення вимог безпеки до технічної документації з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування тощо.

При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його експлуатації, транспортування з тим, щоб при дії на нього метеорологічних факторів, сонячної радіації та інших чинників, воно не ставало небезпечним; не допустити випадкового руйнування окремих вузлів і деталей; передбачити необхідні технічні засоби захисту. Устаткування не повинно мати гострих країв, нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь.

Якщо устаткування виділяє тепло, шкідливі речовини, створює шум, вібрацію та інше, то мають бути передбачені відповідні поглиначі, аби дія цих негативних факторів не перевищувала гранично допустимих рівнів у межах робочої зони.

Устаткування повинно бути оснащено засобами сигналізації про пору-шення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (у разі аварій, нещасних випадків, ввімкнення джерел енергії) – засобами автоматичної зупинки, гальмування. Причому необхідно унеможливити самовільне вми-кання приводів робочих органів при відновленні подачі енергії.

При проектуванні і виготовленні устаткування необхідно враховувати антропометричні, фізіологічні, психофізіологічні та психологічні мож-ливості людини. Робочі місця мають бути оснащені необхідними технічними засобами і забезпечувати зручність і безпеку працівникам. Надзвичайно важливим є раціональне розміщення виробничого устаткування в робочій зоні.

Дистанційне спостереження й управління технологічними процесами – найбільш ефективний захід запобігання виробничому травматизму і захворюванням на виробництві. Його застосовують у тих випадках, коли безпосереднє перебування оператора в робочій зоні з мотивів безпеки і технологічних особливостей неможливе, недоцільне або економічно не-вигідне, наприклад при роботі з легкозаймистими, токсичними та іншими речовинами.

Дистанційне автоматичне управління виробничими процесами здійс-нюється відповідно до розроблених програм.

Устаткування у процесі експлуатації не повинно забруднювати на-вколишнього середовища шкідливими речовинами вище ГДК (ГДР) та створювати небезпеку вибуху чи пожежі.

Безпечність виробничого устаткування також залежить від уміння людини працювати з ним. Відомо, що від неправильних дій людини в си-стемі ПСЛ (потужна світлодіодна лампа) відбувається до 50% аварій.

Використана література.

1. Винокурова Л.Е., Васильчук М.В., Гаман М.В. Основи охорони праці. Підручник. - К., 2001.

2. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. - Львів, 2000.

3. Желібо С. П. Баранова Н. І. Коваленко В.В. охорона праці в органах державної податкової служби. Навч. посіб. для ВНЗ – Ірпінб 2002 р.

4.Протоєрейський О. С., Запорожець О. І. " Охорона праці в галузі " навч. посіб. – К.: книжне видав. НАУ. 2005 р. – 268 ст.

5.Русаловський А. В. " правові таорганізаційні питання охорони праці" Навч. пос. 4- е вид. допов. переоб. – ОК.: " Університет України" 2009 р. – 295 ст.

6. Гандзюк М. П., Желібо Є. П., Халімовський М. О. Основи охорони праці.

– К .: Каравела, 2003 р. – 408 ст.

7. Конституція України.

8. Кодекс законів про працю України.

9. Закон України:

- «Про охорону праці» від 14. 10. 1992 р.;

- «Про пожежну безпеку» від 17. 12. 1993 р.;

- «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24. 02. 1994 р.

10. Основні законодавства України про охорону здоров’я.

Поиск по сайту: